За фараонів четвертої династії найбільшого розвитку в порівнянні з попередніми періодами досягла централізація державного управління. Всі вищі державні посади займали численні члени царської сім'ї. Це дозволило Снофру розпочати завойовницькі війни одразу в трьох напрямах: на південь, в Нубію; на північний схід, в Синай і Палестину; на захід, в бік лівійських племен. В результаті його походів до Єгипту був приєднаний Синайський півострів з багатими міднимирудниками, збудована «стіна Князя» — лінія оборонних споруд, які захищали північно-східні кордони дельти Нілу. Закріпленню єгиптян на Синайському півострові сприяла споруджена фараоном фортеця — будинок Снофру. Похід Снофру в Нубію також закінчився успішно. В полон було взято 7 000 нубійців. В Єгипет пригнали 200 000 голів худоби. В результаті правління першого фараона династії Єгипет перетворився в величезну державу, яка контрулювала захоплені території в Нубії і Синаї, частину лівійських племен.
Постійний приток данини від завойованих народів дозволив спадкоємцям Снофру спорудити піраміди. Проте їх будівництво вимагало великого напруження сил і привело до виснаження країни. Фактично все населення країни займалось рабською працею. Обурення аристократії і правителів в провінціях викликала і надмірна централізація влади. Історики припускають, що фараони, які збудували великі піраміди, були скинуті насильницьким шляхом.
В. Скляренко, Я. Батий, Н. Вологожина, М. Панкова. Все величайшие царственные династии. «Фолио», Москва, Харків. 2008. стор. 172—174. ISBN 978-5-17-054420-2