Роксолана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роксолана («Русинка»)
Лісовська Анастасія (або Олександра[1]) Гаврилівна
Khourrem.jpg
невідомий художник, XVI століття
4-та
дружина султана Сулеймана I Пишного Османська імперія
Початок правління: 1530
Кінець правління: 15 квітня 1558
Попередник:
Дата народження: близ. 1506
Місце народження: м. Рогатин, Івано-Франківська область
Дата смерті: 15 березня 1558
Місце смерті: Стамбул, Османська імперія
Діти: Селім II, Мехмед, Баязид, Джихангір та донька Міріам (Міхрімах)
Батько: Гаврило Лісовський
Мати: Олександра Лісовська
Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Лісовська.
Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Роксолана (значення).

Роксола́на (укр. Лісо́вська Анастасі́я (або Олекса́ндра[1]) Гаври́лівна, пол. Alexandra Lisowska, тур. Hürrem Haseki Sultan; * бл. 1506 — † 15 березня 1558, деякі дослідники називають 1561 або 1563) — улюблена дружина султана Османської імперії Сулеймана І Пишного, за однією версією — дочка священика з міста Рогатин Івано-Франківської області, за іншою — з містечка Чемерівці Хмельницької області). У 1518 році під час нападу на місто полонена кримськими татарами. Згодом потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана І Пишного мала великий вплив на чоловіка й османську політику, посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II.

З ім'ям Роксолани пов'язано спорудження в Стамбулі багатьох історичних пам'яток, а її життя та діяльність привернули увагу численних митців, зокрема письменників та живописців, які присвятили їй низку творів.

Зміст

Біографія [ред.]

Міхрімах
Сулейман I Пишний
La Rossa 1550
Портрет Роксолани
Melchior Lorichs, 1581
Селім II — 11-й султан Османської імперії.
Син Сулеймана І і Роксолани
«Роксолана і султан»
Карл Антон Хакель, 1780
Міський музей Майнца
Портрет Роксолани невідомий художник, Венеція, XVIII століття
Тиціан 1550
Склеп (тюрбе) Роксолани

Народилася майбутня султанша приблизно у 1506 році. Достеменно дата її народження невідома. Під питанням і її дівоче прізвище та навіть ім'я. В джерелах XVI століття немає інформації щодо її імені, але багато пізніших традицій, наприклад, українська, і вперше — лише в XIX столітті, називають її Анастасією, а в польського письменника Станіслава Ревуцького , Вацлава Ревуцького згадується ім'я Олександра.

Народилася майбутня султанша в сім'ї священика Гаврила Лісовського з Рогатина — невеликого містечка в Західній Україні (а за версією Михайла Орловського, Мавриція Гославського Роксолана родом з містечка Чемерівці).

Під час одного з набігів татар, приблизно у 1520 році, була захоплена в полон і переправлена, ймовірно, спочатку до кримського міста Кафа (тепер — Феодосія), а потім — в Стамбул, де дівчину примітив візир Ібрагім-паша, який пізніше й подарував її Сулейману.

Дружина султана [ред.]

Сулейман І, син Селіма І Грізного (Явуза), був одним з найвідоміших турецьких султанів. В Європі його звали Пишний, а в Туреччині — Кануні (Законодавець) — за створення зводу законів, спрямованих на захист інтересів феодалів і закріплення селян за їхніми земельними ділянками, які належали поміщикам. Фактично це було введення кріпосного права.

Спочатку — наложниця, Роксолана стала великим коханням султана. Сулейман адресував їй свою любовну поезію (султан був поетом і писав під псевдонімом Мухіббі).

У гаремі, званому Бабус-сааде, тобто «Брами блаженства», Роксолана отримала за гострий язик і розкотистий сміх прізвисько Хуррем, що означає «Та, що сміється»[2].

Перший син Сулеймана і Роксолани народився у 1521 році.

За законами віри, султан міг мати чотири законні дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка, всі дружини повинні були прийняти мусульманство.

