Жінки в Європі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Принцеса Єлизавета у ОВД перед бригадою швидкої допомоги британської армії
Частина серії
Жінки в суспільстві
Символ Венери
Портал Проєкт Стиль

Еволюція та історія жінок у Європі тісно переплетені з еволюцією та історією самої Європи. За даними Catalyst, в 2010 році 51,2% населення Європейського Союзу складали жінки (у січні 2011 року населення ЄС становило 502 122 750).[1]

Історія

[ред. | ред. код]

У своїй статті "Підйом жінок у Стародавній Греції" ("Історія сьогодні") Майкл Скотт наголошує, що "місце жінок" та їх досягнення в Стародавній Греції найкраще описав Фукідід у цій цитаті: "Найбільше досягнення [для жінок] – якщо про неї найменше говорять чоловіки, неважливо чи то для похвали, чи для звинувачення."[2]

Сучасні характеристики жінок у Білорусі змінювались планомірно внаслідок подій, що відбулися в історії Білорусі. Зокрема, коли концепція рівних прав жінок була вперше розроблена та обгрунтована наприкінці 16 століття. Хартія Великого князівства 1588 р. – один із найважливіших юридичних документів в історії Білорусі – захищала гідність білоруських жінок згідно із законом.[3] Жінки в Білорусі та їхній внесок у білоруське суспільство відзначається щороку під час Міжнародного жіночого дня.[4]

Після отримання виборчого права в 1919 році, німецькі жінки почали брати активну роль в німецькій політиці, займаючи посади, які зазвичай займали німецькі чоловіки. Після закінчення Другої світової війни вони були позначені як Trümmerfrauen або "жінки з уламків", тому що вони дбали про «поранених, ховали загиблих, рятували речі», і брали участь в складній задачі відновлення розірваної війною Німеччини, просто розчищуючи завали та руїни війни.[5]

Традиційні ролі

[ред. | ред. код]

Албанські жінки проживають у консервативному[6] патріархальному суспільстві. У цьому традиційному суспільстві жінки Албанії мають другорядні ролі в громадах, які вірять у "переважання чоловіків". Це відбувається, незважаючи на перехід до демократії та прийняття вільної ринкової економіки в Албанії (після періоду дії комуністичної партії праці).[7] На основі 500-річного Кануна Леке Дукаджіні, традиційного кодексу поведінки, головна роль албанських жінок – піклуватися про дітей та дім.

Через патріархальний характер традиційної вірменської культури та суспільства[8] від жінок у Вірменії часто очікують доброчесності та покірливості, а також захисту своєї цноти до шлюбу. Жінки зазвичай беруть на себе переважно всі хатні роботи.

Традиційні соціальні норми та відсталий економічний розвиток у сільських регіонах Азербайджану продовжують обмежувати роль жінок у господарстві. Є повідомлення, що жінки відчувають труднощі у використанні своїх законних прав через дискримінацію за статтю.[9]

Історію, характерні риси, еволюцію та генеалогії нинішніх жінок у Чехії можна простежити за багато століть до заснування самої країни. Вони походять від слов’янських поселенців, які насамперед займались сільським господарством.[10]

У деяких районах Італії жінок досі стереотипно сприймають домогосподарками та матерями. Це також відображається у факті вищого в середньому безробіття жінок в Італії, ніж в інших країнах ЄС.[11]

Ранній опис жінок Чорногорії, знайдений в газеті The New York Times 5 листопада 1880 р., зазначає, що "чорногорка виконує рівну частку праці з чоловіком на польових роботах, і вона виконує всі перевезення" стосовно подорожей на конях та інших видів перевезення з використанням тварин. Далі газета описувала, що вони займаються в’язанням або прядінням.[12]

Швейцарська традиція також ставить жінок під владу своїх батьків та своїх чоловіків.[4]

Рух до рівності статей

[ред. | ред. код]
May 1, 2015 demonstration in Turkey.
Демонстрантки у Туреччині, 1 травня 2015

Жінки в Андоррі мають рівні права з чоловіками згідно із законами Князівства Андорра. Андорра надавала жінкам законні права повільно: виборче право для жінок було досягнуте лише в 1970 р.[13] Однак за останні роки жінки зробили великий стрибок у досягненні рівних прав у політичному плані. Андорки отримали 15 місць під час парламентських виборів у своїй країні в 2011 році; з цієї причини Андорра стала першою країною в Європі та другою країною на міжнародному рівні, яка обрала "законодавчий орган з більшістю жінок".

