Портал:Гідрологія
Гідрологія Гідроло́гія (грец. Yδρoλoγια, від дав.-гр. Yδωρ — вода + λoγoς — слово, вчення) (рос. гидрология, англ. hydrology, нім. hydrologie) — наука, що вивчає природні води в межах гідросфери Землі, явища і процеси, які в них відбуваються. Гідрологія належить до комплексу наук, які вивчають фізичні і географічні властивості Землі, зокрема її гідросфери. Об'єктом вивчення гідрології є водні об'єкти — океани, моря, річки, озера, водосховища, болота і скупчення вологи у вигляді снігового покриву, льодовиків, грунтових і підземних вод.::::::::::::::::читати далі |
Вибрана стаття Озеро Нья́са, також озеро Мала́ві (англ. Nyasa чи Malawi, порт. Lago Niassa) — третє за площею і найбільш південне з озер Великої Рифтової долини в Східній Африці, яке заповнює глибоке провалля в земній корі між Малаві, Мозамбіком і Танзанією. Це дев’яте за розміром і третє за глибиною (після Байкалу і Танганьїки) серед прісноводних водойм світу. Воно містить 7% світових запасів рідкої прісної води і створює найрізноманітнішу озерну екосистему за кількістю видів, більша частина з котрих — ендеміки. «Ньяса» — слово мовою яо, яке означає «озеро». Озеро заповнює розколину в земній корі на південному кінці Великої Рифтової долини, внаслідок чого воно видовжене в меридіональному напрямку і має 584 км завдовжки, його ширина міняється від 16 до 80 км. Поверхня озера лежить на висоті 472 м над рівнем моря, його площа дорівнює 29 604 км², середня глибина 292 м, максимальна — 706 м, тобто найглибші місця озера розташовані нижче рівня моря. Загальний об’єм озера 8 400 км³. Глибини поступово зростають з півдня на північ, де стрімчасті схили гір, що оточують озеро, раптом уриваються просто в воду. В інших місцях узбережжя гори і верховини, що височіють по краях рифтової долини, відокремлюються від озера широкою прибережною рівниною; в місцях влиття до озера великих річок прибережна рівнина розширюється і з’єднується з річковою, заглиблюючись всередину гірських масивів. Внаслідок цього рельєф берегової лінії міняється від скелястих обривистих берегів до розлогих пляжів. Особливо широкі прибережні рівнини на північному заході, де в озеро вливається річка Сонгве, а також у південній частині узбережжя..::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна термінологія Світовий океан (англ. World Ocean, нім. Weltmeer n) — водна оболонка Землі, яка омиває всі материки та острови і займає близько 70,8 % поверхні земної кулі. Вода Світового океану має приблизно однаковий сольовий склад (99,2 % — йони Na, Mg, K, Ca, Cl, S). Середня концентрація соляного розчину 35 г/л. (тільки в Червоному морі — 41,8 %). Основна частина гідросфери. Середня глибина 3795 м, найбільша глибина — 11022 м (Маріанська западина в Тихому океані). Об'єм води — 1340—1370 млн км³. Світовий океан поділяється на 4 головні частини: Тихий океан, Атлантичний океан, Індійський океан та Північно-Льодовитий океан. Їх площа відповідно у %: 50, 25,21, та 4. У 2000 році Міжнародна гідрографічна організація прийняла розділення на п'ять океанів, виділивши Південний океан або Антарктичний океан зі складу Атлантичного, Індійського і Тихого[джерело?].::::::::::::::::читати далі |
Вибране зображення |
Обрані річки та струмки Ко́нго (Заїр, фр. Congo) — найбільша річка центральної Африки, найбільш повноводна (друга у світі після Амазонки) і друга (після Нілу) за довжиною на континенті. Річка Конго була утворена під час плейстоцену. Вона протікає по всій території Демократичної Республіки Конго (колишній Заїр, в якому у 1971—1997 роках річка також мала назву Заїр), та у прикордонні з Республікою Конго і Анголою. Довжина річки (разом з Луалабою) становить — близько 4 320 км; площа басейну — 3 691 000 км²..::::::::::::::::читати далі |
