Герман Еміль Фішер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герман Еміль Фішер
нім. Hermann Emil Fischer
Hermann Emil Fischer c1895.jpg
Народився 9 жовтня 1852(1852-10-09)
Ойскірхен, Німеччина
Помер 15 липня 1919(1919-07-15) (66 років)
Берлін, Німеччина
Поховання Friedhof Wannsee, Lindenstraße[d]
Громадянство Німецька імперія Німецька імперія
Діяльність біохімік[d], хімік, викладач університету
Сфера роботи біоорганічна хімія
Alma mater Боннський університет
Страсбурзький університет
Науковий керівник Адольф фон Беєр
Відомі учні Oskar Piloty[d]
Отто Пауль Герман Дільс
Адольф Отто Рейнгольд Віндаус
Ludwig Knorr[d]
Фріц Прегль
Отто Генріх Варбург
Мова творів німецька[1]
Заклад Мюнхенський університет Людвіга—Максиміліана
Університет Ерлангена—Нюрнберга
Вюрцбурзький університет
Гумбольдтський університет Берліна
Членство Лондонське королівське товариство
Геттінгенська академія наук
Шведська королівська академія наук
Королівське фізіографічне товариство у Лунді[d]
Американська академія мистецтв і наук
Національна академія деї Лінчеї
Російська академія наук
Прусська академія наук
Національна академія наук Італії[d]
Паризька медична академія[d]
Баварська академія наук
Academy of Sciences of Turin[d]
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1902)

Ге́рман Е́міль Фі́шер — (нім. Hermann Emil Fischer; 9 жовтня 1852 — 15 липня 1919) — німецький хімік, член Берлінської Академії Наук. Написав низку наукових праць присвячених хімії фізіологічно активних речовин. Лауреат Нобелівської премії з хімії 1902 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Фішер вступив до Боннського університету в 1872, але в тому ж році перевівся до Страсбурзького університету. Закінчивши його в 1874, був залишений при університеті. З 1875 він працював у Мюнхенському університеті і в 1879 став професором хімії. У 1881 призначений професором університету в Ерлангені. У 1888 запрошений професором хімії у Вюрцбурзький університет. У 1892 перейшов до Берлінського університету, де він пропрацював до самої смерті в 1919 році.

Наукова робота[ред. | ред. код]

Синтезував ряд вуглеводів, зокрема глюкозу і фруктозу. Встановив, що амінокислоти зв'язуються між собою за допомогою пептидних зв'язків, утворюючи поліпептиди, уперше добув дипептид.

Родина[ред. | ред. код]

У 1888 році Фішер одружився на Агнесі Герлах, дочці професора анатомії Ерлангенського університету, у них було троє синів. Його старший син Герман став професором біохімії Каліфорнійського університету в Берклі. Дружина Фішера померла через сім років після заміжжя.

Нагороди[ред. | ред. код]

У 1902 році Фішеру була вручена Нобелівська премія з хімії «як визнання його особливих заслуг, пов'язаних з експериментами з синтезу речовин з сахариновими і пуриновими групами»[2]. Відкриття Фішера гідразинових похідних, як виявилося, стало блискучим рішенням проблеми отримання цукрів та інших сполук штучним шляхом. Більш того, його метод синтезу глікозидів вніс певний внесок у розвиток фізіології рослин. Говорячи про дослідження цукрів, Фішер у Нобелівській лекції заявив, що «поступово завіса, за допомогою якої природа приховувала свої секрети, була прочинена у питаннях, що стосуються вуглеводів. Попри це, хімічна загадка Життя не може бути вирішена до тих пір, поки органічна хімія не вивчить другий, складніший предмет — білки».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. data.bnf.fr: платформа відкритих даних — 2011.
  2. The Nobel Prize in Chemistry 1902. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 2013-06-26. Процитовано 2012-05-04. (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Манолов К. (1985). Великие химики. Том 2 (вид. Видання 3-тє). М.: Мир. с. 440 с. (рос.)
  • Лауреаты Нобелевской премии: Энциклопедия. Том 2. М.: Прогресс. 1992. ISBN 5-01-002539-6. (рос.)