Правове становище жінок в Австрії покращилось із середини 1970-х. Ґрунтуючись на дослідженні про статус жінок в Австрії в грудні 1993 року, пріоритет законодавства Австрії базується скоріше на однаковому ставленні до обох статей, а не на рівних правах. Таким чином, австрійки виграють від спроби свого уряду "компенсувати за навантаження від гендерної нерівності". Однак, незважаючи на вдосконалення законодавства щодо статусу жінок, в австрійському суспільстві все ще переважає концепція традиційних ролей. Більшість домашніх справ та виховання дітей австрійські чоловіки розглядають як сферу діяльності жінок. І освіта, і стать є основною ознакою рівня доходів.[14]

Жінки в Азербайджані номінально користуються тими ж законними правами, що і чоловіки; однак дискримінація все ще є проблемою.[9] В Хорватії гендерна рівність є частиною статті 3 Конституції Хорватії. Омбудсмен з питань гендерної рівності та Управління з питань гендерної рівності існують з 2003 року.[15] Чехія після періоду в історії, відомого як оксамитова революція, багато жінок стали працювати на повний робочий день, також зосереджуючись на роботі по домогосподарству, здобуваючи "почуття особистої ефективності та незалежності" в рамках чеського суспільства.[16]

Фінські жінки задоволені відношенням чоловіків до себе з "високим ступенем рівності" та "ввічливості".[17] У 1906 році жінки Фінляндії стали першими жінками в Європі, що здобули виборче право.[18] У Фінляндії є багато жінок, які займають видатні посади у фінському суспільстві, в наукових закладах, у сфері бізнесу та уряді Фінляндії. Прикладом могутніх жінок у фінській політиці є Тар'я Галонен, яка стала першою жінкою-очільницею країни (до того вона була міністром закордонних справ Фінляндії).

Статус грецьких жінок зазнав змін і більших покращень з початком XX століття. У 1957 році вони здобули право голосу. Це призвело до того, що жінки почали отримувати робочі місця на підприємствах та в уряді Греції. Крім того, вони змогли зберегти своє право на спадщину майна навіть після одруження.[19]

В сучасних Нідерландах живуть найщасливіші жінки у світі, згідно з одним дослідженням.[20]

Сан-Марино запровадив виборче право для жінок після конституційної кризи 1957 року, відомої як Фатті ді Роверета. Жінки здобули виборче право в 1960 році, а право займати політичні посади – в 1973 р.[21] Однак на референдумі 1982 року жінки Сан-Марино не здобули права зберегти своє громадянство, якщо одружувалися з іноземцями (19 000 виборців Сан-Марино проголосували за продовження дії закону 1928 року); в результаті втрати громадянства жінки також втрачали право голосу, роботи, володіння майном, проживання та спадкування майна в Республіці Сан-Марино.[22] Пізніше ці закони про громадянство були змінені парламентом у 2000 р.[23] та 2004 р.,[24] дозволяючи жінкам зберігати своє громадянство та передавати його своїм дітям та чоловікові.

Окрім того, що жінки Іспанії здобули популярність як «королеви та аристократки» в історії країни, вони також досягли успіху у встановленні своєї ролі в сучасній Іспанії «без помітного феміністського повстання».[4]

Швейцарські жінки здобули право голосу на національних виборах у 1971 році,[25] в той час як права голосу на рівні місцевого кантону були отримані між 1959 р. (Катони Во та Невшатель) та 1991 р. (Кантон Аппенцелль Іннерроден).[26][27] Однак, незважаючи на те, що вони отримали статус рівних з чоловіками прав, деякі швейцарки все ще отримують менші зарплати, ніж чоловіки з таким же рівнем освіти, і займають посади нижчого рівня.[28]

Як громадянки післявоєнної нації, деякі косовські жінки стали учасницями процесу побудови миру та встановлення гендерної рівності в процесі реабілітації Косова.[29] Жінки в Республіці Косово також стали активними в політиці та правоохоронних органах. Прикладом цього є обрання Атіфете Яхджаги четвертою очільницею Косово[a], і вона стала першою жінкою,[30] першою з позапартійних кандидатів і наймолодшою з обраних на посаду президента в країні. До того вона працювала заступницею директора поліції Косова,[31] маючи чин генерал-майора[32] – найвищого серед жінок у Південно-Східній Європі.[33]

Жінки Південної Осетії переживали ситуацію збройних конфліктів.[34][35] Головною організацією, яка сприяє та захищає статус жінок Південної Осетії, є Асоціація жінок Південної Осетії за демократію та права людини (яку іноді називають Асоціацією жінок Південної Осетії за демократію та захист прав людини), і в даний час її очолює Ліра Козаєва-Цховребова.[36]

