Громадянська війна в Ємені (1994)
| Громадянська війна в Ємені | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Ємен
|
 Демократична Республіка Ємен
за підтримки: | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Алі Абдалла Салех
|
Алі Салем аль-Бейд Алі Мухаммед Ассаді
| ||||||
| Втрати | |||||||
| 931 солдат і цивільних убитими, 5 000 пораненими[3] |
6 000 солдат, 513 цивільних | ||||||
Громадянська війна в Ємені — збройний конфлікт 1994 року між єменським урядом та Єменською соціалістичною партією, що боролась за відтворення Південного Ємену як суверенної держави.
22 травня 1990 року відбулось об'єднання Північного (Єменська Арабська Республіка) та Південного (Народна Демократична Республіка Ємен) Ємену. Лідери обох держав поділили між собою дві найвищі посади: Алі Абдалла Салех став президентом єдиної держави, а Алі Салем аль-Бейд — віце-президентом[2]. Об'єднання політичних та економічних систем двох країн мало відбутись упродовж 30 місяців. У той час у єдиному парламенті було сформульовано й узгоджено конституцію країни. Вибори відбулись у квітні 1993 року[2].
Однак процес формування політичної системи нової держави був не легким. У серпні 1993 року віце-президент і генеральний секретар ЦК Єменської соціалістичної партії (ЄСП) Алі Салем аль-Бейд почав публічно висловлювати незгоду з роллю колишнього Південного Ємену у будівництві нової держави. Він виїхав до Адена та заявив, що не повернеться до влади, поки його скарги не буде розглянуто. Серед інших були звинувачення на адресу діячів півночі в утисках інтересів ЄСП та економічній маргіналізації півдня[4]. Перемовини щодо виходу з політичного глухого кута затягнулись та виявились неефективними. Однак, угода між північними та південними лідерами була підписана в Аммані 20 лютого 1994 року, утім це вже не могло зупинити громадянську війну, що почалась. Її виникненню сприяло й те, що до того часу збройні сили двох колишніх держав ще не були інтегровані до загальної військової системи[5].
Перша збройна сутичка сталась 27 квітня 1994 року, коли в районі Амрана відбувся бій за участі танків. Обидві сторони звинуватили одна одну в початку бойових дій. 4 травня ВПС південних завдали бомбових ударів по Сані та інших районах на півночі. У відповідь було завдано повітряних ударів по Адену. Президент Салех оголосив 30-денний режим надзвичайного стану, а іноземні громадяни почали евакуацію з країни[6]. Віце-президент аль-Бейд був офіційно звільнений зі своєї посади. Південні підпалили склад боєприпасів у Сані, в результаті загинули десятки мирних жителів[7]. Прем'єр-міністр Гейдар Абу Бакр аль-Аттас також був звільнений 10 травня після звернення до зовнішніх сил по допомогу у припиненні війни[6].
ЄСП фактично виступила за розкол країни, проголосивши 21 травня Демократичну республіку Ємен зі столицею в Адені[4]. Однак жоден уряд світу не визнав таку державу. В середині травня війська північних почали наступ на Аден. 24 травня вони захопили місто Атак, що дозволило їм взяти під контроль нафтові родовища[8].
Південні шукали підтримки у сусідніх держав і, можливо, отримували військову допомогу з Саудівської Аравії, яка відчувала загрозу в існуванні єдиного Ємену[2]. Різні спроби закликати сторони повернутись до перемовин, у тому числі з боку спеціального посланця ООН, США та Росії, успіху не мали[2]. Рада безпеки ООН ухвалила резолюцію 924, закликавши до припинення бойових дій. Режим припинення вогню було оголошено 6 червня, але він тривав лише шість годин. Одночасно провалились мирні перемовини у Каїрі[6]. 4 липня війська північних вийшли до Адена, а 7 липня місто було взято, що поклало край війні. Лідери невизнаної Демократичної Республіки Ємен Алі Салем аль-Бейд та Гейдар Абу Бакр аль-Аттас емігрували з країни. Тисячі їхніх прибічників утекли до Оману. ЄСП була заборонена, для її колишніх членів було введено заборону на службу в армії та держапараті, що означало повну чистку тих структур від південних.
Джерела вказують, що загалом під час боїв загинули 7 тисяч осіб і 16 тисяч були поранені.
Салех оголосив амністію щодо 16 південних лідерів, натомість аль-Бейді, аль-Аттасу, Абд аль-Рахману Алі аль-Джифрі та Саліху Мунассару аль-Сіялі інкримінували привласнення державних коштів.
Лідери ЄСП реорганізували партію та обрали нове бюро у липні 1994 року, однак більша частина авторитету партії була втрачена під час війни.
2007 року група під назвою «Рух Південного Ємену» закликала до відокремлення півдня й відновлення незалежності південних провінцій, що призвело до зростання напруженості та заворушень[9].
- ↑ Embassy of Yemen — Yemeni-American relations. Архів оригіналу за 9 липня 2015. Процитовано 31 січня 2016.
- ↑ а б в г д Jamal S. al-Suwaidi, ред. (1995). The Yemeni War of 1994: Causes and Consequences. Emirates Center for Strategic Studies and Research. ISBN 0863563007.
- ↑ «Yemen Civil War Caused Almost 6,000 Northern Casualties.» Associated Press, July 12, 1994
- ↑ а б Civil war. Архів оригіналу за 16 червня 2013. Процитовано 31 січня 2016.
- ↑ Yemen timeline
- ↑ а б в The Middle East and North Africa, 2004, стор. 1221
- ↑ Five Scuds fired at Yemeni capital as war worsens - The Guardian, 7 квітня 1994. Архів оригіналу за 12 травня 2009. Процитовано 31 січня 2016.
- ↑ North Yemeni Troops Seize Oil Field Center; Region Controls Country's Chief Resource | Article from The Washington Post | HighBeam Research. Архів оригіналу за 12 травня 2009. Процитовано 31 січня 2016.
- ↑ Policemen killed in south Yemen in clash with rebels. News. UK: BBC. 1 березня 2010. Архів оригіналу за 7 лютого 2022. Процитовано 31 січня 2016.
- Густерін П. В. Єменська Республіка та її міста. — М. 2006.
- Коротка історія Ємену [Архівовано 19 січня 2016 у Wayback Machine.]
- ЄМЕН у XX столітті [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Yemeni Civil War — 1994 [Архівовано 1 липня 2017 у Wayback Machine.]
- The Birth of Modern Yemen — The outbreak of war
