Ярослав Гейровський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Ярослав Гейровський
Heyrovsky Jaroslav.jpg
Народився 20 грудня 1890(1890-12-20)
Прага
Помер 27 березня 1967(1967-03-27) (76 років)
Прага
Поховання Вишеградське кладовище
Громадянство
(підданство)
Flag of the Czech Republic.svg Чехія
Flag of the Czech Republic.svg Чехословаччина
Діяльність хімік, науковець, винахідник
Alma mater Університетський коледж Лондона
Akademické gymnázium Štěpánská[d]
Карлів університет
Сорбонна
Галузь хімія
Заклад Карлів університет
Вчителі Frederick G. Donnan
Богуслав Браунер
Член Лондонське королівське товариство, Академія наук НДР, Леопольдина, Чеська академія наук і мистецтв, Королівське наукове товариство Чехії[d], Нобелівська премія з хімії, Академія наук СРСР, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Російська академія наук
Батько Leopold Heyrovský[d]
Діти Michael Heyrovský[d]
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1959)

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Ярослав Гейровський у Вікісховищі?

Ярослав Гейровський (Heyrovsky, 20 грудня 1890, Прага — 27 березня 1967, Прага) — чеський хімік, лауреат Нобелівської премії з хімії.

Біографія[ред.ред. код]

У 1918 закінчив Празький університет. Учень Б. Браунера. У 1910—1913 навчався в Лондонському університетському коледжі і в 1913—1914 працював там же під керівництвом Ф. Доннана.

З 1922 екстраординарний, з 1926 ординарний професор фізичної хімії Празького університету. З 1922 завідував інститутом фізичної хімії Празького університету. 1926 року працював у Сорбонні (Париж). З 1950 директор Державного полярографічного інституту в Празі, який 1964 року названо його ім'ям. Іноземний член АН СРСР (1966) та деяких інших академій.

У 1922 Гейровський, досліджуючи процес електролізу на ртутному крапельному електроді, встановив залежність між потенціалами відновлення й окиснення речовин та їх природою, а також величиною дифузійного струму і концентрацією речовини в електроліті, що стало основою для полярографії.

У 1925 разом із своїм учнем M. Шикатою сконструював полярограф, який дозволяв автоматично записувати криві полярізації в координатах напруги та сили струму. Гейровській всебічно розробив полярографічний метод, теорію і техніку полярографічних досліджень, за що отримав Нобелівську премію з хімії (1959).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання[ред.ред. код]