Ренін
Ренін (англ. Renin, від лат. ren — «нирка») — білок, який кодується геном REN, розташованим у людини на довгому плечі 1-ї хромосоми.[5] Довжина поліпептидного ланцюга первинного білка становить 406 амінокислот, а молекулярна маса — 45 057[6].
| 10 | 20 | 30 | 40 | 50 | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| MDGWRRMPRW | GLLLLLWGSC | TFGLPTDTTT | FKRIFLKRMP | SIRESLKERG | ||||
| VDMARLGPEW | SQPMKRLTLG | NTTSSVILTN | YMDTQYYGEI | GIGTPPQTFK | ||||
| VVFDTGSSNV | WVPSSKCSRL | YTACVYHKLF | DASDSSSYKH | NGTELTLRYS | ||||
| TGTVSGFLSQ | DIITVGGITV | TQMFGEVTEM | PALPFMLAEF | DGVVGMGFIE | ||||
| QAIGRVTPIF | DNIISQGVLK | EDVFSFYYNR | DSENSQSLGG | QIVLGGSDPQ | ||||
| HYEGNFHYIN | LIKTGVWQIQ | MKGVSVGSST | LLCEDGCLAL | VDTGASYISG | ||||
| STSSIEKLME | ALGAKKRLFD | YVVKCNEGPT | LPDISFHLGG | KEYTLTSADY | ||||
| VFQESYSSKK | LCTLAIHAMD | IPPPTGPTWA | LGATFIRKFY | TEFDRRNNRI | ||||
| GFALAR |
Ренін являє собою протеолітичний фермент хребетних тварин і людини. Вперше термін був запропонований Робертом Тігерштедтом[en] і Пером Бергманом 1898 року для позначення речовини, яку вони виявили в сольовому екстракті нирок кроля та яка підвищувала кров'яний тиск при введенні її у кров.[7] Ренін виробляється спеціалізованими клітинами юкстагломерулярного комплексу і виділяється безпосередньо в кров, проте не є гормоном у повному розумінні. Він являє собою високоактивну протеазу, яка, діючи на білок плазми крові ангіотензиноген, започатковує утворення гормону ангіотензину-ІІ й виділення гормону надниркових залоз альдостерону. Перший гормон є надзвичайно активним вазоконстриктором (судинозвужуючий ефект), а другий — регулятором обміну натрію та калію в організмі.[8]
Синтез реніну складається з декількох етапів, що розпочинаються з трансляції ренінової мРНК в препроренін. N-кінцева послідовність препрореніна (з 23 амінокислотних залишків) направляє білок в ендоплазматичний ретикулум, де відщеплюється з формуванням прореніну. Проренін глікозилюється в апараті Гольджі і або прямо секретується в кров нерегуляторним шляхом, або упаковується в секреторні гранули, де перетворюється на ренін, що складається з 340 амінокислот, з молекулярною масою 37кДа.[9][10]
Ренін продукується юкстагломерулярними клітинами стінок аферентних артеріол ниркових клубочків і звідси надходить у кров та лімфу у відповідь на три стимули:
- Зниження артеріального тиску (яке може бути пов'язане зі зменшенням об'єму крові), що визначається барорецепторами (чутливі до тиску клітин).
- Зниження рівня хлориду натрію в ультрафільтраті нефрона. На таку зміну реагує щільна пляма юкстагломерулярного комплексу.
- Діяльність симпатичної нервової системи, яка також контролює кров'яний тиск, діючи через β1-адренорецептори .[11]
Хоча за місцем синтезу ренін можна віднести до гормонів, він не є таким, оскільки не має клітинної мішені, а впливає на інший білок крові. Крім того, секреція реніну значною мірою контролюється традиційним ендокринним механізмом зворотного зв'язку.
