ППШ-41

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
ППШ-41
Пистолет-пулемет системы Шпагина обр. 1941.jpg
Тип пістолет-кулемет
Походження СРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні 1941— н.ч.
Оператори РСЧА, радянська армія, дружні СРСР країни, Вермахт (у якості трофея), міліція ДРА
Війни Німецько-радянська війна, Корейська війна, Війна у В'єтнамі, Громадянська війна в Анголі, Громадянська війна в Афганістані, гарячі на пострадянському просторі, Війна на сході України
Історія виробництва
Розробник Шпагін Георгій Семенович
Розроблено 1941
Виготовлення 1941—1947 (СРСР)
Виготовлена
кількість
6 000 000
Характеристики
Вага 3,6 (без набоъв)
5,3 (зы спорядженим дисковим магазином)
4,15 (зы спорядженим рожковим магазином)
Довжина 843
Довжина ствола 269

Вага набою 7,62 × 25 мм ТТ
Калібр 7,62
Дія вільний затвор
Темп вогню ~1000
Дульна швидкість 500
Ефективна дальність вогню 200—300
Максимальна дальність вогню 400
Система живлення магазин:
секторний на 35 набоїв,
барабанний (дисковий) на 71 набій
Приціл нерегульований, відкритий, на 100 м, з відкидною стійкою на 200 м

Commons-logo.svg ППШ-41 у Вікісховищі

7,62-мм пістолет-кулемет зразка 1941 року системи Шпагіна (ППШ) - радянський пістолет-кулемет, розроблений в 1940 році конструктором Г. С. Шпагіним під набій 7,62 × 25 мм ТТ і прийнятий на озброєння Червоної Армії 21 грудня 1940 року [1]. ППШ поряд з ППС-43 був основним пістолетом-кулеметом радянських збройних сил в Великій Вітчизняній війні. Після закінчення війни, до середини 1960-х років ППШ був знятий з озброєння Радянської Армії і поступово замінений автоматом Калашникова, трохи довше він зберігався на озброєнні тилових і допоміжних підрозділів, частин внутрішніх військ і залізничних військ, аж до розвалу СРСР у 1991 р. На озброєнні підрозділів воєнізованої охорони та МВС ряду країн СНД знаходиться і до сих пір.

Також, в післявоєнний період ППШ у величезних кількостях поставлявся в дружні до СРСР країни, тривалий час перебував на озброєнні армій різних держав, використовувався нерегулярними формуваннями і протягом ХХ століття застосовувався в збройних конфліктах по всьому світу.

На даний момент продається цивільним як мисливський карабін для аматорської стрільби з незначними доробками (перемикач вогню підварений в положенні для одиночних пострілів, в магазині встановлений обмежувач на 10 набоїв, може бути зроблено кернення дульного зрізу і чашки затвора в районі ударника).

Історія[ред.ред. код]

У 1940 році Наркомат озброєння дав технічне завдання зброярам на створення пістолета-кулемета, близького чи такого який перевершує за тактико-технічними характеристиками пістолет- кулемет ППД-34/40, але більш технологічного і адаптованого до масового виробництва (в тому числі на неспеціалізованих машинобудівних підприємствах)[2][3][4].

Основним завданням при розробці ППШ було створення зразка, близького до ППД або такого який перевершує його по ТТХ, але при цьому дешевого і придатного для масового виробництва, в тому числі на непрофільних підприємствах. У 1940 Наркомат озброєння дав запит зброярам на створення пістолета-кулемета, частини якого могли б бути виготовлені при мінімальній механічній обробці, (що практично означало необхідність застосування штампованих деталей). До осені 1940 року на розгляд були представлені конструкції пістолетів-кулеметів Г. С. Шпагіна і Б. Г. Шпитального.

Полігонні випробування і технологічна оцінка пред'явлених до розгляду зразків в кінці листопада 1940 р показали, що при близьких бойових якостях обох проектів пістолет-кулемет Шпагіна був набагато більш технологічний у виробництві. Для виконання необхідних 87 деталей було потрібно 5,6 верстато-годин, в той же час виробництво необхідних 95 деталей ПК Б.Г.Шпитального вимагало 25,3 верстато-годин тобто майже в п'ять разів більше. Перший ППШ було виготовлено 26 серпня 1940 року, у жовтні 1940 року була виготовлена дослідна партія — 25 штук[5].

Наприкінці листопада 1940 року, за результатами полігонних випробувань і технологічної оцінки пред'явлених до розгляду зразків ППШ був рекомендований до прийняття на озброєння.