Обрані водоспади та пороги А́нхель (ісп. Ángel) — найвищий у світі водоспад, розташований на річці Чурун, у тропічних лісах Венесуели, в Національному парку «Канайма», за 750 км на південний-схід від Каракаса. Спадає з гори Ауянтепуй. Загальна висота водоспаду — 979 м (за деякими даними — 1034 м), висота вільного падіння — 807 м. Названий на честь льотчика і випробувача Джеймса Ейнджела (англ. James Angel), який у 1933 році під час польоту побачив цей водоспад. Щосекунди водоспад скидає 300 м³ води. 9 жовтня 1937, пілот Ейнджел акуратно спланував свій легкий літак «Ель-Ріо Кароні» для посадки на вершині величезної гори Ауянтепуі (з її вершини падає водоспад) в ізольованому, малодоступному регіоні Венесуели Гран Сабана. За словами Джиммі, його план полягав у тому, щоб залишитися на вершині гори на кілька днів у пошуках золота. Але плани автора зірвало невдале приземлення. Літак клюнув носом вниз під час посадки і пошкодив паливний провід. Аварія не заподіяла шкоди Джиммі, його дружині Марії, і двом колегам Густаво Хені і Мігелю Дельгадо, але тепер вони опинилися на вершині плоскої гори Ауянтепуі відрізаними від зовнішнього світу..::::::::::::::::читати далі |
Обрані озера та лагуни Вікто́рія Вікторія-Ньянза, Укереве (Victoria, Victoria Nyanza) — озеро в Східній Африці, розташоване в тектонічному прогині Східно-Африканської платформи,— найбільше в Африці озеро, на кордоні Кенії, Уґанди й Танзанії; багата фауна; судноплавство і рибальство. Відкрив озеро і назвав його на честь Королеви Вікторії британський мандрівник Давід Лівінгстон в 1858 році. Перша записана інформація про озеро Вікторія походить від арабських торговців, які мандрували внутрішніми маршрутами у пошуках золота, слонової кістки та інших коштовностей і рабів. Відома старовинна карта, названа, як карта Ідрісі датована 1160 року, від каліграфа який розробив її і чітко відображає точне уявлення про озеро Вікторія, і приписує його як джерело Нілу.::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водойми . Каунаське водосховище (лит. Kauno marios, дослівно «Каунаське море») — водосховище у Литві на річці Німан. Площа водойми становить 6350 га. Водосховище завдовжки 83 км та завширшки 3,3 км. Максимальна глибина — 22 м. Ємність 462,0 млн м³. Створено в 1959 році після перекриття залізобетонною греблею заввишки 24,6 м і довжиною 150 м на річці Німан нижче міста Каунас. Забезпечує роботу Каунаської ГЕС, а також є нижнім басейном Круоніської ГАЕС. Коливання рівня становлять 4 м. На берегах створений парк, є яхт-клуб..::::::::::::::::читати далі |
Обрані штучні водостоки Канал Ельба-Любек у федеральній землі Шлезвіґ-Гольштайн Німеччина. Канал з'єднує річки Ельба і Траве, і є водним шляхом з Ельби у Балтійське море. Довжина — 67 км; північний кінцевий пункт — Любек, на півдні — місто Лауенбург. Попередник цього каналу був Стекнітц канал, побудований у 1390 — 1398 шляхом випрямлення та розширення річки Стекнітц, є однією з найстаріших штучних водних артерій Європи. Цей канал з'єднав дуже маленькі річки Стекнітц (притока Траве) і Дельвенау (притока Ельби). Він був частиною Старого Соляного шляху. Канал мав :глибину — 85 см, ширину — 7,50 м довжину — 94 км. У 1900 стародавній канал був замінений на новий канал Ельба-Любек. Частково був залишено у річищі старого каналу, довжина скорочена до 67 км. .::::::::::::::::читати далі |
Обрані частини океану Фолклендська протока (англ. Falkland Sound) - морська протока, яка прямує з північного сходу на південний захід і розділяє Західний і Східний Фолкленд. Канал був названий Джоном Стронгом у 1690 році на честь віконта Фолкленда, пізніше назва закріпилась за архіпелагом і двома найбільшими островами. Іспанська назва - Estrecho de San Carlos походить від назви корабля Сан Карлос, який відвідував острови у 1768 році, подібну назву також носять Бухта Сан-Калос - невеличка бухта / фіорд на східному острові, а також: Сан-Карлос (Фолклендські острови), Порт Сан-Карлос і Сан-Карлос (річка)..::::::::::::::::читати далі |
