Ганс-Ульріх Рудель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганс-Ульріх Рудель
нім. Hans-Ulrich Rudel
HansUlrichRudel.JPG.jpeg
Ганс-Ульріх Рудель
Народження 2 липня 1916(1916-07-02)
Конрадшвальдау, Силезія Німецька імперія
Смерть 18 грудня 1982(1982-12-18) (66 років)
Розенгайм, ФРН
Поховання Dornhausend
Країна Німецька імперія Німецька імперія
Третій Рейх Третій Рейх
Flag of Germany.svg ФРН
Приналежність Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Люфтваффе Люфтваффе
Рід військ Штурмова авіація
Роки служби 19361945
Партія Deutsche Reichsparteid
Звання Полковник
Командування Schlachtgeschwader 2 (SG 2) «Immelmann»
Війни / битви
Інше Письменник, спортсмен, бізнесмен, політичний діяч
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста із Золотим Дубовим листям, Мечами та Діамантами Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Золотий німецький хрест
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Кавалер Срібної медалі «За військову доблесть» (Італія)
Золота медаль «За хоробрість» для офіцерів (Угорщина)
За поранення (нагрудний знак)
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач в золоті з діамантами
Почесний Кубок Люфтваффе
Авіаційна планка бомбардувальника
CMNS: Ганс-Ульріх Рудель у Вікісховищі
Ju 87 G, 21 червня 1943

Ганс-Ульріх Рудель (2 липня 1916, Конрадшвальдау  — 18 грудня 1982, Розенгайм) — німецький льотчик-ас, оберст люфтваффе. Єдиний кавалер Лицарського хреста Залізного хреста із золотим дубовим листям, мечами і діамантами.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 2 липня 1916 в родині протестантського пастора Йоганна Руделя та його дружини Марти. В 1922-36 роках відвідував початкову школу, а у Любані середню школу. Як студент домігся відмінних спортивних результатів. У 1933 році приєднався до Гітлер'югенду.

Бойовий шлях[ред. | ред. код]

4 грудня 1936 року вступив в люфтваффе. Освіту здобув в авіаційному училищі в Берліні-Вердері і училищі розвідувальної авіації в Гільдесгаймі. В червні 1938 року направлений в 1-шу групу 168-ї ескадри пікіруючих бомбардувальників в Тарерхзофі. 1 червня 1939 ркоу зарахований в 2-гу ескадрилью 121-ї розвідувальної групи. Під час Польської кампанії служив в якості спостерігача і командира літака-розвідника За власним проханням переведений в штурмову авіацію і після перепідготовки влітку 1940 року зарахований в 1-шу групу 76-ї ескадри пікіруючих бомбардувальників. В січні-квітні 1941 року проходив стажування в навчальній ескадрильї.

В кінці квітня 1941 року призначений в 1-шу групу 2-ї ескадри пікіруючих бомбардувальників «Іммельманн», в червні переведений в 1-шу ескадрилью. Учасник Німецько-радянської війни. Свій перший бойовий виліт здійснив 23 червня 1941 року. З кінця червня — офіцер з технічного забезпечення 1-ї ескадрильї, потім — 3-ї групи своєї ескадри. З серпня 1941 року воював на Леніндградському напрямку, в основному проти дислокованих в Кронштадті кораблів Балтійського флоту. 16 вересня в групі брав участь в нальоті на лінкор «Марат», одна із скинутих бомб влучила в ціль. 21 вересня прямим влучанням потопив есмінець «Стерегущий». 23 вересня йому вдалось «добити» «Марат»: скинута ним бомба влучила в носову частину корабля і викликала детонацію боєзапасу першої вежі головоного калібру. На лінкорі загинули командир капітан 2-го рангу П. К. Іванов і 325 інших членів екіпажу.

В жовтні 1941 року група Руделя перекинута на Московський напрямок. 24 грудня 1941 року здійснив свій 500-й бойовий виліт. Станом на 6 січня 1942 року Рудель знищив 15 мостів, 23 артилерійські батареї, 4 поїзди і 17 танків.

