Москаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Катерина (Т. Шевченко, олія. 1842). На задньому плані офіцер-москаль, що кидає колишню коханку. Уособлення українсько-російських відносин у 18 — 19 століттях.

Моска́ль — екзонім росіян, уживаний серед українців, білорусів та поляків. Також цей термін застосовують до військовиків або москвичів. Часто вживається як образлива та іронічна назва громадян Росії незалежно від їхнього етнічного походження чи місця проживання.

Значення

  • Росіянин[1]
  • Службовець[2]
  • Солдат[3]
  • Pyrrhocoris apterus (комаха)[1].
  • Народна назва сорту часнику у деяких регіонах України.
  • Пруссак (мешканець Пруссії)[1]
  • Льон глухий (Довгунець, L. usit. var. vulgare Bönn.)[1]
  • Від діалектної назви мошки (комахи)
  • Від назви річки Москва (болото)
«Москалі» — солдати Російської імперії.

Етимологія

Традиційна гіпотеза

Термін «москаль» походить від назви середньовічної російської держави Великого князівства Московського, відомої в ранньому новому часів як Московське царство, Московія або Московщина. Початково термін позначав жителя цієї держави, а згодом і росіян[4].

Ні у поляків, ні у білорусів, ні в українців для позначення росіян не прижилася назва «русскіє», на відміну від західноєвропейських народів. Книжною формою слова «москаль» було «московит». Пізніше у письмовій формі було введено термін «росіянин», що походить від грецької назви «Росія» (Ρωσσία).[Джерело?] Першими його стали вживати поляки[Джерело?]. Наслідуючи їх, в окремих випадках, головним чином через цензурні міркування, стали вживати полонізм «росіянин» українські та білоруські автори.

У XVII–XVIII ст., своїх північно-східних сусідів українці називають «москалями», а їх країну «Москвою», «Московщиною», «Московією»[5].

Слід зазначити, що значення слова москаль змінювалося з часом: спершу це був типовий етнонім, пізніше, внаслідок остаточного включення України до складу Російської імперії, так почали називати солдатів регулярної армії, оскільки на той час це була найбільша група росіян в Україні. Таким чином, слово москаль з етноніму перетворилося на назву певної соціальної групи, незалежно від походження. Пізніше, коли внаслідок розширення категорій населення, що підлягали призову до війська, росіяни перестали становити абсолютну більшість солдатів, слово поступово почало втрачати значення «солдат, військовий» і знову стало етнонімом. Саме в такому значенні вони використовується зараз.

Наскільки семантично розбудований етнонімічний термін «москаль» в українській мові, можна оцінити на підставі того, що словник Грінченка подає п'ятдесят шість його значень, форм та відтінків: "Москаленко, Москаленка; москаленя, москаленяти; москалик, москаличка; москалів, москалева, москалеве; москалівна, москалівни; москаль, москаля; москальня, москальні; москальство, москальства; москальча, москальчати; москальчик, москальчика; москальчук, москальчука; москалюга, москалюги; москва, москви (тут в етнічному розумінні: «Москаль, що якесь старе залізо продавав і не чув, що жвавий міщанин у чемерці штовхав його: „Москва, москва, чи продаєш залізо?“»); москвофіл, москвофіла; москвофільство, москвофільства; москвофільський, москвофільська, москвофільське; Москівщина, Московщина, Московщини; московець, московці; московка, московки; московський, московська, московське; московщеня, московщеняти; московство". У словнику додано ще два фразеологічні звороти: «підпускати, підвозити москаля», що означає брехати, обманювати, і «пеня московська» у розумінні «безпричинно чіплятися».

Татарська гіпотеза

Маскауле [мәскәүле]- по-татарськи «москвич» (moskovali — по-турецьки, москвалы — по-карачаево-балкарськи). У часи пізнього середньовіччя цей термін в тюркських мовах також означав жителя Московської держави за аналогією з терміном «московіт», який вживався в західноєвропейських джерелах. Ймовірно, він був перейнятий українськими козаками від татар у другій половині XV — першій чверті XVI ст., коли на основі Московського князівства, яке об'єднало навколо себе північноруські землі, утворилася нова величезна держава[6]. Протягом цього періоду, українські козаки з територією Московії не межували і практично не контактували з її жителями на відміну від татар і тому могли перейняти термін «москаль» у якості готового етноніму для її жителів на противагу від раніше уживаних термінів «москвичин», «рязанець», «новгородець», тощо у значенні жителів окремих удільних князівств. Як відомо, козацька лексика містить багато запозичень з татарської мови, а побут та військова справа козаків зазнали значного татарського впливу.

