Права людини в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Україна
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
України
Категорія Категорія • Інші країни

Права людини в Україні є дуже дискусійною темою. З 2017 року Freedom House оцінює Україну від 60 до 62 балів за 100-бальною шкалою та загальну оцінку «частково вільна». Оцінки виборчих процесів загалом хороші, але є проблеми з корупцією та дотриманням процесу[1].

Передумови[ред. | ред. код]

До 1991 року[ред. | ред. код]

У складі Радянського Союзу всі права людини були сильно обмежені. Радянський Союз був однопартійною державою до 1990 року[2] і тоталітарною державою з 1927 до 1953 року[3][4][5][6], де члени Комуністичної партії обіймали всі ключові посади в установах держави. та інші організації. Свобода слова придушувалася, а інакомислення каралося. Незалежна політична діяльність не допускалася, незалежно від того, чи вона стосувалася участі у вільних профспілках, приватних корпораціях, незалежних церквах чи опозиційних політичних партіях. Свобода пересування всередині країни і особливо за її межами була обмежена.

1991-2014 роки[ред. | ред. код]

У 1991 році Україна проголосила незалежність. Референдум щодо Акту проголошення незалежності України відбувся 1 грудня 1991 року[7]. Переважна більшість у 92,3% виборців схвалила Акт проголошення незалежності, ухвалений Верховною Радою 24 серпня 1991 року. До 8 червня 1995 р. вищим законом України була Конституція (Основний Закон) УРСР (прийнята в 1978 р. з численними змінами та доповненнями). 8 червня 1995 року Президент Леонід Кучма і спікер Олександр Мороз (від імені парламенту) підписали Конституційну угоду на період до розробки нової Конституції.

Перша конституція після проголошення незалежності була прийнята під час нічної парламентської сесії після майже 24-годинних дебатів 27–28 червня 1996 року, неофіційно відомих як «конституційна ніч 1996 року». Закон № 254/96-BP про ратифікацію конституції, що скасовує попередні конституції. Угода була урочисто підписана та оприлюднена в середині липня 1996 року. Згідно з рішенням Конституційного Суду України, Конституція набрала чинності з моменту оголошення результатів парламентських виборів 28 червня 1996 р. бл. 9 ранку Київський час і вперше законодавчо закріпив обов’язки прав людини.

У 2009 році Freedom House назвав Україну «вільною»[8]. У своєму звіті вони заявили: «Україна має одне з найактивніших громадянських суспільств у регіоні. Громадяни все частіше беруть питання у свої руки, протестують проти небажаного будівництва, викривають корупцію. Обмежень щодо діяльності НУО не було. Профспілки діють, але страйки та протести робітників спостерігалися нечасто, хоча восени 2008 року невдоволення станом економічних справ було повсюдним . Вважалося, що власники фабрик все ще можуть тиснути на своїх робітників, щоб вони голосували згідно з уподобаннями власників»[8].

20 жовтня 2009 року експерти Ради Європи заявили, що «за останні п’ять років експерти Ради Європи, які спостерігають за Україною, практично не висловлювали занепокоєння щодо важливого [процесу становлення] громадянського суспільства в Україні. Україна є однією з демократичних держав Європи, яка забезпечує права людини як національну політику, а також забезпечує права національних меншин»[9]. За даними Human Rights Watch (HRW), «хоча інститути громадянського суспільства працюють здебільшого без втручання уряду, зловживання з боку поліції та порушення прав уразливих груп… продовжують псувати ситуацію з дотриманням прав людини в Україні»[10].

Після виборів президента Віктора Януковича на початку 2010 року міжнародні організації почали висловлювати свою стурбованість. За словами Freedom House, «Україна за президента Януковича стала менш демократичною і, якщо не зупинити нинішні тенденції, вона може стати на шлях автократії та клептократії»[11]. Серед останніх негативних подій вони згадали «більш обмежувальне середовище для ЗМІ, вибіркове переслідування опозиційних діячів, тривожне втручання Служби безпеки України, широко критиковані місцеві вибори в жовтні 2010 року… та ерозію основних свобод зібрань і слова. "Це змусило Freedom House знизити рейтинг України з «вільної» до «частково вільної» у Freedom in the World 2011[11]. Також у 2011 році Amnesty International говорила про «зростання кількості заяв про катування та жорстоке поводження в місцях позбавлення волі, обмеження свободи слова та зібрань, а також про масові прояви ксенофобії»[12].

