Еріх Рудорффер

Зовнішні зображення
	Винищувач Fw 190A-3 - обер-лейтенанта Еріха Рудорффера 6./JG 2 - Франція - серпень, 1942

Еріх Рудорффер
Erich Rudorffer
Прізвисько	Воїн Любави
Народження	1 листопада 1917; Відемар, Саксонія
Смерть	8 квітня 2016 (98 років); Бад-Швартау, Східний Гольштейн, Шлезвіг-Гольштейн, Німеччина
Країна	Третій Рейх; Німеччина
Приналежність	Вермахт
Вид збройних сил	Люфтваффе
Рід військ	винищувальна авіація
Роки служби	1939–1945
Звання	майор
Формування	JG 2, JG 7, JG 54
Командування	6.JG 2, II.JG 2, I.JG 7, II.JG 54
Війни / битви	Друга світова війна:; Західний фронт Французька кампанія; Битва за Британію; Операція «Цербер»; Битва за Дьєп; Африканська кампанія Північно-Африканська кампанія Туніська кампанія; ; Східний фронт Битва за Ленінград; Прибалтійська операція; Західний фронт Стратегічна повітряна оборона Рейху;
Орден Хреста Свободи 2-го класу з мечами
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач	Почесний Кубок Люфтваффе
	Еріх Рудорффер у Вікісховищі

Еріх Рудорффер (нім. Erich Rudorffer; нар. 1 листопада 1917, Відемар — 8 квітня 2016, Бад-Швартау) — німецький льотчик-ас винищувальної авіації, майор люфтваффе. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям і мечами.

Біографія[ред. | ред. код]

Після закінчення льотних курсів в січні 1940 року зарахований в 2-гу ескадрилью 2-ї винищувальної ескадри «Ріхтгофен». Першу перемогу здобув у Франції 14 травня 1940 року, збивши французький винищувач «Кертісс Гаук», а всього під час Французької кампанії, літаючи у складі 6-ї ескадрильї, збив 9 літаків. 21 квітня 1941 року здобув свою 20-у перемогу. В травні 1941 року переведений в 2-у групу 2-ї винищувальної ескадри, а в червні 1942 очолив 6-у ескадрилью своєї ескадри. У вересні 1942 року здобув свою 40-у перемогу. В листопаді 1942 року ескадрилья Рудорффера була направлена в Лівію для підтримки частин Африканського корпусу. 9 лютого 1943 року оголосив про знищення 8 машин. З червня 1943 року — командир 2-ї групи 54-ї винищувальної ескадри «Зелене серце», яка діяла в районі Ленінграда. 24 серпня 1943 року збив 8 літаків, 11 жовтня — 7. В червні 1944 року очолив групу з 4-го та 5-го загонів своєї ескадри, що увійшли до складу «бойового з'єднання Кумельмея» у Фінляндії. 28 жовтня 1944 року збив 9 радянських літаків Іл-2 (загалом він збив 58 «Ілів»), загальна кількість збитих ним машин перевищила 200. В лютому 1945 року призначений командиром 2-ї групи 7-ї винищувальної ескадри; з того часу літав на Ме.262, на якому здобув 12 перемог.

Всього за час бойових дій здійснив понад 1000 бойових вильотів і збив 224 літаки, з них 136 радянських, 26 — в Північній Африці, 60 — на Заході (в тому числі 10 чотиримоторних бомбардувальників), зайнявши 7-е місце серед асів Люфтваффе. Сам Рудорффер був збитий 18 разів.

Після війни служив у цивільній авіації ФРН, а потім обіймав керівні посади у Федеральному управлінні цивільної авіації.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагрудний знак пілота
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Залізний хрест
- 2-го класу (22 травня 1940)
- 1-го класу (28 червня 1940)
Нагрудний знак «За поранення» в чорному
Почесний Кубок Люфтваффе (20 жовтня 1940)
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач
Орден Хреста Свободи 2-го класу з мечами (Фінляндія)
Лицарський хрест Залізного хреста з дубовим листям і мечами — Рудорффер був останнім живим кавалером.
- лицарський хрест (1 травня 1941)
- дубове листя (№447; 11 квітня 1944)
- мечі (№126; 26 січня 1945)
Німецький хрест в золоті (9 грудня 1941)
Відзначений у Вермахтберіхт (30 жовтня 1944)
Авіаційна планка винищувача в золоті з підвіскою «1000»

Військова кар'єра

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Berger, Florian (1999). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger. ISBN 3-9501307-0-5.
Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945. Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.
Obermaier, Ernst (1989). Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe Jagdflieger 1939—1945. Mainz, Germany: Verlag Dieter Hoffmann. ISBN 3-87341-065-6.
Patzwall, Klaus D. & Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II (in German). Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X.
Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
Sprick, Mike (1996). Luftwaffe Fighter Aces: The Jagdflieger and their combat tactics and techniques. Ivy Books, 1996.
Thomas, Franz (1998). Die Eichenlaubträger 1939—1945 Band 2: L-Z. Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 3-7648-2300-3.
Залесский К. А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. — М.: Эксмо, 2005. — 736 с. — 5000 экз. — ISBN 5-699-13768-8
Михаил Зефиров. Асы Люфтваффе. Кто есть кто: Скорость. — М. : АСТ, Астрель, ВКТ, 2010. — 480 с. — (Неизвестные войны) — ISBN 978-5-17-057677-7. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Еріх Рудорффер

Rudorffer, Erich. на lexikon-der-wehrmacht.de. Архів оригіналу за 2 липня 2007. Процитовано 9 червня 2013. (нім.)
Erich Rudorffer. на luftwaffe.cz. Архів оригіналу за 3 січня 2018. Процитовано 9 червня 2013. (англ.)
Рудорффер Эрих (Erich Rudorffer). на warbirds.ru. Архів оригіналу за 3 серпня 2016. Процитовано 9 червня 2013. (рос.)
Рудорфер Эрих. на airwar.ru. Архів оригіналу за 20 червня 2013. Процитовано 9 червня 2013. (рос.)
Erich Rudorffer. на luftwaffe39-45.historia.nom.br. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 9 червня 2013. (порт.)
Rudorffer, Erich [Архівовано 24 травня 2016 у Wayback Machine.] — нагороди майора Рудорффера (англ.)
Luftwaffe Ace, Erich Rudorffer signed photos [Архівовано 27 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Erich Rudorffer [Архівовано 3 січня 2018 у Wayback Machine.]