Живучість сконструйованого Шпагіним зразка була перевірена 30 000 пострілів, після чого ПК показав задовільну купчастість стрільби та справний стан деталей. Надійність автоматики перевірялася стрільбою під кутами піднесення і схиляння у 85 °, при штучно запиленому механізмі, при повній відсутності мастила (всі деталі промивалися гасом і насухо протиралися ганчір’ям), відстрілом без чистки зброї 5000 патронів. Все це дозволяє судити про виняткову надійності і безвідмовність зброї поряд з високими бойовими якостями.

— Д.Н. Болотин. «История советского стрелкового оружия»[6].

21 грудня 1940 р пістолет-кулемет системи Шпагіна зразка 1941 був прийнятий на озброєння Червоної армії. До кінця 1941 року було виготовлено понад 90000 шт. За 1942 р. фронт отримав 1,5 млн. пістолетів-кулеметів [7].

Конструкція[ред.ред. код]

ППШ має ствольну коробку, злиту з кожухом затвора, затвор з запобіжником на руків’ї взведення
Запобіжник ППШ являє собою повзун, який розташовано на руків’ї затвора. Запобіжник у ввімкненому положенні замикає затвор у передньому або задньому положенні.
Перекидний L-подібний цілик для стрільби на 100 і 200 метрів.

ППШ являє собою автоматичну ручну вогнепальну зброю, яка призначена для ведення вогню чергами і одиночними пострілами.

Автоматика працює за схемою використання віддачі з вільним затвором. Вогонь ведеться з заднього шептала (затвор перед пострілом перебуває в крайньому задньому положенні, після спуску він йде вперед, досилає набій, наколювання капсуля проводиться в момент завершення досилання), затвор в момент пострілу не фіксується. Подібна схема часто використовується при розробці пістолетів-кулеметів. При всій своїй простоті, таке рішення вимагає використовувати масивний затвор, що збільшує загальну масу зброї. Крім того, зброя, що використовує таку схему перезарядки, може вистрілити в результаті сильного удару (наприклад, при падінні), якщо від удару затвор з крайнього переднього (нефіксованого) положення відкотиться по напрямних далі вікна подачі патронів магазина, або з крайнього заднього - зірветься зі стопора.

Ударно-спусковий механізм допускає ведення стрільби чергами і одиночними пострілами, з відкритого затвора. Ударник розміщений нерухомо в дзеркалі затвора. Перемикач розміщується всередині спускової скоби, перед спусковим гачком. Запобіжник представляє собою повзун, розташований на рукоятці зведення затвора. Запобіжник у включеному стані замикає затвор в передньому чи задньому положенні.

Як і ППД, ППШ має ствольну коробку, злиту з кожухом ствола, затвор з запобіжником на рукоятці зведення, перемикач вогню в спусковий скобі перед спусковим гачком, перекидний приціл і дерев'яну ложу [8]. Але при цьому ППШ істотно більш технологічний: точної механічної обробки вимагає тільки ствол, затвор був виконаний на токарному верстаті з подальшим грубим фрезеруванням, а майже всі інші металеві деталі можуть виготовлятися штампуванням.

Дулове гальмо-компенсатор є виступаючою вперед за дуловий зріз частиною кожуха ствола (скошена пластина з отвором для проходження кулі, з боків від якої в кожусі є наскрізні вікна). За рахунок реактивного дії порохових газів при пострілі дулове гальмо-компенсатор значно зменшує віддачу і «задирання» ствола вгору.

Ложа виготовлялася з дерева, в основному з берези. ППШ-41 спочатку комплектувалися барабанними магазинами від ППД-40 ємністю 71 набій. Але так як барабанні магазини в бойових умовах показали себе ненадійними, надмірно важкими і дорогими у виробництві, до того ж вимагали ручної індивідуальної підгонки під кожен конкретний пістолет-кулемет, вони були замінені на розроблені в 1942 році коробчасті вигнуті магазини ємністю 35 набоїв.

ППШ-41 і частина обмундирування радянського солдата

Прицільні пристосування спочатку складалися з секторного прицілу (дальністю від 50 до 500 м і кроком 50 м) і нерухомої мушки. Пізніше був введений перекидний L-подібний цілик для стрільби на 100 і 200 метрів. Оскільки прицільна дальність є виключно умовною, суб'єктивною характеристикою то ППШ раннього випуску, як і більшість довоєнних пістолетів-кулеметів, мав секторний приціл, розмічений до 500 метрів, однак згодом випускалася спрощена версія з прицілом до 200 метрів, — при цьому характеристики самої зброї де-факто залишилися старими, але новий приціл був набагато простіший у виготовленні і цілком відповідав реальному бойовому застосуванню цієї зброї.[9]

Ударно-спусковий механізм[ред.ред. код]

Типовий для масових пістолетів-кулеметів простий ударно-спусковий механізм зі зворотно-бойовою пружиною, ударник жорстко закріплений в затворі, бойовий взвод розташований на затворі. Є перемикач, який дозволяє вести одиночний або автоматичний вогонь. Запобіжник блокує рух затвора.

