Українсько-угорські відносини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інформація в цьому розділі застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.
Нейтральність цієї статті під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки.
Українсько-угорські відносини

Угорщина
Угорщина 		Україна
Україна
зовнішня політика Угорщини
міжнародні відносини України

Українсько-угорські відносини — це двосторонні відносини між Україною та Угорщиною у галузі міжнародної політики, економіки, освіти, науки, культури тощо. Історичні відносини Угорщини і України починаються у IX ст.

Історія відносин[ред. | ред. код]

Прихід угорців[ред. | ред. код]

Див. також: Ателькуза та Завоювання угорцями Паннонського басейну

Під час своєї мандрівки до теперішньої батьківщини мадярська орда[1], згідно з «Повістю времінних літ», увійшла в IX ст. в контакт з східнослов'янськими племенами; частина угорців стояла табором біля Києва, звідси назва Угорське урочище. На теренах нинішньої Угорщини кочові угорці застали серед іншого і слов'янське населення, а в північно-західній Панонії Велику Моравську державу, котру перемогли у 906 році. Північно-східна частина Угорщини, рідко заселена слов'янською людністю (теперішнє Закарпаття), наприкінці IX ст. на початку XI ст. була в сфері впливу Русі, але після смерті Володимира Великого угорський король Стефан І (1000—1038) закріпив своє володіння по Карпати.

Угорщина та Русь[ред. | ред. код]

Взаємини Угорщини з Києвом у XI—XIII вв. були назагал дружні, чому сприяли, крім торг. зв'язків, ще й династичні посвоячення Арпадовичів з Рюриковичами: дочка Володимира, Предслава, була дружиною короля Володислава Лисого. Сини Володислава перебували у Києві, звідки один з них, Андрій І, одружений з дочкою Ярослава Мудрого Анастасією-Аґмундою, був запрошений на угор. престол. За його і його сина Соломона (1063—1074) володіння зросли укр. впливи при королівському дворі й у культурно-релігійному житті Угорщини (зокрема в поширенні східного обряду). Дочка Володимира Мономаха Євфимія була дружиною короля Коломана І, завойовника Хорватії і Далмації, який втручався також у міжусобиці українських князів. Їх син Борис перебував у Києві і був кандидатом на угорських престол, але переміг Ґейза II, що одружився з Єфросинією, дочкою київського князя Мстислава.

Галицька гілка українських князів також підтримувала дружні взаємини з Угорщиною або й боролася проти поширення угорських впливів на західноукраїнські князівства. Володимирко Володаревич боровся з угорцями, а Ярослав Осмомисл уклав союз з Угорщиною. За Володимира II Ярославича угорський король Бела III (1172—1196) захопив 1188 Галич і проголосив себе королем Галичини. У боротьбі з українськими князями Бела мусів врешті поступитися. Роман Мстиславич у своїх заходах об'єднати Галицьке і Волинське князівства спирався на союз з королем Андрієм II (1205—1235). Дружина Романа, Ганна, намагаючися зберегти князівство для синів, піддалася під протекторат Андрія, який увів угорську залогу до Галича й, оголосивши себе «королем Галичини і Володимерії», малолітнього Данила Романовича тримав у своєму дворі, а галицький престол хотів здобути для своїх синів. Один з них, Коломан II, був коронований галицьким королем (1215—1221) на основі польсько-угорські угоди в Спишу 1214, але його й угорську залогу вигнав з Галича Мстислав Удатний.