У Індексі свободи преси «Репортерів без кордонів» за 2010 рік Україна впала з 89 місця на 131[13]. Свобода преси в сусідній Росії зайняла 140 місце[14]. Міжнародна федерація прав людини в грудні 2011 року назвала Україну «однією з країн, де спостерігаються найбільш серйозні порушення проти правозахисників»[15].

Станом на кінець 2013 року ситуація продовжувала погіршуватися і була однією з причин революції Євромайдану, оскільки приєднання або навіть робота над виконанням вимог щодо приєднання до Європейського Союзу значно покращила б права людини в Україні. Росія, яка вже заклала основу, відреагувала на протести Євромайдану та вторглася до Криму та ширших регіонів Донбасу.

Міжнародні та європейські договори з прав людини[ред. | ред. код]

Україна є учасницею таких міжнародних договорів[ред. | ред. код]

Україна підписала, але ще не ратифікувала

Україна є учасницею таких європейських договорів[ред. | ред. код]

Ситуація[ред. | ред. код]

Зустріч у Харкові під час Помаранчевої революції 2004 року

Станом на 17 січня 2013 року Україна програла всі 211 справ у Європейському суді з прав людини[16].

Знайдені масові поховання на звільнених від російського контролю територіях[ред. | ред. код]

Після звільнення від російської окупації Бучі, Лиману, Макарова та Херсона Україна виявила масові поховання з тілами мирних жителів. Жертви часто наводили докази тортур[17][18][19][20][21].

Виборчі права[ред. | ред. код]

Міжнародні спостерігачі, зокрема Freedom House і Державний департамент США, загалом вважають українські виборчі процеси вільними та чесними. Проте були достовірні звинувачення у підкупі голосів, а висвітлення в ЗМІ часом було упередженим. Нацистські та комуністичні партії заборонені[22].

Право на справедливий суд[ред. | ред. код]

Зміни до Конституції, які набули чинності, завдали шкоди праву на справедливий суд, оскільки вони знову запровадили так званий загальний нагляд з боку прокуратури. Інші серйозні проблеми включали тривалі періоди розгляду справ через перевантаження судів; порушення рівності сторін; недотримання презумпції невинуватості; невиконання судових рішень; та високий рівень корупції в судах[23]. Незалежні юристи та правозахисники скаржаться на те, що на українських суддів регулярно чиниться тиск з метою винесення того чи іншого вироку[24].

За даними Freedom House, після Помаранчевої революції судова система стала більш ефективною та менш корумпованою[8].

Недавні (з 2010 року) судові процеси над відомими політичними діячами Юлією Тимошенко, Юрієм Луценком, Ігорем Діденком[25] Анатолієм Макаренком[26] та Валерієм Іващенком[27] описані Європейською Комісією, США та інших міжнародних організацій як «несправедливі, непрозорі та незалежні»[28] та «вибіркове переслідування політичних опонентів»[29][30][31].

Мовні права[ред. | ред. код]

На території сучасної України завжди розмовляли кількома мовами[32]. У 19 столітті росіяни та євреї були основними етнічними групами в містах, тоді як сільська місцевість була переважно українською[33][34]. Україна має історію мовного конфлікту, яка сягає щонайменше дев’ятнадцятого століття. У 1863 році російський міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав циркуляр, яким забороняв друкувати релігійні та навчальні тексти, написані українською мовою[35].

Радянська політика щодо української мови варіювалася від її пропаганди за Леніна («коренізація») до переслідування проукраїнського мовного руху за Сталіна та толерантного ставлення до неї, яке поєднувалося з поступовим зниженням використання української мови та повзуча русифікація України за Хрущова та Брежнєва[36]. Після проголошення Україною незалежності в 1991 році попередня проросійська політика була скасована, і використання української мови активно заохочувалося, а в деяких місцевостях воно стало обов’язковим. У Конституції 1996 року зазначалося, що державною мовою є українська мова, а також про вільне використання та розвиток російської та інших мов національних меншин.