Характеристика[ред.ред. код]

При прицільній дальності 500 м (у раннього варіанту), дійсна дальність вогню чергами становить близько 200 м, - показник, відчутно перевершує середній рівень зброї цього класу. Крім того, завдяки використанню набою 7,62 × 25 мм ТТ, на відміну від 9×19 мм Парабелум або .45 Colt (які використовували у зарубіжних ПП), а також порівняно довгому стволу , була досягнута значно більша дульна швидкість кулі (500 м/с проти 380 м/с у MP-40 і 280-290 м/с у пістолета-кулемета Томпсона), що дало кращу настильність траєкторії, що дозволяло одиночним вогнем впевнено вражати ціль на дистанціях до 200-250 м, а також вести вогонь на більшу — аж до 300 і більше метрів — відстань, компенсуючи зниження точності більшою швидкострільністю або зосередженим вогнем кількох стрільців. Висока швидкострільність, з одного боку, приводила до великої витрати боєприпасів (за що ПК отримав прізвисько «пожирач патронів»), і швидкого перегріву ствола, з іншого - забезпечувала високу щільність вогню, що давало перевагу в ближньому бою.

Зброя армії КНДР. ППШ-41 і карабін СКС
Порівняння магазинів ППШ (ліворуч) і ППС (праворуч).

Живучість ППШ, особливо з коробчастим магазином, вельми висока. Чистий і змащений ППШ є надійною зброєю. Нерухомо закріплений бойок є причиною затримок стрільби при забрудненні чашечки затвора кіптявою або при попаданні пилу на загуслу змазку: за спогадами ветеранів Великої Вітчизняної, при пересуванні в відкритих автомашинах або на броні по брудних дорогах ППШ майже завжди ховали під плащ-палатку. До недоліків можна віднести порівняно великі розміри і масу, складність заміни і спорядження барабанного магазина, недостатньо надійний запобіжник, а також можливість самовільного пострілу при падінні на тверду поверхню, що нерідко призводило до нещасних випадків; невисокою живучість мав фібровий амортизатор, який пом'якшував удар затвора по ствольної коробці в задньому положенні, після зносу амортизатора затвор розбивав задню частину коробки. До переваг ППШ можна також віднести велику ємність барабанного магазина (71 набій) у порівнянні з MP-40 (32 набої), але більша кількість набоїв значно збільшувала вагу і габарити зброї, а надійність барабанного магазина була порівняно невисока. Коробчастий магазин був легше і надійніше, проте спорядження його набоями представляло велику складність через перестроювання набоїв на виході з двох рядів в один: черговий набій потрібно було підвести під губки рухом вниз-назад. З іншого боку, наприклад, магазин системи Шмайссера, який використовували в німецьких і англійських пістолетах-кулеметах, також мав перестроювання набоїв з двох рядів в один. Для полегшення спорядження коробчастих магазинів ППШ існувало спеціальне пристосування.

Через наявність дулового гальма-компенсатора сусідній стрілок, який опинявся на відстані до 2-3 м збоку дульного зрізу, міг отримати баротравму або розрив барабанної перетинки. ППШ-41 легко ідентифікувати по високому темпу стрільби, схожому на стрекотіння швейної машинки, а в темряві - за трьома спалахами дулового полум'я, які виривалися з верхнього і бічних отворів кожуха[10].

Кучність бою і ефективність вогню[ред.ред. код]

Серцевинні смуги розсіювання кращої половини попадань,
дальність, м по висоті, см по ширині, см
одиночними короткими чергами одиночними короткими чергами
50 10 15 10 14
100 20 30 20 27
150 31 45 30 40
200 42 60 40 50
250 53 75 50 66
300 64 90 60 80

Для ураження одиночного бійця противника (ростової мішені) при веденні вогню короткими чергами з готової до нормального бою зброї був необхідний 1 набій на дистанції до 100 м, 2 - на дистанції в 150 м, 3 - на дистанції в 200-250 м, і 4 набої на дистанції в 300 м.

ТТХ набою[ред.ред. код]

7,62×25 мм ТТ
Країна-виробник Росія/СРСР
Калібр, мм 7,62×25
Вага кулі, г 5,52
Масса патрона, г 10,2—11
Тип зброї, яка використовувала набій ППШ-41
Довжина гільзи, мм 25,1
Довжина набою, мм 35
Початкова швидкість кулі, м/с 424—455
Енергія кулі, Дж 508—576
Вага порохового заряда 0,48—0,52

ППШ-2[ред.ред. код]

ППШ-2

У ППШ були не тільки переваги, а й недоліки, такі як великі габарити і маса, що значно ускладнювало застосування цієї зброї в умовах вузьких окопів і тісних приміщень в міських боях, а також розвідниками, десантниками і екіпажами бойових машин. До того ж, в умовах воєнного часу необхідно було знизити витрати на масове виробництво пістолетів-кулеметів.

