Удмурти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Удмурти
Удморт
Група учасників весільного обряду удмурти.jpg
Група учасників весільного обряду вотяків (удмуртів), з фотоархіву Російського Етнографічного музею
Загальна кількість бл. 650 тис. осіб
Найбільші розселення Росія Росія: Удмуртія, Пермський край, Кіровська область, Татарстан, Башкортостан
Близькі етнічні групи комі, комі-перм'яки,
угро-фінські народи
Мова удмуртська, російська
Релігія православ'я, також з елементами національних вірувань

Удму́рти (самоназва удморт; застаріла російська назва вотяки́) — фіно-угорський народ, що живе в Удмуртській Республіці, а також сусідніх суб'єктах Російської Федерації (зокрема, у Пермському краї, Кіровській області, Татарстані, Башкортостані тощо); крім Російської Федерації проживають у Казахстані, Україні, Естонії та інших пострадянських державах.

Походження етноніму "удмурт"[ред.ред. код]

див. також: розділ Походження етноніму у статті Культура Удмуртії.

Проблематика походження етноніму "удмурт" знає декілька шляхів її вирішення. Не викликає сумнівів, що "удмурт" — це композиційний етнонім, що складається з двох частин уд- і -мурт. Щодо другої складової повна ясність - мурт удмуртське "людина". А от про першу частину серед науковців точаться суперечки. Одні вчені виводять уд- від топонімів, нерідко далеких від сучасної території проживання удмуртів, інші від тюркського ant "клятва у вірності", тоді удмурт — "той, хто дав присягу"; Класична теорія походження етноніму "удмурт", запропонована угорцем К.Редеї чітко вказує на ud- як "лука, луг", тобто удмурти - "лугові люди". Відомий удмуртський дослідник В. Литкін тільки додав ваги цій теорії, вказавши на марійські паралелі - ont- "пагін, пагінець"[1]. Можна триматися й нейтральної теорії - удмурт - "чоловік племені уд".

Чисельність, субетнічні групи і мова[ред.ред. код]

Чисельність та субетнічні групи[ред.ред. код]

Сімейна пара вотяків

Динаміка чисельності удмуртів відома за матеріалами ревізій - обліку населення для обкладання податками. В XVIII-XIX століттях було проведено 10 подібних ревізій. В 1719 році нараховано 48,1 тисяч удмуртів, в 1795 - 135 тис., в 1858 - 251 тис. В 1897 році першим всеросійським переписом зареєстровано 421 тис. удмуртів, в 1917 році - 535,2 тис., в 1926 - 504,2 тис. Зменшення чисельності удмуртів в ці роки - результат Громадянської війни та голоду 1921 року. На 1959 рік удмуртів в СРСР проживало 624,8 тис., в 1970 році - 704,3 тис., в 1979 - 714 тис., в 1989 - 746,8 тис.

За федеральним переписом 2002 у РФ проживало 637 тисяч удмуртів, в тому числі півмільйона чоловік у самій Удмуртії. Відносно велика удмуртська громада є у Казахстані (бл. 10 тис. чоловік).

В Україні, згідно з переписом населення 2001 року проживало 4,712 удмуртів, з яких як рідну удмуртську мову вказали 729 чоловік (понад 15 %), українську — 380 чоловік.[2]

Загальна чисельність удмуртів у світі - близько 650 тисяч чоловік.

За віросповіданням переважна більшість удмуртів православні, хоча є і прибічники традиційних вірувань, а також традиціоналісти, що додержуються як православних, так і національних звичаїв.

В удмуртів виділяють субетнічні групи ватка (північ), калмез (центр і захід), етнічну група бесермян, яка замешкує північну частину Удмуртії, також відносять до числа удмуртської нації.

див. також: розділ Структура удмуртського етносу у статті Культура Удмуртії.

