Алан Макдіармід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Алан Макдіармід
англ. Alan Graham MacDiarmid
Alan MacDiarmid 2005.017.004e crop.tif
Народився 14 квітня 1927(1927-04-14)[1][2][…]
Мастертон, Нова Зеландія Нова Зеландія
Помер 7 лютого 2007(2007-02-07)
Філадельфія, США США
·падінняd
Поховання Arlington Cemeteryd і Арлінгтонський Національний Цвинтар
Країна Нова Зеландія Нова Зеландія, США США
Діяльність хімік, інженер, викладач університету
Alma mater Університет Вікторії (Веллінгтон)
Галузь фізична хімія, хімія полімерів
Заклад Пенсильванський університет, Університет Сент-Ендрюса, Університет Вісконсин-Медісон і University of Texas at Dallasd
Членство Лондонське королівське товариство і Національна академія наук США[4]
Відомий завдяки: розробив методи отримання електропровідних полімерів
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (2000)

CMNS: Алан Макдіармід у Вікісховищі

Алан Грехем Макдіармід (англ. Alan Graham MacDiarmid; нар.14 квітня 1927, Мастертон, Нова Зеландія — пом.7 лютого 2007, Філадельфія, США) — американський фізикохімік, лауреат Нобелівської премії з хімії (2000, спільно з А. Хігер і Х. Сіракава).

Закінчив Університетський коледж Вікторії в Веллінгтону (1951) і університет Вісконсіна в Медісоні (доктор філософії, 1953) і в Кембріджському університеті (доктор філософії, 1955). Працював в Сент-Ендрюського університеті в Шотландії, з 1956 в Пенсільванському університеті1964 професор).

Найважливіші наукові праці присвячені фізичній хімії полімерів. Спільно з А. Хігер і Х. Сіракава розробив методи отримання органічних полімерних матеріалів, електропровідність яких порівнянна з електропровідністю металів.

На честь А. Макдіарміда названо Інститут передових матеріалів та нанотехнології (''MacDiarmid Institute for Advanced Materials and Nanotechnology'') університету Вікторії.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Shirakawa H., McDiarmid A., Heeger A. Twenty-five Years of Conducting Polymers. / / Chem. Commun. 2003. P. 1-4.
  • Зеленін К. М., Ноздрачов А. Д., Поляков Є. Л. Нобелівські премії з хімії за 100 років. — СПб.: Гуманістики, 2003. 872 с.

Посилання[ред. | ред. код]