Подальше законодавство робило вживання української мови обов’язковим у різних сферах суспільного життя[37][38][39]. Виняток зроблено для мов, які вважаються «корінними» через те, що носії ними не мають рідної держави, наприклад, кримськотатарська мова та караїмська мова, а також ті мови, які є офіційними мовами Європейського Союзу[40]. Однак значні мови меншин в Україні, такі як російська, білоруська та єврейська, не є ані офіційними мовами ЄС, ані корінними[40], і не надають занепокоєння щодо їх захисту[37][41]. Наприклад, друковані та онлайн-видання мовами, які не відповідають цим критеріям, заборонені, якщо вони також не мають перекладу українською[37][38], а середня школа цими мовами заборонена[38][40][41].

Росія перебільшила справжні мовні проблеми, використовуючи їх, щоб створити фальшиве виправдання для російського вторгнення в Україну у 2022 році. Неправдиві заяви включали заяви про те, що Україна здійснює геноцид, і заяви про те, що українці розстрілювали людей, які говорять російською[42][43]. На контрольованих нею територіях Росія вимагала, щоб усі уроки були російською[44][45], і нібито катувала вчителя за викладання українською[46].

Свобода ЗМІ та свобода інформації[ред. | ред. код]

У 2007 році в регіонах України тривали численні анонімні напади[47] та погрози на журналістів, які розслідували або викривали корупцію чи інші злочини влади[48][49]. Американський Комітет захисту журналістів у 2007 році дійшов висновку, що ці напади та небажання поліції в деяких випадках переслідувати винних «сприяли створенню атмосфери безкарності щодо незалежних журналістів.

Рейтинг України в Індексі свободи преси «Репортерів без кордонів» в останні роки був приблизно на 90 місці (89 у 2009 році[50], 87 у 2008[51]), тоді як у 2002 році вона посідала 112 місце[52] і навіть 132 місце в 2004 році[53].

Під час підтримуваного Росією президентства Віктора Януковича у 2010-2014 роках президентом України журналісти скаржилися на погіршення свободи преси в Україні[54][55][56][57]. Журналісти Anonymous на початку травня 2010 року заявили, що вони добровільно адаптують своє висвітлення так, щоб не образити адміністрацію та уряд Януковича[58]. Уряд Януковича заявив, що він не цензурує ЗМІ[59], як і Адміністрація Президента[60] та сам Президент Янукович[61][62].

FEMEN — це феміністична протестна група, заснована в Україні в 2008 році[63]. Організація стала міжнародно відомою завдяки організації[64][65] топлес-протестів проти секс-туризму[64][66], релігійних установ[67], сексизму та гомофобії[68].

Порушення прав людини та епідемія ВІЛ/СНІДу[ред. | ред. код]

Український уряд зробив низку позитивних кроків для боротьби з ВІЛ/СНІДом, головним чином у сфері законодавчої та політичної реформи. Але ці важливі зобов’язання підриваються в системі кримінального правосуддя та охорони здоров’я широко поширеними порушеннями прав людини щодо споживачів наркотиків, працівників секс-бізнесу та людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом[10].

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Під час російсько-української війни, яка триває, Україна втратила контроль над частиною Донбасу і Кримом. 24 лютого 2022 року розпочалося російське вторгнення в Україну.

21 травня 2015 року Верховна Рада України ухвалила постанову про вихід з деяких зобов’язань, передбачених Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (статті 2, 9, 12, 14, 17), Конвенцією про Захист прав людини та основоположних свобод (ст. 5, 6, 8, 13) та Європейська соціальна хартія (ст. 1 ст. 2, 4 стор. 2-3, 8 с. 1, 14 с. 1, 15,16,17 с. 1а стор. 1в, 23,30, 31 с. 1-2) на Донбасі до «припинення Росією агресії на сході України»[69][70].

