Миропіль (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Миропіль
Миропіль з висоти пташиного польоту
Миропіль з висоти пташиного польоту
Миропіль
Миропіль на мапі Романівського району
Миропіль на мапі Романівського району
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Романівський район
Рада Миропільська селищна рада
Код КОАТУУ: 1821455600
Основні дані
Засноване 1497
Статус з 1957 року
Площа км²
Населення 4834 (01.01.2011)[1]
Густота 537 осіб/км²
Поштовий індекс 13033, 13034, 13035 та 13036
Телефонний код +380 4146
Географічні координати 50°06′27″ пн. ш. 27°42′21″ сх. д. / 50.10750° пн. ш. 27.70583° сх. д. / 50.10750; 27.70583Координати: 50°06′27″ пн. ш. 27°42′21″ сх. д. / 50.10750° пн. ш. 27.70583° сх. д. / 50.10750; 27.70583
Висота над рівнем моря 243 м
Водойма річка Случ та Чоботівка
Відстань
Найближча залізнична станція: Миропіль
До райцентру:
 - автошляхами: 27 км
Селищна влада
Адреса 13033, Житомирська обл., Романівський р-н, смт Миропіль, вул. Центральна, 38
Голова селищної ради Гиндич Валерій Петрович
Карта
Миропіль is located in Україна
Миропіль
Миропіль
Миропіль is located in Житомирська область
Миропіль
Миропіль

Commons-logo.svg Миропіль у Вікісховищі

Миропіль — селище міського типу в Україні, в Романівському районі Житомирської області.

Селище постраждало внаслідок Голодомору, проведеного урядом СРСР у 1932—1933 роках.

Географія[ред.ред. код]

Розташований на берегах річок Случі та Чоботівки.

Демографія[ред.ред. код]

  • 6 000 осіб (1984 рік)
  • 5 545 осіб (перепис 2001 р.)
  • 5 100 осіб (за статист. даними 2009 р.)

Історія[ред.ред. код]

Під час археологічних досліджень 1896 року в околицях Мирополя С. С. Гамченко обстежив городище й 32 кургани. Було виявлено пам'ятки V-VIII ст. н. е., які пізніше одержали назву «культури корчацького типу» або «житомирської культури», і характерні для Волинського Полісся.

Кам'янець[ред.ред. код]

У XII—XIII сторіччі на місці села Кам'янка стояло порубіжне місто Волинського князівства з Київською землею — Кам'янець[2].

Місто під такою назвою вперше згадано в Київському літописі під 1196 роком. Розташовувалося на лівому березі річки Случ.

Місто, вочевидь, мало укріплення. 1228 року його брали в облогу князь Володимир Київський і половецкий хан Котян. 1239 р. його приступом узяв князь Ярослав Всеволодович. 1240 року місто було спалено Батиєм і, вірогідно, відтоді не відбудовувалося та перетворилося на невелике селище[3].

Археологічно місто не вивчено[2].

Від першої згадки (бл. 1497) до ІІ-го поділу Польщі[ред.ред. код]

Вперше в документах Миропіль згадується в недатованому записі (бл. 1497 року) Литовської метрики за 14401498 роки як село Сапогів:

« «А къ городу к Чуднову первое село Сапогов. А в том селе 25 человека подымщину дают, а три слуги на войну ходят.»  »

Назва ця пов'язана з притокою Случі Сапогівкою (нині Чоботівка), на березі якої розташувалося поселення.

1585 року Миропіль вже згадується як власність князів Острозьких.

У 16091753 роки — у складі Острозької ординації, адміністративно належало також до складу Полонської волості Волинського воєводства. За люстрацією 1622 року мав 520 димів.

За часів Національної революції 1648—76 Миропіль став прикордонним пунктом Білоцерківського полку (переходив у підпорядкування Волинського полку в нетривалі періоди існування останнього). Після Андрусівського перемир'я (1667) де-юре повернувся під контроль Польщі. Адміністративно Миропіль належав до Житомирського повіту Київського воєводства.

У зв'язку зі «згоном» правобережного українського населення 171112 містечко знелюдніло. Так, 1714 року жовніри, яким він був визначений для постою, писали:

« «в ньому тепер нема і живої собаки»  »

.

Відтак, місцина почала активно заселятися євреями. 1753 разом з деякими іншими маєтностями Острозької ординації подарований Любомирським. Згодом не раз змінював власників (Міончинські, Дзєдушицькі, Ростворовські). 1778 року:

  • місцевий дідич — воєводич підляський Каєтан Мьончиньський — виправив королівський привілей місту, що означало проведення в Мирополі торгів щоп'ятниці та 12 ярмарків на рік
  • граф Юзеф Мьончиньський (брат Каєтана) продав свою частку маєтків в Мирополі, Тайкурах на Волині А. С. Млодзєйовському.[4]

Від кінця 18 ст. до 20 ст.[ред.ред. код]

За 2-м поділом Польщі (1793) Миропіль перейшов під владу Російської імперії. Належав до Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

Центр Мирополя (1880)

У XIX — на початку ХХ століття зростає соціально-економічне значення Мирополя. 1820 року коштом Ростворовських зведено мурований костьол Св. Антонія Падуанського (1-ша його споруда закладена тут ще 1600 року). Крім нього, у XIX столітті в Мирополі відомі 3 православні церкви та 2 єврейські молитовних будинки.

У 1840-х роках у містечку була побудована паперова фабрика графів Гуттен-Чапських.

За нових дідичів, які володіли містечком аж до 1918 року — до першого з них графа Маріана Гуттен-Чапського, відомого вченого-аграрника, Миропіль перейшов як посаг дружини, — містечко розквітнуло як шляхетська резиденція. Зокрема, тут було збудовано палац в італійському стилі, закладено парк, взірцеву пасіку з понад 2 тисячами вуликів, а також стайні чистопородних коней.

