Друга громадянська війна в Ліберії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Друга громадянська війна в Ліберії
Громадянська війна в Ліберії
SLW-Montage.png
За годинниковою стрілкою з лівого верхнього кутка: Американські морпіхи охороняють Міжнародний аеропорт Робертса; Член американських військових сил спеціального призначення зустрічає гелікоптер ООН, який прибуває до посольства США у Ліберії; Морпіхи з 26-ого експедиційного загону морської піхоти охороняють Вільний порт Монровії на острові Бушрод; Американська піхота прибула до Міжнародного аеропорту Робертса на гелікоптерах CH-46 «Сі Найт».
Дата: 1999-2003
Місце: Ліберія
Результат: Перемога повстанських об'єднань
Сторони
Flag of Liberia.svg Збройні сили Ліберії
* Анти-терористична група
Sl RUF.png ОРФ
Прi пiтримцi:
Молдова Молдова[1]
Повстанці:

При підтримці:
Flag of Sierra Leone.svg Сьєрра-Леоне
Flag of Guinea.svg Гвінея

Flag of the United Nations.svg Місія ООН у Ліберії
При підтримці:
Flag of Nigeria.svg Нігерія (ЕКОВАС)
Командувачі
Flag of Liberia.svg Чарлз Тейлор Секо Конне (LURD)
Томас Наймелі (MODEL)
Втрати
150,000 — 300,000 загиблими[2]

Друга громадянська війна в Ліберії (англ. Second Liberian Civil War, 1999—2003) розпочалася в 1999 році, коли група заколотників за підтримки уряду сусідньої Гвінеї та руху Об'єднаних ліберійців за примирення і демократію (LURD), з'явилася в північній Ліберії. На початку 2003 року друга група повстанців, Рух за демократію в Ліберії, з'явилися на півдні, а в червні-липні 2003 року, уряд Чарльза Тейлора контролював тільки третину країни. Столиця Монровія була взята в облогу[en] LURD'ом, обстріли міста призвели до загибелі багатьох мирних жителів. Тисячі людей були змушені покинути свої будинки в результаті конфлікту.

Передумови[ред. | ред. код]

У 1996 році завершилася перша громадянська війна в Ліберії. Мирна угода передбачала проведення загальних виборів в країні. 19 липня 1997 у Ліберії пройшли президентські вибори, перемогу на яких здобув Чарльз Тейлор, який набрав 75,33 % голосів виборців. Виборча кампанія на його підтримку проходила під гаслом: «Чарльз Тейлор вбив мого батька, вбив мою матір, але все одно я проголосую за нього»[3].

Після проведення президентських виборів мирне життя тривало недовго. Вже на початку 1999 року озброєна опозиція, яку підтримували Гвінея та Сьєрра-Леоне почала готуватися до бойових дій проти режиму Тейлора.

Конфліктуючі сторони[ред. | ред. код]

У першій половини 1999 збройні повстанські угруповання почали вторгнення на територію країни з сусідньої Гвінеї[4]. Гвінея активно підтримувала ці угруповання, ставши головним джерелом військової та фінансової допомоги повстанцям. До липня 2000 року ці групи утворили угруповання «Об'єднані ліберійці за примирення і демократію» (ОЛПД) (англ. «Liberians United for Reconciliation and Democracy» (LURD)) на чолі з Секо Конне. Проти повстанців Тейлор залучив деяке число іррегулярних військ (в основному колишніх членів свого угрупування «Національний патріотичний фронт Ліберії» (англ. National Patriotic Front of Liberia (NPFL)), армію і спеціалізовані підрозділи (Анти-терористична група).

Хід війни[ред. | ред. код]

Початок війни[ред. | ред. код]

Ліберія була втягнута у складний тристоронній конфлікт з сусідніми Сьєрра-Леоне та Гвінеєю. Президент Ліберії Тейлор активно підтримував повстанські угруповання в Сьєрра-Леоне у громадянській війні[5]. У відповідь на це Сьєрра-Леоне і Гвінея підтримували повстанські угруповання, які боролися проти Тейлора. У результаті цього світове співтовариство звинуватило Тейлора у підтримці сьєрра-леонських повстанців. У січні 2001 року Рада Безпеки ООН ввела проти Ліберії санкції; при цьому в доповіді ООН повідомлялося, що Тейлор «як і раніше підживлює конфлікт в Сьєрра-Леоне», поставляючи повстанцям зброю в обмін на алмази[6].

Розпал конфлікту[ред. | ред. код]

У результаті міжнародних санкцій і допомоги з боку Гвінеї та Сьєрра-Леоне ліберійські повстанці почали тіснити урядові війська. 8 лютого 2002 року Тейлор оголосив про введення в Ліберії надзвичайного стану[7]. У середині лютого 2002 року підрозділи LURD підійшли до столиці Монровії на відстань у 44 кілометри. Повстанці також проводили рейди проти урядових сил у південно-західній частині країни. За першу половину 2002 року повстанці здійснили рейди в Бомі, Бонг, Монтсеррадо і встановили контроль над багатьма населеними пунктами в цих графствах. У вересні 2002 року після того як урядовим військам вдалося відбити місто Бополу надзвичайний стан було скасовано.

На початку 2003 року в південну частину країни з Кот-д'Івуару вторглося озброєне угрупування «Рух за демократію в Ліберії» (англ. «Movement for Democracy in Liberia» (MODEL)). Це призвело до того, що ліберійський уряд контролював тільки 1/3 частину країни. Незважаючи на тимчасові невдачі, LURD контролювало північну частину Ліберії та загрожувало столиці. У березні 2003 року повстанці почали наступ на столицю, яку контролювали сили Тейлора.