24 березня 2023 року, згідно повідомлення Радіо Свобода, Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні презентувала доповідь про поводження з військовополоненими і загальну ситуацію з правами людини в Україні. Відповідальність за продовження порушень голова місії Матильда Богнер поклала на «обидві сторони конфлікту»[71].

Українські правозахисні організації[ред. | ред. код]

  • Асоціація «Громадянська ініціатива» (Кіровоград)[72] (in Ukrainian)
  • Асоціація українських моніторів прав людини у сфері правоохоронної діяльності (Асоціація УМДПЛ)
  • Центр громадянської методики та інформації «Всесвіт»
  • Чернігівський комітет захисту конституційних прав громадян [73]
  • Комітет виборців України [74]
  • Конгрес національних громад України [75]
  • Донецький меморіал [76]
  • «За професійну допомогу» (Полтавська область) [77] (in Russian)
  • Харківська правозахисна група
  • Одеська правозахисна група «Верітас» [78] (in Russian)
  • Українська Гельсінська спілка з прав людини
  • Дорожній контроль

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Ukraine. Freedom House. Процитовано 13 грудня 2022.
  2. ↑ Закон СССР от 14 марта 1990 г. N 1360-I "Об учреждении поста Президента СССР и внесении изменений и дополнений в Конституцию (Основной Закон) СССР". 10 жовтня 2017. Архів оригіналу за 10 жовтня 2017. Процитовано 4 січня 2021.
  3. ↑ totalitarianism | Definition, Examples, & Facts. Encyclopædia Britannica (англ.). Процитовано 3 січня 2021.
  4. ↑ Rutland, Peter (1993). The Politics of Economic Stagnation in the Soviet Union: The Role of Local Party Organs in Economic Management. Cambridge University Press. с. 9. ISBN 978-0-521-39241-9. “after 1953 ...This was still an oppressive regime, but not a totalitarian one.”
  5. ↑ Krupnik, Igor (1995). "4. Soviet Cultural and Ethnic Policies Towards Jews: A Legacy Reassessed". In Ro'i, Yaacov (ed.). Jews and Jewish Life in Russia and the Soviet Union. Routledge. ISBN 978-0-714-64619-0. “The era of 'social engineering' in the Soviet Union ended with the death of Stalin in 1953 or soon after; and that was the close of the totalitarian regime itself.”
  6. ↑ von Beyme, Klaus (2014). On Political Culture, Cultural Policy, Art and Politics. Springer. с. 65. ISBN 978-3-319-01559-0. “The Soviet Union after the death of Stalin moved from totalitarianism to authoritarian rule.”
  7. ↑ Dieter Nohlen & Philip Stöver (2010) Elections in Europe: A data handbook, page 1976 ISBN 9783832956097
  8. ↑ а б в Freedom in the World 2018. freedomhouse.org. Архів оригіналу за 22 липня 2019. Процитовано 10 жовтня 2018.
  9. ↑ Experts of Council of Europe have no remarks to Ukraine concerning rights and freedom of citizens. Kyiv Post. 20 жовтня 2009. Процитовано 4 жовтня 2015.
  10. ↑ а б Ukraine: Events of 2006. Human Rights Watch. 2007. Архів оригіналу за 16 січня 2007.
  11. ↑ а б Kramer, David J.; Nurick, Robert; Wilson, Damon; Alterman, Evan (April 2011). Sounding the Alarm: Protecting Democracy in Ukraine, 2010 (PDF). Freedom House. Архів оригіналу (PDF) за 16 травня 2011.
  12. ↑ Radio Liberty: Amnesty International notes worsening of human rights situation in Ukraine. Kyiv Post. 13 травня 2011. Процитовано 3 жовтня 2015.
  13. ↑ Press Freedom Index 2010. Reporters Without Borders. 20 жовтня 2010. Архів оригіналу за 24 листопада 2010. Процитовано 4 жовтня 2015.
  14. ↑ Ukraine's Press Freedom Index rating falls steeply. Kharkiv Human Rights Protection Group. 10 жовтня 2010. Процитовано 4 жовтня 2010.