Розселення Удмуртів на території Росії[3][ред.ред. код]


п/п
Суб'єкт Російської Федерації Чисельність,
осіб (2002)
1 Удмуртія 460584
2 Пермська область 26272
3 Татарстан 24207
4 Башкортостан 22625
5 Кіровська область 17952
6 Свердловська область 17903
7 Тюменська область 6310
8 Ростовська область 3630
9 Краснодарський край 3425
10 Челябінська область 3344
11 Красноярський край 3250
12 Волгоградська область 3073
13 Кемеровська область 2665
14 Республіка Комі 2336
15 Курганська область 2291
16 Марій Ел 2166
17 Москва 1983
18 Іркутська область 1895
19 Московська область 1847
20 Саратовська область 1800
21 Самарська область 1608
22 Томська область 1485
23 Оренбурзька область 1416
24 Санкт-Петербург 1265
25 Ставропольський край 1141
26 Приморський край 1130
27 Омська область 1004
28 Новосибірська область 964
29 Ленінградська область 959
30 Владимирська область 959
31 Мурманська область 933
32 Алтайський край 920
33 Нижньогородська область 828
34 Архангельська область 807
35 Хабаровський край 759
36 Камчатська область 503
37 Ульяновська область 499
38 Читинська область 498
39 Івановська область 495
40 Амурська область 486
41 Якутія 459
42 Чувашія 453
43 Тверська область 411
44 Калінінградська область 382
45 Бурятія 339
46 Хакасія 331
47 Бєлгородська область 328
48 Воронезька область 313
49 Адигея 311
50 Рязанська область 311
51 Ярославська область 310
52 Ленінградська область 304
53 Смоленська область 297
54 Карелія 290
55 Вологодська область 288
56 Сахалінська область 273
57 Тульська область 263
58 Новгородська область 253
59 Костромська область 222
60 Астраханська область 216
61 Псковська область 167
62 Чечня 157
63 Північна Осетія — Аланія 155
64 Липецька область 155
65 Мордовія 147
66 Орловська область 146
67 Тамбовська область 142
68 курська область 137
69 Магаданська область 136
70 Брянська область 126
71 Дагестан 123
72 Калмикія 115
73 Тива 89
74 Єврейська автономна область 88
75 Кабардино-Балкарія 87
76 Карачаєво-Черкесія 67
77 Республіка Алтай 60
78 Чукотський автономний округ 25
79 Інгушетія 6

Мова[ред.ред. код]

Основна стаття: Удмуртська мова.

Удмуртська мова належить до пермської гілки фіно-угорської групи уральської мовної родини. Діалектне членування: північний, південний, бесерм'янський ( так звані удмуртомовні татари) та серединні говори.

Крім того, що серед удмуртів поширений білінгвізм (як друга мова використовується російська, також татарська), удмуртську мову рідною називають лише 3/4 удмуртів, трохи менша кількість користується нею в побуті[4]. Писемність на кириличній основі.

Історія[ред.ред. код]

див. також: розділ Етногенез і етнічний розвиток у статті Культура Удмуртії.

Перед втратою незалежності та агресією Московії[ред.ред. код]

Удмуртський народ виник в результаті розпаду прапермської етноінгвістичної спільноти і є автохтонним населенням Урало-Поволжя. У мові, культурі і побуті північних удмуртів особливо відчутний вплив окремих груп росіян, що мають західне фіно-угорське походження. У південних удмуртів відчутний вплив казанських татар, що пояснюється їх спільним проживання у державі Волзька Булгарія. Так, уже 1489 північ Удмуртії номінально належала Московській державі, тоді як південь лишався під владою Булгарії, пізніше – Золотої Орди і Казанського ханства. Остаточна анексія удмуртських земель з боку Московії розтягнулася ще більш, ніж на століття. При чому на поч. 17 ст. (розвал Москвії після війни з Річчю Посполитою) Удмуртія тимчасово відновила свій суверенітет.

Серед учених нема одностайності у судженнях про устрій удмуртів перед входженням до складу Російської держави. Найвірогідніше, що у XV—XVI століттях удмурти являли собою раньокласову спільноту (ранній феодалізм).

Процес саморозвитку нації було перервано російською експансією, яка втім мала і позитивне значення. В результаті з утворенням В'ятського намісництва у 1780 році, а пізніше В'ятської губернії у 1796 році удмурти склали більшість населення чотирьох її повітів - Глазівського, Сарапульського, Малмизького та Єлабузького – і всі разом були приписані до державних селян.