Загострення обстановки в Ліберії призвело до скликання мирної конференції під головуванням президента Гани і глави ЕКОВАС Джона Куфуора. У травні 2003 року Рада безпеки ООН продовжила і розширила дію санкцій, а 4 червня Спеціальний суд по Сьєрра-Леоне видав міжнародний ордер на арешт Тейлора, назвавши його військовим злочинцем і звинувативши в масових вбивствах і тортурах мирних жителів у Сьєрра-Леоне, а також за захоплення заручників, зґвалтування і сексуальне рабство[6]. 3 липня президент США Джордж Буш закликав Тейлора піти у відставку[8]. 18 липня 2003 року підрозділи повстанців почали облогу Монровії. Артилерійські обстріли міста призвели до загибелі мирних жителів і появи великої кількості біженців. 19 липня загони LURD піддали масованому артилерійському обстрілу північно-західні околиці столиці, захопили стратегічно важливий міст Сент-Пол і розгорнули запеклі бої з урядовими військами в районі морського порту[9]. Увечері 28 липня «Рух за демократію в Ліберії» (MODEL) захопила другий за величиною місто країни Б'юкенен[10].

Завершення війни[ред. | ред. код]

У 2002 році Лейма Гбові організувала масовий рух ліберійських жінок за мир[en]. Він почався з невеликої групи жінок, що молилися і співали на рибному ринку. З часом до руху долучалось все більше християнок і мусульманок Монровії. Під керівництвом Гбові руху вдалося добитися зустрічі з Тейлором і домогтися від нього обіцянки бути присутнім на мирних переговорах у Гані[11]

29 липня 2003 року LURD оголосило про припинення вогню[12]. В цей же час під егідою ЕКОВАС в країну були введені нігерійські миротворці[13]. 10 серпня 2003 року президент Тейлор звернувся по радіо до співвітчизників, закінчивши промову словами: «Дасть Бог, я ще повернуся»[14]. 11 серпня напередодні підписання мирної угоди Тейлор вийшов у відставку і втік до Нігерії, де йому надали політичний притулок.

Морські піхотинці США, які висадилися в порту Монровії на острові Бушрод 15 серпня 2003 року

14 серпня повстанці зняли облогу Монровії. У період облоги столиці з 18 липня по 14 серпня було вбито близько 1000 чоловік. 200 американських військовослужбовців висадилися в столиці для підтримки нігерійських миротворців і наведення післявоєнного порядку. 14 жовтня 2003 року було створено Тимчасовий уряд, який контролював лише 20 % території країни.

Наслідки та місія ООН[ред. | ред. код]

В ході конфлікту, за різними оцінками загинуло від 50 000[15] до 300 000 чоловік[16]. 11 вересня 2003 Генеральний секретар ООН Кофі Аннан запропонував розгорнути в Ліберії миротворчу місію ООН для виконання досягнутої в Аккрі мирної угоди. 19 вересня резолюцією Ради Безпеки ООН 1509 була створена Місія ООН у Ліберії. До складу місії увійшли 15 000 чоловік, включаючи військових і цивільних співробітників: миротворці, поліцейські, а також політичні радники та співробітники гуманітарних організацій. Основним завданням місії стало налагодження мирного життя, роззброєння різних збройних угруповань і підтримка крихкого миру в Ліберії.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Торговля оружием по-молдавскиМолдавские ведомости, 10.02.2009
  2. Lydia Polgreen, «A Master Plan Drawn in Blood», NY Times, April 2, 2006 (англ.)
  3. Александр Габуев (05.06.2007). Гаагский трибунал открыл Африку (ru). Газета «Коммерсантъ».  (рос.)
  4. ВЛАДИМИР Ъ-КАРА-МУРЗА (11.08.2003). Мировая общественность обвиняется в изнасиловании. Газета «Коммерсантъ».  (рос.)
  5. Charles Ghankay Taylor. Encyclopædia Britannica.  (англ.)
  6. а б Георгий СТЕПАНОВ (10.08.03). Упрямый Папочка. Известия.  (рос.)
  7. В Либерии введено чрезвычайное положение. newsru.ru. 9 февраля 2002 г.  (рос.)
  8. АНТОН Ъ-ЧЕРНЫХ (04.07.2003). США открывают третий фронт. Газета «Коммерсантъ».  (рос.)
  9. Либерийские повстанцы захватили ключевой мост на подступах к Монровии. newsru.ru. 20 июля 2003 г.  (рос.)
  10. Последние новости. Газета «Коммерсантъ». 29.07.2003.  (рос.)
  11. CNN, October 31, 2009 (англ.)
  12. Liberian rebels declare ceasefire. Guardian. 29.7.2003. Архів оригіналу за 18.08.2012. Процитовано 16.07.2013.  (англ.)
  13. Peacekeepers 'rushing' to Liberia. Guardian. 24.7.2003. Архів оригіналу за 18.08.2012. Процитовано 16.07.2013.  (англ.)
  14. Президент Либерии: "Я еще вернусь". Русская служба Би-би-си. 10 августа 2003 г.  (англ.)
  15. De re Militari: muertos en Guerras, Dictaduras y Genocidios. Capítulo III. DE RE MILITARI. Архів оригіналу за 2012-09-30.  (ісп.)
  16. LYDIA POLGREEN (April 2, 2006). A Master Plan Drawn in Blood. The New York Times.  (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]