Засіка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Одна з найбільш поширених форм засіки.
Засіка.

Засі́ка[1] — перешкода на шляху наступу ворога в лісовому масиві із зрублених дерев середніх і більших розмірів, укладених верхівками в бік очікуваного наступу противника. Гілки дерев засікались у гострі коли.

Історія[ред. | ред. код]

Засіки були відомі з найдавніших часів і представляли собою серйозну перешкоду для нападаючої сторони. У Давньоруській державі засіки будувалися для захисту від нападів степових кочівників, спочатку печенігів, а пізніше й половців. Засіки, об'єднані у довгі оборонні лінії, називалися засічною межою.

Фрагмент нарису:

Ліс, де влаштовувалася засіка, називали заповідним. Він мав строго визначені межові кордони і охоронявся. Тут було заборонено не тільки рубати дерева, полювати, але навіть і просто заходити. Ширина засічної межі могла бути різною: від декількох сажнів, де були тільки рови та земляні вали, невелике болото або річка, до 20 — 30 і більше тодішніх верст (близько 40 — 60 км) суцільних лісів. Зазвичай діаметр заповідних лісів становив 2 — 3 версти (4 — 6 км).

[2]

Призначення[ред. | ред. код]

За допомогою засік ускладнювалося переміщення ворожої піхоти та маневри кінноти. Відрізнялися відносною швидкістю та простотою створення. Іноді для того, щоб ускладнити усунення навалених дерев, їх закріплювали масивними перпендикулярними кілками, вбитими в землю.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Засіка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Бобровский М. В. Козельские засеки (еколого-исторический очерк).Калуга: Изд-во Н. Бочкарёвой. ISBN 5-89552-063-4, 2002 - 92 с.(рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Пірко В. О. Оборонні споруди…/ Український культурологічний центр. Донецьке відділення НТШ, Східний видавничий дім — Донецьк, 2007. — 176 с.