Адиги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Адиги
Загальна кількість 2,9 млн. (разом з діаспорою)
Найбільші розселення Росія: Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія, Адигея, Краснодарський край— 600-800 тис.
Туреччина, Йорданія, Ізраїль, Республіка Македонія, Ліван, Сирія, США, Західна Європа
Близькі етнічні групи абхази, абазини
Мова Адигська (адигейська, кабардино-черкеська, абазинська, убихська), російська, турецька, арабська
Релігія Сунніти, шаманізм, православ'я


Етно-лінгвістичні групи кавказького регіону

Адиги (самоназва — адиге, вживається також черкеси — як іноназва) — народ, що складається з групи народностей (адигейці, кабардинці, черкеси) у Росії (713 тис. чол. — 2002, перепис), а також у країнах Близького Сходу, Балкан і Німеччини, де їх зазвичай називають як en:Circassians (тобто черкесами), так і en:Adyghe, при тому, що перша назва часто включає всі абхазо-адигські народи, а друга часто позначає тільки адигейців. Розмовляють єдиною адигською мовою (див. адигейська мова та кабардино-черкеська мова), що входить до абхазо-адигської групи іберійсько-кавказьких мов. Адиги — європеоїди.

За радянських часів адигів в Адигеї стали іменувати «адигейцями», а поняття «черкеси» (що до початку XX століття включало усі адигейські субетноси) залишилося тільки за адигами Карачаєво-Черкесії.

На даний час адигейці КЧР — це, головним чином, черкеси, включаючи бесленеєвців, в Адигеї і Краснодарському краї — абадзехи, бжедуги, теміргоєвці, шапсуги, у КБР — кабардинці.

Походження[ред.ред. код]

Предки адигів — племена ксркетів, зихів, меотів та ін. відомі ще з античних часів. На початку 19 ст. у східних племен адигів (хатукаївців, бесленеївців, бжедугів) був, як і у споріднених з ними кабардинців, ієрархічний феодальний лад; західні племена (натухайці, шапсуги, абаздехи) князів не мали, тут переважали вільні селяни-общинники. В адигів існували родові традиції. За релігійними поглядами віруючі адиги — мусульмани. Старе житло — мазана плетена сакля. Одяг подібний до кабардинського. Наука, література, народна освіта рідною мовою розвинулись в 20 столітті. Основна частина адигів — землероби, скотарі, садівники; працюють також на промислових підприємствах.

Адигські (черкеські) субетноси[ред.ред. код]

З них в результаті кавказької війни зникли хакучі, махоши, хатукайці, і не так давно убихи.

Історія[ред.ред. код]

В давнину адигські племена жили в західній частині Північного Кавказу на Кубані та східному узбережжі Чорного моря. Прикубанські племена зазвичай згадуються античними авторами як меоти, а причорноморські під власними іменами. Серед них зихи та керкети пізніше стали загальними назвами. Приблизно в 5 столітті посилилося плем'я зихів яке очолило адигський союз племен, що проіснував до 10 століття. В цей час ім'я зихів поширилося й на інші племена. Але вже з 10 століття на Русі адиги звуться касогами, а у арабських та перських джерелах кашаками, кешеками (к-ш-к). З часів монгольської навали поширюється назва давня назва черкеси. Для порівняння ще в античні часи було відоме плем'я керкетів. В 13-14 століттях частина адигів поширилася на схід де раніше жили алани, частково знищенні монголами, а частоко витіснені ними в гори.

Розселення до і після російсько-кавказької війни[ред.ред. код]

Після закінчення російсько-кавказької війни 17631864 років, Російська імперія розділила і розселила адигів (черкесів), що залишилися, і розділили один народ на три: адигейців, кабардинців і черкесів. Назву черкеси дали татаро-монголи і тюркські народності, а самоназва всіх 12 племен є адиге.

До завоювання і виселення адиги займали так звану кабардинську площину, значну частину обидвох схилів Кавказького хребта, і східний берег Чорного моря, всю південну частину нинішньої Кубанської області, і західну частину терськой.

