Середземноморський, Близькосхідний і Африканський театри воєнних дій Другої світової війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Середземноморський, Близькосхідний і Африканський
театри воєнних дій Другої світової війни
Друга Світова Війна
ItalianMareNostrum.jpg
Акваторія Середземного моря з позначенням найбільшого просування італійських військ літом 1942
35° пн. ш. 18° сх. д. / 35° пн. ш. 18° сх. д. / 35; 18
Дата: 10 червня 1940 року — 8 травня 1945 року
Місце: Середземне море, Італія, Південна Франція, Греція, Угорщина, Німеччина, Австрія, Румунія, Болгарія, Югославія, Сирія, Ліван, Ірак, Іран, Єгипет, Лівія, Туніс, Алжир, Марокко
Результат:
Сторони
Союзники:

Велика Британія Велика Британія
США США (з 1941)
Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg Королівство Югославія
Канада Канада
Flag of Free France (1940-1944).svg Вільна Франція
Flag of Ethiopia (1897-1936; 1941-1974).svg Ефіопська імперія
Польща Польща
Нова Зеландія Нова Зеландія
British Raj Red Ensign.svg Британська Індія
Австралія Австралія
Flag of Italy (1861-1946).svg Королівство Італія
(з 8 вересня 1943 року)
Бразилія Бразилія
Flag of the Democratic Federal Yugoslavia.svg НВАЮ (з 1941)
Flag of South Africa (1928-1994).svg Південна Африка
State Flag of Greece (1863-1924 and 1935-1970).svg Королівство Греція (з 1941)
Flag of Albania (1944-1946).svg Албанія (з 1944)
Flag of Jordan.svg Трансйорданія
Чехословаччина Чехословаччина

Країни Осі:

Третій Рейх Третій Рейх
Flag of Italy (1861-1946).svg Королівство Італія
 (до 8 вересня 1943 року)
* War flag of the Italian Social Republic.svg Італійська соціальна республіка
 (з 23 вересня 1943)
Угорщина Королівство Угорщина
Румунія Королівство Румунія
 (до 31 серпня 1944)
Болгарія Болгарія
 (до 9 вересня 1944)
Flag of First Slovak Republic 1939-1945.svg Словаччина
Flag of Independent State of Croatia.svg Хорватія
Flag of Iraq (1921–1959).svg Королівство Ірак
State Flag of Iran (1933-1964).svg Королівство Іран
Flag of Philippe Pétain, Chief of State of Vichy France.svg Режим Віші
 (до 22 листопада 1942)
State flag of Iran 1964-1980.svg Іран
Flag of Albania (1939-1943; crowned).svg Албанія (до 1944)

Командувачі
Велика Британія Гаролд Александер
Велика Британія Клод Окінлек
Велика Британія Генрі Вілсон
Велика Британія Бернард Монтгомері
Велика Британія Арчибальд Вейвелл
США Дуайт Ейзенхауер
США Марк Вейн Кларк
Flag of Ethiopia (1897-1936; 1941-1974).svg Хайле Селассіє I
Королівство Греція Александрос Папагос
Flag of the Democratic Federal Yugoslavia.svg Йосип Броз Тіто
Flag of the Kingdom of Yugoslavia.svg Драголюб Михаилович
Польща Владислав Андерс
FRA-Free Шарль де Голль
FRA-Free Марі-П'єр Кеніг
FRA-Free Жан де Тассіньї
Бразилія Жетулью Варгас
Flag of Albania (1944-1946).svg Енвер Ходжа
Італія Беніто Муссоліні
Італія П'єтро Бадольо
Італія Уго Кавал'єро
Італія Родольфо Граціані
Італія Джованні Мессе
Третій Рейх Адольф Гітлер
Третій Рейх Ервін Роммель
Третій Рейх Альберт Кессельрінг
Третій Рейх Вільгельм Ліст
Режим Віші Франсуа Дарлан
Режим Віші Генрі Денц
Flag of Iraq (1921–1959).svg Рашід Алі аль-Гайлані
State Flag of Iran (1933-1964).svg Реза Пехлеві
Угорщина Горті Міклош
Незалежна Держава Хорватія Анте Павеліч
Болгарія Борис III

Середземноморський, Близькосхідний і Африканський театри воєнних дій Другої світової війни (19401945) — військові дії Другої світової війни, що відбувалися у Середземному морі, Італії, на Балканах, в Африці та на Близькому Сході.

