Расизм в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діти-цигани у Вінниці

Україна — багатонаціональна держава, яка в результаті насильницького захоплення входила (в період 20-х років 20-століття до 1990 р.) до складу Радянського Союзу.[1][2][3] Валерій Говгаленко[хто це?] стверджує, що расизм і етнічна дискримінація, мабуть, були в основному маргінальними питаннями в минулому, але мали підйом соціального впливу через ультранаціоналістичні партії, які привернули увагу в останні роки.[4] Були зареєстровані випадки насильства, де, як вважають, певну роль відіграла расова приналежність жертви, ці інциденти широко висвітлювалися в ЗМІ та зазвичай засуджувалися всіма основними політичними силами.[5] Human Rights Watch повідомила, що «расизм і ксенофобія залишаються вкоріненими проблемами в Україні».[6] У 2012 році Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКРН) повідомила, що «толерантність до євреїв, росіян і ромів, здається, значно знизилася в Україні з 2000 року, і упередження також відображаються в повсякденному житті щодо інших груп, які відчувають проблеми з доступом до товарів і послуг».[7] З 2006 по 2008 рік відбулося 184 напади та 12 вбивств на основі раси.[8] У 2009 році таких вбивств не було зафіксовано, але було зареєстровано 40 випадків насильства на расовій основі.[8] Варто врахувати, що, за словами Олександра Фельдмана, президента Асоціації національно-культурних спілок України, «Люди, на яких напали на расовому ґрунті, не повідомляють про інциденти в поліцію, і поліція часто не класифікує такі напади як расово мотивовані та часто списати їх як побутове правопорушення чи хуліганство».[8]

Опитування 2010 року, проведене Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України показали, що близько 70 відсотків українців оцінюють ставлення нації до інших етнічних меншин як «конфліктне» та «напружене».[9]

Расова дискримінація

[ред. | ред. код]

В Україні відбуваються напади на расовому ґрунті[10], тоді як поліція та суди майже не втручаються, йдеться у звіті Ради Європи, оприлюдненому в лютому 2008 року в Страсбурзі.[11] У доповіді також висловлюється стурбованість нападами на рабинів і єврейських студентів, а також вандалізмом проти синагог, кладовищ і культурних центрів. «Однак кримінальне законодавство проти злочинів на расовому ґрунті не було посилено, і влада ще не прийняла всеосяжного зводу цивільних та адміністративних антидискримінаційних законів», – заявили в органі. «Було дуже мало судових переслідувань проти людей, які роблять антисемітські заяви або публікували антисемітську літературу». Дискримінація спільноти циган, безперервний антисемітизм, насильство в Криму[12][13] та інші прояви нетерпимості щодо різних етнічних груп в Україні були виділені у звіті моніторингового органу Ради Європи з питань расизму Європейської комісії проти расизму і нетерпимості.[14] Насильство скінхедів проти татар і євреїв також є частим явищем, а поліція мало захищає різні громади, йдеться в повідомленні. І ЄКРН звернулася до української влади з проханням активізувати зусилля для боротьби з насильством скінхедів проти африканців, азійців.[15] Наприклад: у грудні 2006 року Рада Європи повідомила про расистські напади на іноземних студентів. Рада заявила, що студенти неохоче повідомляли про напади, оскільки реакція поліції на ці напади здавалася неадекватною.[11] Багато з цих інцидентів скоєні «скінхедами» або неонацистами в Києві, але подібні злочини також були зафіксовані по всій країні. На додаток до випадків нападу[16] особи африканського чи азійського походження можуть зазнавати різних видів переслідувань, наприклад, бути зупиненими на вулиці як цивільними особами, так і представниками правоохоронних органів. Особи, які належать до релігійних меншин, також зазнавали переслідувань і нападів у Києві та по всій Україні. [17]

Гайтана, українська співачка українського та конголезького походження

Зараз в Україні немає добре організованих рухів проти нелегальної імміграції чи певних етнічних груп, які є поширеними в інших країнах колишнього Радянського Союзу. Як європейська країна Україна схильна до зовнішнього впливу неонацистських і супрематистських рухів за межами її кордонів. Наприклад, у регіонах південної України, які мають більш тісні культурні та мовні зв’язки з Росією, ряд неонацистських груп нагадують ті, що діють у сусідній Росії. [4]

