Архетип дитини
| Архетип дитини | |
 |
Архетип дитини — юнгіанський архетип, вперше запропонований психологом Карлом Юнгом. В останні роки авторка Керолайн Місс припустила, що дитина, з чотирьох архетипів виживання (жертва, повія та саботажник), присутня в усіх людях. Згідно з Місс, його присутність варіюється від «по-дитячому туга за невинними, незалежно від віку» та включає субархетипи: «поранена дитина», «покинута чи сирота», «залежна дитина», «чарівний /невинна дитина», «дитина природи», «божественна дитина» і «вічна дитина».[1][2][3]
Юнгіанці[ред. | ред. код]
Юнг помістив «дитину» (включно з дитиною-героєм) у список архетипів, які представляють віхи в індивідуації.[4] Юнгіанці, досліджуючи міф про героя, зазначили, що «він представляє наші спроби розібратися з проблемою дорослішання, якому допомагає ілюзія вічної фікції».[5] Таким чином, для Юнга «дитина — потенційне майбутнє», а архетип дитини — символ особистості, що розвивається.[6]
Проте інші попереджали про небезпеку, яку становить для батьків архетип «божественної дитини» — віра в надзвичайний потенціал дитини.[7] У дитини, ідеалізованої батьками, з часом виховується почуття вищості.[7]
Навіть якщо впливати менш гостро, дитячий архетип може гальмувати психологічне дозрівання і призвести до того, що доросла людина є, по суті, «маминим сонечком».[8][9] Зрештою чоловік матиме сильну прив'язаність до материнської фігури, як реальної, так і символічної, і йому не вистачатиме здатності формувати зобов'язання або бути генеративним.[9] Жіноча версія цього, визначена як «puella», матиме відповідне прикріплення до фігури свого батька.[8]
Ретроспектива і перспектива[ред. | ред. код]
Юнга хвилювала можливість надмірного ототожнення людини з власною персоною, що перетворило б індивіда на стереотип, народжений соціальними очікуваннями та амбіціями, «недитячий і штучний».[10] Дитячий архетип стає корисним у цьому випадку, зміцнюючи зв'язок індивіда з його минулим[11], допомагаючи йому згадати досвід та емоції дитинства.[12]
У своїй перспективній ролі архетип дитини є репрезентацією майбутніх можливостей[13] і психологічного дозрівання.[6]
У літературі та медіа[ред. | ред. код]
Архетип дитини зображується в медіа різними способами. Він може приймати форму дитини, яка демонструє дорослі якості, даючи, наприклад, мудрі поради своїм друзям, або навпаки (як Реймонд у фільмі «Людина дощу»). У більш загальному плані «дитя-зірку можна концептуалізувати як сучасний прояв стародавнього архетипу диво-дитини».[11]
Один з найвідоміших архетипів дитини у художній літературі — це Пітер Пен із казки Дж. М. Баррі «Пітер Пен». Пітер Пен — це символ вічної дитини, яка відмовляється виростати і жити у світі дорослих. Він втілює свободу, невинність, пригоди і вірність своїм ідеалам. Його персонаж показує бажання бути вільним, безтурботним і ніколи не старіти.
Приклади[ред. | ред. код]
- Кальвін з Кельвін і Гоббс
- Лайнус ван Пельт з Peanuts
- Томмі Піклз з Невгамовних
- Батерс Стотч з Південного парку
- Ендрю «Ендер» Віггін з Гри Ендера
- Стьюї Гріффін з Гріффінів
- Меґґі Сімпсон з Сімпсонів
- Джейк Чемберс з Темна вежа
- Крішна з Бхаґавата-Пурани
- Корвін з Хронік Амбера Роджера Желязни (Корвін фактично еволюціонує через кілька дитячих архетипів, від «пораненої дитини» до «божественної дитини»)
- Дем'єн з Омена
- Ліра Белаква з Темних матерій (Ліра також еволюціонує протягом історії, оскільки вона проходить процес дорослішання і врешті-решт втрачає свою невинність)
- Г'юї Фрімен з Бундоки
- Пітер Пен з Пітера Пена
Див. також[ред. | ред. код]
Список літератури[ред. | ред. код]
- ↑ Myss, Caroline (2010). The Four Archetypes of Survival. Архів оригіналу за 29 May 2012. Процитовано 21 травня 2012.
- ↑ Myss, Caroline (2010). A Gallery of Archetypes. Архів оригіналу за 25 May 2012. Процитовано 21 травня 2012.
- ↑ McGurn, Peggy A. (1998). The Divine Child archetype in Jungian psychological thought and practice. Pacifica Graduate Institute. UMI: 9923263
- ↑ Jung, Carl (1999). Jacobi, Jolande (ред.). Complex, archetype, symbol in the psychology of C.G. Jung. London: Routledge. с. 113—4. ISBN 0415209390. translated from German by Ralph Manheim
- ↑ Paul Radin, quoted in Henderson, Joseph L. (1978). Ancient Myths and Modern Man. У Jung, Carl Jun (ред.). Man and his Symbols. London. с. 101—3. ISBN 0307800555.
- ↑ а б Segal, Robert A. (1999). Theorizing about myth. Amherst: University of Massachusetts Press. с. 84. ISBN 1558491910.
- ↑ а б Young-Eisendrath, Polly (2000). Women and Desire: beyond wanting to be wanted. London: Harmony Books.
- ↑ а б Jacoby, Mario (1984). The analytic encounter: transference and human relationship. Toronto, Canada: Inner City Books. с. 118. ISBN 0919123147.
- ↑ а б Hopcke, Robert H. (1999). A guided tour of the collected works of C.G. Jung (вид. 2nd). Boston: Shambhala. с. 108. ISBN 1570624054.
- ↑ Jung, C. G. (1996). The Archetypes and the Collective Unconscious. London. с. 162.
- ↑ а б O'Connor, Jane (2008). The cultural significance of the child star (вид. 1st). New York: Routledge. с. 101. ISBN 978-0415961578.
- ↑ Izod, John (2001). Myth, mind and the screen: understanding the heroes of our times (вид. 1st). New York: Cambridge Univ. Pr. с. 88. ISBN 0521796865.
- ↑ Crowley, Richard J.; Mills, Joyce C. (2001). Therapeutic metaphors for children and the child within. Philadelphia: Brunner/Mazel. с. 33. ISBN 9781583913703.
Подальше читання[ред. | ред. код]
- Rothgeb, Carrie Lee; Clemens, Siegfried M., ред. (1994). Abstracts of the Collected works of C.G. Jung. London: Karnac Books. ISBN 978-1-85575-035-7.
- Kerényi, Karl (1991). Eleusis : archetypal image of mother and daughter (вид. 1st). Princeton, New Jersey: Princeton University Press. ISBN 0691019150.
- Jung, Carl J.; Kerényi, Karl (1951). Introduction to a Science of Mythology: the myth of the Divine Child and the Mysteries of Eleusis.
- Myss, Caroline (2003). Sacred contracts: awakening your divine potential (вид. 1st). New York: Three Rivers Press. ISBN 978-0-609-81011-8.