Обрані льодовики Льодовик Зему — найбільший льодовик Східних Гімалаїв, розташований на східному схилі хребта Сінґаліла, північно-східніше Канченджанґи, в індійському штаті Сіккім. Довжина льодовика — 25 км, площа — 116,8 км². Льодовик починається безпосередньо на східному схилі масиву Канченджанґа на висоті понад 5000 м і рухається на північний схід, приймаючи зліва притоку — льодовик Трінс. Через кілька кілометрів він повертає на схід, приймаючи ще одну велику ліву притоку, Тент-Пік, що починається у однойменної вершини хребта Сінґаліла. Прийнявши праву притоку Сініолчу, льодовик Зему закінчується на відстані приблизно 15 км на схід від хребта Сінґаліла. З-під нього витікає річка Зему, перша крупна права притока річки Тіста, основної водній артерії Сіккіму. На півдні перевалом Зему (5861 м) льодовик відокремлений від льодовика Тонґшіонґ, що має стік в басейн річки Талунґ, іншої крупної правої притоки Тісти. Верхів'я льодовика Зему розташовані на території національного парку Канченджанґа.::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічні списки |
Категорії
|
Науково-дослідні гідрологічні експедиції
|
Корисні шаблони
|
Гідрологічні сайти |
Гідрологічна періодика
|
Добра стаття Дністе́р (молд./рум. Nistru; антична назва — грец. Τύρας, лат. Tyras) — ріка на південному заході України та в Молдові (частково на кордоні обох країн). При впадінні до Чорного моря утворює Дністровський лиман. Третя за довжиною в межах України (після Дніпра й Південного Бугу) та 9-та — в Європі. Від Галича до Хотина річка утворює Дністровський каньйон, який з 2008 року внесено до списку семи природних чудес України. Дністер у середній течії слугує історичним кордоном між давніми культурно-етнографічними регіонами Буковиною та Галичиною, у середній та нижній — між Поділлям та Бессарабією.::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки в області гідрології Територією України протікає близько 23 тис. річок із загальною довжиною близько 170 тис. км, з них близько 3 тис. понад 10 км завдовжки, 116 — понад 100 км. Характер річок, зокрема густота річкової мережі, величина стоку, водоносність, сезонні й багаторічні зміни тощо, залежать від клімату, рельєфу, геологічної основи, рослинного покриву, культурного освоєння місцевості та інших факторів. Нижче поданий список найдовших річок України. До списку включені річки, довжина яких у межах України становить понад 100 км..::::::::::::::::читати далі |
Обрана ілюстрація |
Обраний життєпис гідрології. Лімнологи Тана́ка Акама́ро (яп. 田中阿歌麿, たなかあかまろ; 1869—1944) — японський науковець, географ, лімнолог. Народився в Токіо. Вивчав географію в Брюссельському університеті в Бельгії. Після повернення на батьківщину займався дослідженням головних японських озер. 1931 року заснував Японське лімнологічне товариство. Автор фундаментальних праць «Дослідження озера Сува», «Дослідження озера Нодзірі» тощо.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Потамологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гідрологи штучних водойм та водостоків Лисогор Сергій Миколайович (27 листопада 1936 року) — український гідролог, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 листопада 1936 року у місті Вінниці. Закінчив 1960 року географічний факультет Київського університету зі спеціальності «гідрологія суші», у 1967 аспірантуру. З 1968 року працює у Київському університеті: асистентом, з 1971 року старшим викладачем, з 1974 року доцентом кафедри гідрології і гідрохімії (тепер гідрології та гідроекології), у 1977—1980 роках заступник декана географічного факультету з навчальної роботи. Кандидатська дисертація «Дослідження динаміки берегів Київського водосховища» захищена у 1970 році. Викладає курси: «Загальна гідрологія», «Гідрологія суші», «Гідрофізика». У 1980–1982 роках був у Республіці Куба як радник декана географічного факультету Гаванського університету. Брав участь в експедиційних дослідженнях каскаду Дніпровських водосховищ (зокрема дослідженні динаміки берегів Київського водосховища).