Військові дії на цьому театрі тривали з 10 червня 1940 року, коли Італія вступила до Другої світової війни на боці Німеччини, до 2 травня 1945 року, коли війська Осі в Італії капітулювали наприкінці Другої світової війни. Війна, проте, тривала в Греції, де британські війська були направлені для надання допомоги грецьким урядовим військам на ранніх стадіях грецької громадянської війни.

У рамках зусиль по створенню італійської колоніальної імперії, Беніто Муссоліні наказав своїм військам окупувати Ефіопію у жовтні 1935 року. Упродовж семи місяців країну було захоплено й імперія була заснована. Наступною метою Муссоліні була Албанія. У квітні 1939 року італійські війська вторглися до країни, і впродовж п'яти днів її окупували. Бажаючи ще більше розширити свою імперію і повторити успіх Німеччини, Італія вступила до Другої світової війни маючи намір захопити території на півдні Франції, на Балканах, у Східній і Північній Африці, включаючи Суецький канал. Підписане перемир'я між Німеччиною і Францією призвело до маленьких придбань у південній Франції, в той час як після довгих бойових дій Греція була окупована.

Італійські війська у Східній Африці, було ізольовано і знищено британськими силами під час операції «Компас». Через це німецькі війська були спрямовані задля зміцнення італійської африканської армії та припинення будь-яких подальших територіальних втрат, завдяки енергійним діям Ервіна Роммеля велика частина втраченої території Італії в Північній Африці була повернута. Кампанія в Лівійській пустелі, мала на меті опанування Суецьким каналом і маршем через Близький Схід завдання удару по південній Росії. Готуючи удар по британських комунікаціях на шляху до Суецького каналу, і для перешкоди підтримки Радянському Союзу, війська Осі підтримували повстання в Іраку, через вішистські бази на Близькому Сході. Це призвело до англо-радянського вторгнення в Іран і Сирійсько-Ліванської кампанії.

Північна Африка[ред.ред. код]

11 червня 1940, на наступний день після оголошення війни Італією альянсу, почалась серія атак і контратак військ Італії та Співдружності. Найпомітнішим досягненням було захоплення британцями форту Капуццо 17 червня.

Беніто Муссоліні прагнув пов'язати Італійську Північну Африку (ІПА) з Італійською Східною Африкою (ІСА). Він також планував захопити Єгипет, Суецький канал і арабські нафтові родовища. На початку липня італійські війська перейшли в ІСА суданський кордон і змусили невеликий британський гарнізон, що охороняв залізничний вузол в Кассала відступити, а також захопили невеликий британський форт в Галлабат, містечко Метемма, а також села Геццан, Курмук і Думбод на Блакитному Нілі. Проте італійцям не вистачило палива за для продовження наступу в Судані, і вони приступили до зміцнення Кассала створюючи протитанкову оборону, кулеметні точки й опорні пункти.

8 серпня, Муссоліні наказав італійським військам у Північній Африці перейти єгипетський кордон. 13 вересня 1940, розпочався наступ, проте італійці просунутись далі ніж Сіді-Баррані не змогли. Але, вже 9 грудня розпочалась операція «Компас», яку розпочали війська альянсу, до 9 лютого альянс опанував всі загарбані італійцями терени в Єгипті і майже всю Кіренаїку. Контрнаступ військ альянсу закінчився у березні битвою при Куфрі втратою італійцями оази Куфра на південному сході Лівії. Куфра була життєво важливою точкою зв'язку між ІПА та ІСА.

Усупереч бойовим діям у Лівії, війська Осі ввійшли до Греції. Генералові Арчибальду Вейвеллу було наказано зупинити його наступ проти італійської армії в Лівії та спрямувати війська до Греції.

Альянс не зміг зупинити падіння Греції перед військами осі, але й втратили ініціативу у Північній Африці, коли німецький Африканський корпус під керівництвом Ервіна Роммеля розпочав бойові дії проти військ альянсу в Лівії. Ініціативу альянсом було повернуто лише після Другої битви при Ель-Аламейнені наприкінці 1942 року.

Як раз в цей час війська США вступили у війну на боці альянсу, беручи участь у десанті в північно-західній Африці, 8 листопада 1942 року, під кодовою назвою Операція «Смолоскип».

Італійським і німецьким військам, вже під керівництвом італійського генерала Джованні Мессе, вдалося зупинити наступ військ альянсу під час Туніської кампанії, перш за все в битві на перевалі Кассерін. Африканська кампанія була закінчена перемогою військ альянсу 13 травня 1943 після прориву Маретської лінії у березні 1943 року і подальшого наступу, було захоплено майже 240 тисяч військовополонених.