Геноцид[ред.ред. код]

21 травня 1864 року закінчилася російсько-кавказька війна, що почалася в 1763 році. Того ж дня пройшов парад російських військ на Червоній Поляні, де відбулася остання битва. Почалася масова депортація в Османську імперію. На Кавказі залишилося менше 10 % населення адигів. Інші загинули у віковій війні, від спалаху чуми, були витиснені, багато хто потонув у Чорному морі при переправі до Туреччини. Адиги в Туреччині дотепер не вживають в їжу рибу з Чорного моря.

Зараз згідно з офіційними даними закордоном живуть близько 2,9 мільйонів (за неофіційними даними — 6-7 мільйонів) адигів, а на батьківщині всього 700—800 тисяч. На місця, що звільнилися, заселяли бідних російських селян, козаків, греків, вірмен.

Офіційно цей день ніяк не відмічається в Російській Федерації. Але його щороку відзначають в трьох республіках: Кабардино-Балкарії, Карачаєво-Черкесії та Адигеї, а також вся діаспора світу. Проводяться різні заходи, хода, покладання квітів на пам'ятниках, запалювання вогню пам'яті. День геноциду відзначає більшість адигейців. Більшість росіян заперечує геноцид [Джерело?].

XX та XXI століття[ред.ред. код]

У Радянський період, адиги отримали статус титульної нації Росії, але для обмеження націоналізму автономії були огранізовани з народностями, що мали іншу культуру і походження. Так з'явилися адиго-татарські республіки Кабардино-Балкарія і Карачаєво-Черкесія. До території також увійшло багато козачих земель: Верхня Кубань, Майкоп і т. д. У Другу світову війну адиги, не зважаючи на окупацію німецькими військами, у більшості воювали проти загарбників, і у результаті це їх врятувало від депортацій 1944 року.

У пізній радянський період відмічений цілий ряд поступок: передача обширної гористої території Адигейській автономній області, а у період "перебудови" - зміна статусу республіки.

31 серпня 1999 на багатотисячному мітингу, скликаному Конгресом черкеського народу (КЧН), знову було винесено питання про створення Республіки Черкесія.

Крім вимог про створення черкеської республіки, усі останні роки Міжнародна Черкеська Асоціація «Адиге Хасе», до якої входить КЧН, виступає за возз'єднання близькоспоріднених адигейського, кабардинського і черкеського народів зі створенням єдиної Адигськой Республіки.

Уряд Російської Федерації не визнає геноцид і знищення адигів. Продовжується приховування фактів та документів на цю тематику. Але факти підтверджуються документами, що збереглися, це — європейські, арабські, турецькі, і т.д., за якими і відбувається вивчення історії.

У жовтні 2006 року 20 адигських громадських організацій з Росії (зокрема «Черкеського конгресу»), Туреччини, Ізраїлю, Йорданії, Сірії, США, Бельгії, Канади і Німеччини звернулися в Європарламент з проханням про визнання геноциду адигів у XVIII—XIX століттях. У зверненні підкреслюється, що «війну, яку вела російська держава в XVIII—XIX століттях проти адигів (черкесів) на їх історичній території, не можна розглядати як звичайні військові дії»: «Росія ставила за мету не тільки захоплення території, але і повне знищення або виселення корінного народу зі своїх історичних земель. Інакше не можна пояснити причини нелюдської жорстокості, виявленої російськими військами на Північно-Західному Кавказі».

Питання про геноцид в Адигеї було підняте на початку 2006 року у зв'язку з пропозиціями про об'єднання Республіки Адигея з Краснодарським краєм. Вже у січні 2006 «Черкеський конгрес» звернувся в ОБСЄ з проханням втрутитися в ситуацію з метою збереження державності Адигеї у формі суверенної республіки.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та зовнішні посилання[ред.ред. код]

Статті на тему[ред.ред. код]

Проадигські статті[ред.ред. код]

Критика «великочеркеського» питання[ред.ред. код]


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.