Кінець XVIII - початок ХХ століть[ред.ред. код]

За царату удмурти потерпали не лише від економічного гноблення, а й національного. Виникали стихійні селянські заворушення, удмурти брали участь у селянській війні під орудою Пугачова. Протягом XIX століття відбувалися так звані "картопляні" і "кумишечні" бунти. Найбільше повстання у 1807 році охопило весь Сарапульський повіт і було реакцією на приписання царським наказом населення прилеглих поселень до заводів.

Лише наприкінці XVIII століття - початку XIX століття до удмуртів, як і до інших "інородців" Росії звертають свої погляди вчені, перш за все, географи і лінґвісти. Слідом за угорськими, фінськими та німецькими дослідниками фіно-угрів регіону починають вивчати і російські вчені; наприкінці XIX століття з'являються представники національної (удмуртської) інтелігенції.

Сучасний історичний етап[ред.ред. код]

Становлення державності удмуртів — це утворення Вотської автономної області у 1920 році, з 1932 року — Удмуртська автономна область, з 1934 року — Удмуртська АРСР, з 1991 року — Удмуртська Республіка.

Сьогодні удмурти - розвинута європейська нація. В республіці діють наукові і культурні заклади. Удмуртською мовою ведеться радіомовлення, видаються книги і періодика.

Господарство, управління і матеріальна культура[ред.ред. код]

Традиційні заняття і соціальна організація[ред.ред. код]

Основні заняття удмуртів до кінця XIX століття - землеробство (жито, овес, ячмінь, гречка, горох, коноплі, льон тощо) і тваринництво. Традиційні заняття - мисливство, рибальство, бортництво і збирання грибів і ягід — носили підсобний характер. Серед ремесел в удмуртів розвитку набули — в чоловіків лісові промисли (заготівля деревини); у жінок - прядіння і ткацтво. З XVIII століття серед удмуртів з'вляються представники робітничого класу (робітники видобувних і металургійних заводів).

Основним традиційним соціальним інститутом була сусідська громада (бускель). Інший соціальний інститут являв собою систему екзогамних груп, що виводили своє походження від спільного пращура (воршуд). Загалом нараховувалось близько 70 воршудів.

Послення і житло[ред.ред. код]

Удмуртські селища гурти зазвичай розташовувалися на берегах річок. Планування селищ традиційно розкидане, але вже з середини XIX століття йому на зміну приходить вуличне планування.

Житло - зруб корка з двохсхилим дахом. Серед господарських споруд на подвір'ї обов'язково мали бути комора кенос для зберігання майна і як літнє житло та у минулому куа - капище для сімейного покровителя (воршуда).

У традиційному одязі північні удмурти різняться від південних. На півночі притиманний національний костюм з трьох кольорів (білий, червноний, чорний), для південних удмуртів характерний поліхромний національний одяг. Дотепер зберігся лише жіночий національний костюм.

Мистецтво і національна кухня[ред.ред. код]

Дівчата і молодиця удмуртки в національному вбранні.
див. також: розділи Народне мистецтво і Народна кухня у статті Культура Удмуртії.

Традиційні види удмуртського народного мистецтва — вишивка, лозоплетіння, різьбярство на дереві, мереживне ткацтво, безворсове килимарство тощо.

Удмуртська національна кухня є популярною і в сучасних умовах. У ній як м'ясні, так і страви з продуктів рослинного походження. В удмуртів багато грибних страв, а також з додаванням ягід, різних трав тощо. Поширені супи (шуд): з локшиною, грибами, крупами, капустою, юшка, окрошка з хроном і редькою. З молочних продуктів — кисляк, ряжанка, сир. З м'ясних продуктів — в'ялене м'ясо, пече́ня, студні, кров'янка (віртирем). Типово удмуртськими стравами є пельмені та ватрушки. Хліб переважно житній (нянь). Популярні напої - буряковий квас (сюкась), різномантні морси, пиво (сур), медовуха (мусур), самогон (кумишка).