В українській літературі

У п'єсі «Москаль-чарівник», яка була написана видатним українським письменником Іваном Петровичем Котляревським у 1819 році, персонажі ведуть бесіду:

Солдат. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!
Михайло. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або підпоясочку? Убирайся з своїми піснями!.. Правду сказать, єсть що і переймати… Жінко! Заспівай же ти по-своєму ту пісню, що москаль співав. (К солдату.) Сядь та послухай, як вона співає.
Після виконання Тетяною пісні «Ой, був та нема, да поїхав до млина…» розмова продовжується.
Михайло. А що? Яково?
Солдат. Ну, что и говорить! Вить вы — природны певцы. У нас пословица єсть: хохлы никуда не годятся, да голос у них хорош.
Михайло. Нікуда не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуда тепер не годиться. <…> Ось заглянь в столицю, в одну і в другу, та заглянь в сенат, та кинься по міністрах, та тоді і говори — чи годяться наші куди, чи ні? <…> Пословиця?.. Коли на те пішло, так і у нас єсть їх против москалів не трохи. Така, напримір: з москалем знайся, а камінь за пазухою держи; од чого ж вона вийшла, сам, розумний чоловік, догадаєшся.[7]

Т. Шевченко ніколи не вживав терміну «росіянин». Класична українська література XIX ст. була зорієнтована на живу, розмовну українську мову.

«Кохайтеся чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люди,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине…»[8]
Т.Шевченко

"Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть москалеві
Господарювати,
Та з матері полатану
Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати" [9]
Т.Шевченко

Іван Франко у поезії «Не пора» закликав:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить;
Довершилась України кривда стара
— Нам пора для України жить!

Євген Гребінка, автор романсу «Очи черные», перекладаючи поему Пушкіна «Полтава», замість слова «русский» вживає слово «москаль», де в Пушкіна Росія, у Гребінки Московщина. Слова Пушкіна:

Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора.

Євген Гребінка переклав так:

Давно без батьківської слави
Ми, як воли, в ярмі жили,
У підданстві або Варшави,
Або великої Москви.
Возиться годі з москалями
Украйні царством буть пора.

Вислів Пушкіна «Когда Россия молодая» Гребінка перекладає «Московщина». Строфа «Казак на север держит путь» — «Козак в Московщину летить».

Приклади творчості майстрів українського слова, як І. Котляревський, Т. Шевченко, І. Франко, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Леся Українка, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, М. Кропивницький, А. Свидницький, Павло Грабовський достатньо переконливо свідчать, що колись нормою української мови були терміни «москаль», «Московщина» та похідні. Ця норма виводилася із живої розмовної мови українського народу і широко відображена у фольклорі. Ось як пише Степан Руданський у гуморесці «Вареники-вареники!» про солдата російської армії, яких в ті часи розміщали у селянських хатах:

Сидить москаль на прилавку,
Прищурює очі…
Так і знати: москалина
Вареників хоче.
Хоче бідний вареників,
То й ніщо питати!
Та тільки їх по-нашому
Не вміє назвати.
«Хазяюшка, галубушка! —
Став він говорити. —
Свари-ка мне вот энтаво!..»
«Та чого зварити?..»
«Да энтаво… как, бишь, ево
У вас называют?..
Вот, что, знаешь… берут тесто,
Сыром накладают…»

«Та бог його святий знає,
Що вам, служба, гоже!..
Тісто сиром накладають…
То галушки, може?..»
«Не галушки, не галушки,
Я галушки знаю…
Свари-ка мне, галубушка…
Все, бишь, забываю…
Уж с глаз долой, так с памяти!..
Вот энтакой бес-то!..
Да знаешь ли, энтак сыр-то,
А на сыре тесто!..»
«Та бог його святий знає
І добрії люди!..
Сир у тісті?.. Хіба, може,
Чи не пиріг буде?»