Жінки на ринках праці

[ред. | ред. код]
Staff of the Cigar Factory (Tabakalera) in front of the facilities, Donostia-San Sebastián, Basque Country (1936)
Персонал фабрики сигар (Tabakalera) перед приміщеннями, Доностия-Сан-Себастьян, Країна Басків. (1936)

Покоління за поколінням бельгійських жінок здатне подолати так званий "професійний гендерний розрив". У молодих поколіннях це пов’язано зі збільшенням доступності "робіт на неповний робочий день в сфері послуг" для жінок. У 1999 році середній заробіток бельгійки становив 91 % від зарплати бельгійця. Коли бельгійки не виконують роботу за сумісництвом, вони все ще "виконують більшу частину хатньої роботи", залежно від домовленості між партнерами.[37]

За даними Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку (МФСР), жінки Боснії та Герцеговини зазнали впливу трьох типів перехідного періоду після Боснійської війни (1992-1995 рр.),[38] а саме: "перехід від війни до миру", економічний перехід та політичний перехід.

У 2011 році Державний секретаріат Швейцарії з економічних питань (Seco) заохочував бізнес-компанії "призначати більше жінок на посади найвищого рівня". Ті, хто вже працює в комерційних компаніях, зазначають, що "жінки заробляють в середньому на 20% менше, ніж чоловіки" у Швейцарії, і це співвідношення становило 6 з 10 жінок, які працюють неповний робочий день.[39]

Див. також

[ред. | ред. код]

Суверенні держави

[ред. | ред. код]

Європейські держави з обмеженим визнанням

[ред. | ред. код]
  • Жінки в Абхазії
  • Жінки в Косово
  • Жінки в Нагірному Карабасі
  • Жінки на Північному Кіпрі
  • Жінки в Південній Осетії
  • Жінки в Придністров'ї

Залежності та інші території

[ред. | ред. код]
  • Жінки в Аланді
  • Жінки на Фарерських островах
  • Жінки в Гібралтарі
  • Жінки на Гернсі
  • Жінки на острові Мен
  • Жінки в Джерсі
  • Жінки на Шпіцбергені