З березня 1942 року — командир ескадрильї навчальної групи своєї ескадри, дислокованої в Граці, звідки влітку 1942 року перекинутий в Крим. В жовтні 1942 року здійснив свій 650-й бойовий виліт. В кінці 1942 року брав участь в Сталінградській битві. З 22 листопада 1942 року — командир 1-ї ескадрильї. Бої на цій ділянці були дуже інтенсивними: лише 25 листопада Рудель здійснив 17 бойових вильотів, а 10 лютого 1943 року став першим німецьким пілотом, який здійснив 1000-й виліт (в районі Ізюма). В лютому 1943 року в складі випробувальної групи барв участь у випробуваннях нового Ju.87G, звідки разом з групою був переведений в Керч. Біля узбережжя Тамані і Кубані знищив близько 70 радянських десантних кораблів.

З 19 липня 1943 року виконував обов'язки командира 3-ї групи своєї 2-ї бойової ескадри підтримки сухопутних військ «Іммельманн» (18 вересня 1943 року затверджений на посаді). 24 лютого здійснив свій 1200-й бойовий виліт, 12 серпня — 1300-й. В жовтні 1943 року воював в районі Кіровограда, де знищив кілька ворожих танків, а протягом 23 листопада підбив відразу 7 танків. Взимку 1943-44 року його група базувалась в Первомайську. 20 березня 1944 року група переведений на аеродром Раухівка. 21 березня був змушений посадити свій літак за лінією фронту і був взятий в полон радянськими військами, але зміг втекти. 26 березня підбив 17, 28 березня — 9 ворожих танків (всього на той момент на рахунку Руделя були 202 підбитих танки і 1800 бойових вильотів).

1 червня в районі Ясс здійснив свій 2000-й бойовий виліт. З 1 серпня 1944 року — командир своєї ескадри, але фактично прийняв командування лиже в кінці вересня. 6 серпня льотчики ескадри знищили 27 радянських танків, з них 11 було на рахунку Руделя. 19 серпня під час під час боїв в районі Ерглі літак Руделя був підбитий радянською зенітною артилерією, а сам Рудель був поранений в ногу, але зміг долетіти до своїх. Восени 1944 року в боях над Будапештом був поранений двома кулями в стегно, але вже 5 грудня повернувся в стрій і 22 грудня здійснив свій 2400-й бойовий виліт. 23 грудня знищив свій 463-й танк.

1 січня 1945 року Руделю офіційно заборонили брати участь в бойових вильотах, але він проігнорував наказ. 8 лютого в районі Лебуса знищив 13 радянських танків (загальний рахунок — 516). Цього ж дня потрапив під вогонь радянської зенітної артилерії і куля роздробила його праву гомілку, а літак загорівся. Руделю вдалось посадити літак на контрольованій німцями території. В польовому шпиталі Зеелове йому ампутували нижню частину гомілки. В квітні 1945 року повернувся в ескадру і продовжив літати (з протезом). 17 квітня очолив зведене бойове з'єднання «Рудель»: 2-га група і 10-та (протитанкова) ескадрилья його ескадри, 1-ша група 77-ї бойової ескадри підтримки сухопутних військ і 2-га група 6-ї винищувальної ескадри. 8 травня 1945 року, дізнавшись про капітуляцію Німеччини, перелетів на аеродром Кіцінгена і здався американським військам.

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

У середині квітня 1946 року після виписки з госпіталю в Баварії, де він доліковувався після ампутації, Рудель працював транспортним підрядником у Кесфельді (Coesfeld), земля Північний Рейн — Вестфалія. Завдяки протезу, зробленому спеціально для нього одним з найкращих майстрів Німеччини Штрайдом (Streid), він брав участь у лижних змаганнях і разом зі своїми друзями й однополчанами Бауером і Нірманном здійснив гірський похід у Південний Тіроль. Пізніше, втративши роботу і будь-які перспективи, з ярликом «ярого мілітариста і фашиста», він перебрався до Риму, а в липні 1948 року — до Аргентини. Разом з кількома іншими відомими ветеранами Люфтваффе генералами Вернером Баумбахом і Адольфом Галландом, пілотами-випробувачами Беренсом і Штайнкампом, колишнім головним конструктором фірми Фокке-Вульф Куртом Танком допомагав створювати аргентинську військову авіацію, працював консультантом у авіабудівній промисловості.