Починаючи з 2005 року неурядові (НУО) спостерігачі в Україні задокументували різке зростання насильницьких злочинів з підозрою на мотив упередження. Хоча інциденти, що відбуваються в Києві, були найбільш точно задокументовані, є докази того, що випадки насильства відбуваються по всій країні, включаючи міста Черкаси, Чернівці, Харків, Луганськ, Луцьк, Львів, Миколаїв, Одеса, Севастополь, Сімферополь, Тернопіль, Вінниця, Житомир.[18]

Представники Міністерства юстиції та народні депутати України констатували, що дискримінаційні погляди та антисоціальні настрої практикуються меншістю населення, маргінальними організаціями та молодим поколінням українців; кажуть, найбільше їх турбує настрій молодшого українця.[19] Той факт, що під час парламентських виборів 2007 року праві партії, які сповідують ксенофобську та расистську ідеологію, отримали дуже низьку підтримку електорату, також вказує на непопулярність таких ідей серед населення.[4]

Насильство, мотивоване упередженням, здебільшого вчиняється проти людей африканського та азійського походження, а також вихідців з Близького Сходу.

Дискримінація іноземців

[ред. | ред. код]

За даними західної правозахисної організації, шукачі притулку, біженці, студенти та трудові мігранти є серед жертв насильства, вмотивованого упередженням, серед яких також є дипломати, іноземні співробітники іноземних компаній, члени помітних меншин в Україні та українці, які допомога жертвам злочинів на ґрунті ненависті. Іноземні студенти, яких близько сорока тисяч, є одними з головних жертв злочинів на ґрунті ненависті. Невеликі групи громадян та іммігрантів африканського походження є помітними та особливо вразливими об’єктами расизму та ксенофобії. Дарма що те, що в Україні проживає відносно небагато людей африканського походження, рівень насильства проти цієї групи був надзвичайним. Африканські біженці, студенти, відвідувачі та невелика кількість громадян і постійних жителів африканського походження жили під постійною загрозою переслідувань і насильства.[18] Під час пандемії грипу 2009 року в Україні в листопаді 2009 року поліція Закарпатської області зверталася до місцевого населення з проханням повідомляти про всі випадки зустрічі чи спілкування з іноземцями. У поліції пояснюють, що причиною такого звернення стало «погіршення епідеміологічної ситуації в Закарпатській області та зростальний ризик захворювання». Ужгородська міліція видалила прохання зі свого сайту після того, як на нього звернули увагу ЗМІ.[20]

Дискримінація росіян

[ред. | ред. код]

Ультраправа націоналістична політична партія «Свобода»,[21] маргінальна в національному масштабі,[22] часто використовує радикальну русофобську риторику та має достатню підтримку на виборах, щоб сформувати фракції в кількох муніципальних і провінційних місцевих радах Західної України. Російська анексія Криму у 2014 році призвела до зростання антиросійських настроїв і протестів по всій Україні, ультраправа група Правий сектор, визнала сплеск популярності. Сутички в Одесі, які почалися, коли проросійський натовп із 300 осіб, озброєних битами та вогнепальною зброєю напав на проукраїнських мітингувальників і застрелили двох людей[23][24], що призвело до загибелі 46 проросійських активістів, які виступали проти Євромайдану. Після Революції гідності уряд намагався обмежити використання російської мови, заборонивши імпорт книжок з Росії в лютому 2017 року, які становили до 60% усіх книг, проданих в Україні.[25] 23 травня 2017 року Верховна Рада ухвалила закон про те, що більшість трансляційного контенту має бути українською мовою, щоб зменшити кількість російськомовних передач. Відтоді від вивчення російської мови в школі також утримуються, тому що багато українців, які народилися в Росії, не можуть говорити рідною мовою.[26][27][28][29][30]

