Адольф Отто Рейнгольд Віндаус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус
нім. Adolf Windaus
Windaus.jpg
Народився 25 грудня 1876(1876-12-25)
Берлін
Помер 9 червня 1959(1959-06-09) (82 роки)
Геттінген
Поховання Ґеттінґенське міське кладовище[d]
Громадянство Flag of Germany.svg ФРН
Діяльність хімік, викладач університету
Alma mater Гумбольдтський університет Берліна
Сфера інтересів Хімія
Заклад Геттінгенський університет
Вчителі Герман Еміль Фішер
Член Леопольдина, Баварська академія наук, Геттінгенська академія наук і Прусська академія наук
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1928)

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус у Вікісховищі?

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус нім. Adolf Otto Reinhold Windaus (25 грудня 1876, Берлін — 9 червня 1959, Геттінген) — німецький біохімік і хімік-органік.

Біографія[ред. | ред. код]

Адольф Отто Рейнгольд Віндаус народився в Берліні. Його батько, Адольф Віндаус, походив з сім'ї текстильних фабрикантів, а мати, Маргарет (Ельстер) Віндаус, — з родини майстрів художнього промислу. Хлопчик отримав середню освіту у французькій гімназії в Берліні, де в основному вивчалася література, а науці приділялося дуже мало часу. Але Віндаус, натхненний книгами про відкриття в галузі бактеріології, зроблених Робертом Кохом і Луї Пастером, вирішив стати лікарем.

У 1895 р. Віндаус приступив до вивчення медицини в Берлінському університеті. У цей же час він відвідував лекції хіміка Еміля Фішера, чий інтерес до застосування хімії у фізіології імпонував Віндаусу. Здавши в 1897 р. вступний іспит з медицини, Віндаус продовжив навчання у Фрайбургському університеті. Він вивчав хімію у відомого німецького хіміка Генріха Кіліані і, вирішивши розлучитися з колишніми планами про медичній кар'єрі, написав дисертацію з серцевих отрут дигіталісу, за яку йому в 1899 р. була присвоєна докторський ступінь з хімії.

Відслуживши рік на військовій службі в Берліні, Віндаус повернувся до Фрайбурга, де у 1903 р. став лектором, а три роки потому — асистент-професором. У 1913 р. він був призначений професором прикладної медичної хімії в Інсбрукському університеті в Австрії, а у 1915 р. Віндаус повернувся до Німеччини, зайнявши посаду професора хімії і директора лабораторії загальної хімії (нині Хімічний інститут) Геттінгенського університету, де пропрацював 29 років.

Помер вчений у віці 82 років в Геттінгені в 1959 р.

Родина[ред. | ред. код]

У 1915 р. Віндаус одружився на Елізабет Реса. Від цього шлюбу у них народилися два сини і дочка.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Головним напрямком досліджень, що проводив Віндаус було встановлення зв'язку між біологічно важливими хімічними речовинами. Кіліані запропонував йому зайнятися вивченням будови холестерину. У той час мало що було відомо про структуру та функції цього широко розповсюдженого речовини, і Віндаус вважав, що воно має бути тісно пов'язане з іншими біологічними сполуками, відомими під назвою «стерини». Стерини (складні органічні сполуки, що не містять азоту і складаються з чотирьох плоских кілець з різними бічними ланцюгами) зустрічаються в різних формах клітин тварин, рослин і грибів. Найвідоміший з них, холестерин, був вперше виявлений в жовчному камені людини. Холестерин часто пов'язують з серцевими захворюваннями і артеріосклерозом, він зустрічається у великих кількостях у клітинах мозку й корі надниркових залоз.

На початку XX ст. Генріх Віланд, вивчаючи жовчні кислоти, виділив сполуку, названу холановою кислотою. У 1919 р. Віндаус отримав таку ж кислоту з холестерину, довівши тим самим хімічна спорідненість холестерину і жовчних кислот. Залишалося, однак, ще неясним, чи відповідає встановлене хімічна спорідненість цьому біологічному зв'язку.

У цей період своєї наукової діяльності Віндаус зацікавився вивченням вітамінів — органічних речовин, необхідних організму людини і тварин для нормального росту та забезпечення життєдіяльності.

Нагороди[ред. | ред. код]

У 1928 р. вчений був удостоєний Нобелівської премії з хімії «за роботи з вивчення будови стеринів і їх зв'язки з вітамінною групою». У своїй вступній промові від імені Шведської королівської академії наук X. Г. Седербаум сказав: «У результаті терплячою і висококваліфікованої роботи Віндаусу вдалося отримати у чистому вигляді декілька дигіталіс-глюкозидів і їхніх сполук … Таким чином, було доведено, що ці рослинного походження серцеві отрути безпосередньо пов'язані, з одного боку, з холестерином і жовчними кислотами, а з іншого — з серцевою отрутою тваринного походження, буфотоксином, який з великим успіхом вивчав Генріх Віланд». Далі Седербаум підкреслив важливе значення проведених досліджень Віндаусом вітаміну D.

Віндаус отримав безліч нагород, у тому числі медаль Луї Пастера Французької академії наук (1938), медаль Гете — Інституту Гете (1941) і німецький урядовий великий орден «За заслуги» із зіркою (1956). Був почесним доктором Геттінгенського, Мюнхенського, Фрайбургського і Ганноверського університетів, членом Геттінгенської академії наук.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Пер. с англ.- М.: Прогресс, 1992. (рос.)