Причини Першої світової війни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Учасники Першої світової війни
     Союзники по Антанті
     Колонії, домініони, залежні та окуповані території країн Антанти
     Центральні держави
     Колонії та окуповані території Центральних держав
     Нейтральні країни

Для кожної країни існували певні причини для розв'язання Першої світової війни. Загалом це були просто територіальні претензії та зазіхання. Безпосереднім привідом для війни стало вбивство 28 червня 1914 року в Сараєві австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом.

Велика Британія[ред.ред. код]

  • Не мала наміру відчужено спостерігати за проникненням Німеччини в райони, які вважала «своїми»: Східну і Південно-західну Африку.
  • Здійснювала проти Німецької імперії неоголошену економічну і торгову війну.
  • Здійснювала активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німецької імперії.
  • Через потенційну німецьку загрозу відмовилася від традиційної для країни політики «блискучої ізоляції» і перейшла до політики утворення антинімецького блоку держав.

Французька республіка[ред.ред. код]

  • Прагнула узяти реванш за поразку, завдану їй Королівством Пруссія у франко-пруській війні 1870 року.
  • Мала намір повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від Французької республіки 1871 року.
  • Зазнавала збитків на своїх традиційних ринках збуту в конкуренції з німецькими товарами.

Російська імперія[ред.ред. код]

  • Претендувала на вільний прохід свого флоту в Середземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді на свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли.
  • Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад (1898 рік) як недружній з боку Німецької імперії акт. При цьому, посилаючись на те, що це зазіхає на її права в Азії за російсько-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні.
  • Протидіяла австро-угорському і німецькому проникненню на Балкани
  • Наполягала на винятковому праві протекторату над усіма слов'янськими народами; підтримувала на Балканах антиавстрійсько-угорських і антиосманські налаштованих сербів і болгар.

Королівство Сербія[ред.ред. код]

  • Новоутворена держава (повна незалежність з 1878 року) прагнула затвердитися на Балканах як лідер слов'янських народів півострова.
  • Планувала утворити союзну державу, включивши в неї всіх слов'ян, що проживали на півдні Австро-Угорської імперії.
  • Неофіційно підтримувала націоналістичні організації, що боролися проти Австро-Угорщини і Османської імперії.

Німецька імперія[ред.ред. код]

  • Як нова динамічна імперія прагнула до військового, економічного і політичного лідерства на континенті.
  • Почавши боротьбу за колонії тільки після 1871 року, претендувала на рівні права в колоніальних володіннях Великої Британії, Французької республіки, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків.
  • Кваліфікувала Антанту як угоду, що мала на меті підірвати могутність Німецької імперії.

Австро-Угорська імперія[ред.ред. код]

  • Була багатонаціональною імперією і внаслідок міжнаціонального протистояння була постійним вогнищем нестабільності в Європі.
  • Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину.
  • Протидіяла Російській імперії, що хотіла контролювати всіх слов'ян на Балканах, і Королівства Сербія, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.

Королівство Італія[ред.ред. код]

  • Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо)
  • Приєднання Тіролю;
  • Повернення Савої та Ніци, що входили до Франції;
  • Загарбання Тунісу та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).

Відомий політичний діяч початку XX ст. Ульянов так характеризував відносини між державами у десятиліття, що передували початкові війни:

« Війна породжена імперіалістичними відносинами між великими державами, тобто боротьбою за поділ здобичі, за те, кому з'їсти такі-то колонії і дрібні держави, причому на першому місці стоять у цій війні два зіткнення. Перше — між Англією і Німеччиною. Друге — між Німеччиною і Росією. Ці три великі держави, ці три великі розбійники на великому шляху є головними величинами в теперішній війні, решта — несамостійні союзники.

Обидва зіткнення готувались усією політикою цих держав за кілька десятиріч до війни. Англія воює за те, щоб пограбувати колонії Німеччини і розорити свого головного конкурента, який бив її нещадно своєю чудовою технікою, організацією, торговельною енергією, бив і побив так, що без війни Англія не могла відстояти свого світового панування. Німеччина воює тому, що її капіталісти вважають — і цілком справедливо, — що вони мають «священне» буржуазне право на світову першість у грабежі колоній і залежних країн, зокрема, воює за підкорення собі Балканських країн і Османської імперії. Російська імперія воює за Галичину, заволодіти якою їй треба особливо для задушення українського народу (крім Галичини у цього народу немає і бути не може куточка свободи, порівняної звичайно), за Вірменію і за Константинополь, потім теж за підкорення Балканських країн.

Поряд із зіткненням розбійницьких «інтересів» Росії і Німеччини існує не менш — коли не більш — глибоке зіткнення між Росією і Англією. Завдання імперіалістичної політики Росії, що його визначає вікове суперництво і об'єктивне міжнародне співвідношення великих держав, можна коротко виразити так: при допомозі Англії і Франції розбити Німеччину в Європі, щоб пограбувати Австрію (відняти Галичину) і Османську імперію (відняти Вірменію і особливо Константинополь). А потім при допомозі Японії і тієї ж Німеччини розбити Англію в Азії, щоб відняти всю Персію, довести до кінця поділ Китаю і т. д.

І до завоювання Константинополя, і до завоювання все більшої частини Азії царизм прагне віками, систематично проводячи відповідну політику і використовуючи для цього всілякі суперечності й сутички між великими державами. Англія виступала довше, упертіше і сильніше противником цих прагнень, ніж Німеччина. З 1878 року, коли російські війська підходили до Константинополя і англійський флот з'явився перед Дарданелами погрожуючи розстріляти росіян, як тільки вони з'являться в «Царграді» — до 1885 р., коли Росія була на волосок від війни з Англією з-за дільби здобичі в Середній Азії (Афганістан; рух російських військ вглиб Середньої Азії загрожував пануванню англійців в Індії) — і до 1902 року, коли Англія уклала союз з Японією, готуючи війну її проти Росії — за весь цей довгий час Англія була найсильнішим ворогом розбійницької політики Росії, тому що Росія загрожувала підірвати панування Англії над рядом чужих народів.[1]
 »

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ленін В. І. про Україну. У двох частинах. Частина I. 1893–1917.— К.: Вид-цтво політ. літ-ри, 1977.— С. 621–622.

Джерела[ред.ред. код]

  • Полянський П. Б. — Всесвітня історія / Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів. — К.: Генеза, 2010. — 252 с.


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.