В результаті, в 1942 році був оголошений конкурс на більш легкий, компактний і дешевий у виробництві пістолет-кулемет, але який не поступався за характеристиками пістолету-кулемету конструкції Шпагіна. У конкурсі брали участь такі знамениті конструктори як В. А. Дегтярьов, Г. С. Шпагін, Н. В. Рукавішніков, С. А. Коровін. ППШ піддався глибокій модернізації, але все ж не дивлячись на скорочення кількості застосованих деталей, він не став легше базової моделі. Вага ППШ-2 зі спорядженим магазином і додатковим комплектом не задовольняла замовника. Перемогу здобула зброю Олександра Івановича Судаева.

Розгортання масового виробництва[ред.ред. код]

ППД через особливості технологічного характеру виявився малопридатний для випуску великими серіями, до того ж виробництво його обходилося дуже недешево: один ППД з комплектом ЗІП обходився в 900 рублів в цінах 1939 року - при тому, що ручний кулемет ДП з ЗІП обходився в 1 150 рублів. ППШ був спочатку розрахований на можливість виробництва на будь-якому промисловому підприємстві, що має малопотужне пресове обладнання, що виявилося дуже доречним в роки Великої Вітчизняної війни. Випуск ППШ в липні 1941 року почав завод НКВ СРСР в підмосковному місті Загорську. Цей завод спочатку готувався до випуску ППД. Однак незабаром з наближенням німецьких військ до Москви завод був евакуйований в місто В'ятські Поляни Кіровської області. Барабанні магазини до ППШ випускалися в підмосковному селищі Лопасня. Цей завод був так само евакуйований туди ж.

У 1938 році у в селі В'ятські Поляни була відкрита шпульна фабрика для обслуговування потреб текстильної промисловості, село отримало статус робочого селища. З початком Великої Вітчизняної війни, восени 1941 року у В'ятські Поляни з підмосковного Загорська був евакуйований машинобудівний завод. Його обладнання для виробництва пістолета-кулемета ППШ-41 встановлювалося на території шпульно-катушкової фабрики. Перші пістолет-кулемети були відправлені на фронт вже в кінці листопада 1941 року. У 1942 році було вироблено 1,5 мільйона одиниць. Конструкторське бюро заводу очолив творець пістолета-кулемета Георгій Семенович Шпагін. Цього року робітниче селище отримало статус міста. За роки війни колектив Вятсько-Полянського машинобудівного заводу випустив понад 2,5 мільйона пістолетів-кулеметів ППШ-41.

Більшість деталей ППШ було виконано штампуванням на малопотужному пресовому обладнанні, яке було практично на будь-якому промисловому підприємстві, а решта, крім ствола (уніфікованого по каналу з трилінійним гвинтівковим) - переважно токарною або грубою фрезерною обробкою. На його виготовлення ішло вдвічі менше часу, ніж на виробництво його попередника - ПК Дегтярьова, значно була знижена і металоємність, причому бойові якості при цьому підвищилися. Собівартість ППШ в 1941 році, тобто, на самому ранньому етапі його освоєння в виробництві, становила 500 рублів, що вже можна було порівняти з вартістю гвинтівкою зразка 1891/30 рр. В той же період - 163 рубля, і відчутно нижче ціни самозарядної гвинтівки СВТ, яка за довоєнними планами повинна була до 1942 року стати основною стрілецькою зброєю в Червоної Армії - 713 рублів рік на 1940 рік, правда із запланованим в перспективі зниженням до 508 рублів, ймовірно в разі розгортання масового виробництва, чого фактично так і не відбулося. Крім того, для його виготовлення не було потрібно ніяких гостродефіцитних у воєнний час матеріалів, на зразок високоміцних легованих сталей, необхідних для забезпечення міцності деталей автоматичних гвинтівок під потужні набої.

Причому в міру розгортання все більш масового виробництва і внесення змін до конструкції собівартість ППШ знижувалася і далі, так що до 1943 року вона склала вже 142 рубля. В результаті за роки війни було випущено близько 6 мільйонів примірників цього ПК, а більш «нішевого», призначеного переважно для екіпажів бронетехніки, ПК Судаева, який відрізнявся ще більшою технологічністю, - близько півмільйона.

Експлуатація та бойове застосування[ред.ред. код]

Розгортання все більш масового виробництва, поряд з високими для пістолета-кулемета бойовими якостями - одиночний вогонь з ППШ був ефективний до 300-350 м, а короткими чергами до 200, визначило провідну роль цього ПК в системі легкого стрілецького озброєння РСЧА військового періоду починаючи вже з другого року війни.

