Згурський Валентин Арсентійович

Валентин Арсентійович Згурський
Валентин Арсентійович Згурський
Голова виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів
1 листопада 1979 — 17 січня 1990
Попередник:	Володимир Гусєв
Спадкоємець:	Микола Лаврухін
Народження:	9 лютого 1927(1927-02-09) Бірзула, Молдавська АСРР, Українська СРР, СРСР
Смерть:	24 жовтня 2014(2014-10-24) (87 років) Київ, Україна
Поховання:	Байкове кладовище
Країна:	СРСР →  Україна
Освіта:	Київський політехнічний інститут
Ступінь:	доктор економічних наук
Партія:	КПРС
Автограф:
Нагороди:	Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден «За мужність» ІІІ ступеня Ювілейна медаль «20 років незалежності України» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Ювілейна медаль «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Ювілейна медаль «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «Ветеран праці» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР» Медаль «У пам'ять 1500-річчя Києва»
Медіафайли у Вікісховищі

Валенти́н Арсе́нтійович Згу́рський (9 лютого 1927(19270209), Бірзула, Молдавська АСРР, Українська СРР, СРСР, нині Одеської області — 24 жовтня 2014, Київ) — український радянський партійний і державний діяч, науковець-економіст, голова виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів у 1979–1990 роках. Член ЦК КПУ в 1981–1990 роках. Герой Соціалістичної Праці (1981). Доктор економічних наук (1979), професор (1983). Академік Академії екологічних наук України (1993). Депутат Верховної Ради СРСР 10—11-го скликань.

Біографія

Народився в м. Бірзулі, Молдавська АСРР, Українська СРР, СРСР (нині Подільськ, Одеська область, Україна). Закінчив Київський залізничний технікум, Київський політехнічний інститут (1954). За фахом — інженер-електрик.

Під час Другої світової війни працював з 1941 року робітником радгоспу, з 1942 року — робітником дистанції Казанської залізниці, у 1943–1944 роках — робітник оперативної військово-відновлювальної групи на фронті. З 1944 року — електромеханік, старший електромеханік, інженер зв'язку дистанції Вінницької і Південно-Західної залізниць.

1946 року вступив у ВКП(б).

З 1954 року — інженер, старший інженер, головний енергетик, головний механік, заступник головного інженера, головний інженер, директор Київського заводу «Радіоприлад»

У 1973–1979 роках — генеральний директор Виробничого об'єднання імені С. Корольова.

Могила Валентина Згурського та його родини, Байкове кладовище

У 1979–1990 роках — голова Київського міськвиконкому, а також голова Ради керівників столиць союзних республік, Москви та Ленінграду. За часів його керівництва Києвом були забудовані Оболонь і Вигурівщина-Троєщина.

Від 1986 року — член оперативної комісії уряду України з ліквідації аварії на ЧАЕС, голова оперативної групи з ліквідації наслідків аварії у Києві.

Депутат Верховної Ради СРСР (1979–1989).

Доктор економічних наук, професор. Академік Академії екологічних наук України (1993). Автор 13 винаходів, 5 монографій і понад 100 друкованих праць.

Мав трьох синів-військових, один з яких, Андрій, загинув у 2003 році в автокатастрофі.

В останні роки хворів, пережив два інсульти. Помер 24 жовтня 2014 року від інфаркту. Похований в одній могилі з дружиною Вірою Семенівною та сином Андрієм на центральній алеї Байкового кладовища (ділянка № 52).

Відзнаки та нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (1981).
• Ордени Леніна (1981, 1986), Жовтневої Революції (1976), Вітчизняної війни II ступеня (1985), Трудового Червоного Прапора (1966, 1971), «За заслуги» ІІІ ступеня, Богдана Хмельницького III ступеня, «За мужність»; медалі.
• почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (6.02.1987)
• Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1972).
• Почесний радист СРСР.
• Почесний залізничник СРСР.
• Заслужений працівник промисловості України.

Посилання

• Кальницький М. Б. Учасник визначних подій // Вечірній Київ. — 2014. — 30 жовтня. [Архівовано з першоджерела 30 квітня 2015.]
• Пішов з життя Валентин Арсентійович Згурський // Офіційний інтернет-портал Київської міської державної адміністрації. — 2014. — 25 жовтня. [Архівовано з першоджерела 30 квітня 2015.]
• Валентин Згурський: Правду про чорнобильську аварію в перші дні знали всього три людини: Горбачов, Рижков і я. Інтерв'ю 2013 року. Частини I—III [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Гордон. — 2016. — 27 жовтня (рос.).

Джерела

• Київ. Історична енциклопедія. 1917—2000
• Косовська Лана. Вершити долю столиці киянам не дано чи не дають? [Архівовано 14 червня 2015 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня. Україна. — 2003. — № 29. — 1 серпня. [Архівовано з першоджерела 30 квітня 2015.]
• Салій І. М. Обличчя столиці в долях її керівників [Архівовано 12 жовтня 2013 у Wayback Machine.] / Іван Салій; [ред. В. Ковалинський]. — К.: Довіра, 2008. — С. 154 [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]–197. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — ISBN 978-966-507-226-3.
• «Батько» київських оліґаргічних бандитів («велика сімка»)
• Згурський Валентин Арсентійович. // Сайт «Герои страны» (рос.).