Дискримінація циганів

[ред. | ред. код]
Цигани у Львові (2007)

Стверджується, що приблизно 400 000 циган у країні (урядові дані становили 47 600) стикаються з дискримінацією як з боку уряду, так і суспільства. У жовтні 2006 року Європейський центр прав ромів поскаржився Комітету ООН з прав людини на насильство проти ромів в Україні, расові напади та профілювання ромів з боку поліції, дискримінацію ромів у соціальних програмах та працевлаштуванні, а також повсюдну відсутність необхідних документів циган, прав користуватися соціальними послугами й захистом. У багатьох регіонах країни бідність часто змушувала ромські родини забирати своїх дітей зі школи. Надходили численні повідомлення про те, що їх виселяли з житла, позбавляли громадського транспорту, відмовляли в громадській допомозі, виганяли з магазинів і відмовляли в належному лікуванні.[31] За даними Конгресу ромів України, результати національного дослідження соціальної інтеграції циган 2003 року залишаються актуальними: лише 38 відсотків є економічно активними, 21 відсоток мають постійну роботу, а 5 відсотків мають тимчасову роботу, переважно сезонну. Представники циган та інших груп меншин стверджували, що поліціянти регулярно ігнорували, а іноді й сприяли насильству проти них.[31] У 2012 році Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ECRI) повідомила, що «багато циган не мають основних ідентифікаційних документів. Це серйозно впливає на їхній доступ до соціальних прав, а також права голосу».[7]

Були деякі повідомлення про те, що уряд розв'язує давні проблеми, з якими стикається циганське суспільство. Наприклад, восени 2006 року фонд «Чіріклі» повідомляв, що суд в Одесі розглянув його скаргу на директора школи, який відмовився прийняти циганську дитину до школи. Суд відмовив у розгляді позовів про дискримінацію, але станом на грудень справа все ще розглядалася за можливі адміністративні порушення. Суд у Донецьку відмовився прийняти аналогічну скаргу.[31] Однак у 2012 році ЄКРН заявила, що «іноді сама урядова політика також ігнорує ситуацію маргіналізації та дискримінації, з якою стикаються роми».[7]

Дискримінація татар

[ред. | ред. код]

У Криму[a] корінні татари вважають, що їх дискримінують через безземелля.[35] Конфлікти між татарами та їхніми слов’янськими сусідами в останні роки призвели до масових боїв на кулаках, вандалізму на цвинтарях[7] і навіть вбивств. Український уряд повільно визнає напруженість.[12] Кримські татари стверджували, що дискримінація з боку в основному етнічних росіян у Криму позбавила їх роботи в місцевих адміністраціях і що пропагандистські кампанії, зокрема російських козаків, розпалювали ворожнечу проти них серед інших жителів Криму.[31] Понад 250 000 кримських татар повернулися на батьківщину після здобуття Україною незалежності, змінивши етнічний склад Автономної Республіки Крим. Повернення татар, які належать до іншої етнічної приналежності, розмовляють окремою мовою та є переважно мусульманами, призвело до посилення етнічної та релігійної напруженості в Криму та сприяло посиленню упереджених нападів на кримських татар та їхнє майно.[18]

Після окупації

[ред. | ред. код]

Дискримінація татар різко загострилася після окупації Криму Росією у 2014 році.[36]

Дискримінація поляків

[ред. | ред. код]

Різне трактування болісних подій для поляків і українців під час Другої світової війни призвело до різкого погіршення відносин між народами з 2015 року. У квітні 2017 року Український інститут національної пам’яті заборонив ексгумацію польських жертв масових вбивств поляків на Волині та в Східній Галичині 1943 року в рамках ширшої акції припинення легалізації польських меморіальних місць в Україні як помсту за демонтаж пам'ятник воїнам УПА в Грушовічі, Західна Польща.[37][38]

Президент Польщі Анджей Дуда висловив стурбованість призначенням на високі посади в Україні людей, які висловлюють націоналістичні антипольські погляди. У МЗС України заявили, що в Україні немає загальних антипольських настроїв.[39]

