Султанат Маскату й Оману

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Султанат Маскат і Оман
араб. سلطنة مسقط وعمان
Незалежна держава, Британський протекторат (1892—1971)
1820 – 1970

Прапор Маскат і Оман

Прапор

Розташування Маскат і Оман
Султанат Мускату була морською країною у XVIII столітті, яка 1820 року об'єдналася з Імамат Оман для утворення Султанат Маскат і Оман
Столиця Маскат
Мови арабська, перська, турецька, англійська
Релігії Ібадизм
Форма правління Абсолютна монархія
Президент Кабус бен Саид Аль Саид
Історія
 - Головний морський договір 8 січня 1820
 - повстання Дофар 1962
 - Засідка на Саїд бен Таймур[ru]
 - Ліквідовано 1970
Валюта Індійська рупія до 1959, Рупія Перської затоки з 1959 і до сьогодні
Попередник
Наступник
Flag of Muscat.svg Султанат Маскат
Flag of The Imamate of Oman.svg Імамат Оман
Оман Flag of Oman (1970–1995).svg
Занзібарський султанат Flag of the Sultanate of Zanzibar (1963).svg
Сьогодні є частиною Оман Оман
Пакистан Пакистан
ОАЕ ОАЕ
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Султанат Маскату й Оману

Володіння Маскату і Оману — низка територій в Африці та на Аравійському півострові які в XVII—XX століттях перебували в залежності від султанату Маскат і Оман і разом з останнім називались Оманською імперією.

Історія[ред. | ред. код]

Виникнення[ред. | ред. код]

У 15071515 роках над усім узбережжям східної Аравії і суміжної Персії, включаючи Маскат і Ормуз встановили військовий і торговий контроль португальці. До кінця XVI ст. вони оволоділи також східним узбережжям Африки, ставши найсильнішою морською силою регіону. Однак в 1650 році панування Португальської імперії в західній частині Індійського океану було покладено край: португальці були вибиті з Маската, що став столицею Оманської імперії, а також в короткий термін втратили на користь неї всі свої опорні пункти на північ від Мозамбіку.

В першій половині XVIII ст. у Оманській імперії тривала громадянська війна між ворогуючими прихильниками різних течій ісламу. Зрештою вона призвела у 1743 році до інтервенції в Оман з боку шахської Персії Однак вже невдовзі в Омані вибухнуло повстання внаслідок якого владу в свої руки взяла династія Аль-Саїд, представники якої правлять Оманом і сьогодні.

Розквіт[ред. | ред. код]

У 1783 році перед смертю Ахмада ібн Саїда згідно особливого маніфесту монарша родина була розділена надвоє — правлячий в Маскаті султан з номінальним контролем над всією територією країни, а фактично тільки її узбережжям, і імамат, влада якого була поширена на внутрішні регіони (власне Оман). Період правління Аль-Саідів, що консолідували таким чином націю при збереженні широкої автономії історичних частин держави і проводили політику терпимості до іноземців в межах своєї імперії, вважається її «золотим віком».

У цей час до володінь Оману крім східного узбережжя Аравійського півострова входили також Бахрейн та Дофар в Аравії, Ормуз в Персії та значна територія на східному узбережжі Африки від Африканського рогу до Північного Мозамбіку, частина Мадагаскару, Сейшели та інші острови в Індійському Океані.

Правителі Оману в цей період підписали угоди про дружбу і торгівлю з Нідерландами, Великою Британією (1798) а пізніше і з США (відносини встановлені у 1833 році) та Францією1841 році). Оман направляв своїх офіційних представників в Європу з метою взаємного визнання заморських володінь і погодження кордонів та сфер.

Занепад[ред. | ред. код]

З 1853 року князівства «піратського берега» отримали назву Trucial Oman — Договірний Оман. На його території були створені британські військові бази, а політичну владу здійснював британський політичний агент. Проте встановлення англійського протекторату не привело до руйнування традиційної для регіону патріархальної системи. Місцеві жителі в силу своєї нечисленності і постійних міжусобиць прийняли новий порядок.

У цей же час відбулась фатальна для Оману подія — заборона в 18481873 роках работоргівлі. Одночасно (1869) був відкритий Суецький канал, в результаті чого порти Оману опинилися осторонь від багатьох торгових шляхів, поступившись Адену. За двадцять років з 1850 по 1870 рік населення столиці — Маскату скоротилося з 55 доо 8 тис., багато жителів були змушені мігрувати на Занзібар. У 1837 році султан Саїд ібн Султан переніс на цей острів столицю своєї держави і резиденцію. Іноді період 1820—1860-х називають Маскат-Занзібарською імперією.

Смерть султана Саїда в 1856 році спричинила новий розділ імперії між його синами. На Занзібарі був утворений султанат Занзібар, під владою якого виявилося і Східноафриканське узбережжя. На чолі цього султанату встав Маджид ібн Саїд. Континентальна аравійська ж частина, названа султанатом Маскату і Оману, перейшла в руки його брата Тувайні ібн Саїда, убитого сином в 1866 році.

Після цього в країні почались усобиці, які зрештою призвели до остаточного перетворення Оману на Британський протекторат у 1890 р.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]