Перша половина XIII ст. була виповнена дальшою боротьбою за гал. престол. Угор. королі у цій боротьбі (Андрій II, Бела IV, 1235—1270) то підтримували Романовичів, то протеґували інших князів чи діяли у згоді з польськими володарями, а також висували власні претензії, при чому довгий час користувалися підтримкою галицьких бояр. Навіть коли Галицький престол остаточно посів Данило після перемоги над угорцями (битва Ярослава 1245) і з цим погодився Бела IV (його дочка була одружена з іншим претендентом на Галич, Ростиславом Михайловичем), угорський король ще користувався титулом «короля Галичини і Володимерії». 1247 Бела IV віддав дочку Констанцію за Данилового сина Лева І, який згодом поширив свої впливи на Закарпаття (Мукачівська домінія; це посідання збереглося майже на півстоліття), а його внуки Андрій і Лев були навіть кандидатами однієї шляхетської партії на угорський престол проти Карла Роберта, але без успіху. Король Людовик V з династії Анжу (1342 — 82) відновив претензії на боротьбу за Галицько-Волинську державність із польським королем і 1370 одержав Галичину, Холмщину і Крем'янеччину, тепер уже також як король Польщі, правлячи ними спершу через Володислава Опольського, а потім через своїх намісників з угорських воєвод. У 1387 остаточно ці землі перебрала Польща.

Понад столітнє змагання Угорщини і частково володіння Галичиною та суміжними українськими землями дало у XVIII ст., за розподілу Польщі 1772, правний аргумент Австрії домагатися Галичини. Австрійські імператори тоді успадкували титул угорських королів «rex Galiciae et Lodomeriae».

Ці події визначали й економічні та культурні взаємини між Україною і Угорщиною. В Угорщині бували українські купці, а в Україну ввозилися з Угорщини коштовні металеві вироби й коні. Західні культурні впливи на Русь ішли також частково через Угорщину.

14-17 ст.[ред. | ред. код]

Після занепаду української держави в кінці XIV ст. й у висліді пізнішого поділу У. на довший час припиняються українсько-угорські зв'язки. Щойно в XVII ст. відновлюються взаємини між українським козацтвом, а згодом всією Козацькою державою та автономною угорською державою на частині колоній Корони св. Стефана, Семигородом. Під впливом і контролем останнього опинилися переважно українські землі Закарпаття, населення якого брало участь у низці угорських повстань та семигородсько-австрійських воєн. У дальшому українсько-угорські зв'язки визначало безпосереднє чи посереднє (за австрійського абсолютизму) панування Угорщини над українським Закарпаттям, де культурні, релігійні та господарські впливи набрали форм тиску Угорщини на українське населення і його асиміляції.

XVIII—XIX ст.[ред. | ред. код]

Поза Закарпаттям у XVIII—XIX ст. українсько-угорські зв'язки були мінімальні. Угорський національний рух, бувши антиавстрійським, а водночас і ворожим до інших національностей (у тому числі й до закарпатських українців), не викликав прихильності серед українців і сам не мав симпатій до українських змагань. Натомість зросла солідарність і співпраця між угорськими та польськими рухами, зокрема в 1848—1849, коли українці — одні примусово в московській армії І. Паскевича, ін. напівдобровільно в Національній Ґвардії — опинилися у контрреволюційному таборі. Так само не мали користи українці з австро-угорського порозуміння 1867 й утворення двоєдиної монархії. Шовіністична політика Угорщини на Закарпатті та польсько-угорська дружба ще більше наставляли українців-австрофілів до підтримки Відня, а декого — до орієнтації на москвофільство.

Початок XX ст.[ред. | ред. код]

Двічі у XX ст. під час світових воєн перебували угорські армії на українських землях у війні з Росією чи СРСР і важкими репресіями залишили після себе погану пам'ять серед населення. За першої світової війни деяку українську пропаганду в Угорщині вів Союз Визволення України й кілька угорських діячів підтримували ідею незалежної України, очевидно, без Закарпаття; у Будапешті видавався журнал «Ukrajna» (ред. Г. Стрипський). У 1919 — 20 в Будапешті перебували українські дипломатичні місії: УНР (голова М. Ґалаґан) і ЗУНР (голова Я. Біберович). Уряд ЗУНР торгував з республіканським урядом Угорщини, головно експортував нафту, у справах Закарпаття формально створював враження нейтрального, але фактично підтримував рух за приєднання до України.