  15. ↑ Report: Ukraine among states with worst human rights records. Kyiv Post. 14 грудня 2011. Процитовано 4 жовтня 2015.
  16. ↑ [Ukraine lost 11 million in a day]. Ukrayinska Pravda (укр.). 17 січня 2013 http://www.pravda.com.ua/news/2013/01/17/6981673/. Процитовано 4 жовтня 2015. {{cite news}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  17. ↑ McDonnell, Patrick J.; Kaleem, Jaweed (4 квітня 2022). Calls grow for more sanctions on Russia after mass graves found around Kyiv. LA Times.
  18. ↑ Police: More than 900 civilian bodies found in Kyiv region. AP News. 16 квітня 2022. Процитовано 16 квітня 2022.
  19. ↑ Maloletka, Evgeniy (16 вересня 2022). Ukraine's president says a new mass grave is found near a recaptured city. NPR. Архів оригіналу за 16 вересня 2022. Процитовано 16 вересня 2022.
  20. ↑ Harding, Luke (16 вересня 2022). Ukraine says victims from Izium mass grave show signs of torture. The Guardian. Kyiv. Архів оригіналу за 16 вересня 2022. Процитовано 16 вересня 2022.
  21. ↑ Chris Livesay (19 листопада 2022). "Torture chamber," mass grave found in Kherson, Ukraine after Russia's retreat. CBS News. Процитовано 14 грудня 2022.
  22. ↑ 2020 Country Reports on Human Rights Practices: Ukraine. United States Department of State. Процитовано 13 грудня 2022.
  23. ↑ International Helsinki Federation Annual Report on Human Rights Violations (2007): Ukraine (PDF). ihf-hr.org. refworld.org. 27 березня 2007. Процитовано 18 квітня 2016.
  24. ↑ Richard Balmforth (9 квітня 2012). Insight: In Ukraine, scales of justice often imbalanced. Reuters. Процитовано 4 жовтня 2015.
  25. ↑ Christian Neef (30 грудня 2010). A Stockholm Conspiracy: The Underbelly of Ukrainian Gas Dealings. Der Spiegel. Процитовано 4 жовтня 2015.
  26. ↑ Court extends Makarenko's arrest until October 10. Kyiv Post. 14 вересня 2011. Архів оригіналу за 22 жовтня 2010.
  27. ↑ Will Fitzgibbon (24 вересня 2011). Ex-minister Ivashchenko's son: 'This is about revenge'. Kyiv Post. Архів оригіналу за 2 вересня 2011.
  28. ↑ EU statement:'We are disappointed' with Lutsenko verdict. Kyiv Post. 27 лютого 2012. Архів оригіналу за 28 лютого 2012.
  29. ↑ Q&A: Ukraine's Yulia Tymoshenko on trial. BBC News. 11 жовтня 2011. Процитовано 4 жовтня 2015.
  30. ↑ Amnesty International: Jailed former Ukraine prime minister must be released. Kyiv Post. 11 жовтня 2011. Архів оригіналу за 28 грудня 2011.
  31. ↑ Parliament again votes down proposal to decriminalize 'Tymoshenko article'. Kyiv Post. Interfax-Ukraine. 8 лютого 2012. Архів оригіналу за 8 лютого 2012.
  32. ↑ Magocsi, Paul R. (2010). A history of Ukraine : the land and its peoples. University of Toronto Press. с. 7. ISBN 978-1-4426-4085-6. OCLC 463766328.
  33. ↑ The settlement of New Russia is discussed in Kappeler, Andreas (2014). The Late Tsarist Multiethnic Empire between Modernization and Tradition. The Russian Empire: A Multi-ethnic History. Routledge. ISBN 9781317568094.
  34. ↑ Dnieper Ukraine is discussed by Magocsi, Paul Robert (2010). A History of Ukraine: The Land and Its Peoples, Second Edition. University of Toronto Press. с. 353. ISBN 9781442698796.
  35. ↑ Miller, Alexei (203). The Ukrainian Question. The Russian Empire and Nationalism in the Nineteenth Century. Budapest-New York: Central European University Press. ISBN 963-9241-60-1.