Дослідження матеріальної культури удмуртів[ред.ред. код]

Найвизначнішими дослідниками побуту і матеріальної культури удмуртів є російські вчені В. Владикін (Омель Ладі) та Л. Христолюбова. Удмуртське декоративне прикладне мистецтво вивчає К. Клімов, традиційні поселення і житла — Р. Садіков, різьбярство на дереві — І. Косарєва.

Плідні дослідження з етнографії удмуртів провадяться в рамках АН Республіки Удмуртія.

Культура[ред.ред. код]

Міфологія[ред.ред. код]

див. також: розділі Релігія та обряди у статті Культура Удмуртії.

Вірування удмуртів близькі міфології інших фіно-угорських (угро-фінських) народів. Для міфології характерні дуалістична космогонія ("добре- лихе") і трьохчленний поділ всесвіту. Звідси три основні божества удмуртів — найвище божество Інмар (для монотеїстичного християнства місіонерами був узятий за прообраз Бога у навертанні удмуртів на православ'я), Керемет (він же Луд, Шайтан) - дідько, лихий бог та Килдисін - покровитель землеробства і врожаїв.

Нижча міфологія представлена духами (мурти і кузьо́), зокрема, Вумурт і Вукузьо - водяники (відповідно "водяний дух" і "хазяїн води"), лісовики нюлесмурт ("дух лісу") і телькузьо ("хазяїн гаю") та інші. Луд - священний гай; деякі дерева носили сакральне значення (береза, вільха, сосна)

Фольклор[ред.ред. код]

див. також: розділі Фольклор у статті Культура Удмуртії.

В удмуртів розвинуті танцювальна і музична творчість. Удмуртські національні музичні інструменти: гуслі (крезь), сопілка зі стеблин трави (чипчирган), волинка (биз), варган (имкрезь), флейта (узьигум), пастушачий ріжок (тутектон) тощо. У наш час у музичній культурі удмуртів поширені запозичені в росіян балалайка і гармонь.

Багатий прозовий фольклор (міфи, легенди, казки, загадки, прислів’я та приказки). Найрозвинутіша пісенна творчість (особливо ліричні жанри), тоді як епічні жанри розроблені відносно слабо.

Як це вірно і щодо інших фіно-угорських народів Росії, удмуртською народною творчістю вперше зацікавились, почали записувати й публікувати не росіяни, а представники близьких у лінгвістистичному відношенні європейських народів. Зокрема, зразки удмуртської мови записував угорський вчений Б. Мункачі (вони були видані Д. Фокош-Фуксом). В Росії удмуртський фольклор записував і видавав Г.Верещагін. Дуже багато для вивчення і введення в науковий обіг удмуртських матеріалів зробив їхній земляк, видатний радянський вчений Д.К. Зеленін. Найвизначнішим місцевим дослідником фольклору удмуртів є Н. Краліна – укладач декількох антологій удмуртського фольклору - «Сто сказок удмуртского народа» (1961), «Удмуртские народные сказки» (1976). Удмуртський Інститут історії, мови та літератури Удмуртського відділення РАН видає томи із серії "Удмуртський фольклор"

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Етнонім "удмурт" (майже самоназва удмуртів - удморт) вперше опубліковано аж у 1788 році німецьким географом П.-С. Палласом. Раніше, переважно у російській літературі, усіх фіно-угрів Урало-Поволжя іменували спільним терміном "перм".
  • Угорський вчений Б. Мункачі більшість своєї колекції зразків живої удмуртської мови (фольклор) записав під час Першої світової війни від військовополонених російських солдатів-удмуртів.
  • Удмурти (офіційно-Удмуртія) є членами міжнародної Організації непредставлених націй та народів.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Стаття про походження етноніму "удмурт" на сайті "Удмуртологія"
  2. Всеукраїнський перепис населення 2001 року / Національний склад населення, громадянство / Розподіл населення за національністю та рідною мовою
  3. На сайті Удмурт Кенеш
  4. Християнський етнолоґічний сайт з розподіленням етносів по країнах - народи європейської частини Росії

Джерела[ред.ред. код]

Ресурси[ред.ред. код]

Вибрана бібліографія[ред.ред. код]

