Сарата

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Сарата
Протестантська церква
Протестантська церква
Країна Україна Україна
Область Одеська область
Район/міськрада Саратський район Саратський район
Рада Саратська селищна рада
Код КОАТУУ: 5124555100
Основні дані
Засноване 1822
Статус від 1957 року
Площа 5.01 км²
Населення 4550 (01.01.2011)[1]
Густота 908.2 осіб/км²
Поштовий індекс 68202
Телефонний код +380 4848
Географічні координати 46°01′23″ пн. ш. 29°39′47″ сх. д. / 46.023194° пн. ш. 29.663139° сх. д. / 46.023194; 29.663139Координати: 46°01′23″ пн. ш. 29°39′47″ сх. д. / 46.023194° пн. ш. 29.663139° сх. д. / 46.023194; 29.663139
Висота над рівнем моря м
Водойма р. Сарата
Відстань
Найближча залізнична станція: Сарата
До обл. центру:
 - залізницею: 152 км
 - автошляхами: 141 км
Селищна влада
Адреса 68200, смт Сарата, вул. Чкалова, 15
Голова селищної ради А. Г. Нєгодяєв
Карта
Сарата is located in Україна
Сарата
Сарата
Сарата is located in Одеська область
Сарата
Сарата

Commons-logo.svg Сарата у Вікісховищі

Сара́та — селище міського типу (з 1957 р.) в Одеській області України, районний центр Саратського району.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно-континентальний, із м'якою зимою і жарким літом. Пересічна температура січня −2,5 °C, липня +25.0 °C. Період з температурою понад +10 °C становить 163 дні. Опадів 400—450 мм на рік, найбільша кількість опадів випадає в березні та вересні. Сніговий покрив нестійкий (висотою 10 — 15 см). Середньорічна загальна хмарність — 4,4 бали, максимум припадає на листопад (6,5), мінімум — на липень (0.2). Середня вологість повітря — від 58 % (липень) до 78 % (листопад).

Історичні відомості[ред.ред. код]

Пастор Іґнац Ліндль — засновник Сарати

Сарата заснована 1822 року пастором Іґнацом Ліндлом. 10 березня 1822 року І. Ліндль виїхав до нового місця проживання — Сарати. Слідом за ним приїхала і його паства. З листа одного з колоністів (від 27 травня 1822 року), опублікованого Г. Далтоном, відомо, що 1 квітня в Сарату прибуло 50 возів з переселенцями. До кінця 1822 року до Сарати переселилися ще 40 католицьких сімей з Баварії і стільки ж лютеран з Вюртемберга (за деякими відомостями до 10 000 чоловік). Кожна сім'я отримала від царського уряду по 60 десятин землі. Крім того колоністам видавалося по 2 тис. карбованців на сім'ю для спорудження жител і господарських приміщень, придбання худоби і реманенту. Одночасно вони звільнялися на 50 років від сплати податків, а чоловіки — від рекрутської повинності.

Колонія була влаштована згідно з апостольськими заповідями. Все майно було спільним, панували принципи християнського комунізму. Життя колоністів протікало в обмеженому світі, де вчення І. Ліндля, церква, школа і громада були центрами духовного і соціального життя. Пієтисти прагнули відгородитися від решти «многогрішного зовнішнього світу», замкнутися в своїй громаді.

В 1823 році в Сараті була побудована перша школа, в якій навчалося 68 учнів. В 1840 році була побудована церква Євангельських християн на 515 сидячих місць. Це була єдина в Бессарабії церква, що мала орган. У 1844 році на кошти колоніста К. Ф. Вернера було збудоване перше на території Бессарабії педагогічне училище. В ньому готували вчителів для сільських церковно-парафіяльних шкіл німецьких колоній, а також писарів і землемірів. З часом у Сараті з'явилася єврейська початкова школа, а в 1912 році — російська Церковно-парафіальна школа.

До початку XX століття Сарата набула рис містечка, стала волосним центром Акерманського повіту Бессарабської губернії. Суттєво зросла чисельність населення. Якщо в 1856 році налічувалося 943 мешканця, то в 1890 році — 2500 осіб. У 1874 році був збудований паровий млин. У 1886 році ввели в експлуатацію механічний завод, де працювало 140 робочих, на території міста діяв також чавунно-ливарний завод і фарбувальні майстерні.

