Йоганнес Штайнгофф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Йоганнес Штайнгофф
Johannes Steinhoff
Bundesarchiv Bild 146-1997-041-03, Johannes Steinhoff.jpg
Йоганнес Штайнгофф в 1966 році.
Прізвисько Макі
(нім. "Macky")
Народження 15 вересня 1913(1913-09-15)
Німецька імперія Рослебен, Саксонія
Смерть 21 лютого 1994(1994-02-21) (80 років)
Німеччина Бонн
Поховання Villip Cemeteryd
Громадянство Третій Рейх Третій Рейх
Німеччина Німеччина
Приналежність Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Люфтваффе Люфтваффе (Вермахт)
Roundel of Germany – Type 1 – Border.svg Люфтваффе (Бундесвер)
Рід військ військово-морські сили, винищувальна авіація
Роки служби 19341945
19551974
Звання Wehrmach Lw Oberst 1945h.svg оберст
Dienstgrad Bundeswehr LW General infobox.svg генерал авіації
Формування JG 26, JG 52, JG 77, Команда Новотні, JG 7, JV 44
Командування II./JG 52, JG 77, JG 7
Війни / битви
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «У пам'ять 13 березня 1938 року»
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Медаль «За італо-німецьку кампанію в Африці»
За поранення (нагрудний знак)
Великий офіцер Ордена За заслуги перед Італійською Республікою
Великий офіцерський хрест ордена За заслуги перед ФРН
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Командор ордена Почесного легіону
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач
Почесний Кубок Люфтваффе
Кримський щит
Авіаційна планка Люфтваффе для денних винищувачів у золоті з підвіскою «900»
CMNS: Йоганнес Штайнгофф у Вікісховищі

Йоганнес Штайнгофф (нім. Johannes Steinhoff; нар. 15 вересня 1913, Рослебен, Саксонія — пом. 21 лютого 1994, Бонн) — німецький військовий льотчик-ас за часів Третього Рейху. Один з найрезультативніших асів Люфтваффе, здобув 176 перемог у повітряних боях. Оберст (1945) Люфтваффе. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами (1945). Після створення Бундесверу — один з керівників створення військово-повітряних сил Західної Німеччини, де пройшов шлях до генерала авіації Люфтваффе.

Біографія[ред. | ред. код]

В 1932—1834 роках навчався на філологічному факультеті Єнського університету. В 1934 році призваний на службу в рейхсмаріне. Направлений в Морську офіцерську школу, але в 1936 році домігся переводу в школу льотчиків. В 1939 році призначений командиром 10-ї ескадрильї 26-ї винищувальної ескадри, літав на винищувачі Bf 109 D.

18 грудня 1939 року одержав першу перемогу, збивши британський бомбардувальник «Веллінгтон». проявив себе талановитим командиром і організатором. Під час битви за Британію командував 4-ю ескадрильєю 52-ї винищувальної ескадри. Учасник боїв на радянсько-німецькому фронті. 1 березня 1942 року призначений командиром 2-ї групи своєї ескадри.

Після довгих місяців боїв на Східному фронті переведений в Північну Африку. З 1 квітня 1943 року — командир 77-ї винищувальної ескадри, дислокованої в Італії. Учасник боїв у Тунісі. Згодом став літати на реактивному винищувачі Me-262, на якому збив 6 ворожих літаків. З 1 грудня 1944 року — командир 7-ї винищувальної ескадри, оснащеної реактивними літаками. На початку 1945 року переведений в елітне з'єднання 44, яким командував Адольф Галланд. 18 квітня 1945 року при зльоті його винищувач вибухнув і Штайнгофф одержав дуже важкі опіки. Протягом двох років він переніс численні операції і довгі рокини не міг навіть закрити очі, поки в 1969 році йому не зробили нові повіки.

Всього за час бойових дій Штайнгофф здійснив 993 бойових вильоти і збив 176 літаків, з них 148 — на Східному фронті.