Останні розробки

[ред. | ред. код]

У звіті, оприлюдненому Amnesty International у липні 2008 року, попереджено про «тривожне зростання» расистських нападів в Україні. Згідно зі звітом, у 2007 році понад 60 осіб стали жертвами расистського насильства, шестеро з них були вбиті; Понад 30 осіб стали жертвами расистських нападів з початку 2008 року, принаймні четверо були вбиті на момент публікації звіту. Правозахисники спантеличені зростанням злочинів на ґрунті ненависті, але вони стверджують, що частково в цьому винна бездіяльність уряду. Вони також стверджують, що уряд посилює проблему, заперечуючи зростання расизму та визнаючи лише окремі випадки. Правозахисні групи стверджують, що українські групи ненависті надихаються своїми колегами в Росії. Російські скінхеди допомагають місцевим групам, кажуть, діляться порадами та відеороликами про те, як нападати та катувати своїх жертв і як безпечно залишити місце злочину. [40] За даними Європейської комісії проти расизму та нетерпимості (у лютому 2012 року), з 2008 року «було досягнуто прогресу в ряді сфер».[7]

Під час російського вторгнення в Україну у 2022 році ультраправий батальйон «Азов», який воює на боці України, нібито змащує свої кулі свинячим жиром, намагаючись спровокувати чеченських мусульманських бойовиків на боці Росії, зокрема кадирівськи воєнізовані угруповання — повідомляє Al Jazeera[41] з посиланням на твіт Національної Гвардії України[42]. Крім того, в Інтернеті з’явилися повідомлення та кадри, на яких африканських та індійських студентів, які намагалися втекти від конфлікту, не пускали на потяги та не пропускали через польський кордон, а їхні місця займали білі українські люди. У звітах також стверджувалося, що інтернет-користувачі в Україні надали студентам неправдиву інформацію, щоб вони помилково представили себе російськими солдатами та ризикували загинути.[43][44][45][46][47][48] Офіційні особи Південно-Африканської Республіки та Нігерії прокоментували ці повідомлення, засудивши поводження з африканцями.[49][50] В ООН також засудили поводження з африканськими та індійськими українцями.[51]

Відповідь уряду

[ред. | ред. код]

Реакція уряду на останній сплеск злочинів на ґрунті ненависті була недостатньою та непослідовною.[джерело?] Президент Віктор Ющенко та деякі інші високопоставлені урядовці виступили проти расистського та ксенофобського насильства. Однак ці заяви були підірвані іншими заявами деяких ключових посадовців правоохоронних органів, чиї зауваження свідчили про заперечення проблеми. 30 березня 2007 року ексміністр внутрішніх справ Василь Цушко на зустрічі представників посольств і міжнародних організацій засудив прояви ксенофобії та расизму. Цушко заперечив будь-які масові випадки ксенофобії в Україні, але визнав, що поодинокі інциденти можуть призвести до загальної негативної тенденції.

У 2007 році влада зробила кілька важливих кроків, включаючи створення спеціалізованих підрозділів у ключових державних установах. Крім того, на початку 2008 року було винесено кілька обвинувальних вироків у справах про насильство, в яких серед обвинувачень було розпалювання ненависті за національною, расовою чи релігійною ознакою. Однак ці вироки були винятками із моделі, за якою насильницькі злочини з очевидним мотивом упередження частіше розглядаються як хуліганство. Співробітникам правоохоронних органів бракує підготовки та досвіду розпізнавання та фіксування мотивів упередженості, що стоять за нападами, що обмежує можливості прокурорів розглядати справи про злочини на ґрунті ненависті в суді. Невідповідна законодавча база також перешкоджає посадовим особам кримінальної юстиції переслідувати злочини на ґрунті ненависті як такі.[5]

У листопаді 2009 року Верховна Рада України ухвалила закон, який підвищив максимальні покарання за злочини, вчинені на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі.[52]

Статистика насильницьких злочинів на ґрунті расизму та дискримінації

[ред. | ред. код]