В січні 1918 року війська Румунії почали окупацію Бессарабії. 22-річна окупація наклала свій негативний відбиток на соціально-економічне життя краю. В школах навчання дітей всіх національностей велося тільки румунською мовою. 28 червня 1940 року Бессарабія була приєднана до України і в Сараті була встановлена Радянська влада. Між урядами СРСР і Німеччини було досягнуто згоди про те, що німецьке населення може, виявивши на те бажання, вільно і безперешкодно виїхати на територію Німеччини. З Сарати виїхала 161 сім'я. В цей час у Сараті був організований колгосп «Червовий жовтень», МТС, мото — ремонтний завод. Саратський завод сільгоспмашин, створений на базі ливарного заводу і механічної майстерні випускав віялки, виноградні преси. В 1940 році відкрито середню школу, лікарню на 50 ліжок.

Друга світова війна нанесла суттєві втрати для економіки міста. Після війни саратівці увіковічили пам'ять загиблих у війні спорудженням пам'ятника на братській могилі та символічного кургану Слави.

У післявоєнні часи побудовані будівлі середньої школи та дитячого садку, кінотеатру, вузла зв'язку та держбанку, школа, лікарняний комплекс та інші громадські і виробничі приміщення, заасфальтовано дороги.

Економіка[ред.ред. код]

Саратський елеватор

Сарата розташована в аграрному регіоні: на базі колишніх колгоспів працюють 24 великих сільгосппідприємства різних форм власності, 168 фермерських господарств. Господарство багатогалузеве: вирощують зернові, виноград, технічні культури — соняшник, цукрові буряки. Завдяки тому, що щорічно підгодовується 90 відсотків посівних площ, урожаї зерна дуже високі — на рівні 42 центнерів з гектара. У заготівлі м'яса і молока чимала роль належить приватним господарствам.

Добре розвивається такий перспективний напрямок у тваринництві, як вівчарство: у господарстві «Надія» міститься стадо в 6000 голів. У Сараті діє винзавод, молокозавод, млин, елеватор та лісомеліоративна станція.

Туризм[ред.ред. код]

Сарата відвідується родичами колишніх німецьких колоністів. Проводяться тематичні семінари для туристів з Німеччини з відвідуванням місць колоністичної спадщини — будівля молитовного дому, Кірхи, пам'яток архітектури.

Транспорт[ред.ред. код]

Станом на осінь 2016 р. Сарата має пряме і щоденне залізничне сполучення з Одесою, Ізмаїлом та Києвом.

Докладніше у статті Сарата (станція)

У напрямку Сарата — Одеса існує сумновідомий автошлях E87). Під час снігових заметів дорога — непроїзна. Районна автостанція знаходиться за адресою вул. Халіковська 17.

Пам'ятники та скульптури[ред.ред. код]

Пам'ятник засновнику Сарати — Іґнацу Ліндлю

В Сараті є пам'ятники Тарасу Шевченкові, засновнику Сарати пастору Іґнацу Ліндлю, меморіальна плита в пам'ять померлих до 1940 року, що знаходиться на території Лютеранського кладовища. Пам'ятник В. І. Леніну був ліквідований в часі боротьби з тоталітарними пам'ятками у лютому 2015 року. Неподалік від селища, обік траси із Одеси, розташований курган Слави — обеліск, збудований на честь захисників Сарати, що загинули в період з 1941 по 1944 роки.

Курган Слави

Культура[ред.ред. код]

В Сараті існує своє особисте свято — Храмовий день, котре проходить кожного року 14 жовтня, на честь засновника Сарати Пастира І. Ліндля відбувається парад, що проходить через усе місто. Парад супроводжується піснями та театралізованим дійством з сюжетами, взятими з Біблії. У цей день в Сараті проводяться лекції у музеї, будинку культури та в молитовному домі з історії заснування та розвитку Сарати починаючи з перших часів і закінчуючи сьогоденням. У 2012 році Сараті виповнилося 190 років.

Музеї[ред.ред. код]

На території Сарати діє один музей «Історико-Краєзнавчий» з фондами близько 5 тисяч експонатів, з них зараз виставлено близько 2000 експонатів. За профілем музей є історично-природничим, де виставлені коллекції експонатів починаючи з доісторичних часів і закінчуючи сьогоденням.