Список літератури

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Women in Europe [Архівовано 1 січня 2017 у Wayback Machine.], Knowledge Center, Catalyst
  2. ↑ Scott, Michael. The Rise of Women in Ancient Greece [Архівовано 26 червня 2018 у Wayback Machine.], History Today, Volume: 59 Issue: 11 2009
  3. ↑ Belarusian Women as seen Through an Era [Архівовано 3 грудня 2012 у Wayback Machine.], United Nations in Belarus.
  4. ↑ а б в France [Архівовано 1 грудня 2017 у Wayback Machine.], everyculture.com
  5. ↑ Women In German Society [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.], German Culture, germanculture.com
  6. ↑ Bilefsky, Dan. Albanian Custom Fades: Woman as Family Man. The New York Times. NYTIMES.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2013. Процитовано 27 жовтня 2013.
  7. ↑ Elsie, Robert. Albania. Advameg, Inc. Архів оригіналу за 26 грудня 2018. Процитовано 27 жовтня 2013.
  8. ↑ Itano, Nicole. Quota Law Puts More Women in Armenia's Election [Архівовано 19 січня 2016 у Wayback Machine.]. WeNews. May 10, 2007.
  9. ↑ а б Country Reports on Human Rights Practices: Azerbaijan (2011) [Архівовано 21 травня 2018 у Wayback Machine.]. United States Bureau of Democracy, Human Rights, and Labor (2011). This article incorporates text from this source, which is in the public domain.
  10. ↑ Czech Republic - HISTORY. Mongabay.com. Архів оригіналу за 5 вересня 2013. Процитовано 6 листопада 2013.
  11. ↑ Why Italy's women are out of work. BBC. 9 квітня 2008. Архів оригіналу за 1 вересня 2017. Процитовано 11 листопада 2023. (англ.)
  12. ↑ THE WOMEN OF MONTENEGRO (PDF). Correspondence of the London Standard. The New York Times. Архів оригіналу (PDF) за 19 серпня 2020. Процитовано 18 листопада 2013. (abstract [Архівовано 19 лютого 2014 у Wayback Machine.])
  13. ↑ Timeline: Andorra. 9 листопада 2011. Архів оригіналу за 25 грудня 2018. Процитовано 30 вересня 2020.
  14. ↑ Lewis, Jone Johnson. Austria: Status of Women [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.], Encyclopedia of Women's History, December 1993.
  15. ↑ Croatian Parliament (14 липня 2003). Zakon o ravnopravnosti spolova. Narodne novine (Croatian) (116/2003). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 вересня 2020.
  16. ↑ Ferber, Marianne A.; Raabe, Phyllis Hutton (2003). Women in the Czech Republic: Feminism, Czech Style. International Journal of Politics, Culture, and Society. 16 (3): 407—430. doi:10.1023/A:1022308512580. JSTOR 20020174.
  17. ↑ Alho, Olli. A guide to Finnish customs and manners [Архівовано 10 червня 2015 у Wayback Machine.], November 2002/March 2010
  18. ↑ Women in Business in Finland [Архівовано 14 травня 2016 у Wayback Machine.], worldbusinessculture.com
  19. ↑ Hitton, Shanti. Social Culture of Greece [Архівовано 18 травня 2021 у Wayback Machine.], Travel Tips, USA Today
  20. ↑ Ward, Claire (19 серпня 2011). How Dutch women got to be the happiest in the world. Macleans. Архів оригіналу за 20 серпня 2011. Процитовано 14 травня 2013.
  21. ↑ Arnold, M. Cameron. San Marino. Advameg, Inc. Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 26 жовтня 2013.
  22. ↑ edited by Anne Shutt, CS Monitor Correspondents (27 липня 1982). Women lose ballot battle in republic of San Marino. The Christian Science Monitor. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 26 жовтня 2013.
  23. ↑ United States Department of State. Архів оригіналу за 10 березня 2021. Процитовано 30 вересня 2020.
  24. ↑ Ohchr |. Архів оригіналу за 9 листопада 2016. Процитовано 30 вересня 2020.
  25. ↑ BBC ON THIS DAY - 7 - 1971: Swiss women get the vote. bbc.co.uk. Архів оригіналу за 30 грудня 2018. Процитовано 30 вересня 2020.
  26. ↑ Women dominate new Swiss cabinet. BBC News. 22 вересня 2010. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 30 вересня 2020.
  27. ↑ BBC NEWS - Europe - Naked Swiss hikers must cover up. bbc.co.uk. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 30 вересня 2020.
  28. ↑ Switzerland [Архівовано 10 травня 2015 у Wayback Machine.], everyculture.com
  29. ↑ An Approach to the Kosovo Post-War Rehabilitation Process from a Gender Perspective [Архівовано 1 червня 2020 у Wayback Machine.], QUADERNS DE CONSTRUCCIÓ DE PAU Nº 2, escola de cultura de pau, page 5.
  30. ↑ First Female Elected President [Архівовано 23 грудня 2016 у Wayback Machine.], Kosovo
  31. ↑ Koha, "Në krye të Policisë së Kosovës, Atifete Jahjaga" [Архівовано 10 квітня 2011 у Wayback Machine.] Shqip TIME.mk 16 October 2010 (accessed 6 April 2011)
  32. ↑ "Atifete Jahjaga zgjidhet presidente e Republikës" [Архівовано 30 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Telegrafi.com 7 April 2011 (accessed 6 April 2011)
  33. ↑ "Kush do të na udhëheq" [Архівовано 16 квітня 2021 у Wayback Machine.] Telegrafi.com 7 April 2011 (accessed 7 April 2011)
  34. ↑ GEORGIA: Female NGO Activists of Georgia and South Ossetia Meet in Baku to Search Ways to Stop Enmity [Архівовано 28 вересня 2011 у Wayback Machine.], Caucasian Knot, peacewomen.org, June 12, 2010
  35. ↑ Female NGO activists of Georgia and South Ossetia meet in Baku to search ways to stop enmity [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], Caucasian Knot, kavkaz-uzel.ru
  36. ↑ MACEDONIA: How Are Women Faring In Macedonia? [Архівовано 29 липня 2014 у Wayback Machine.], AWID, September 12, 2009, peacewomen.org
  37. ↑ De Lannoy, Jean and Ruben A. Lombaert. Belgium. Advameg, Inc. Архів оригіналу за 9 серпня 2018. Процитовано 26 жовтня 2013.
  38. ↑ In post-conflict Bosnia and Herzegovina, women are a driving force for change [Архівовано 22 січня 2018 у Wayback Machine.], IFAD
  39. ↑ Wilton, Isabelle. Women still climbing to the top in business [Архівовано 4 серпня 2017 у Wayback Machine.], swissinfo.ch, March 7, 2011
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Жінки_в_Європі