За комуністичного режиму в Угорщині (березень — серпень 1919) для українських полонених та інтернованих видавалася газета «Червона Україна». РРФСР і радянський український уряд намагалися прийти з допомогою урядові Б. Куна, але цій акції перешкодили Армія УНР та УГА, а також антибільшовицькі повстанці отамана М. Григор'єва. Після придушення комуністичного режиму в Угорщині деякі угорські комуністи перебували на еміграції в УРСР.

Попри антибільшовицькі настрої Угорщини між двома світовими війнами, тут, мабуть, через традиційні упередження, перебувало дуже мале число українських політ. емігрантів. Натомість після 1919 в Угорщині залишилися зугорщені або проугорськи наставлені закарпатські інтеліґенти, які спершу навіть мали свою політичну організацію з метою античехословацької ірреденти. З-поміж закарпатських учених діяли тут між двома світовими війнами історик А. Годинка, славісти О. Бонкало і Г. Стрипський.

За часів УНР та Української Держави[ред. | ред. код]

В 1917 році в Україні діяло представництво Австро-Угорщини на чолі з Йоганном Форґачем.

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

У 1939 році Угорщина вела війну проти Карпатської України, яка скінчилася окупацією держави.

У другій половині ХХ століття українські та угорські політичні організації входили до Антибільшовицького блоку народів. Генерал Ф. Фаркаш очолював Раду АБН; угорські публіцисти розміщували статті в українській пресі.

Взаємини між Угорщиною й УРСР[ред. | ред. код]

26.6.1941 Угорщина оголосила війну СРСР на боці Німеччини і вислала свою армію через Карпати на радянський фронт. Короткий час на південно-східній Галичині була угорська окупаційна адміністрація. Головні угорські сили (2 армія) були розгромлені у 1943 біля Воронежа. Відступаючи у квітні 1944 через контрольовану УПА територію в Карпатах, угорське командування уклало з українськими повстанцями угоду про нейтральність і допомогу.

У 1944—1945 Угорщину захопили радянські війська З-го та 4-го українських фронтів і було укладене перемир'я з СРСР. Нові радянсько-угорські взаємини випливали з воєнної поразки Угорщини та її становища під контролем радянської окупаційної влади. Зокрема вона відступила Закарпаття (колишня Підкарпатська Русь) на користь УРСР, що визнав міжнародний Паризький мировий договір 10.2.1947. Згідно з цим договором, Угорщина виплатила 200 млн долярів відшкодувань СРСР. На підставі радянсько-угорських угод 1945 і 1948 рр. угорське економічне життя було тісно пов'язане з радянською економікою і ринком, а вступ Угорщини до Padw Економічної Взаємодопомоги 1949 остаточно закріпив цей стан.

У 1960-х роках. 25% угорської продукції йшло до СРСР. УРСР одержувала паровози, обладнання зв'язку, лікарське приладдя, текстиль, взуття, племінну худобу і харчові продукти. УРСР експортувала до Угорщини вугілля, кокс, електроенергію, дерево. Майже 100% радянського експорту вугілля, коксу, покладів руди до Угорщини вивозилося з України, 81% електроенергії, 80% манґану, 58% прокату чорних металів. Крім того, УРСР вивозила до Угорщини сільськогосподарські машини й заводське обладнання. Електроенергія до Угорщини йде через систему «Мир» (підстанція в Мукачеві), нафта — нафтопроводом «Дружба» (угор. траса відкрита 1962), природний газ — газопроводом «Братство». Основний товарообмін між Угорщиною і СРСР відбувається через заліз. станцію в Чопі українсько-угор.-чехо-словацькому кордоні. Частина перевозиться також Дунаєм.