Західна Африка[ред.ред. код]

Наприкінці 1940 року війська альянсу (Велика Британія і Вільна Франція), атакували вішистські війська в заморських територіях Франції в Західній Африці.

Війська альянсу було відкинуто від Дакара. Вішисти зберегли контроль над Французькою Західною Африкою до листопада 1942 року. У Габоні, союзні війська успішно захопили Габон і взяли під контроль Французьку Екваторіальну Африку.

Східна Африка[ред.ред. код]

Східноафриканська кампанія відбувалась в Східній Африці з червня 1940 року між військами альянсу (Британська імперія, Британська Співдружність націй, Бельгійські колоніальні війська, ПАР, Вільна Франція, ефіопські партизани) з одного боку, і військами Італійської імперії, з іншого. Італійські війська в Італійській Східній Африці були ізольовані від метрополії і не мали постачання. Після деякого початковому успіху у Британському Сомалі, італійці були змушені перейти до оборони. Британці перейшли в наступ на початку 1941 року і змусили капітулювати італійського віце-короля 18 травня, цього дня фактично закінчилася кампанія. Ефіопська імперія була відновлена. Ряд італійських гарнізонів продовжував триматися, останній з них, в Гондері, склав зброю у листопаді.

Мадагаскарська операція була розпочата альянсом за для захоплення контрольованого вішістами Мадагаскару і тривала з 5 травня до 6 листопада 1942 року і закінчилася перемогою альянсу.

У грудні 1942 року після 101-денної облоги британцями, Французький Сомаліленд капітулював.

Ірак[ред.ред. код]

Ірак офіційно отримав незалежність від Великої Британії в 1932 році, в рамках ряду умов, у тому числі збереження британських військових баз. Це викликало обурення в Іраку і про-німецький прем'єр-міністр Рашид Алі, взяв владу під свій контроль.

Індійські дивізії почали прибувати в Басру 18 квітня.

Існувало дві основні британські військові бази в Іраку, в Басрі і на Габбанія, на північний схід від Багдада. 30 квітня іракська армія оточила і взяла в облогу погано захищену базу Королівських військово-повітрянних сил (RAF) в Габбанія. На базі не було військових літаків, тому персоналу RAF видали легку зброю і наказали тримати оборону до підходу підкріплення з Трансйорданії. Не зважаючи на допомогу повстанцям з боку Люфтваффе, британські війська захопили Багдад, а потім і Мосул. Алі та його прибічники втекли з країни і було підписано перемир'я, відновлено на престолі Фейсала II, запроваджено про-британський уряд.

Сирія і Ліван[ред.ред. код]

Літак ВПС Німеччини (Luftwaffe) був збитий над Іраком під час наступу на Багдад. Найближча база осі були на Родосі, альянс припускав, що літак заправлявся на летовищах підконтрольних Віші у Сирії або Лівані. Це підтвердило підозри альянсу з приводу «озброєного нейтралітету» територій Віші.

Вході операції «Експортер» війська Австралії, Вільної Франції, Британії та Індії перейшли кордон з Сирію і Ліваном з Палестини на півдні, 8 червня 1941 року, і зустріли запеклий опір вішистів. Проте війська альянсу були ліпше озброєнні. Наприкінці червня і на початку липня було розпочато наступ військ Іракфорс з терену Іраку у напрямку північної і центральної Сирії. До 8 липня північний схід Сирії було захоплено і частини Іракфорс прямували вгору по річці Євфрат до Алеппо, також альянс наступав на Бейрут з півдня. Переговори про перемир'я почалися 11 липня — капітуляція була підписана 14 липня.

Іран[ред.ред. код]

Радянський Союз відчайдушно потребував постач по ленд-лізу. Постачання йшло навколо мису Нордкап до Мурманська і Архангельська, але пропускна здатність цього маршруту була обмеженою і з урахуванням дій противника. Постача була спрямована з Америки до Владивостока кораблями під Радянським прапором. Тим не менш, вельми потрібний був маршрут через Іран. Шах Ірану був пронімецьких поглядів і не дозволив відкрити цей маршрут. Отже, британські і радянські війська окупували Іран в серпні 1941 року під час операції «Співчуття». Шах був повалений і його сина короновано. Іранські нафтові родовища були захоплені і лінію постачань до Росії встановлено.