Рудель оселився на околицях аргентинського міста Кордова, де розташовано великий авіабудівний завод, активно займався улюбленими видами спорту — плаванням, тенісом, метанням списа і диска, гірськими лижами і альпінізмом у горах Сьєрра-Гранде. У вільний час він працював над своїми мемуарами, вперше опублікованими в Буенос-Айресі 1949 року. Користуючись протезом, узяв участь у південноамериканському чемпіонаті з гірськолижного спорту в Сан-Карлос-де-Барілоче й посів четверте місце. 1951 року Рудель здійснив спробу сходження на найвищий пік Американського материка — Аконкагуа в аргентинських Андах.

Перебуваючи в Південній Америці, Рудель познайомився і потоваришував із президентом Аргентини Хуаном Пероном і президентом Парагваю Альфредо Стресснером. Він активно займався громадською діяльністю серед нацистів та іммігрантів німецького походження, що виїхали з Європи, брав участь у роботі об'єднання Kameradenhilfe («Товариська допомога»), яке надсилало продовольчі посилки німецьким військовополоненим і допомагало їх родинам.

Золоте Дубове Листя з Мечами й діамантами до Лицарського хреста Залізного хреста

Після закінчення контракту з аргентинським урядом на початку 1950-х рр.. Рудель повернувся до Німеччини, де продовжив успішну кар'єру консультанта й бізнесмена. 1953 року, у розпал першої стадії холодної війни, коли громадська думка стала терпиміше ставитися до колишніх нацистів, він вперше опублікував книжку мемуарів «Trotzdem» на батьківщині. Рудель також зробив спробу балотуватися в Бундестаг від ультраконсервативної Німецької імперської партії, але зазнав поразки на виборах. Він брав активну участь у щорічних зборах ветеранів ескадрильї «Іммельманн», 1965 року відкривав меморіал загиблим льотчикам SG 2 в Бург-Штауфенбурзі. Незважаючи на інсульт, перенесений 1970 року, Рудель продовжував активно займатися спортом, сприяв організації перших чемпіонатів Німеччини для спортсменів-інвалідів. Останні роки життя він прожив у Куфштайні, Австрія, продовжуючи бентежити офіційний Бонн своїми вкрай правими політичними висловлюваннями.

Смерть[ред. | ред. код]

Ганс-Ульріх Рудель помер у Розенгаймі (ФРН) у грудні 1982 року (у віці 66 років) від крововиливу в мозок.

Бойові досягнення[ред. | ред. код]

Найвідоміший бойовий льотчик Другої світової війни. За неповні чотири роки, пілотуючи, в основному, повільні та вразливі пікірувальники Ju 87 «Штука», він здійснив 2530 бойових вильотів, більше, ніж будь-який інший пілот у світі (за версією американців, лаоський ас Лі Луе, що зробив близько 5000 вильотів).

Знищив:

Рудель сам був збитий зенітним вогнем близько тридцяти разів (і жодного разу винищувачами), п'ять разів був поранений, два з них — важко, але продовжував здійснювати бойові вильоти після ампутації правої ноги, врятував шість екіпажів, які зробили вимушену посадку на ворожій території.

Оцінка сучасників[ред. | ред. код]

Вручаючи Руделю золоте дубове листя до Лицарського хреста Залізного хреста, Адольф Гітлер сказав: «Ви — найхоробріший і найвидатніший солдат вермахту, якого коли-небуть мав німецький народ.»

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

  • Лі Луе — льотчик, який імовірно зробив бойових вильотів більше за Руделя.

Бібліографія[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
  • Залесский К.А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. М.: Яуза-Пресс, 2005, ISBN: 5699137688
  • Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
  • Patzwall K., Scherzer V., Das Deutsche Kreuz 1941-1945, Geschichte und Inhaber Band II, Verlag Klaus D. Patzwall, Norderstedt, 2001, ISBN 3-931533-45-X

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Советская танковая дивизия
  2. Отражение сентябрьских налетов на Ленинград
  3. В окремих джерелах фігурує як крейсер — відповідно до прийнятої в крігсмаріне класифікації

Посилання[ред. | ред. код]