«Да не пирог, голубушка…
Экая досада!..
Да знаешь ли, туда масла
Да сметаны надо!..»
А вона-то добре знає,
Чого москаль хоче…
Та чекає барабана,
Заким затуркоче.
Як почула барабана…
Слава тобі, боже!
Та й говорить москалеві:
«Вареників, може?..»
Аж підскочив москалина…
Та ніколи ждати.
«Вареники-вареники!»
Та й пішов із хати.

Наталія Полонська-Василенко, у фундаментальній праці «Історія України», згадує уніятського митрополита Йосифа Веляміна Рутського, москаля[10], і в «Покажчику народів і племен» серед інших — москалів.

В іноземній літературі

У 1797 році у «Пісні польських легіонерів в Італії», що потім стала основою для польського гімну автор Вибіцький Юзеф використав слово «москаль» у значенні «житель Росії»[11]:

Niemiec, Moskal nie osiędzie
Gdy jąwszy pałasza,
Hasłem wszystkich zgoda będzie
I ojczyzna nasza.

Німець, мо́скаль не осяде,
Як візьмем палаша́,
Буде гаслом всім співпраця
І вітчизна наша.

У сучасній офіційній версії гімну цей стовпчик не входить до тексту, оскільки у сучасній польській мові слово «москаль» має відтінок негативу і зверхності[12].

Адам Міцкевич цілком нейтрально використовує це слово у вірші «Do przyjaciół Moskali» («До друзів москалів»), в якому вшановує пам'ять Рилєєва та співчуває ув'язненому в Сибіру Ол. Бестужеву (Марлінському). Цей вірш входить до третьої частини його драматичної поеми «Дзяди»; його було опубліковано 1831 року.

1864 року, під час польського повстання, литовський письменник Мікалоюс Акялайтіс видавав литовською мовою газету «Вістка про війну поляків з москалями» (лит. «Žinia apie lenkų vainą su maskoliais»)[13].

В російській літературі це слово використовував В. Маяковський у вірші Догл Украине (Знаете ли вы украинскую ночь?)[14]:

Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы загралы,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрёпанней
да тише
слова
поистасканного
«Слышишь»?!

Похідні значення

Поштова листівка «Мапа України» часів УНР, на півночі живуть москалі (за М. Грушевським[15])
Москалі руйнують Київ. Ілюстрація з підручника «Історія України для дітей» (Львів. 1934).

Зараз слово «москаль» в Україні використовується як дуже поширене неофіційне, побутове означення росіян. Слово має нейтральне чи злегка зневажливе забарвлення. Слід однак зазначити, що в сучасній українській мові «москаль» не є лайкою чи підкреслено презирливою назвою, на відміну від слова «кацап».

Слово «москаль» в Україні з часом втратило первісне значення і не завжди пов'язується з Москвою. Наприклад в підручнику з Історії України 1934 року зображена сцена руйнування Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським в 1169 році з підписом «Москалі руйнують Київ». Вважаючи на те, що перша згадка про Москву в літописах була лише двадцяти двома роками раніше, і вона була в той час невеликим селом, то цей термін вжитий як загальна назва людей, що жили на території сучасної Росії.

У Росії москалями називають жителів Москви (москвичів). Слово має як нейтральне так і помітно негативне значення, яке втім більше залежить від контексту вживання, аніж від самого слова. У деяких регіонах (Краснодарський край, Кубань) це слово вживають традиційно, запозичивши його від українців, які складають значний відсоток населення цих земель.

«Москаль» — вживана в українській мові назва сорту особливо пекучого часнику[16][17].

Москалями або москаликами в Україні називають клопів Pyrrhocoris apterus, червоних комах з чорними цятками та приплюснутою спиною, що повзають по землі строєм. В Росії вони мають назву клоп-солдатик або красноклоп обыкновенный.[18][19]

Також москалями в Україні інколи називають звичайних домашніх тарганів. Така традиція характерна для багатьох народів, у яких тарган, попри те, що він живе у будинку господаря, сприймається як загарбник (у росіян — прусак, у чехів — šváb, у поляків -francuz, у німців — russen[20])[21]


Pyrrhocoris apterus (aka).jpg American cockroach 8-15-2009.jpg
Тарган-москаль

На сході України північно-східний вітер називають москаль.[22]

Назву москалики (moskaliki) має популярний на пострадянських просторах польський різновид консервованих оселедців. Таку назву консерви отримали тому, що оселедці в них дуже тісно запаковані — «як москалі у казармі».