Інгібітором реніну є похідне фосфатидилсерину, що міститься в плазмі крові. Вміст реніну у плазмі крові (активність у нормі — 0,9–3,3 нг/мл/г) буває підвищений у людей, хворих на есенціальну гіпертензію. Нирки виділяють у кров ренін у підвищеній кількості в умовах гіпоксії. Вміст реніну підвищується також при застосуванні естрогенів, фуросеміду, етакринової кислоти та азидних діуретиків, пероральних контрацептивів і знижується під впливом ангіотензину, дезоксикортикостерону, калію, β-адреноблокаторів.[12]
Головним діючим чинником РАС є ангіотензин-ІІ. Ланцюг реакцій утворення ангіотензину-ІІ починається в юкстагломерулярному комплексі. Ренін, що там синтезується, гідролізує α-глобулін ангіотензиноген, який синтезується в печінці під впливом глюкокортикоїдів та естрогенів. Ренін відщеплює від α‑глобуліну N-кінцевий неактивний декапептид — ангіотензин І, який під дією спеціального ангіотензин-1-перетворювального ферменту (міститься у всіх тканинах, найбільше — в легенях і плазмі крові) перетворюється на октапептид — ангіотензин ІІ. Останній перетворюється на гептапептид — ангіотензин ІІІ. Ангіотензин ІІ спричиняє скорочення гладких м'язів судин, зниження інтенсивності кровообігу в нирках, зменшення виділення з організму рідини та солей, а також посилення секреції альдостерону кірковим шаром надниркових залоз; у високих концентраціях виявляє сильну судинозвужувальну дію й підвищує АТ.[13]
Стимулом для збільшеного виділення нирками реніну і запуску РАС є зниження артеріального тиску і погіршення ниркового кровопостачання. Так само активізується РАС подразненням симпатичних нервів або деяких ділянок гіпоталамуса.[14]
- Morris B.J. (1986). New possibilities for intracellular renin and inactive renin now that the structure of the human renin gene has been elucidated. Clin. Sci. 71: 345—355. PMID 3530608 DOI:10.1042/cs0710345
- The status, quality, and expansion of the NIH full-length cDNA project: the Mammalian Gene Collection (MGC). Genome Res. 14: 2121—2127. 2004. PMID 15489334 DOI:10.1101/gr.2596504
- Soubrier F., Panthier J.-J., Corvol P., Rougeon F. (1983). Molecular cloning and nucleotide sequence of a human renin cDNA fragment. Nucleic Acids Res. 11: 7181—7190. PMID 6138751 DOI:10.1093/nar/11.20.7181
- Soubrier F., Panthier J.J., Houot A.-M., Rougeon F., Corvol P. (1986). Segmental homology between the promoter region of the human renin gene and the mouse ren1 and ren2 promoter regions. Gene. 41: 85—92. PMID 3516796 DOI:10.1016/0378-1119(86)90270-2
- Burt D.W., Nakamura N., Kelley P., Dzau V.J. (1989). Identification of negative and positive regulatory elements in the human renin gene. J. Biol. Chem. 264: 7357—7362. PMID 2540188
- ↑ Захворювання, генетично пов'язані з Ренін переглянути/редагувати посилання на ВікіДаних.
- ↑ Сполуки, які фізично взаємодіють з Ренін переглянути/редагувати посилання на ВікіДаних.
- ↑ Human PubMed Reference:.
- ↑ Mouse PubMed Reference:.
- ↑ HUGO Gene Nomenclature Commitee, HGNC:9958 (англ.) . Процитовано 26 квітня 2018.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ UniProt, P00797 (англ.) . Процитовано 26 квітня 2018.
- ↑ Basso, N.; Terragno, N. A. (2001). History About the Discovery of the Renin-Angiotensin System. Hypertension. 38 (6): 1246—1249. doi:10.1161/hy1201.101214. ISSN 0194-911X.(англ.)
- ↑ Фізіологія людини і тварин: Підручник/ Г. М. Чайченко, В. О. Цибенко, В. Д. Сокур; За ред. В. О. Цибенка. — К.: Вища шк., 2003. — 463с.: іл.
- ↑ Биохимия / Под ред. Е. С. Северина. — М., 2003
- ↑ Imai, T.; Miyazaki, H.; Hirose, S.; Hori, H.; Hayashi, T.; Kageyama, R.; Ohkubo, H.; Nakanishi, S.; and Murakami, K. (December 1983). «Cloning and sequence analysis of cDNA for human renin precursor». Proceedings of the National Academy of Sciences U.S.A. 80 (24): 7405–9.
- ↑ Pratt, R. E.; Flynn, J. A.; Hobart, P. M.; Paul, M.; and Dzau, V. J. (March 1988). «Different secretory pathways of renin from mouse cells transfected with the human renin gene». Journal of Biological Chemistry 263 (7): 3137–41. PMID 2893797
- ↑ Березов Т. Т., Коровкин Б. Ф. Биологическая химия / Под ред. С. С. Дебова. — М., 1982
- ↑ Brenner & Rector's The Kidney, 7th ed., Saunders, 2004, pp. 2118—2119
- ↑ http://www.pharmencyclopedia.com.ua/article/1074/renin
|
Це незавершена стаття про білки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