Музика[ред.ред. код]

В Сараті діє 7-річна музична школа, будинок мистецтв. Випускниками Саратської музичної школи є відомий в Україні баяніст Василь Радян, сучасний виконавець Міхаїл Буюклі, відомий на теренах Одеси й Одеської області. У будинку культури діють такі гуртки як: драматичний, естрадний, танцювальний, художнього читання, духового оркестру.

Також у місті діє літературно — поетичний гурток, організатором якого є місцевий поет Микола Костюк.

Бібліотеки[ред.ред. код]

В Сараті діють дві бібліотеки: бібліотека для дітей та Саратська районна бібліотека.

Спорт[ред.ред. код]

У Сараті ще за радянських часів збудований стадіон. У лютому 2012 року Саратська команда з футболу виборола кубок Губернатора й отримала грант на будівництво нового стадіону, який було урочисто відкрито 18 жовтня 2012.

В селищі Сарата існує волейбольний клуб. Волейбольна команда чоловіків смт Сарата багаторазовий чемпіон району. Волейбольна збірна Саратського району дворазовий бронзовий призер чемпіонату Одеського регіону.

Освіта[ред.ред. код]

Зараз в Сараті діють 2 школи: середня школа для молодших класів (з 1 по 5 клас) та середня старша школа (з 5 по 11 клас). У школі викладають 2 заслужених вчителя України.

Цікаві та маловідомі факти і події[ред.ред. код]

З часів заснування Сарати, в селищі збереглась криниця, котру самостійно викопав пастир Іґнац Ліндль.

Персоналії[ред.ред. код]

  • Абаджі Валерій Павлович — український тренер із велосипедного спорту.
  • Сирбу Дмитро Васильович — солдат Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни 2014 року.
  • М. Буюкли — лауреат національного конкурсу молодих виконавців, зараз працює на теренах Одещини.
  • В. Радян — акордеоніст-виконавець, автор більше 50 обробок народних пісень для акордеону, вчитель саратської музичної школи, лауреат Всерадянського конкурсу акордеоністів 1988 року.
  • М. Костюк — радянський поет, жив в Сараті, видав кілька збірок власних творів. Найвідомішою з них є «Сарата в серці моєму», став засновником та організатором спілки письменників Сарати та літературного гуртку, що діяв в будинку мистецтв Сарати. [8]
  • О. П. Карло — хірург, працював в саратській лікарні, врятував життя багатьом жителям Саратського району, пізніше був обраний депутатом сільської ради Сарати.
  • Г. Я. Штрахов — слюсар, працював на заводі «Сільгосптехніки», герой ВВВ, був нагороджений орденом Леніна та орденом трудового Червоного Прапора. Брав участь у реконструкції заводу після ВВВ, особисто зібрав 2 комбайни з деталей, знятих з захоплених у ВВВ німецьких танків.
  • П. Узунов — історик, письменник. Автор книги « У истоков Сараты», де описується історія Сарати від заснування і до 1940 року.
  • С. Іванченко — місцевий журналіст смт Сарати, займається розробкою родоводу саратовців, публікує різноманітні статті з історії Сарати та збирає біографічні данні її видатних мешканців.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Географічна енциклопедія України: в 3-х томах / Редколегія: О. М. Маринич (відпов. ред.) та ін. — К.: «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. — 547 с.
  2. Петренко Ю. А. Книга Памяти Украины: Одесская область Т.7 Савранский р-н. Саратский р-н. Тарутинский р-н. Татарбунсрский р-н. Фрунзовский р-н. — Одесса.; Аспект.1995. — 735 с.
  3. Смолій В. А. (голова) та ін. Енциклопедія історії України: Т. 7. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2010. — 728 с.
  4. Топчиев А. Г. Одесская область: Территориальная организация и структура хозяйства, концепция социально-економического развития. — Одесса.; Маяк,1991. — 312 с.
  5. Чередниченко А. П. История городов и сёл Украины ССР, Одесска область. — К.; Ин-т истории АН УССР: Укр. Сов. Енциклопедія,1978. — 858 с.
  6. Енциклопедія Українознавства: В 10 т. — Гол. ред. В.Кубійович.- Париж; Нью-Йорк:.Молоде Життя, 1954—1989, C. 4078 Т.8. — 1976 с.

Джерела[ред.ред. код]