Про цибулю в період цвітіння можуть сказати що вона «пішла в москалі» — її довгі пагони нагадують списи.

Прислів'я, приказки

Футболки, які продають туристам у Львові (2008)

Етнограф М. Номис опублікував перший в українській етнографічній науці ряд приказок і прислів'їв, що були широко розповсюджені у українців, серед них такі:

  • «Тату, тату, лізе чорт у хату» — «Дарма, аби не москаль».
  • Ти москаля в двері, а він у вікно лізе.
  • Коли чорт та москаль що вкрали, то поминай як звали.
  • На вовка промовка, а москаль кобилу вкрав.
  • З москалем дружи, а камінь за пазухою держи.
  • Хоч убий москаля, та він зуби вискаля.
  • Москаль на сльози не вдаря.
  • Варив чорт з москалем пиво, та й солод у чорта пропав.
  • Казав москаль право, та й збрехав браво.
  • У москаля на грош амуніції, на десять амбіції.
  • Москаль як ворона, та хитріший за чорта.
  • Чорзнащо в лаптях, та й то москаль.
  • Москаль ликом чваниться й кожному під ніс з ним пхається.
  • Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована.
  • Хоч добрий чоловік, та москаль.
  • Москаль зна дорогу, та питається.
  • «Щоб ти зозулі не чув» (каже баба). — «Мне и удод закуетъ» (одріка москаль)
  • Мутить як у селі Москаль[23]
  • Не впадає москаля дядьком звати, а все дядюшка.
  • Московський час, як жидівський зараз.
  • Пошкрябай москаля — і знайдеш там татарина[24].


  • Де ти бачив доброго москаля?!
  • Москаль скрізь вдома, скрізь порядкує. І не гадає, що негоже тесати кілок на чужій голові.

Анекдоти

«Москаль» — одна з найпопулярніших тем українських анекдотів. Ця популярність пояснюється тривалим історичним досвідом спільного проживання і конфронтації українців і росіян, взаємовпливів і боротьби культур і мов цих народів[25]. «Москалів» часто зображають п'яницями, байдужими, непрактичними і нетямущими[25]. Багато анекдотів на цю тему належать до чорного гумору. Вони є свідоцтвом існування між обома народами неприязні[25]. Наприклад:

1933 рік. Українське село. До криниці підійшов чоловік і схилився, щоб випити води. Підбіг дід і застерігає:
— Чоловіче, не пий! Москалі воду отруїли!
— Что ви гаварітє?
— Я гаварю: пєй мєдленна, вада халодная, горла прастудіш.

Криївка УПА. Старшина, перекладач і полонений «стрибок».
— Спитай москаля, де розташована їхня частина.
— Руководитель спрашивает вас, где расположена ваша часть.
— Я не скажу!
— Москаль відповів, що не скаже.
— То скажи, що зараз ми його катуватимемо.
— Руководитель говорит, что сейчас вас будут пытать.
— Я все равно не скажу!
— Москаль каже, що все одно мовчатиме.
— То клич хлопців із жаровенькою й цвяшками.
[…]
— А что это они внесли?
— Это жаровня. Сечас в ней раскалят гвозди и загонят их вам под ногти.
— Нет, нет! Скажите вашему начальнику, что я все расскажу!
— Що там москаль белькоче?
— Каже, що москалі тортур не бояться.

Втім анекдоти війни не викликають. Їхні «шпилькові уколи» є засобом зняття національної напруги[25]. Одна з ознак анекдотів — гіперболізація, тому почуття і риси національного характеру як українців, так й інших народів, подаються в анекдотах у гротескному вигляді[25]. Наприклад:

Гуцул іде полониною і веде за руку хлопчика-негра. Другий гуцул:
— Іване, а хто то?
— Онук.
— Марійчин хлопець?
— Марійчин!
— А Марійка де?
— Вчиться в місті.
— А чого воно таке чорне?
— Зате гарантія, що не москаль!

1961 рік.
— Куме! Куме! Москалі у космос полетіли!
— Усі?

Українцям притаманна толерантність, але чуже вони сприймають через призму визначальних особливостей власного етносу, що приймаються за норму. Відповідно, риси, властиві іншим народам, трактуються як відхилення від норми. Тому в українських анекдотах про інші національності маємо справу з етностереотипами, своєрідними масками, кліше[25].