Культурні угорсько-українські зв'язки[ред. | ред. код]

До помітних подій цих зв'язків належить перебування в сер. XVII ст. Г. Сковороди, а в 1837 поява в Будині «Русалки Дністрової» М. Шашкевича. Літ. зв'язки у XIX—XX вв. були мінімальні й існували гол. завдяки закарп. діячам (Ю. Жаткович, Г. Стрипський), що перекладали на угор. мову деякі твори укр. письм.; вже перед першою світовою війною почалися укр. переклади угор. авторів (твори Ш. Петефі, Я. Араня, К. Міксата, М. Йокая й ін.). Між першими перекладачами з угор. були П. Грабовський та М. Черемшина. В УРСР по 1920 появлялися твори ком. письм.: Мате Залки, Е. Мадараса, Б. Іллеша (повісті з закарп. життя «Тиса палає», «Карп. рапсодія»). Перекладали в УРСР В. Сосюра і Л. Первомайський, який також написав цикл поезій «Угор. рапсодія» (1936). Поза тим існували інтенсивні культ. угор.-укр. закарп. зв'язки, гол. в 1939—1944 рр.

Щойно після 1945 почалися тісніші заг.укр. зв'язки з У. У Будапешті відкрито кафедру української мови, почалася систематичніша наук. співпраця. Київ. Університет встановив зв'язки з Дебреценським, а Ужгородський з Сеґедським Університетом і Ньїредьгазьким Пед. Інститутом. Є наук. обмін і співпраця між інститутами АН УРСР та відповідними угор. установами. Д. Радо належить до найкращих україністів У., який є також перекладачем з укр. літератури, а укр. проблематику досліджує історик Й. Перейні. Твори укр. письм. перекладали: Ш.Вереш (двотомник Т.Шевченка), А. Гідаш (вибрані твори М. Коцюбинського), Є. Ґріґаші («Вершники» Ю. Яновського), Ж. Раб (трилогія М. Стельмаха). Ш. Каріґ (І. Франка, О. Довженка) й ін. Низку перекладів з угор. літератури здійснили закарп. письм.: Ю. Шкробинець (антологія «Угор. арфа», 1970), М. І. Томчаній (роман Кальмана Міксата «Дивний шлюб»), С. Панько, І. Чендей, й ін., а також Л. Первомайський і М. Лукаш («Трагедія людини» І. Мадача). М. І. Томчаній у своєму романі «Тихе містечко» описує життя людей Угорщини в період Другої світової війни. У 1972 ж. «Alföld» (Дебрецен) присвятив 2 випуски укр. літературі, зокрема новітній. З угорської багато перекладає закарпатський поет Петро Лизанець, упорядник першої збірки угорських народних балад та першої антології угорської літ-ри Закарпаття (нині пише русинською мовою).

У 1950—1960-х pp. пожвавилися мист. і театральні зв'язки. Укр. театри, муз. і танцювальні ансамблі УРСР, солісти опер побували в У., а угорські театри гастролювали в УРСР. У 1960 в Будапешті відбувся Тиждень української культури, а в 1965 — Дні української культури в Угор. Нар. Респ.; у 1959 і 1965 відбулися Дні угорської культури в Україні. Деяке ч. угор. студентів вчиться у вузах України (1968 — 240 осіб), але значно менше українців в угор. університетах. Окремої уваги надається співпраці між деякими обл.: Закарп. — Соболч-Сатмарська, Львівська — Баранья, між районами, містами, заводами тощо.

Відбувається обмін мист. виставками. В Ужгородській картинній галереї є чимало угор. творів, серед ін. і найбільшого угор. мистця, уродженця Закарпаття, М. Мункачі-Ліби, Ш. Голлоші (його учнем був Ю. Нарбут). У деяких творах композитора Ф. Ліста використані мотиви українських народних пісень, зокрема в симфонічній поемі «Мазепа»; Б. Барток збирав й опрацьовував укр. нар. мелодії.