Немає державного збору даних або регулярного публічного звітування про насильницькі злочини на ґрунті ненависті. Найбільш перевірену інформацію дають моніторинги НУО та МГО. Таким чином, неможливо побачити весь масштаб проблеми. Human Rights First та Amnesty International опублікували звіти про різке зростання насильства на ґрунті ненависті в Україні.[18][53] Обидві організації покладалися на неурядових спостерігачів і тісно співпрацювали з Diversity Initiative, коаліцією з приблизно 40 неурядових організацій, яка була створена у квітні 2007 року у відповідь на безпрецедентне збільшення кількості ймовірних нападів на расовому ґрунті. Ініціатива різноманітності підтримується Міжнародною організацією з міграції (МОМ) та Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).[18]

Постійний координатор ООН закликав припинити дискримінацію євреїв.[54][55] Було сформовано робочу групу на рівні посольства[56] та створено Ініціативу різноманітності, координаційну групу під керівництвом МОМ та УВКБ ООН, щоб забезпечити форум для антидискримінаційної політики – із загальною метою створити консолідовану відповідь на расизм і ксенофобії в Україні. У результаті спільних зусиль Уряд посилив реакцію на цей виклик; офіційне заперечення расизму Президентом Віктором Ющенком ; Уряд ухвалив План дій з протидії расизму; і Служба безпеки України (СБУ) створила спеціальний підрозділ з протидії ксенофобії та нетерпимості. [57] Були надані консультації щодо політики та передовий досвід європейських країн поділився з урядом. Було проведено широку інформаційну кампанію, включно з трансляцією публічної реклами. [58]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Статус Криму та статус міста Севастополь наразі є суперечливим; Україна та більшість міжнародної спільноти вважають Крим автономною республікою України, а Севастополь вважається одним із містом зі особливим статусом України, тоді як Росія, на з іншого боку, вважає Крим своїм федеральним суб'єктом, а також вважає Севастополь одним із трьох федеральних міст.[32][33][34]