  36. ↑ Grenoble, Lenore A. (2003). Language Policy in the Soviet Union. Language Policy. Т. 3. Kluwer Academic Publishers. doi:10.1007/0-306-48083-2. ISBN 0-306-48083-2.
  37. ↑ а б в New Language Requirement Raises Concerns in Ukraine. Human Rights Watch (англ.). 19 січня 2022. Процитовано 29 березня 2022.
  38. ↑ а б в Sukhov, Oleg (25 квітня 2019). Parliament passes Ukrainian language bill. Kyiv Post.
  39. ↑ Wesolowsky, Tony (24 вересня 2017). Ukrainian Language Bill Facing Barrage Of Criticism From Minorities, Foreign Capitals. Radio Free Europe/Radio Liberty (англ.). Процитовано 5 грудня 2022.
  40. ↑ а б в European Commission for Democracy through Law (Venice Commission), Ukraine - Opinion on the Law on Supporting the Functioning of the Ukrainian Language as the State Language, adopted by the Venice Commission at its 121st Plenary Session (Venice, 6–7 December 2019), pages 10-11, 16. CDL-AD(2019)032.
  41. ↑ а б Criticism of Ukraine's language law justified: rights body. Reuters.com. 8 грудня 2017.
  42. ↑ Ciara O'Rourke (22 березня 2022). No evidence to support claims that Ukraine is killing people for speaking Russian. Politifact. Процитовано 14 грудня 2022.
  43. ↑ Afanasiev, Ievgen; Mann, Brian; Selyukh, Alina; Nadworny, Elissa (2 червня 2022). Ukraine agonizes over Russian culture and language in its social fabric. NPR (англ.). Процитовано 16 грудня 2022.
  44. ↑ Rights Group: Ukrainian Language Near Banished In Donbas Schools. Radio Free Europe/Radio Liberty. 15 вересня 2019. Процитовано 27 грудня 2022.
  45. ↑ Coynash, Halya (17 вересня 2019). Russian-controlled Donbas ‘republics’ remove Ukrainian language and everything connected with Ukraine from schools. Kharkiv Human Rights Protection Group. Процитовано 27 грудня 2022.
  46. ↑ Zhanna Bezpiatchuk and Sofia Bettiza (1 жовтня 2022). Ukraine war: Tortured for refusing to teach in Russian. BBC. Процитовано 14 грудня 2022.
  47. ↑ Local newspaper editor badly injured in assault. Reporters Without Borders. 31 березня 2010. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 4 жовтня 2015.
  48. ↑ Disturbing deterioration in press freedom situation since new president took over. Reporters Without Borders. 15 квітня 2010. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 4 жовтня 2015.
  49. ↑ Media crackdown under way?, Kyiv Post (22 April 2010)
  50. ↑ Press Freedom Index 2009. Reporters Without Borders. 2009. Архів оригіналу за 30 вересня 2015. Процитовано 4 жовтня 2015.
  51. ↑ Press Freedom Index 2008. Reporters Without Borders. 2008. Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 4 жовтня 2015.
  52. ↑ Press Freedom Index 2002. Reporters Without Borders. 2002. Архів оригіналу за 7 жовтня 2015. Процитовано 4 жовтня 2015.
  53. ↑ Press Freedom Index 2004. Reporters Without Borders. 2004. Архів оригіналу за 20 лютого 2012. Процитовано 4 жовтня 2015.
  54. ↑ 1+1 TV journalists claim censorship of news reports. Kyiv Post. 6 травня 2010. Архів оригіналу за 14 листопада 2010.
  55. ↑ STB TV channel journalists claim imposing of censorship on STB. Kyiv Post. 8 травня 2010. Архів оригіналу за 11 травня 2010.
  56. ↑ European journalists call on Ukrainian authorities, media owners to respect press freedom. Kyiv Post. Interfax-Ukraine. 11 травня 2010. Архів оригіналу за 11 листопада 2010.
  57. ↑ Anthony Mills (11 серпня 2010). International Press Institute: Ukraine's press freedom environment has deteriorated 'significantly'. Kyiv Post. Архів оригіналу за 23 листопада 2010.