Під час польського повстання 1863—1864 під Мирополем відбувся бій повстанського загону Едмунта Ружицького з російськими військами. Місцевий дідич граф Маріан Гуттен-Чапський за підтримку повстанців був засланий на 3 роки до Сибіру.

1872 року повз містечко пройшла залізниця Бердичів — Шепетівка.

1897 року в містечку мешкало 4 914 жителів (з них 1912 — євреї).

Миропіль у 20 ст. і за сучасності[ред.ред. код]

Папірня, млин і палацовий парк. Друга половина XIX ст.
Палац Чапських

У 1910-х роках Миропіль став значним хлібним ринком Волині — тут відбувалися щомісячні ярмарки.

За часів Української революції 1917—1920 Миропіль був у складі УНР, але через численні більшовицькі інтервенції опинився у зоні селянських повстанських рухів. У 191920 відбувалися зіткнення українських та польських військ із більшовиками — бої переважно точилися за контроль над залізничною станцією.

За часів комуністичного режиму від 1923 року — райцентр, що його 1925 року переведено у Романів (19332003 — Дзержинськ).

У цей час провідним промисловим підприємством залишалася паперова фабрика (1940 — 345 робітників). 1924 року розпочалася електрифікація містечка, 1932-му — радіофікація.

1931 року в Мирополі утворено машинно-тракторну станцію. Тісно інтегроване до аграрних структур містечко суттєво постраждало від Голодомору 193233 років в УСРР.

Відбудований дерев'яний міст після спалення під час бойових дій в 1920 році

У період Другої світової війни окупований гітлерівцями від 6 липня 1941 по 6 січня 1944 року. У цей час у Мирополі існував осередок руху Опору, в околиці діяли радянські партизанські загони. Від етнічних «чисток» загинуло чимало місцевих євреїв (загалом під час окупації загинуло понад тисячу миропільців, тобто близько чверті населення містечка).

1957 року об'єднанням сіл Кам'янка, Старий Миропіль, Новий Миропіль і Миропіль утворено смт Миропіль. Того ж (1957) року побудовано Миропільську ГЕС на річці Случ. Також у повоєнний час працювали паперова і швейна фабрики, силікатний завод, гранітний кар'єр і хлібозавод.

Від 1991 року — в незалежній Україні.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Сфера послуг та обслуговування[ред.ред. код]

Транспорт та зв'язок[ред.ред. код]

  • Залізнична станція «Миропіль»
  • Автостанція
  • Миропільске відділення зв'язку (Укртелеком та Укрпошта)
  • На території селища є покриття таких операторів мобільного зв'язку: «Київстар», МТС, «Beeline», «Life», «Інтертелеком».

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Медицина[ред.ред. код]

  • Миропільська дільнична лікарня (реорганізована в 2011 р. в АЗПСМ)
  • Аптека № 55
  • Дільнична ветлікарня
  • Аптека «Альтаір»

Освіта[ред.ред. код]

  • ЗОШ І-ІІІ ст. № 1 (Миропільська гімназія з 2007 р.) (в якій навчається близько 360 учнів)
  • ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 (навч. 280 учнів)
  • ЗОШ І-ІІ ст.  — (Старомиропільська школа, Миропільська № 3) Миропільська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів бере свій початок від Старомиропільської церковно-приходської школи, згаданої у архівних джерелах в 1862 році. В кінці 1878 року губернатор Волинської губернії видав такий наказ: «У зв'язку з відкриттям сільського училища в Ново-Мирополі церковно-приходська школа в СтароМирополі закривається» (Фонд 707, опис 225. справа 49). Але в 1903 році в Старому Мирополі знову було відкрито однокласне училище, де працював один учитель… У 1918 році відкривається початкова школа, яка з 1934 року стала семирічною, згодом — восьмирічною. А нині — Миропільською загальноосвітньою школою І — II ступенів. Мабуть ці рядки з книги А. Д. Кухарука свідчать про давнішу історію школи: «У Старому Мирополі в кінці 18 століття, поруч з церквою, стояла хатина, крита соломою, з двома вікнами на південь і одним на схід. У хату вели збиті з двох широких дощок з дерев'яною заверткою на дерев'яних бігунках двері. Були сіни і одна кімната, на земляній долівці, змащеній рудою глиною, стояло кілька столів, біля них — ослони (лавки), а на них сиділо 18 учнів».
  • Дит-садок «Казка»
  • Музична школа
  • Навчально-виробнича майстерня «Лілея» МНВК

Культура[ред.ред. код]

Релігія[ред.ред. код]

  • Римо-католицький костьол св. Антонія
  • Свято-Миколаївська Православна Церква

Пам'ятки історії та культури[ред.ред. код]

  • Костьол Св. Антонія ХІХст.
  • Кам'яний хрест XIX ст.

Відомі люди[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б М.Ф. Котляр (2007). [Волинський]. У Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Енциклопедія історії України. 4: Ка-Ком. К.: Наукова думка. с. 528. 
  3. Брокгауз-Ефрон (1890—1907). Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона.. С.-Пб. (рос.)
  4. Wacław Szczygielski. Miączyński Józef herbu Suchekomnaty (1743—1793) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978.— t. XX/3, zeszyt 86.— S. 561. (пол.)
  5. Włodzimierz Dzwonkowski. Dzieduszycki Antoni Bazyli (1757—1817) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków: Polska Akademia Umiejętności, 1948. — Tom VI, zeszyt …. — S. 106—107. (пол.)

Джерела, посилання та література[ред.ред. код]