Ними забезпечувалися цілі роти і батальйони автоматників, що з'явилися в складі Червоної Армії до кінця 1942 року[11]. До кінця війни цією зброєю було озброєне близько 55% відсотків бійців Червоної Армії і вона стало невід'ємною частиною образу радянського солдата військової пори.

Широке використання ПК в роки війни зробило істотний вплив на формування тактики піхотного бою і системи озброєння Радянської армії в післявоєнний період, коли велике значення набуло ведення щільного автоматичного вогню уздовж всього фронту, на шкоду точності стрільби, а автомат Калашникова витіснив більш точний, але менш скорострільний карабін Симонова, в той час, як на Заході, особливо в США, ще довгий час (аж до середини-кінця 60-х рр.) продовжувала розвиватися ідеологія точної самозарядної зброї під потужні набої, іноді з можливістю ведення вогню чергами в критичний момент бою, аналогічної радянським довоєнним розробкам - АВС і СВТ.

В ході Другої Світової війни[ред.ред. код]

Трофейні ППШ у німецькій армії, 1944
  • СРСР СРСР — ППШ був наймасовішим пістолетом-кулеметом Червоної Армії в роки Великої Вітчизняної війни. Він також поставлявся радянським партизанам, союзникам і надходив на озброєння іноземних військових формувань на території СРСР.
  • Третій Рейх Третій Рейх— трофейні ППШ під найменуванням Maschinenpistole 717 (r) надходили на озброєння вермахта, СС та інших воєнізованих формувань нацистської Німеччини і її сателітів.
  • Фінляндія Фінляндія— трофейні ППШ використовувалися у фінській армії, також були «переробки» під 9 мм.
  • Болгарія Болгарія— в період після 9 вересня 1944 року СРСР передав болгарській армії партію ППШ, які використовувалися в ході бойових дій 1944-1945 рр.[15]

Після закінчення Другої Світової війни[ред.ред. код]

Польські військовослужбовці з ППШ, 1951 рік.

Після війни ППШ в значній кількості поставлялися за кордон, головним чином, в країни Варшавського договору та інші дружні до СРСР держави. Значна кількість була поставлена у Китай. ППШ використовувався у всіх конфліктах другої половини 20 століття, і гідно воює навіть на початку 21-го:

  • Декілька було передано на озброєння народної поліції і армії НДР, отримали найменування 'MPi 41'
  • У 1950-1953 роках радянські, китайські та північно-корейські варіанти ППШ перебували на озброєнні Корейської народної армії і інтенсивно застосовувалися в ході Корейської війни.
  • На початку 1960-х років кілька ППШ було отримано кубинським урядом, в квітні 1961 року вони застосовувалися при відбитті десанту «бригади 2506» в затоці Свиней [16].
  • На початку 1960-х років ППШ перебували на озброєнні В'єтнамської Народної армії, вони застосовувалися в початковий період в'єтнамської війни. Надалі, протягом війни вони були поступово зняті з озброєння частин регулярної армії і передані на озброєння загонів сил територіальної оборони[17]
  • Станом на листопад 1966 року, деяка кількість ППШ знаходилося на озброєнні партизан МПЛА у Анголі [18]
  • Станом на 1968 рік, кілька ППШ знаходилося на озброєнні палестинських воєнізованих формувань в Йорданії, застосовувалися бійцями місцевих загонів самооборони в битві при Карамі [19].
  • Афганістан підписав угоду з СРСР про придбання партії радянської стрілецької зброї в серпні 1956 року, перші ППШ були отримані з СРСР в жовтні 1956 року [20], в подальшому ППШ знаходився на озброєнні армійських підрозділів щонайменше, до 1980 року [21], а потім, у 1980-і роки, використовувався підрозділами народної міліції ДРА[22]. Також, значна кількість ППШ знаходилося на озброєнні студентських «загонів захисту революції», народних ополченців і територіальних загонів самооборони, які воювали з «моджахедами» у 1981[23][24] і навіть у 1986 році[25].
  • У Нікарагуа, деяка кількість ППШ перебували на озброєнні територіальних загонів Сандиністської народної міліції («мілісіанос») щонайменше до середини 1985 року [26].
  • Щонайменше до 1980-х років ППШ використовувалися армійськими і воєнізованими підрозділами в деяких африканскіх країнах.
  • Станом на 14 липня 2005 року, на зберіганні міністерства оборони України було 350 000 шт. ППШ [27]; станом на 15 серпня 2011 року, на зберіганні міністерства оборони України залишалося 300 000 шт. ППШ [28]
  • Обмежено застосовується іррегулярні частинами у війні на Південному Сході України 2014-2016 рр.
  • Білорусь Білорусь: зняті з озброєння в грудні 2005 року [29]
  • Хорватія Хорватія: Використовувалася югославська версія ППШ Zastava M49