  • Народы Поволжья и Приуралья: Коми-зыряне, Коми-пермяки, Марийцы, Мордва, Удмурты. Серия: Народы и культуры. М., Наука, 2000 (рос.)
  • Удмурты: история, этнография, археология. Библиографический указатель (1751 – 2000). (Серія "Память Удмуртии"). під ред. Богомолова М., наук. консультант Владыкин В., Ижевск: "Удмуртия", 2006 (рос.)
  • Владыкин В., Христолюбова Л. Исторыя этнографии удмуртов, Ижевск, 1984 (рос.)
  • Владыкин В., Христолюбова Л. Очерк этнографии удмуртов, Ижевск, 1984 (рос.)
  • Пименов В. Удмурты:Опыт компонентного анализа этноса. Отв.ред.Чистов К.В., Л.: "Наука", 1977 (рос.)
  • Volksbraeuche und Volksdichtung der Wotjaken, Aus dem Nachlasse von B. Munkacsi. Memoires de la Societe Fenno-Ougrienne, XXXVI. Helsinki, 1952 (нім.)
  • Луппов П. Н. Северные удмурты в конце XVII века (опыт изучения переписной книги 1678 г.)., Вятка: Издание Вятского научно-исследовательского Института краеведения, 1934 (рос.)
  • Христолюбова Л. Семейные обряды удмуртов, Ижевск, 1984 (рос.)
  • Об этнической психологии удмуртов. Сборник статей. Отв.ред. - Шкляев Г.К., Ижевск: Удмуртский филиал института истории, языка и литературы УрО РАН, 1998 (рос.)
  • Этнокультурные процессы в Удмуртии, Ижевск, 1978 (рос.)
  • Владыкин В. К вопросу об этнических группах удмуртов // "Советская этнография", 1970 № 3 (рос.)
  • Материалы по этногенезу удмуртов. Сборник статей., Ижевск, 1982 (рос.)
  • Новые исследования по этногенезу удмуртов. Сборник научных трудов Ижевск АНСССР, 1989 (рос.)
  • Верещагин Г. Вотяки Сосновского края, СПб, 1884 (рос.)
  • Крюкова Т.А. Удмуртское народное изобразительное искусство, Ижевск-Ленинград, 1973 (рос.)
  • Мифологический словарь, М.: "Советская Энциклопедия", 1991 (рос.)
  • Садиков Р. Р. Поселения и жилища закамских удмуртов. Материальный и духовный аспекты., Уфа: Гилем, 2001 (рос.)
  • Климов К.М. Традиционное декоративное искусство удмуртов, Ижевск: "Удмуртия", 1994 (рос.)
  • Косарева И.А. Традиционная резьба по дереву у удмуртов. Учебно-методическое пособие., Ижевск: ИД Удмуртский университет, 2003 (рос.)
  • Загребин А.Е. Финны об удмуртах: финские исследователи этнографии удмуртов XIX - первой половины XX вв. Монография., Ижевск: Удмуртский филиал института истории, языка и литературы УрО РАН, 1999 (рос.)
  • Долганова Л. Н., Морозов И. А. Игры и развлечения удмуртов. Текст на удм. и рус. яз. 2-е вид., доп. / Науч. ред. и отв. за вып. - Т. Г. Владыкина., Ижевск: Удмуртский филиал института истории, языка и литературы УрО РАН, 2002 (рос.)
  • Волкова Л.А. Земледельческая культура удмуртов (вторая половина XIX - начало ХХ века). Монография., Ижевск: Удмуртский филиал института истории, языка и литературы УрО РАН, 2003 (рос.)
  • Материалы по погребальному обряду удмуртов. Сб. научных трудов., Ижевск: АН СССР, 1991 (рос.)
  • Владыкин В.(Омель Лади). Мы — удмурты. Здравствуйте! (Ми — удмуртъёс. Зечесь-а?). Научно-популярное иллюстрированное издание к 450-летию вхождения удмуртов в состав Российского государства. На удм., рус., англ. языках., Ижевск: "Удмуртия" 2007 (рос.), (англ.), (удм.)
  • Петрухин В. Мифы финно-угров. // Удмуртская мифология, М.:«Астрель АСТ Транзиткнига», 2005 (рос.)


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.