В 1947 році виписався з шпиталю і певний час займався бізнесом. В 1955 році одним з перших льотчиків поступив у ВПС ФРН. З 1956 року — заступник начальника штабу ВПС. З 1962 році направлений в НАТО в якості представника Німеччини, був начальником штабу ВПС НАТО в Центральній Європі, а потім інспектором авіації ФРН. 31 березня 1974 року вийшов у відставку.

Нагороди[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

6 жовтня 1994 року берлінські казарми ВПС перейменували на Казарми генерала Штайнгоффа.

18 вересня 1997 року ім'я Штайнгоффа присвоїли 73-й винищувальній ескадрі люфтваффе.

Військова кар'єра


Див. також[ред. | ред. код]

Твори[ред. | ред. код]

  • Wohin treibt die NATO? Probleme der Verteidigung Westeuropas. Hoffmann und Campe, Hamburg 1976, ISBN 3-455-08986-0.
  • In letzter Stunde. Verschwörung der Jagdflieger Vom Widerstand der Jagdflieger gegen Reichsmarschall Göring. Listverlag 1974 (Erstausgabe); Flechsig, 2005, ISBN 3-88189-592-2.
  • Die Straße von Messina. Tagebuch des Kommodore. Flechsig, 2005, ISBN 3-88189-593-0.
  • Deutsche im Zweiten Weltkrieg. Zeitzeugen sprechen. (mit Peter Pechel, Dennis Showalter, Geleitwort von Helmut Schmidt) Schneekluth, München, 4. Auflage 1989, ISBN 3-7951-1092-0.
  • mit Reiner Pommerin: Strategiewechsel: Bundesrepublik und Nuklearstrategie in der Ära Adenauer-Kennedy. Baden-Baden 1992 (Nuclear History Program), ISBN 978-3-7890-2787-1.
  • Steinhoff, Johannes(2005). In letzter Stunde. Verschwörung der Jagdflieger Vom Widerstand der Jagdflieger gegen Reichsmarschall Göring (in German). Flechsig. ISBN 3-88189-592-2. ISBN 0-09-129620-X.

Література[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.626 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
  • Berger, Florian (1999). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Selbstverlag Florian Berger. ISBN 3-9501307-0-5.
  • Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939–1945. Podzun-Pallas. ISBN 3-7909-0284-5.
  • Obermaier, Ernst (1989). Die Ritterkreuzträger der Luftwaffe Jagdflieger 1939–1945. Mainz, Germany: Verlag Dieter Hoffmann. ISBN 3-87341-065-6.
  • Patzwall, Klaus D. & Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941–1945 Geschichte und Inhaber Band II (in German). Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 3-931533-45-X.
  • Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939–1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Schneekluth Munich(with Peter Pechel, Dennis Showalter, foreword by Helmut Schmidt) (4. Edition 1989). Deutsche im Zweiten Weltkrieg. Zeitzeugen sprechen. ISBN 3-7951-1092-0.
  • Thomas, Franz (1998). Die Eichenlaubträger 1939–1945 Band 2: L-Z. Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 3-7648-2300-3.
  • Залесский К. А. Люфтваффе. Военно-воздушные силы Третьего рейха. — М.: Эксмо, 2005. — 736 с. — 5000 экз. — ISBN 5-699-13768-8
  • Михаил Зефиров. Асы Люфтваффе. Кто есть кто: Скорость. — М. : АСТ, Астрель, ВКТ, 2010. — 480 с. — (Неизвестные войны) — ISBN 978-5-17-057677-7. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Відео[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]


Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
майор
Йоахим Мюнхеберг
Geschwaderwappen Jagdgeschwader 77.png
командир
77-ї винищувальної ескадри «Червоний туз»

1 квітня 1943 — 1 грудня 1944
Наступник:
майор
Йоганнес Візе
Попередник:
сформована
командир
7-ї винищувальної ескадри «Новотні»

1 — 26 грудня 1944
Наступник:
майор
Теодор Вайссенбергер
Командування військовими формуваннями (установами)
НАТО
Попередник:
Велика Британія
адмірал флоту
Найджел Гендерсон
Голова військового комітету НАТО
19711974
Наступник:
Велика Британія
адмірал флоту
Пітер Гілл-Нортон