Варіанти і модифікації[ред.ред. код]

  • СРСР СРСРППШ зразка 1941 р, з барабанним магазином на 71 набій і секторних прицілом з десятьма рисками для стрільби на дистанцію від 50 до 500 м. Виробництво першої партії з 400 шт. на заводі № 367 почалося в листопаді 1940 року, ще до офіційного прийняття пістолет-кулемета на озброєння [30].
  • СРСР СРСРППШ зразка 1942 р, з коробчастим магазином на 35 набоїв, прицілом у вигляді поворотного цілика для стрільби на 100 і 200 м, більш надійною засувкою магазина, хромованою поверхнею каналу ствола. Виробництво секторних магазинів було розпочато 12 лютого 1942 року, перші партії були виготовлені з листової сталі товщиною 0,5 мм, але досвід експлуатації у військах виявив їх недостатню механічну міцність і надалі магазини виготовляли з листової сталі товщиною 1 мм [31].
  • СРСР СРСРкустарні і напівкустарні варіанти ППШ військового часу:
* «виріб № 86» - пістолети-кулемети, виготовлені на заводі № 310 у Кандалакші. Зразком послужив ППШ зразка 1941 року, перший пістолет-кулемет був виготовлений 25 січня 1941 року, всього випущено 100 шт. (У зв'язку з відсутністю креслень, деталі пістолетів-кулеметів підганялися вручну і не були взаємозамінними). Після отримання технічної документації завод випустив ще 5650 серійних ППШ.
* влітку 1942 року один пістолет-кулемет ППШ вручну виготовив майстер П. В. Чигринов в збройовій майстерні партизанської бригади «Розгром», що діяла в Мінській області Білорусі [32];
  • ще один пістолет-кулемет був відновлений з деталей ППШ зразка 1941 року партизаном Е. А. Мартинюком у загоні ім. С. Г. Лазо (у складі партизанської бригади ім. В. М. Молотова, що діяла в Пінської області Білорусі) - ствол, затвор і магазин були взяті від стандартного серійного ППШ зразка 1941 року, а кожух ствола, ствольна коробка, спускова скоба і дерев'яна ложа були виготовлені кустарним способом[33];
  • у селі Заозерьє, в збройовій майстерні партизанської бригади «Чекіст», що діяла в Могильовській області Білорусі інженери Л. Н. Миколаїв і П. І. Счеславскій в період з 30 березня до 3 липня 1943 року виготовили десять ППШ, всього до липня 1944 року тут було виготовлено 122 ППШ. При їх виробництві використовували деталі від зброї яка не підлягала відновленню (наприклад, ствол «партизанських ППШ» робили з частини гвинтівочного стволу), відсутні деталі виготовляли з конструкційної сталі [34]
  • Третій Рейх Третій РейхMP.41 (r), модифікація ППШ під набій 9 × 19 мм «Parabellum», у яких замінювали ствол і приймач магазину, для використання стандартних коробчастих магазинів від MP-40. Переробку розпочато в 1944 році, всього випущено близько 10 тис. шт.
  • Іран Іран — з 1942 року випускався для СРСР на Тегеранському кулеметному заводі (під назвою «модель 22»)[35], всього випущено декілька десятків тисяч одиниуь [36], з них до кінця 1944 року було фактично поставлено до СРСР — 9586 шт.[37]. Відмітна особливість - клеймо у вигляді корони [38].
  • Румунія Румунія — вироблявся під назвою PM PPȘ Md. 1952.
  • Угорщина Угорщина — у 1949—1955 роки випускався під назвою «7.62mm Géppisztoly 48.Minta».
  • Flag of the People's Republic of China.svg КНР — після закінчення Другої світової війни вироблявся під назвою «Тип 50». У конструкцію і технологію виробництва були внесені незначні зміни в зв'язку з адаптацією до особливостей китайської промисловості.
  • Flag of North Korea.svg Північна Корея — після закінчення Другої світової війни проводився під найменуванням «модель 49».
    «модель 49»
  • Югославія Югославія — у 1949-1992 роки випускався пістолет-кулемет М49, який мав деякі конструктивні відмінності від ППШ. Також випускалися варіанти цього пістолета-кулемета — М49/56 и М49/57.
  • В'єтнам В'єтнам — в період в'єтнамської війни 1964-1973 років проводилася модифікація ППШ - пістолет-кулемет К-50.