Прізвища

Москаль це також українське прізвище, за етимологією ймовірно близьке до застарілої назви росіян.

Докладніше: Москаль (прізвище)

Крім того, є ряд прізвищ, що походять від цього слова, наприклад Москаленко, Москович тощо.

Форми слова та похідні слова

Форми слова:[26]

  • Москале́нко — українське прізвище, що означає «син москаля» (росіянина або солдата строкової служби);
  • Москови́т — мешканець Московії;
  • Москаленя́ — дитина москаля (росіянина або солдата строкової служби);
  • Моска́лик — пестлива форма звертання до москаля;
  • Москали́ха — дружина москаля (росіянина або солдата строкової служби).

Похідні слова:

  • Моска́льський
  • Москаля́ндія
  • Моска́льство
  • Москальчу́к
  • Моска́лити (Москалюва́ти)
  • Обмоска́лити (сь)

Див. також

Примітки

  1. а б в г Російсько-український академічний словник 1924-33рр. (А. Кримський, С. Єфремов)
  2. Російсько-український словник 1930 р. (О. Ізюмов)
  3. Російсько-український словник правничої мови 1926 р. (В. І. Войткевич-Павлович, Г. Д. Вовкушівський та інші)
  4. До 19 століття самоназвою росіян було «православні», рідше «русскіє». Зокрема, Іван Аксаков в листі до письменника Ф. Достоєвського писав:
    Мудра річ написати заклик до русского народу, як його пишуть в інших країнах: «французи» або «британці» — «Русские!» не годиться, сама мова не терпить. А на всіх сходках щоденно по всіх просторах Росії виголошуються промови із закликом: «Православные». Ось як русскій народ визначає свою національність.
    [Джерело?]
  5. Євген Наконечний. «Украдене ім'я»
  6. В.Луценко. Тюркский фактор в истории и этногенезе украинцев и их предков http://archive.is/20120716001028/vlalut.narod.ru/11.html
  7. Котляревський І. П. Повне зібрання творів. — К.: Наукова думка, 1969. — 512 с., с. 306–307.
  8. Тарас Шевченко. Кобзар. Повна збірка поезій.— Київ: Державне Літературне Видавництво, 1939.— С. 16.
  9. "Розрита могила" http://litopys.org.ua/shevchenko/shev124.htm
  10. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 1. До середини XVII століття.— К.: Либідь, 1992.— С. 474.
  11. Mazurek Dąbrowskiego — національний гімн Польщі (a-pesni.org) (пол.).
  12. Словник польської мови (пол.).
  13. Литва. Краткая энциклопедия. Вильнюс: Главная редакция энциклопедий, 1989, с. 63.
  14. В. В. Маяковский, сочинения в двух томах. Москва, издательство «Правда»
  15. Грушевський Михайло. Як жив український народ. Коротка історія України / Видання 2-е: Написав Михайло Грушевський, професор української історії в університеті у Львові. — Царгород: З друкарні «Союза визволення України», 1915. — 108 с.
  16. Український Тиждень 2009, 34-35 (43-44) «Овочева столиця України»
  17. Грінченко Б. Д. Словарь української мови, т. 1-4. Київ, 1958–1959 (перевиданий)
  18. Верхратський Іван. Початки до уложення номенклатури і термінології природописної, народної. — Т. 1. — Львів, 1864. — С. 7.
  19. Словар української мови / Упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. — Т. 2. — К., 1908. — С. 447.
  20. Handwörterbuch des deutschen Aberglaubens. <словник німецьких забобонів> Berlin-Leipzig: Verlag W. de Gruyter, Репринтне перевидання 2000, — Bd.7, S.859, 963–965.
  21. Мовний та культурний портрет реалій. Таргани
  22. Примітки до поеми Л. Мосендза «Волинський рік»
  23. Павловский А. П. Грамматика малороссийского наречия. — СПб., 1818.
  24. info-library.com.ua Лозко Галина Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. Навчальний посібник / Київ: АртЕК, 2001.- 304 c
  25. а б в г д е Корнєва Л. Про деякі типологічні риси українського анекдоту // Філологічні науки. 2009:1 — Полтава: Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, 2009. — c.55 — 60
  26. Великий зведений Орфографічний словник сучасної української лексики 2003

Джерела