Юрій Долгорукий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Юрій Довгорукий)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Долгорукий
Dolgorukiy.jpg
Юрій Долгорукий
Великий князь Київський
Попередник: Ізяслав II Мстиславич
Наступник: Ізяслав III Давидович
 
Народження: бл.1090
Смерть: 15 травня 1157(1157-05-15)
Київ
Громадянство: Київська Русь
Віросповідання: православ'я
Династія: Рюриковичі
Батько: Володимир Мономах
У шлюбі з: Донька половецького хана Аепи Осеневича
Діти: Ростислав Юрійович, Андрій Боголюбський[1][2][3], Гліб Юрійович, Михайло Юрійович, Всеволод Велике Гніздо, Ivan Yuryevich[d], Борис Юрійович, Ольга Юріївна, Василько Юрійович, Мстислав Юрійович (князь новгородський) і Q61881734?

Медіафайли у Вікісховищі?

Ю́рій Володи́мирович (1090 — 15 травня 1157, давньорус. Гюрги Володи́мирович, Дюрги Володи́мирович) — руський князь із династії Рюриковичів, син Володимира Мономаха та його другої дружини, дочки половецького хана. Великий князь київський (11491151, 11551157), князь суздальський (11081135, 11361149, 1151—1155) і Переяславський (11341135), родоначальник володимиро-суздальських князівської династії Юрійовичів. Відповідно до запису у Любецькому пом'янику (поз. 4) перед смертю став іноком Гавриїлом. Відомий під прізвиськом Долгорукий («Довгорукий») за те, що втручався у боротьбу за київський престол та міжусобиці на Русі, перебуваючи у далекому периферійному Володимиро-Суздальському князівстві. Отруєний на бенкеті у київського осьменика Петрили[4]. Похований у київській церкві Спаса на Берестові.

Енциклопедія українознавства[ред. | ред. код]

Спас на Берестові в Києві, де похований Юрій Долгорукий

Прізвисько Долгорукий — «Довга рука», надана князю через його фізіологічні особливості (сутулість), через що його руки здавались довшими ніж у інших людей. За іншою гіпотезою прізвисько «Долгорукий» надано деякими літописцями після його смерті за постійні втручання із загарбницькою метою у справи Київського князівства.

Ще за життя Володимира Мономаха за Юрієм Довгоруким було закріплено Ростово-Суздальську землю із резиденцією у Суздалі, де місцеве боярство служило для нього підпорою. З 1125 року, після смерті Володимира, Юрій став незалежним ростово-суздальським князем. Після смерті свого старшого брата київського князя Мстислава Великого (1132), Юрій силою захопив Переяслав, згодом виміняв його за частину північних земель у свого брата Ярополка Володимировича, князя київського. Перехід Переяславщини до Юрія спричинив його боротьбу з братами, яка закінчилася 1135 року поразкою Юрія, внаслідок чого він був змушений покинути південні землі й повернутися на Суздальщину.

За його князювання зросла економічна і політична сила північних князівств, тут засновано місто Переяславль-Заліський, Юр'єв-Польський, Кострому, 1147 року вперше згадується Москва (мимохідь, лише в Іпатіївському літописі, який відображає більш пізній текст з великою кількістю легендарних та художніх деталей, інші літописи не згадують Москву), яку він укріпив 1156 року (згадується лише у Тверському літописі, який написаний через 300—400 років після даних подій, згідно київського літопису Юрій в цей час сидів у Києві), тому Юрія Долгорукого вважають засновником Москви. Він оформив на Північно-Східній Русі уділи, які роздав своїм синам, ставши засновником московської династичної лінії Рюриковичів («молодших Мономаховичів») та організатором Ростово-Суздальського князівства, ядра пізнішої Московської держави.

1149 року, користуючись з усобиць між князями, Юрій Долгорукий пішов у похід на південь і разом з половцями, біля Переяслава на Дніпрі, розбивши війська київського князя Ізяслава Мстиславича, оволодів Києвом. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Після поразки на річці Руті (1151), якої йому завдав Ізяслав Мстиславич, Юрій повернувся до Суздаля. Втретє здобув він Київ 1155 року й залишився там до кінця свого життя. Щоб закріпитись на півдні, він роздавав тут своїм синам удільні князівства.

Юрій Долгорукий не був улюбленим серед киян; його отруїли під час бенкету в київського боярина Петрила 15 травня 1157 року. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців — бояр і дружину — побивали по містах і селах» (М. Грушевський). Також було розтягнуто його майно («Красний двір», інший двір, за Дніпром, — «Рай»), двір сина Василька в місті[5].

Родина[ред. | ред. код]

Докладніше: Мономаховичі та Юрійовичі

Батько: Володимир Всеволодович (Мономах) — великий князь київський

Мати: Єфимія (†1126), дочка половецького хана; «Гюргева мати» (Денник Володимира Мономаха)

1-а дружина12 січня 1108): NN, донька половецького хана Аепи Осеневича. Цей шлюб скріплював мирну угоду Володимира Мономаха із половцями[6].

Меморіальна дошка Юрію Долгорукому, встановлена на стіні церкви Спаса на Берестові в Києві, де він похований

2-а дружина: NN; вислана Андрієм Боголюбським у Візантію з молодшими братами.

Оцінки[ред. | ред. код]

Російський історик Василь Татіщев (1686—1750) негативно оцінював князя Юрія Довгорукого.

« Цей великий князь був росту немалого, товстий, лицем білий, очі не вельми великі, ніс довгий і викривлений, борода мала, великий любитель жінок, солодкої їжі й пиття; більше про веселощі, ніж про управління й воїнство пильнував, але все інше перебувало у владі й нагляді вельмож його і улюбленців... Сам мало що робив, все більше діти й князі союзні...[7] »

Історик і публіцист Михайло Щербатов (1733—1790) вважав, що князя Юрія прозвали Довгоруким подібно до перського царя Артаксеркса — «через жадобу до надбання»[8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. К. Б.-Р. Андрей Юрьевич Боголюбский // Русский биографический словарьСанкт-Петербург: 1900. — Т. 2. — С. 134–138.
  2. Андрей Юрьевич Боголюбский // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСанкт-Петербург: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 760–763.
  3. Андрей Боголюбский // Военная энциклопедияСанкт-Петербург: Иван Дмитриевич Сытин, 1911. — Т. 2. — С. 551–553.
  4. Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. — Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 2000. — 649 с. — ISBN 966-02-1683-1.
  5. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 23
  6. Володимѣръ… створиша миръ и поя Володимѣръ за Юргя Аепину дщерь, Осеневу внуку, а Олег поя за сына Аепину дщерь, Гиргеневу внуку.
  7. Татищев В.Н. История Российская. — Москва, 2005. — Т. 2. — С. 303.
  8. Карамзин Н. М. История государства Российского. — Москва, 1991. — Т. 2-3. — С. 143.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник
Ізяслав II Мстиславич
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1149-1151
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ізяслав II Мстиславич
Попередник
Всеволод Мстиславич
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Князь переяславський
1132
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Наступник
Ізяслав Мстиславич
Попередник
Не було
Vladimir city.png Князь володимиро-суздальський
1128-1157
Vladimir city.png Наступник
Андрій Боголюбський
Попередник
Ростислав Всеволодович
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Князь переяславський
1134-1135
вдруге
Coat of arms of Pereyaslav-Khmelnytsky 1620.svg Наступник
Андрій Добрий
Попередник
Ізяслав III Давидович
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1155-1157
вдруге
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ізяслав III Давидович