Конверсійні зразки[ред.ред. код]

  • PPS-50 — самозарядний варіант під дрібнокаліберний набій .22 LR, випускається фірмою «Pietta».
  • SR-41 Semi-Auto Rifle — самозарядний варіант, випускався з 2000 року компанією «Inter-Ordnance of America» під набій 7,62х25 мм [39] и 9×19 мм. Отличается удлиненным стволом.
  • SKL-41 — самозарядний варіант під патрон 9 × 19 мм. Випускається з 2008 року.
  • PPSH 41 SemiAuto — самозарядний варіант під набій 7,62 × 25 мм, з подовженим до 16 дюймів стволом (повністю закритим кожухом ствола) і конструктивними змінами (стрільба ведеться із закритого затвора). Випускається фірмою «Allied Armament» (США)[40].
  • ВПО-135 — самозарядний карабін під набій 7,62 × 25 мм, розроблений у 2013 році В’ятсько-Полянським збройовим заводом «Молот».
  • ППШ-О — самозарядний карабін під набій 7,62 × 25 мм, розроблений у 2013 році ковровським заводом ім. В. А. Дегтярьова.
  • ППШ-Luger — самозарядний карабін під набій 9 × 19 мм Luger, розроблений в 2014 ковровським заводом ім. В. А. Дегтярьова. Ствол замінений на новий під набій 9 × 19 мм. Візуально відрізняється від ППШ-О і ВПО-135 трохи довшим стволом, який входить в передні вирізи кожуха, що утворюють компенсатор.
  • ВПО-512 ППШ-М «Папаша» — 4,5-мм пневматична газобалонна гвинтівка, виготовлена з використанням основних частин пістолетів-кулеметів ППШ (при збереженні всіх технічних клейм). Розроблена у 2007 році, випускається з 2008 року В’ятсько-Полянським збройовим заводом «Молот» [41]
  • МР-562К «ППШ» — 4,5-мм пневматична газобалонна гвинтівка з можливістю стрільби чергами, випускається Іжевським механічним заводом

Пістолет-кулемет Шпагіна в культурі і мистецтві[ред.ред. код]

Пам'ятник у Північній Кореї
Пам'ятник невідомому солдату в Трептов-парку в Берліні
Пам'ятник Радянської армії (Софія)

