Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні
Перша світова війна
US 64th regiment celebrate the Armistice.jpg
Американські військовики 7-ї піхотної дивізії радіють з приводу закінчення військових дій. Франція. 11 листопада 1918
Дата: 11 листопада 1918
Місце:
Результат: беззастережна капітуляція Німецької імперії та припинення світової війни на усіх фронтах
Сторони
Франція Франція
Велика Британія Британська імперія
США США
Італія Королівство Італія
Португалія Португалія
Німецька імперія Німецька імперія

Капітуляція Німеччини у Першій світовій війні — угода про припинення військових дій між Німецькою імперією та Антантою. Започаткована 5 жовтня 1918 року, коли німецьким урядом було офіційно оголошено про готовність Німеччини до капітуляції перед Антантою. 10 листопада 1918 Берлінською радою прийнято рішення створити тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, яка 11 листопада 1918 підписала у Комп'єні договір про повну капітуляцію імперської армії Німеччини. Поклала край Першій світовій війні.

Історія[ред.ред. код]

Передумови[ред.ред. код]

На вересень 1918 року становище Німеччини з кожним днем дедалі погіршувалося. Загальностратегічна обстановка на фронтах світової війни багато в чому покращилась на користь Антанти. Союзникам вдалося досягти рішучого переваги в силах над Німеччиною. У вересні в правлячих колах Німецької імперії досить відкрито розпочали обговорювати про загрозу воєнної катастрофи[1]. Внаслідок безперервних мобілізацій гостро відчувалася нестача робочої сили у промисловості. Внутріполітична обстановка всередині країни загострювалася, невдоволення переростало у відкрите обурення німецького народу. На фоні цієї загрозливої ситуації у міру розгортання наступальних операцій Антанти стан німецької армії ставав усе більш важким.

1 жовтня уряд Гертлінга пішов у відставку, а 3 жовтня був утворений кабінет на чолі з принцом Максом Баденським, що мав репутацію ліберала і пацифіста[2]. У ніч на 4 жовтня через німецького посланника в Швейцарії новий німецький уряд відправив президентові США В. Вільсону телеграму з проханням про перемир'я і початок мирних переговорів на основі «Чотирнадцяти пунктів», викладених в його посланні до конгресу від 8 січня 1918 року[3].

Спочатку В.Вільсон погодився розпочати переговори при умові відведення німецьких військ із захоплених територій і зречення кайзера. Але, з огляду на жорстку позицію Франції, Великої Британії та Італії, таки міри успіху не мали.

3 листопада у місті Кіль повстали військові моряки. Незабаром у Берліні на боротьбу піднялись робітники[4]. В результаті Листопадової революції монархія була повалена. Імператор Вільгельм ІІ втік з країни до Нідерландів, де 28 листопада він підписав формальний документ про зречення від престолу. У Берліні був сформований республіканський уряд, на який і покладалося завдання завершити війну.

Умови капітуляції[ред.ред. код]

Вранці 8 листопада німецька делегація прибула на станцію Ретонд в Комп'єнському лісі, де і була прийнята маршалом Фошем[5]. Їй були зачитані умови перемир'я. Вони передбачали припинення військових дій, евакуацію протягом 14 днів окупованих німецькими військами районів Франції, територій Бельгії та Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингії[6]. Війська Антанти займали лівий берег Рейну (причому утримання окупаційної армії цілком покладалося на Німеччину), а на правому березі передбачалося створення демілітаризованої зони. Німеччина зобов'язувалася негайно повернути на батьківщину всіх військовополонених, а також евакуювати свої війська з території країн, що входили раніше до складу Австро-Угорщини, з Румунії, Туреччини та Східної Африки.

Німеччина повинна була видати Антанті 5 тис. артилерійських гармат, 30 тис. кулеметів, 3 тис. мінометів, 5 тис. паровозів, 150 тис. вагонів, 2 тис. літаків, 10 тис. вантажних автомобілів[7], 10 лінійних кораблів, 6 важких і 8 легких крейсерів, 50 есмінців і 160 підводних човнів[8]. Решта кораблів німецького військово-морського флоту роззброювалися і інтернувалася союзниками. Блокада Німеччини зберігалася.

Для відповіді німецька делегація отримала 72 години. Термін ультиматуму закінчувався 11 листопада в 11 годин ранку за французьким часом.

Зрештою, залякуючи переможців «більшовицькою небезпекою», німецька делегація домоглася деяких поступок. Так, кількість кулеметів, які підлягають видачі, було знижена до 25 тис., літаків — до 1,7 тис., вантажних автомобілів — до 5 тис.[9]. Були зняті вимоги про видачу підводних човнів[10].

Британський історик Нейл Грант так коментував капітуляцію:

«Зі стратегічної точки зору становище Німеччини було важким, але не безнадійним. Якщо союзникам належало б захоплювати Німеччину, то попереду була важка, тривала робота. Умови капітуляції німців змусили прийняти не так події на полях битв, як на внутрішньому фронті. По всій країні поширювалися анархія і громадські заворушення. Революціонери, названі „спартаківцями“, взяли на себе керівництво в підбурюванні до революції в містах. Навіть католицький і консервативний Мюнхен виявився залученим у події. У багатьох місцях були створені робітничі й солдатські ради».[11]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Виноски
Джерела
  1. Я. С. Драбкин. Ноябрьская революция в Германии. М., 1967, стр. 40.
  2. «Deutschland im ersten Weltkrieg», Bd. 3, S. 436–437.
  3. Ю. В. Ключников, А. Сабанин. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях, ч. 2, стр. 178.
  4. История Т.3. стор. 529
  5. История Т.3. стор. 507
  6. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 22.
  7. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 24-30
  8. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 44-46.
  9. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 25.
  10. «Der Waffenstillstand 1918–1919», Bd. l, S. 31-45.
  11. Конец Великой войны

Посилання[ред.ред. код]