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Wilson, Andrew (1996). Ukrainian Nationalism in the 1990s: A Minority Faith. Cambridge University Press. с. [сторінка?]. ISBN 0-521-57457-9.
  2. ↑ Wilson, Andrew (2002). The Ukrainians: Unexpected Nation. Yale University Press. с. [сторінка?]. ISBN 0-300-09309-8.
  3. ↑ Plokhy, Serhii M. (Autumn 1995). The History of a "Non-Historical" Nation: Notes on the Nature and Current Problems of Ukrainian Historiography. Slavic Review. 54: 709—716. doi:10.2307/2501745. JSTOR 2501745.
  4. ↑ а б в Govgalenko, Valeriy (4–19 August 2006). У полоні чотирьох імперій, або Про корені расизму в Росії і про небезпеку його сходів на Сході й Півдні України. Дзеркало Тижня (укр.). № 30. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  5. ↑ а б III. The Government Response. 2008 Hate Crime Survey: Ukraine. Human Rights First. Архів оригіналу за 9 квітня 2009.
  6. ↑ Essential Background: Overview of human rights issues in Ukraine. Human Rights Watch. 31 грудня 2005. Архів оригіналу за 16 серпня 2016.
  7. ↑ а б в г д (Звіт). {{cite report}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |archivedate= та |archive-date= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  8. ↑ а б в Prymachyk, Iryna (21 квітня 2010). Reports of racist attacks down, but problem persists. Kyiv Post. Процитовано 21 лютого 2019.
  9. ↑ Rachkevych, Mark (27 липня 2010). Racial profiling still a problem in Ukraine. Kyiv Post. Процитовано 21 лютого 2019.
  10. ↑ Bigotry Monitor: Volume 7, Number 23. fsumonitor.com. Union of Councils for Jews in the Former Soviet Union. 22 червня 2007. Архів оригіналу за 7 липня 2007. Процитовано 21 лютого 2019.
  11. ↑ а б (Звіт). {{cite report}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |archivedate= та |archive-date= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  12. ↑ а б Dozens of Muslim gravestones defaced in Ukraine's Crimea region. unian.info. Ukrainian Independent Information Agency. 11 квітня 2008. Процитовано 6 березня 2015.
  13. ↑ Suvirov, Aleksey (11 квітня 2008). The act of vandalism on a moslem cemetery near Sevastopol. photo.unian.net. Ukrainian Independent Information Agency. Процитовано 6 березня 2015.
  14. ↑ Council of Europe releases Report on racism in Ukraine. unian.info. Ukrainian Independent Information Agency. 12 лютого 2008. Процитовано 6 березня 2015.
  15. ↑ ЄС прагне подолати расизм і ксенофобію в Україні. Korrespondent (укр.). 21 березня 2008. Процитовано 21 лютого 2019.
  16. ↑ Police Arrest Suspected In Beating 5 Chinese Students In Kyiv. Ukrainian News Agency. 2 жовтня 2008. Архів оригіналу за 3 October 2008. Процитовано 2 жовтня 2008.
  17. ↑ [1] [Архівовано 2013-12-10 у Wayback Machine.] US department of state travel information about Ukraine
  18. ↑ а б в г д I. Violent Attacks on Individuals. 2008 Hate Crime Survey: Ukraine. Human Rights First. Архів оригіналу за 11 листопада 2009. Процитовано 5 грудня 2022.
  19. ↑ Новинарь: Світ занепокоєний расовою нетерпимістю України
  20. ↑ Swine flu breeding racism?. Kyiv Post. 6 листопада 2009. Процитовано 21 лютого 2019.
  21. ↑ "Tiahnybok considers 'Svoboda' as the only right-wing party in Ukraine", Hazeta po-ukrainsky, 06.08.2007. Russian edition [Архівовано 2008-11-18 у Wayback Machine.], Ukrainian edition
  22. ↑ 0.36% електорату підтримало їх на виборах у Верховну Раду України, у 2007 партія отримала підтримку 0.76%. Джерело: ЦВК України cvk.gov.ua
  23. ↑ Dozens killed in Odessa fire amid clashes. BBC News. 2 травня 2014. Архів оригіналу за 3 May 2014. Процитовано 2 травня 2014.
  24. ↑ Dozens killed in building fire in Odessa, ministry says. The Guardian. 2 травня 2014. Архів оригіналу за 27 October 2014. Процитовано 2 травня 2014.
  25. ↑ Ukraine publishers speak out against ban on Russian books. the Guardian (англ.). 14 лютого 2017. Процитовано 23 лютого 2022.
  26. ↑ Suppressing Russian language in Ukraine to deepen divisions — Russian envoy to UN. TASS. Процитовано 23 лютого 2022.
  27. ↑ Вибори: тотальне домінування Партії регіонів (укр.). BBC News Ukrainian. 6 листопада 2010. Процитовано 21 лютого 2019.
  28. ↑ Mychko, Svitlana (17 березня 2009). Мукачівський синдром. Ukrayina Moloda (укр.). № 48. Процитовано 21 лютого 2019.