ППШ з барабанним магазином (поряд з гвинтівкою Мосіна з багнетом) став своєрідним символом радянського солдата часів Великої Вітчизняної війни, подібно до того, як MP-40 міцно асоціюється з солдатом вермахта, а автомат Калашникова — з радянським солдатом післявоєнного часу. ППШ з'являється практично у всіх радянських і зарубіжних фільмах про Велику Вітчизняну війну. Став хрестоматійним образ радянського воїна-визволителя, відображений у величезній кількості пам'яток, встановлених як на території СРСР, так і в країнах Східної Європи: солдат в польовій формі, касці, плащ-накидці, з ППШ. ППШ зустрічається в значній кількості фільмів і в ряді комп'ютерних ігор [42]. В основному його можна зустріти в 3D-шутерах про Другу світову війну в радянських кампаніях. Також його можна зустріти в більшості ігор про В'єтнамську війну. В іграх, сюжет яких відбувається в XXI столітті, ця зброя практично не зустрічається, проте іноді фанати додають цю зброю в гру, створюючи модифікаціі.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Болотин, 1990
  2. Болотин, 1990, с. 144
  3. Жук, 2002, с. 657 — 658, 660
  4. Кашевский, 2004, с. 210 — 211
  5. Болотин, 1990, с. 147
  6. ППШ-41, пистолет-пулемёт Шпагина / сайт информагентства «Оружие России»
  7. Журнал «Калашников» № 9/2005. Юрий Пономарёв «Оружие победы. ППШ-41» стр. 16
  8. .gif Схема ППШ-41
  9. Наставление по стрелковому делу: автомат (пистолет-пулемёт) обр. 1941 года конструкции Г. С. Шпагина. Военное издательство Министерства вооруженных сил Союза ССР, 1946 год. «Прицельная дальность автомата: с вращающимся целиком — 200 м, с секторным прицелом — 500 м.»
  10. Журнал «Калашников» № 9/2005. Юрий Пономарёв «Оружие победы. ППШ-41» стр. 17
  11. До пізньої осені 1942 р відноситься також введення в штат гвардійської стрілецької дивізії рот автоматників. За штатом № 04/500 від 10 грудня 1942 р кожному стрілецькому полку належало мати дві такі роти, по три взводи кожна. (А. В. Исаев. Десять мифов о Второй мировой.)
  12. Они сражались с фашизмом / сб., сост. В. Р. Томин. М., Политиздат, 1988. стр.10
  13. Освободительная миссия советских вооружённых сил на Балканах / отв. ред. д. ист. н. А. Г. Хорьков. М., «Наука», 1989. стр.65
  14. Бранко Богданович. Югославский ТТ по имени «Тетеjац» // журнал «Оружие», № 10, октябрь 2012. стр.42-56
  15. Тошко Станев. Музей, который стоит посетить // журнал «Оружие», № 11, 2014. стр.42-49
  16. Quesada, 2009, с. 62
  17. Е. П. Глазунов, М. П. Исаев. Страны Индокитая: путь борьбы и победы. М., «Мысль», 1984. (вклейка)
  18. Ангола // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. Т.2. М., «Советская энциклопедия», 1970. стр.4
  19. Демченко, 1989, с. 49
  20. М. Ф. Слинкин. 1957 год. Первый афганский «десант» // журнал «Солдат удачи», № 2 (113), 2004. стр.11-14
  21. Г. П. Кашуба. Афганские встречи. М., изд-во ДОСААФ СССР, 1981. стр.73
  22. Описание пистолетов-пулеметов
  23. Петр Студеникин. «Там, в Афганистане» // журнал «Смена», № 1308, ноябрь 1981 г.
  24. Афганистан сегодня: фотоальбом. / сост. Хайдар Масуд, А. Н. Сахаров. М., «Планета», 1981. стр.202-203
  25. В. В. Твиров. Дневник переводчика // Афганистан болит в моей душе… Воспоминания, дневники советских воинов, выполнявших интернациональный долг в Афганистане / лит. запись П. Ткаченко. М., «Молодая гвардия», 1990. стр.233-234
  26. Фотофакт // «Известия», № 140 (21217) от 20 мая 1985. стр.4
  27. розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 липня 2005 р. N 264-р
  28. розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 р. N 1022-р
  29. Белоруссия сняла с вооружения винтовку Мосина и ППШ // LENTA.RU от 8 декабря 2005
  30. Киряев Н. М., Кораблёв Ю. И., Никитин Е. Ф. (ВПА им. В. И. Ленина). КПСС и строительство советских вооруженных сил. — 2-изд. — М.: Воениздат, 1967. стр.180
  31. Болотин, 1990, с. 153
  32. В. И. Кузьменко. Партизанские оружейники. Минск, «Навука i тэхнiка», 1990. стр.7
  33. Павел Столяров. «Народное творчество» или «Кулибины» белорусских лесов (часть 1) // журнал «Мастер-ружьё», № 9 (138), сентябрь 2008. стр.58-66
  34. В. И. Кузьменко. Партизанские оружейники. Минск, «Навука i тэхнiка», 1990. стр.13, 14-18
  35. С. Л. Федосеев. ППШ в массовом производстве (часть 2) // "Техника и вооружение", № 3, 2016. стр.31-35
  36. Сергей Монетчиков. ППШ — оружие Победы // журнал «Мастер-ружьё», № 23, 1998. стр.4-13
  37. Справка. Импорт одноименной боевой техники за время войны 1914—1918 гг. по сравнению с импортом в СССР в период Отечественной войны (1941—1944). — РГАЭ. ф.413. оп.12. д.8605 л.11
  38. Frank Iannamico. The Wehrmacht PPSh41 // The Small Arms Review Vol.1 No.6 March 1998 p.73
  39. «Small Arms Review», сентябрь 2000
  40. Allied Armament PPSH 41 SemiAuto (YouTube)
  41. Евгений Александров. Реинкарнация ППШ. 4,5-мм пневматическая винтовка ППШ-М «Папаша» // журнал «Калашников. Оружие, боеприпасы, снаряжение» № 8, 2007. стр.58-60
  42. PPSh-41 / PPS-43 / Internet Movie Firearms Database

Література[ред.ред. код]

  • Благовестов А. И. То, из чего стреляют в СНГ. Справочник стрелкового оружия / Под ред. А. Е. Тараса. — Мн. : Харвест, 2000. — 653 с. — ISBN 9851320749.
  • Болотин Д. Н. Советское стрелковое оружие. — 3-е изд. — М. : Воениздат, 1990. — 383 с. — ISBN 5203006318.
  • Демченко П. Там, за рекой - Палестина. — М. : Советская Россия, 1989. — 126 с.
  • Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия: револьверы, пистолеты, винтовки, пистолеты-пулемёты, автоматы. — М. : АСТ, 2002. — 780 с. — ISBN 5-17-010819-2.
  • Кашевский В. А. Пехотное оружие Второй мировой войны. — Мн. : Харвест, 2004. — 432 с. — ISBN 985-13-1815-9.
  • A. M. De Quesada, S. Walsh. The Bay of Pigs: Cuba 1961. — NY : Osprey Publishing, 2009. — 64 с. — ISBN 978-1-84603-323-0.
  • Юрий Пономарёв. ППШ-41: оружие Победы // журнал «Калашников. Оружие, боеприпасы, снаряжение» № 9, 2005. стр.14-23
  • Сергей Монетчиков. Пистолет-пулемёт Шпагина ППШ — оружие Победы // журнал «Мастер-ружьё», № 2 (23), 1998. стр.5-13

Відео[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]