Раковський Християн Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Християн Георгійович Раковський
болг. Кръстьо Георгиев Станчев
Християн Георгійович Раковський
Прапор
2-й Голова РНК УСРР
29 січня 1919 року — 17 грудня 1919 року
Попередник: Юрій Леонідович П'ятаков
Спадкоємець: Григорій Іванович Петровський
Прапор
4-й Голова РНК УСРР
19 лютого 1920 року — 15 червня 1923 року
Попередник: Григорій Іванович Петровський
Спадкоємець: Влас Якович Чубар
 
Народження: 13 серпня 1873(1873-08-13)
м. Котел, Східна Румелія, Османська імперія (нині — Болгарія)
Смерть: 11 вересня 1941(1941-09-11) (68 років)
Медведівський ліс біля Орла, СРСР
 
Автограф: Автограф

Христия́н Гео́ргійович Рако́вський (болг. Кръстьо Георгиев Станчев, псевдоніми Христев, Інсаров та ін.; * 13 серпня 1873(18730813), Котел — 11 вересня 1941, Медведівський ліс біля Орла) — більшовицький політичний діяч болгарського походження.

Румунський підданий, походив з поміщицької родини з Південої Добруджі. У 1890 році еміґрував до Швейцарії, де увійшов у зв'язки з російським соціал-демократичним рухом, потім студіював у Франції, брав участь у студентському революційному русі.

У 1904 році заснував соціалістичну партію Румунії, а в 1914 році — Об'єднану соціалістичну партію Балкан. Заарештований у 1915 році й ув'язнений у Ясах за шпигунство на користь Німеччини, Раковський у травні 1917 року був звільнений російськими солдатами і відтоді став діячем більшовицької партії.

Шість років працював в Україні. На початку 1918 року очолював ВЧК в Одесі й Севастополі, був членом радянської делегації на мирних переговорах у Бересті Литовському, у травні-червні був головою Мирової Делегації РРФСР з Українською державою; 29 січня 1919 року був призначений головою Раднаркому і наркомом зовнішніх справ УСРР, сприяв відкриттю дипломатичних місій УСРР за кордоном. Наприкінці 1919 року вся територія України опиналася під контролем Збройних сил Півдня Росії, Української народної республіки і Польщі. У цих умовах більшовики створили Всеукраїнський революційний комітет, який з 17 грудня 1919 року по 19 лютого 1920 року був вищим законодавчим та виконавчим органом влади "Радянської України", його очолював Г. І. Петровський. З 19 лютого 1920 року, після повторної окупації більшовиками більшої частини України, діяльність РНК УРСР відновилася.

Одночасно в Комінтерні Християн Раковський представляв Балкани. 30 вересня 1920 року Політбюро ЦК КП(б)У призначило голову РНК УСРР Х. Г. Раковського членом Реввійськради Південного фронту. 24 липня 1921 року Політбюро ЦК КП(б)У призначило його представником КП(б)У в Комінтерні.

Раковський ставився вороже до української мови й українську націю називав «вигадкою інтеліґентів».

« Декретування української мови як державної є реакційна, нікому не потрібна справа  »

— Християн Раковський, промова на засіданні Київського міського совєту 13 лютого 1919[1]

Тим не менше, Християн Раковський в 1922 році критикував Й. Сталіна, що тоді був наркомом національностей РРФСР, за втручання у внутрішні і зовнішні справи УСРР, а в грудні того ж року, при створенні СРСР, відстоював конфедерацію, з залишенням права за національними республіками на самостійні дипломатичні зв'язки й зовнішню торгівлю; на XII з'їзді РКП(б) (1923) критикував Сталіна за російський шовінізм і централізм. Наслідком цього був у середині 1923 року усунений з посади голови Раднаркому УСРР і призначений амбасадором спочатку до Англії, а потім до Франції, звідки 1927 року був усунутий за підривну революційну діяльність.

Ще з початку 1920-х років пристав до троцькістів, за що в 1928 році був виключений з партії і засланий. Після покаянного листа Й. Сталіну 1934 року повернувся з заслання і був призначений головою делегації Червоного хреста в Японії. У 1936 році був знову заарештований і на Третьому Московському процесі(рос.)укр. (1938) був засуджений до 20-ти років ув'язнення.

11 вересня 1941 року розстріляний під час Медведівського розстрілу.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


  1. Юрій Шевельов. Принципи й етапи большевицької політики щодо словʼянських мов у СССР. Валерій Марченко. Київський діалог/За загальною редакцією Лариси Івшиної. — Видання друге. Бібліотека газети „День“ — Київ: ПрАТ „Українська прес-група“, 2014. — 64 с., с. 8.