Чехословацько-угорська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Чехословацько-угорська війна 1919 року — збройний конфлікт між Радянською Угорщиною та Чехословаччиною. Конфлікт завершився заняттям чехословацькими військами Підкарпатської Русі, м. Шалготарьян і предмостья Братислави на правому березі Дунаю. Для вирішення бойових дій між сторонами, Антанта видала 13 червня 1919 ноту, яка містить лінію демаркації між чехословацькими та угорськими частинами. Ця лінія, з невеликими змінами, стала основою чехословацько-угорського кордону затвердженої Тріанонським світом 4 червня 1920

Територіальні претензії Чехословаччини до Угорщини (1918)[ред.ред. код]

Основу чехословацько-угорського конфлікту становив територіальний спір. До моменту завершення Першої світової війни, лідери чехословацького руху виношували ряд територіальних претензій до Угорського королівства. По-перше, вони вимагали об'єднання населених словаками районів Північної Угорщини з Чехією. Доповнюючи цю програму стратегічними вимогами, чехословакісти претендували на угорські території на північ від лінії Прессбурзі (з 1919 р Братислава) -Комарно-Естергом-Вац-Рімавсвка Субота-Кошице-Чоп і закінчуючи Сігету-Мармаріцей на сході, тобто ті райони, де переважало мадярське або русинське населення. Найбільш віддаленим пунктом чехословацьких претензій на південному сході був Мішкольц. Крім того, керівництво проголошеної 28 жовтня 1918 Чехословаччини розраховувало на розширення територій їх держави за рахунок т.зв. «Слов'янського коридору», що проходить по Західній Угорщині.

Спроби врегулювання чехословацько-угорської територіально-політичної суперечки дипломатичними методами (осінь 1918 — весна 1919 рр.)[ред.ред. код]

Претензії ЧСР на угорські території заклали фундамент натягнутих відносин між Будапештом і Прагою. Перші бойові зіткнення між угорськими та чехословацькими військовими частинами відбулися на початку листопада 1918, коли послані з Праги війська спробували зайняти Північно-західні райони Словаччини. Угорські частини, послані у відповідь з Будапешта, змогли швидко вибити чехословаків. 20 листопада 1918 уряд Міхая Карої вирішив запропонувати ЧСР в обмін на евакуацію своїх військ продовольчі концесії, створивши, одночасно, у Верхній Угорщині словацьку автономію. 3 грудня 1918 Антанта зажадала у Карої вивести угорські війська зі Словаччини, яка підлягає окупації ЧСР. Під цим тиском, Угорщина погодилася на чехословацьку окупацію своїх північних районів. 6 грудня 1918 чехословацький представник в Будапешті Мілан Годжа погодив з угорським міністром оборони Альбертом Барт лінію тимчасової демаркації між просувалися чехословацькими і відступаючими угорськими військами. Лінія проходила на північ від Прессбурзі і тяглася на сході до Ужгорода, далі повертаючи на північ, залишаючи Прессбурзі, Кошице та Ужгород на угорській стороні. 23 грудня 1918 Антанта направила Карої нову ноту, яка містила іншу лінію демаркації між ЧСР та Угорщиною, передаючи ЧСР більше територій, ніж угода Барта-Годжа. Нова межа йшла вздовж Дунаю, р. Іпой, далі до Римавська Суботи, закінчуючи р. Уж. Прем'єр Карої спробував опротестувати такий розділ «Верхньої Угорщини», але, позбавлена ​​армії, Угорщина була не спроможна на збройний опір. Швидко просуваються на схід чехословацькі війська зайняли до 20 січня 1919 території згідно лінії 23 грудня 1919.

Поновлення чехословацько-угорських бойових дій (квітень-серпень 1919)[ред.ред. код]

Прихід комуністів до влади в Угорщині в березні 1919 р дав привід міністру закордонних справ ЧСР Едуарду Бенешу вимагати на Паризькій мирній конференції збільшення площі контрольованих чехословаками територій в Угорщині: Бенеш підняв питання окупації Підкарпатської Русі, а також розширенні словацьких кордонів на південь.