Морські кампанії[ред.ред. код]

На відміну від битви за Атлантику, яка була боротьбою за стратегічне військово-морське панування у Атлантичному океані, Битва на Середземному морі була переважно кампанію, щоб забезпечувала перевагу на оточуючих Середземне море теренах.

Перші значні бойові дії почалися відразу ж після вступу Італії у війну 11 червня 1940 року, в тому числі облога Мальти. За цим були морські битви, в тому числі знищення французького флоту в Мерс-ель-Кебір 3 липня 1940 і поразка італійського військово-морського флоту (Regia Marina) в битві у Таранто 11 листопада 1940.

Балкани[ред.ред. код]

Балканська кампанія було вторгнення держав осі в Грецію і Югославію під час Другої світової війни. Вона почалася зі вторгнення Італії в Грецію 28 жовтня 1940 і закінчилася із захопленням Криту німецькими та італійськими військами 1 червня 1941 року.

Греція[ред.ред. код]

Наприкінці 1940 року італійці атакували Грецію з терену Албанії під час греко-італійської війни. Грецька армія не тільки зупинила італійське вторгнення, але і звільнила частину Албанії від окупаційних італійських військ. Проте навесні 1941 року німецькі та болгарські частини втрутились у конфлікт на боці Італії, розпочавши бойові дії проти Югославії і Греції.

Греки не бажали введення сухопутних військ Британської Співдружності до країни, тому що Англія не могла виставити достатньо військ, аби гарантувати перемогу. Проте греки прийняли допомогу від RAF в їхній війні з італійцями в Албанії. Приводом введення військ Співдружності до Греції, була велика кількість німецьких військ у Болгарії, з чіткими намірами до нападу на Грецію.

Німці легко здолали опір військ Британської Співдружності і Греції у материковій Греції. Провівши повітряно-десантну операцію на острів Крит, і захопивши острів німці забезпечили собі південний фланг і звернули свою увагу на Схід.

Югославія[ред.ред. код]

У квітні 1941 року німецькі, італійські, угорські та болгарські війська блискавичним ударом розгромили королівську югославську армію. Вони захопили країну за 11 днів і розкраяли її між собою і створивши клієнтські держави — Незалежна Держава Хорватія, Королівство Чорногорія (1941—1944), Сербія (1941-1944). Проте незабаром спалахнуло партизанське комуністичне повстання під командуванням Йосипа Броза Тіта. Більш амбівалентний рух роялістів-четників боровся як з окупантами, так і співпрацював з ними проти комуністів. Партизани врешті-решт отримали визнання з боку альянсу як єдиний рух опору. За допомогою СРСР і Альянсу, вони перетворилися на грізну бойову силу і успішно звільнили країну.

Узбережжя контрольовані Італією[ред.ред. код]

Гібралтар і Мальта[ред.ред. код]

Гібралтар був британською фортецею з початку XVIII-го століття і зіграв важливу роль у британській військовій стратегії. На додаток до його панівного становища, Гібралтар активно захищав гавань, з якої кораблі могли прямувати як до Атлантики так і в Середземне море. З'єднання H, під командуванням віце-адмірала Джеймса Сомервілля базувалось в Гібралтарі і мало на меті збереження стратегічного балансу військово-морських сил в західній частині Середземного моря і надання ескорту конвоям на блоковану Мальту.

Острів Мальта, розташований біля узбережжя Італії, був однією з перших мішеней італійських військових. Спочатку, багато британців міркувало, що Мальту не має сенсу захищати і вона обов'язково буде завойована. Через це на острові майже не було озброєння, попри на своє стратегічне значення на морському шляху з Європи в Північну Африку: повітря острова прикривало 6 застарілих біпланів Gloster Gladiator. Острів зазнав потужних бомбардувань італійськими ВПС (Regia Aeronautica) і морської блокади. Це змусило ввести для жителів Мальти суворе нормування. На початок липня ескадрилью Gloster Gladiator було посилено 12-ма Hawker Hurricane. Блокада посилилась завдяки діям Люфтваффе. Альянс мав великі втрати: наприклад, в одному конвої на Мальту з Великої Британії, дійшло два з 115 суден. У цей час Муссоліні називав Середземне море «Mare Nostrum». Велика Британія скористалися затишшям на початку 1942 року і посилила ВПС острова 61 Supermarine Spitfire, що вельми покращило ситуацію, хоча їжі, боєприпасів і палива як і раніше критично не вистачало.

Поступово, Альянс поліпшив постачання військ і цивільного населення. Острів був файною базою для британських субмарин, які топили кораблі осі, що призвело до дефіциту харчування, палива і зброї, з чим довелося Роммелю зіткнутися в Північній Африці.