  58. ↑ Journalists, in defensive crouch, swing news coverage to Yanukovych's favor, Kyiv Post (6 May 2009)
  59. ↑ Semynozhenko: No examples of censorship on Ukrainian TV channels, Kyiv Post (13 May 2009)
  60. ↑ Opposition benefiting from topic of censorship at mass media, says Hanna Herman, Kyiv Post (13 May 2009)
  61. ↑ Янукович: Україна готова, якщо Європа готова, BBC Ukrainian (10 May 2010)
  62. ↑ Special committee calls to check reports of pressure on journalists, Kyiv Post (13 May 2009)
  63. ↑ Zoe Holman (19 жовтня 2013). Fearless ... and topless: Femen activists to bring 'sextremism' to the UK. The Guardian. Процитовано 4 жовтня 2015.
  64. ↑ а б Ukraine's Ladies Of Femen. Movements.org. 16 серпня 2011. Архів оригіналу за 14 квітня 2012. Процитовано 22 квітня 2013.
  65. ↑ Jeffrey Tayler (13 березня 2013). The Woman Behind Femen's Topless Protest Movement. The Atlantic. Процитовано 22 квітня 2013.
  66. ↑ Femen wants to move from public exposure to political power. Kyiv Post. 28 квітня 2010. Архів оригіналу за 7 грудня 2010.
  67. ↑ Sam Wilson (23 жовтня 2012). Ukraine's Femen: Topless protests 'help feminist cause'. BBC News. Процитовано 4 жовтня 2015.
  68. ↑ Topless FEMEN Protesters Drench Belgian Archbishop André-Jozef Léonard, Protest Homophobia In Catholic Church. HuffPost. 25 квітня 2013. Процитовано 6 березня 2015.
  69. ↑ [Parliament endorsed withdrawal from the Convention on Human Rights] (рос.). BBC. 21 травня 2015 http://www.bbc.com/russian/rolling_news/2015/05/150521_rn_ukraine_rada_human_rights. Процитовано 3 жовтня 2015. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  70. ↑ [Rada has decided not to comply with human rights acts in ATO zones]. LB.ua (рос.). 21 травня 2015 http://lb.ua/news/2015/05/21/305627_rada_razreshila_soblyudat_zone_ato.html. Процитовано 3 жовтня 2015. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  71. ↑ Місія ООН у новому звіті про ситуацію в Україні заявила про відповідальність «обох сторін». 24.03.2023
  72. ↑ Моніторинг - Одна свобода здатна забезпечити економічний і соціальний успіх!. Моніторинг. Архів оригіналу за 28 червня 2022. Процитовано 3 січня 2023.
  73. ↑ Forum for Ukrainian Refugee-assisting NGOs held in Chernihiv. protection.org.ua. 29 червня 2006. Архів оригіналу за 14 лютого 2013. Процитовано 27 листопада 2015.
  74. ↑ [Committee of Voters of Ukraine] (укр.). Cvu.org.ua http://www.cvu.org.ua/?lang=eng. Процитовано 27 листопада 2015. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  75. ↑ Congress of National Communities of Ukraine. KNGU. Архів оригіналу за 14 травня 2008.
  76. ↑ [Donetsk Memorial] (рос.). memo.ru. 2000 https://web.archive.org/web/20080601065903/http://www.memo.ru/about/adr/reg_15.htm. Архів оригіналу за 1 червня 2008. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); |trans-title= вимагає |title= або |script-title= (довідка)
  77. ↑ IAPS. 1 липня 2007. Архів оригіналу за 1 липня 2007.
  78. ↑ ВЕРИТАС - Одесская правозащитная группа - Главная. 12 грудня 2008. Архів оригіналу за 12 грудня 2008.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Ukranews_AI_calls_repeal_decommunization_law", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Indep_everyone_scared", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Amnesty_2021", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Weir", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Права_людини_в_Україні&oldid=41796837