  29. ↑ Feduschak, Natalia A. (11 листопада 2010). Nationalist Svoboda scores election victories in western Ukraine. Kyiv Post. Процитовано 21 лютого 2019.
  30. ↑ Tsyupyn, Bohdan (4 листопада 2010). Підсилення "Свободи" загрозою несвободи (укр.). BBC News Ukrainian. Процитовано 21 лютого 2019.
  31. ↑ а б в г [2] US department of state Доповідь про дотримання прав людини в Україні
  32. ↑ Gutterman, Steve; Polityuk, Pavel (18 березня 2014). Putin signs Crimea treaty as Ukraine serviceman dies in attack. Reuters. Процитовано 26 березня 2014.
  33. ↑ Ukraine crisis: Timeline. BBC News. 13 листопада 2014. Процитовано 6 березня 2015.
  34. ↑ Yang, Bai, ред. (28 березня 2014). UN General Assembly adopts resolution affirming Ukraine's territorial integrity. China Central Television. Архів оригіналу за 4 березня 2018. Процитовано 21 лютого 2019.
  35. ↑ Ukraine: A Bittersweet Homecoming For Crimea's Tatars. Radio Free Europe/Radio Liberty. 5 вересня 2007. Процитовано 6 березня 2015.
  36. ↑ Blair, David (7 липня 2016). Special Report: Crimea Tatars endure second tragedy under Russian rule. Telegraph.co.uk. Процитовано 21 лютого 2019.
  37. ↑ The Polish-Ukrainian Battle for the Past., Carnegie Europe
  38. ↑ "Ukrainians call on Poland to rebuild controversial monument", Radio Poland
  39. ↑ Poland's Duda urges Ukraine leadership not to appoint to high positions officials with anti-Polish views., UNIAN
  40. ↑ Ukraine grapples with alarming rise in hate crimes as it pursues EU dreams. Kyiv Post. 11 липня 2008. Процитовано 18 липня 2008.
  41. ↑ Ukrainian fighters grease bullets against Chechens with pig fat (англ.). Al Jazeera net. Al Jazeera. 2022. Процитовано 12 березня 2022.
  42. ↑ Бійці Азова Нацгвардії змастили кулі салом проти кадировських орків👊. Twitter (укр.). Національна Гвардія України. Процитовано 5 грудня 2022.
  43. ↑ Shoaib, Alia. Thousands of African students who went to Ukraine to train to become doctors and engineers scramble to escape the Russian offensive. Business Insider. Процитовано 1 березня 2022.
  44. ↑ Shoaib, Alia. African students fleeing the Russian invasion say they have been prevented from crossing to Poland due to a 'Ukrainians first' policy. Business Insider. Процитовано 1 березня 2022.
  45. ↑ Mohamed, Hamza. The Nigerian students caught in the Russia-Ukraine war. Al Jazeera. Процитовано 1 березня 2022.
  46. ↑ Chebil, Mehdi. 'Pushed back because we're Black': Africans stranded at Ukraine-Poland border. France 24. Процитовано 1 березня 2022.
  47. ↑ Mureithi, Carlos. Africans in Ukraine say they're stranded. Quartz. Процитовано 1 березня 2022.
  48. ↑ Najib, Shafiq. African Students Fleeing Ukraine Claim Discrimination at Poland Border: 'We're Not Getting Any Help'. People. Процитовано 1 березня 2022.
  49. ↑ Hegarty, Stephanie. Ukraine conflict: Nigeria condemns treatment of Africans. BBC. Процитовано 1 березня 2022.
  50. ↑ Akinwotu, Emmanuel; Strzyżyńska, Weronika. Nigeria condemns treatment of Africans trying to flee Ukraine. The Guardian. Процитовано 1 березня 2022.
  51. ↑ UNHCR chief condemns 'discrimination, violence and racism' against some fleeing Ukraine. UN News. Процитовано 9 квітня 2022.
  52. ↑ Rada toughens punishment for crimes on ground of racial, national, or religious hostility. Ukrainian News Agency. 5 листопада 2009. Процитовано 21 лютого 2019.
  53. ↑ Ukraine: Government must act to stop racial discrimination. Amnesty International. 10 липня 2008. Процитовано 21 лютого 2019.
  54. ↑ The Jewish Standard. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 6 березня 2015.
  55. ↑ United Nations Coordinator in Ukraine Francis O'donnell urges world nations to remember tragedy of Holocaust and stick to tolerance principles. Ukrinform. 27 вересня 2006. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 21 лютого 2019.
  56. ↑ Ukrainian Celebrities Speak Out Against Racism and Xenophobia. un.org.ua. United Nations House in Ukraine. 19 червня 2007. Архів оригіналу за 22 лютого 2019. Процитовано 21 лютого 2019.
  57. ↑ Xenophobia is on the agenda on inter-government meeting in Ukraine. Söderköping Process. 13 листопада 2007. Архів оригіналу за 14 березня 2008.
  58. ↑ Re: UNCT Ukraine Annual Report for 2007 and prospects for 2008. United Nations Development Group. 21 лютого 2008. Архів оригіналу (DOC) за 16 жовтня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Расизм_в_Україні