Додеканеська кампанія[ред.ред. код]

Німеччина була вимушена вельми швидко опанувати острова Додеканес після капітуляції Італії на початку вересня 1943 року. Головний острів Родос був швидко захоплено німецькими військами, але британські гарнізони були висадженні на більшості островів у середині вересня. Німецька перевага в повітрі і відсутність підкріплень гарнізонів Альянсу призвело до капітуляції або евакуації британських гарнізонів до середини листопада.

Італійська кампанія[ред.ред. код]

Після перемоги Альянсу в Північній Африці почалося вторгнення військ Альянсу (Операція «Хаскі») на Сицилію 10 липня 1943 року, морського та повітряних десантів. Німці не змогли перешкодити Альянсу захопити острів, але Осі вдалося евакуювати більшу частину своїх військ на материк, залишивши острів 17 серпня 1943 року.

Вторгнення військ Альянсу в Італію почалася, коли британські війська висадилися в Італії 3 вересня 1943 року під час операції «Бейтаун». Італійський уряд капітулював 8 вересня, але німецькі війська готові були тримати оборону без їхньої допомоги. 9 вересня американські війська висадилися в Салерно, (операції «Аваланч») і британці в Таранто (операція «Слепстик»). Хоча перетята місцевість заважала швидкому руху і була ідеальною для захисту, війська альянсу продовжували ступ на північ.

Німці підготували оборонну лінію (Зимова лінія), яка виявилася головною перешкодою на шляху військ Альянсу наприкінці 1943 року, зупинивши наступ. Десант в Анціо мав на меті прорив лінії, але не мав бажаного ефекту. Лінія була врешті-решт здолана фронтальним наступом на Монте-Кассіно навесні 1944 року, і Рим капітулював в червні.

Після падіння Риму, висадки в Нормандії і радянських досягнень на Східному фронті, італійська кампанія має другорядне значення для обох сторін. Готська лінія на північ від Риму, не була здолана до весни 1945 року.

1 травня генерал СС Карл Вольф і головнокомандувач 10-ї німецької армії генерал Генріх фон Фітингоф, підписали капітуляцію німецьких збройних сил в Італії з 2 травня.

Вторгнення в Південну Францію[ред.ред. код]

Докладніше: Операція «Драгун»

15 серпня 1944 була здійснена висадка військ альянсу між Тулоном і Каннами. Операція стала частиною дій Альянсу на середземноморському і західноєвропейському театрах воєнних дій Другої світової війни. Південна Франція була швидко звільнена від німецьких військ і з невеликими втратами для союзників. Альянс отримав порт Марсель з високою пропускною здатністю і потужну дорожню мережу, налагодили лінію постачання з Марселя через долину річки Рони, в Ельзас. Це виявилося дуже доречним восени 1944 року, коли союзники стали зазнавати труднощів з постачанням, коли 6-та, 12-та і 21-ша групи армій дісталися до кордонів Німеччини. Уряд Віші припинив своє існування. 6-та група армій забезпечила правий фланг Західного фронту.

Післявоєнні конфлікти[ред.ред. код]

Трієст[ред.ред. код]

Наприкінці Другої світової війни, а саме 1 травня 1945 року, 4-та Югославська армія разом із дев'ятим словенським корпусом увійшли до Трієста. Німецька армія капітулювала перед військами Альянсу, які ввійшли до міста на наступний день. Югослави були змушені полишити місто за кілька днів.

Греція[ред.ред. код]

Війська Альянсу, які були відправлені до Греції в жовтні 1944 року після виведення німецьких військ були втягнуті в конфлікт із лівим EAM-ЕЛАС рухом Опору, в Афінах у грудні того ж року, конфлікт, який підготував ґрунт для Громадянської війни в Греції.

Література[ред.ред. код]

  • Douglas Porch, 2004, The Path to Victory: The Mediterranean Theater in World War II. New York: Farrar, Straus and Giroux (ISBN 0-374-20518-3)
  • Ready, J. Lee (1985). Forgotten Allies: The European Theatre, Volume I. McFarland & Company. ISBN 978-0-89950-129-1. 
  • Ready, J. Lee (1985). Forgotten Allies: The Military Contribution of the Colonies, Exiled Governments and Lesser Powers to the Allied Victory in World War II. McFarland & Company. ISBN 978-0-89950-117-8. 

Примітки[ред.ред. код]