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Океанологи Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Геогідрологи та гідрогеологи Закревський Дмитро Васильович (27 жовтня 1929 року — 14 травня 2006 року) — український гідрохімік, гідрогеолог, доктор географічних наук, завідувач науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 27 жовтня 1929 року в селі Гусачівка Обухівського району Київської області. Закінчив 1954 року Київський університет зі спеціальності «геолог-гідрогеолог». У 1954—1964 роках працював в університеті інженером, завідувачем лабораторії спелеології, у 1969—1974 роках старшим науковим співробітником науково-дослідної лабораторії фізико-хімічних досліджень гірських порід геологічного факультету, у 1974—2000 роках завідувачем науково-дослідної лабораторії гідроекології та гідрохімії географічного факультету Київського університету (при кафедрі гідрології та гідрохімії), з 2001 провідний науковий співробітник. Кандидатська дисертація «Подземные воды Причерноморского артезианского бассейна на междуречье Южный Буг — Ингулец и некоторые вопросы их формирования» захищена у 1964 році, докторська дисертація «Гідрохімія осушуваних земель (в умовах північного заходу України)» захищена у 1992 році.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гляціологи Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914, с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981). Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гідробіологи Сергій Миколайович Скадовський (*31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935). Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Гідрофізики
|
Обраний життєпис гідрології. Інженери-гідрологи Цайтц Єрмінінгельд Стефанович (26 квітня 1924 року — 26 жовтня 2009 року) — український гідротехнік, гідролог, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 26 квітня 1924 року в Свердловську, Росія. Закінчив 1952 року Київський гідромеліоративний інститут за спеціальністю «гідротехнік меліорації», також аспірантуру цього інституту. У 1952—1960 роках асистент кафедри гідротехнічних споруд у Київському гідромеліоративному інституті. У 1960—1978 роках старший науковий співробітник Інституту гідромеханіки НАН України. У Київському університеті з 1978 .::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис гідрології. Астрогідрологи та космогідрологи Поль Мелькіор (фр. La baron Paul, Jacques, Léon, Camille Melchior; 30 вересня 1925 - 15 вересня 2004) — бельгійський астроном та астрогідролог. Закінчив Брюссельський університет. З 1949 працював в Бельгійській королівській обсерваторії в Уккле, з 1963 — також професор Лувенського університету. З 1959 — директор Міжнародного центру з вивчення земних припливів у Уккле. Основні наукові праці присвячені геодинаміці, вивченню обертання і припливних деформацій Землі. У монографії «Земні припливи» (1966, рос. пер. 1968) дав повний огляд сучасних теоретичних і експериментальних даних про земні припливи. Встановив зв'язок між коефіцієнтами розкладу припливоутворюючих сил і нутаційними коливаннями земної осі..::::::::::::::::читати далі |
Обрані гідрологічні пам'ятки Водяна криниця — джерело, гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення в Біловодському районі Луганської області України. Джерело розташовується за 13 км на схід від смт Біловодськ, на околиці села Привільне. Джерело низхідне, каптоване. Дебіт — 2 л/с. Вода питна. Водяна криниця є популярним місцем відпочинку як селян Привільного, так і туристів із інших місць району і області. Пам'ятка природи оголошена рішеннями виконкому Ворошиловградської обласної Ради народних депутатів № 370 від 13 вересня 1977 року (в. ч.), № 247 від 28 червня 1984 року..::::::::::::::::читати далі |
Гідрологічна література
}} |
Нові статті
|
Джерела
[ред. код]Чим Ви можете допомогти | Редагують зараз | ||
Автоматично згенерований список статей, пов'язаних з порталом «Гідрологія», які редагуються на даний момент. Список призначений для комфорту патрулювання і не відображає вже відпатрульовані статті. |
Сестринські проєкти і портали | ||