Бірчак Володимир Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Іванович Бірчак
Бірчак.png
Володимир Бірчак
Народження 12 березня 1881(1881-03-12)
Любинці, Стрийський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Смерть 21 вересня 1952(1952-09-21) (71 рік)
СРСР СРСР
Приналежність USS kokarda.svg УСС
Освіта Львівський національний університет імені Івана Франка
Війни / битви Перша світова війна
Бірчак Володимир Іванович у Вікісховищі?

Бірчак (Бирчак) Володимир Іванович (12 березня 1881, с. Любинці Стрийській повіт — 1952) — український письменник, літературознавець, вояк УСС, делегат Української Національної Ради ЗУНР (від УСДП) в 1918, діяч Пласту в Ужгороді, зокрема, голова Крайової Пластової Старшини Закарпаття, керівник Української евакуаційної комісії після окупації Карпатської України (до 30.04.1939 р.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у сім'ї греко-католицького священика. Закінчив гімназію, потім вивчав філософію та літературу у Львівському університеті. Був членом літературного гуртка «Молода муза». Потім працював у Дрогобицькій (вчитель грецької та української мов до 1 листопада 1918[1]) та Самбірській гімназіях. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка, друкувався у Записках НТШ.

Під час Першої світової війни опинився в рядах Українських Січових Стрільців, мав звання старшини. Обирався делегатом Української Національної Ради ЗУНР (від УСДП) в 1918 р. Після поразки українських визвольних змагань врятувався від більшовиків, виїхавши до Одеси разом з німецькими полоненими.

Закарпатський період (1920—1945)[ред. | ред. код]

1920 року переїхав до Ужгорода, де почав викладати українську літературу у гімназії. Брав активну участь у громадському та культурному житті українців Закарпаття, в тому числі був одним з організаторів закарпатського Пласту. Входив до редакційної колегії газети «Пластун». Також написав кілька підручників та читанок для українських шкіл.

Після надання Підкарпатській Русі автономії в складі Чехословаччини, Бірчак мав своє бачення можливості відбудови незалежної України саме із Закарпаття. Це відображено в його розмові з Уласом Самчуком наприкінці вересня 1938 року в Ужгороді. Як усі націоналісти, У. Самчук вважав Карпатську Україну початком відбудови незалежної України. Позапартійний В. Бірчак виходив з об'єктивних умов: Карпатська Україна може бути тільки завершенням, а не початком цього державотворчого процесу.

Після окупації угорцями Закарпаття 15 березня 1939 року повноважні карпатоукраїнські представники залишили край через півтора місяці після початку агресії. До 30 квітня 1939 року в Хусті офіційно діяла Українська евакуаційна комісія на чолі з Володимиром Бірчаком. Після чого він виїхав до Праги.[2]

Арешт і версії загибелі[ред. | ред. код]

1945 року повернувся до Ужгорода, де був заарештований. Після цього його доля залишалася невідомою.

За різними версіями:

  • закатований у тюрмі Ужгорода 1945 р., про це вказав Степан Пап-Пугач у «Пластовому альманасі», посилаючись на те, що Володимир Бірчак пропав після арешту.
  • за дослідженнями О. Мишанича, Миколи Мушинки, Василя Габора, Л. Баботи, В. Іваня 11 січня 1946 року Володимир Бірчак засуджений Закарпатським обласним судом за український буржуазний націоналізм як німецький і чехословацький шпигун. 21 вересня 1952 року помер у таборі в Красноярському краї[3].

Реабілітований у 1990 році.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • «Під небом півдня» (1907) — збірка оповідань
  • «1 000 000» — збірка оповідань
  • «Василько Ростиславич» (1923) — історичний роман про теребовлянського князя Василька. Надрукований у серії "Бібліотека «Українського слова» у Берліні, 32-33 частини. Лише 1995 року перевиданий у тернопільському видавництві.
  • «Володар Ростиславич» (1930) — історична повість
  • «Проти закону» (1936) — історична повість
  • «Золота скрипка» (1937) — збірка оповідань
  • «Карпатська Україна» (1940) — книга спогадів
  • «Велика перемога» (1941) — останній історичний твір

Наукові розвідки:

  • "Візантійська церковна пісня і «Слово о полку Ігоревім» (95 і 96 томи «Записок наукового товариства імені Шевченка»)
  • «Літературні стремління Підкарпатської Русі» (1921, 1937) — дослідження історії літератури Закарпаття.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Лазарович М. Легіон Українських Січових Стрільців. — Тернопіль : Джура, 2005. — ISBN 966-8017-92-7.
  • Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР. — Київ, 1999. — С. 319; Дем'ян Г. Золотий гомін;
  • Дрогобиччина — земля Івана Франка. — Нью-Йорк — Париж — Сидней — Торонто, 1973. — Т. 1. — С. 682-686.
  • Пластуни у визвольних змаганнях. — Нью-Йорк, 2002. — С. 6.
  • Гуцал П., Півторак Р.  Майстер історичної прози (Володимир Бирчак і його повість «Василько Ростиславич». Передмова до книги «Василько Ростиславич»). — Тернопіль : Мальви, 1995. — 300 с.
  • Луців Л. Д-р Володимир Бірчак // Хвилі Стрия. — Стрий, 1995. — С. 290-292.
  • Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ, видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9.
  • Запис № 136611 у Національному банку репресованих
  • Бірчак Володимир / Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Т. 1. — С. 139.
  • Віднянський С. Бірчак Володимир Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 297. — ISBN 966-00-0734-5.

Посилання[ред. | ред. код]