15 квітня 1919 румунські війська почали наступ проти Угорщини. Війська ЧСР також перейшли в наступ проти ВСР та 27 квітня 1919 рушили на Мішкольц і почали проникнення в Підкарпатську Русь. 1 травня 1919 нарком Заксправ ВСР Бела Кун відправив телеграму чехословацькому, румунському і сербському урядам, де він визнавав їх «територіально-національні» вимоги. У відповідь Кун вимагав припинення інтервенції. Тим часом, чехословацькі та румунські війська продовжували наступ, зайнявши Підкарпатську Русь, Мішкольц і вийшовши до р. Тиса. 10 травня 1919 угорські війська почали бойові дії проти румунів і 20 травня 1919 перейшли в контратаку проти чехословацьких військ. Контрнаступ проти військ ЧСР проходило успішно і розгорнулося в трьох напрямках: на Мішкольц-Кошиць, на Лученец і на Лівиці. До кінця травня 1919, Червона армія ВСР зайняла Східну Словаччину.

Чехословацька дипломатія спробувала використати угорське настання в Словаччині для виправдання нових територіальних претензій. 5 червня 1919 президент Томаш Масарик запропонував Бенешу узгодити з Антантою чехословацьку окупацію правого берега Дунаю між Братиславою і Комарно і перенесення лінії демаркації до 30 км на північ від Будапешта. Масарик навіть запропонував розглянути варіант тимчасового заняття Будапешта і вважав актуальним знову підняти на Паризькій мирній конференції проект «слов'янського коридору».

Тим не менш, Великі держави задовольнили нові претензії ЧСР частково. Верховна Рада Паризької мирної конференції повідомив 13 червня 1919 ЧСР остаточну лінію демаркації в Угорщині, яка, в основному повторюючи демаркаційну лінію від 23 грудня 1918 в Словаччині, передавала під Чехословаччиною окупацію Підкарпатську Русь. 16 червня 1919 Кун повідомив представникам Антанти і ЧСР про початок виведення угорських військ зі Словаччини. Тим не менш, бої між арміями ЧСР і ВСР тривали. Обидві сторони звинувачували один одного у невиконанні перемир'я і не бажали складати зброю. Тільки 24 червня 1919 Кун дав остаточний наказ угорським військам покинути територію Словаччини.

У день передбачуваного початку евакуації Червоної армії з ЧСР, 16 червня 1919 в зайнятому угорською армією Пряшеві була проголошена Словацька Радянська Республіка (РСР). Тим не менш, евакуація угорських військ привела до її падіння, чий уряд покинуло Словаччину разом з останніми частинами угорської Червоної армії 1 липня 1919

Тим часом, незважаючи на протести Антанти, наступ румунської армії вглиб Угорщини тривало. Передбачаючи військовий колапс радянського режиму, 1 серпня 1919 уряд Б. Куна подало у відставку, передавши владу соціал-демократам, яких очолив Дьюла Пейдль. ЧСР, користуючись черговим «угорським хаосом», ввела свої війська в Шальготарьян і розширила чехословацький плацдарм на правому березі Дунаю навпроти Брастіслав (район Петржалка). Ці дії порушували лінію чехословацько-угорської демаркації від 13 червня 1919 року, що викликало нове невдоволення Антанти. Таким чином, в результаті минулих в травні-серпні 1919 р боїв Румунія зайняла центральну частину Угорщини, а Чехословаччина, з дозволу ПМК, окупувала, крім Словаччини, і Підкарпатську Русь. Лінія демаркації від 13 червня 1919 була покладена в основу закріплених Тріанонським світом 4 червня 1920 кордонів.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • А. Пеганов. Чехословацький напрям зовнішньої політики Угорщини (1918–1920 рр.) // Політична сфера. 20 (1) 2013. С. 54-75.
  • Пеганов А. О. Становлення чехословацької державності на території Словаччини та Підкарпатської Русі: вплив спору про кордони з Угорщиною (1918–1920 рр.) // Праця гістаричнага факультета БДУ: навук. зб. Вип. 6. Мінск: БДУ, 2011. С. 165–173.