Йоганнес Штайнгофф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганнес Штайнгофф
Johannes Steinhoff
Bundesarchiv Bild 146-1997-041-03, Johannes Steinhoff.jpg
Йоганнес Штайнгофф в 1966 році.
Прізвисько Макі
(нім. "Macky")
Народження 15 вересня 1913(1913-09-15)
Німецька імперія Рослебен, Саксонія
Смерть 21 лютого 1994(1994-02-21) (80 років)
Німеччина Бонн
Поховання Villip Cemetery[d]
Громадянство Третій Рейх Третій Рейх
Німеччина Німеччина
Приналежність Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Люфтваффе Люфтваффе (Вермахт)
Roundel of Germany – Type 1 – Border.svg Люфтваффе (Бундесвер)
Рід військ військово-морські сили, винищувальна авіація
Роки служби 19341945
1955-1974
Звання Wehrmach Lw Oberst 1945h.svg оберст
Dienstgrad Bundeswehr LW General infobox.svg генерал авіації
Формування JG 26, JG 52, JG 77, Команда Новотні, JG 7, JV 44
Командування II./JG 52, JG 77, JG 7
Війни / битви
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Медаль «За італо-німецьку кампанію в Африці»
За поранення (нагрудний знак)
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Командор ордена Почесного легіону
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач
Почесний Кубок Люфтваффе
Кримський щит
Авіаційна планка Люфтваффе для денних винищувачів у золоті з підвіскою «900»
Йоганнес Штайнгофф у Вікісховищі?

Йоганнес Штайнгофф (нім. Johannes Steinhoff; нар. 15 вересня 1913, Рослебен, Саксонія — пом. 21 лютого 1994, Бонн) — німецький військовий льотчик-ас за часів Третього Рейху. Один з найрезультативніших асів Люфтваффе, здобув 176 перемог у повітряних боях. Оберст (1945) Люфтваффе. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами (1945). Після створення Бундесверу — один з керівників створення військово-повітряних сил Західної Німеччини, де пройшов шлях до генерала авіації Люфтваффе.

Біографія[ред. | ред. код]

В 1932/34 роках навчався на філологічному факультеті Єнського університету. В 1934 році призваний на службу в рейхсмаріне. Направлений в Морську офіцерську школу, але в 1936 році домігся переводу в школу льотчиків. В 1939 році призначений командиром 10-ї ескадрильї 26-ї винищувальної ескадри, літав на винищувачі Bf 109 D.

18 грудня 1939 року одержав першу перемогу, збивши британський бомбардувальник «Веллінгтон». проявив себе талановитим командиром і організатором. Під час битви за Британію командував 4-є ескадрильєю 52-ї винищувальної ескадри. Учасник боїв на радянсько-німецькому фронті. 1 березня 1942 року призначений командиром 2-ї групи своєї ескадри.

Після довгих місяців боїв на Східному фронті переведений в Північну Африку. З 1 квітня 1943 року — командир 77-ї винищувальної ескадри, дислокованої в Італії. Учасник боїв у Тунісі. Згодом став літати на реактивному винищувачі Me-262, на якому збив 6 ворожих літаків. З 1 грудня 1944 року — командир 7-ї винищувальної ескадри, оснащеної реактивними літаками. На початку 1945 року переведений в елітне з'єднання 44, яким командував Адольф Галланд. 18 квітня 1945 року при зльоті його винищувач вибухнув і Штайнгофф одержав дуже важкі опіки. Протягом двох років він переніс численні операції і довгі рокини не міг навіть закрити очі, поки в 1969 році йому не зробили нові повіки.

Всього за час бойових дій Штайнгофф здійснив 993 бойових вильоти і збив 176 літаків, з них 148 — на Східному фронті.

В 1947 році виписався з шпиталю і певний час займався бізнесом. В 1955 році одним з перших льотчиків поступив у ВПС ФРН. З 1956 року — заступник начальника штабу ВПС. З 1962 році направлений в НАТО в якості представника Німеччини, був начальником штабу ВПС НАТО в Центральній Європі, а потім інспектором авіації ФРН. 31 березня 1974 року вийшов у відставку.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

6 жовтня 1994 року берлінські казарми ВПС перейменували на Казарми генерала Штайнгоффа.

18 вересня 1997 року ім'я Штайнгоффа присвоїли 73-й винищувальній ескадрі люфтваффе.

Військова кар'єра


Див. також[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • Wohin treibt die NATO? Probleme der Verteidigung Westeuropas. Hoffmann und Campe, Hamburg 1976, ISBN 3-455-08986-0.
  • In letzter Stunde. Verschwörung der Jagdflieger Vom Widerstand der Jagdflieger gegen Reichsmarschall Göring. Listverlag 1974 (Erstausgabe); Flechsig, 2005, ISBN 3-88189-592-2.
  • Die Straße von Messina. Tagebuch des Kommodore. Flechsig, 2005, ISBN 3-88189-593-0.
  • Deutsche im Zweiten Weltkrieg. Zeitzeugen sprechen. (mit Peter Pechel, Dennis Showalter, Geleitwort von Helmut Schmidt) Schneekluth, München, 4. Auflage 1989, ISBN 3-7951-1092-0.
  • mit Reiner Pommerin: Strategiewechsel: Bundesrepublik und Nuklearstrategie in der Ära Adenauer-Kennedy. Baden-Baden 1992 (Nuclear History Program), ISBN 978-3-7890-2787-1.
  • Steinhoff, Johannes(2005). In letzter Stunde. Verschwörung der Jagdflieger Vom Widerstand der Jagdflieger gegen Reichsmarschall Göring (in German). Flechsig. ISBN 3-88189-592-2. ISBN 0-09-129620-X.

Література[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.626 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
  • Berger, Florian (1999). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger. ISBN 3-9501307-0-5.
  • Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939–1945. Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.
  • Obermaier, Ernst (1989). Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe Jagdflieger 1939–1945. Mainz, Germany: Verlag Dieter Hoffmann. ISBN 3-87341-065-6.
  • Patzwall, Klaus D. & Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941–1945 Geschichte und Inhaber Band II (in German). Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X.
  • Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939–1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Schneekluth Munich(with Peter Pechel, Dennis Showalter, foreword by Helmut Schmidt) (4. Edition 1989). Deutsche im Zweiten Weltkrieg. Zeitzeugen sprechen. ISBN 3-7951-1092-0.
  • Thomas, Franz (1998). Die Eichenlaubträger 1939–1945 Band 2: L-Z. Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 3-7648-2300-3.
  • Залесский К. А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. — М.: Эксмо, 2005. — 736 с. — 5000 экз. — ISBN 5-699-13768-8
  • Михаил Зефиров. Асы Люфтваффе. Кто есть кто: Скорость. — М. : АСТ, Астрель, ВКТ, 2010. — 480 с. — (Неизвестные войны) — ISBN 978-5-17-057677-7. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
майор
Йоахим Мюнхеберг
Geschwaderwappen Jagdgeschwader 77.png
командир
77-ої винищувальної ескадри «Червоний туз»

1 квітня 1943 — 1 грудня 1944
Наступник:
майор
Йоганнес Візе
Попередник:
сформована
командир
7-ої винищувальної ескадри «Новотні»

1 — 26 грудня 1944
Наступник:
майор
Теодор Вайссенбергер
Командування військовими формуваннями (установами)
НАТО
Попередник:
Велика Британія
адмірал флоту
Найджел Гендерсон
Голова військового комітету НАТО
1971 — 1974
Наступник:
Велика Британія
адмірал флоту
Пітер Гілл-Нортон