Сучасні відносини[ред. | ред. код]

29 травня 2015 року оператори газотранспортних систем України та Угорщини підписали договір про інтерконнектори, який передбачає обмін даними про роботу транскордонних газопроводів, що повністю відповідає енергетичному законодавству ЄС[2].

26 вересня 2017 року МЗС Угорщини заявило що у відповідь на Прийняття Києвом закону «Про освіту» Угорщина блокуватиме подальший рух України до ЄС. «Угорщина, перебуваючи в Європейському Союзі, блокуватиме і буде накладати вето на будь-які кроки, які могли б бути подальшим прогресом у процесі європейської інтеграції України у дусі програми Східного партнерства», — йдеться у заяві МЗС. Закон, який мається на увазі, передбачає, що діти, які підуть у школи з 1 вересня 2018 року, матимуть можливість навчатися рідною мовою тільки в початковій школі — перші чотири роки. З п'ятого класу всі предмети повинні викладатися українською мовою[3].

Водночас на думку філософа і політичного оглядача Ігоря Загребельного закон «Про освіту» був недостатньо продуманим: проблеми з незнанням частиною угорців української мови пов'язані з багаторічним ігноруванням Міністерством освіти і науки дидактичних проблем викладання української мови у місцях компактного проживання меншин, а сам українсько-угорський конфлікт пов'язаний із відсутністю у Києва чіткої стратегії побудови відносин із сусідом[4]. Варто відзначити, що угорський уряд сам фінансує програми вивчення закарпатськими угорцями української мови[5].

На початку 2018-го були вчинені перші попередження, окремими джерелами трактовані як теракти, щодо недружньо налаштованих мадяр[6].

У серпні 2018 року в уряді Угорщини заснували посаду міністра, який буде відповідати за розвиток Закарпатської області України, що викликало хвилю обурення. У жовтні 2018 Угорщина змінила скандальну назву посади, урядового «уповноваженого по Закарпаттю» — у новій назві посади йдеться не про розвиток однієї області, а про співпрацю двох сусідніх прикордонних регіонів[7].

Товарообіг за 2019 рік між Україною та Угорщиною склав 2.8 млрд. дол. США.[8]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Вадим Рожков (20 липня 2014). Давня Русь і кочівники. Газета «День», №130-131, сторінка 8. Архів оригіналу за 20 липня 2014. Процитовано 20 липня 2014.
  2. ↑ Україна та Угорщина об'єднали газопроводи для ліквідації посередництва "Газпрому". 5 червня 2015. Архів оригіналу за 28 липня 2015. Процитовано 5 червня 2015.
  3. ↑ Угорщина оголосила про блокування руху України до ЄС через новий закон про освіту [Архівовано 26 вересня 2017 у Wayback Machine.] zaxid.net, 26.09.2017
  4. ↑ Загребельний, Ігор (2019). Міжмор'я: (майже) втрачений шанс. Київ: ФОП Халіков. с. 305—316. ISBN 978-617-7565-41-2.
  5. ↑ У Береговому для охочих вивчити українську відкриють безкоштовні курси. Архів оригіналу за 5 лютого 2020. Процитовано 05.02.2020.
  6. ↑ За підпали Товариства угорської культури в Ужгороді затримали 5 осіб. https://zik.ua. ZIK. 4 березня 2018. Архів оригіналу за 4 березня 2018. Процитовано 6 березня 2018.
  7. ↑ Rbc.ua. Угорщина змінила назву "уповноваженого по Закарпаттю". РБК-Украина (uk-UA) . Архів оригіналу за 15 листопада 2018. Процитовано 15 листопада 2018.
  8. ↑ Україна і Угорщина зосередяться на розвитку торговельних відносин та розбудові прикордонної інфраструктури. Міністерство закордонних справ України. 29 травня 2020. Архів оригіналу за 31 жовтня 2022. Процитовано 12 лютого 2023.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Українсько-угорські_відносини&oldid=41128619