  • Справжнє ім'я першої дружини Сулеймана, Фюлане, невідоме. Одружився він з нею у 1511 році, під час перебування у Кафі. Вона народила йому сина Махмуда, який помер під час епідемії віспи 29 листопада 1521 року. В житті Сулеймана вона не відіграла значної ролі, а згодом — померла.
  • Друга його дружина називалася Гульфем Султан (тур. Güfem Sułtan). Її сином був Мюрад. Він також помер під час епідемії віспи 10 листопада 1521 року. Гюфем задушили за наказом Сулеймана у 1562 році.
  • Третя — Махідевран Султан (тур. Mâhidevrân Sułtan), була більш знана як Gülbahar («Весняна троянда»). По смерті Махмуда її син Мустафа (правитель провінції Меніса з 1533 року) початково був названий наступником Сулеймана. Згодом він був страчений за наказом султана.
  • Четвертою дружиною Сулеймана стала Анастасія (Олександра) Лісовська. Її назвали Хуррем Султан (тур. Hürrem Sultan), а у Європі знали як Роксолану.

Шлюб та гучне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися в 1530 році. Султан надав їй ранг баш-кадуни — головної (а фактично — єдиної) дружини і звертався до неї «Хасекі», що означає «Мила серцю». Хурем виявилася не лише бажаною коханкою, але й цікавою, розумною співбесідницею, досвідченою в мистецтвах і державних справах. У дні розлуки (а Сулейман зробив 13 військових походів) вони переписувалися вишуканими віршами перською і арабською мовами[2].

Одна з найосвіченіших жінок свого часу, Роксолана приймала іноземних послів, відповідала на послання іноземних правителів, впливових вельмож і художників. В XVI столітті флорентійці навіть помістили парадний портрет Хуррем, для якого вона позувала венеціанському художникові, у своїй картинній галереї. То був єдиний жіночий портрет серед зображень бородатих султанів у тюрбанах[2].

Згодом Роксолана запропонувала султану побудувати мечеть, що носила ім'я Сулеймана. Цю ідею реалізував придворний архітектор Сінан. В цій мечеті згодом султаншу і поховали.

Діти [ред.]

Роксолана народила султану 6 дітей — п'ятеро синів і одну доньку Міхрімах.

За переказами, Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міхрімах. У 1539 році її видали заміж за Рустем-пашу, який пізніше став великим візирем. Сулейман також збудував на честь доньки мечеть.

З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. В тому числі і син Сулеймана від третьої дружини Gülbahar — Мустафа. Існує версія, що саме Роксолана, плетучи інтриги проти Мустафи, спровокувала його смерть — налаштувала батька проти сина (за наказом Сулеймана Мустафу задушили).

Легенда додає, що Джахангір помер з жалю за своїм братом.

Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом з 12 000 своїх людей переховувався в Персії. Скориставшись допомогою персів, ворогів Османської імперії, він став зрадником. Згодом Сулейман порозумівся з персидським шахом, в результаті чого, в обмін на 4 000 золотих монет, прихильників Баязида було вбито, а його самого, разом з чотирма синами, видано посланцям султана. Смертний вирок, який виніс Сулейман своєму синові, було виконано 28 листопада 1562 року.

Смерть [ред.]

Роксолана померла 18 квітня 1558 року (за іншими версіями — 1561 або 1563). Після її смерті Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об'єктів, присвячених Роксолані.

Сам султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 року під час військового походу на Угорщину. Тіло падишаха (без серця і нутрощів) забрали до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою — в мавзолеї, збудованому на подвір'ї мечеті Сулеймана…

Опис сучасників [ред.]

Сучасники Роксолани описували її «скоріше як милу, ніж красиву». Венеціанець Наваджеро писав, нібито:

«Султан так сильно кохав Роксолану, що в османській династії ще не було жінки, яку б поважали так само»[3].

На його думку, в неї був дуже милий вигляд і вона добре знала примхи Сулеймана.

Венеційський посол Домініко Тревізано казав, що Роксолана «молода, але не красива» (італ. «giovane, ma non bella»), а стамбульський люд вважав її за відьму[3].

В 1554 році Домініко Тревізано писав про Роксолану:

«Для його величності султана це така кохана дружина, що, — переказують, — відколи він її спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки; такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай міняти жінок»[3].

Політика [ред.]

Свій великий вплив на султана Роксолана використовувала для політичних інтриг, впливала на зовнішню політику, листувалася з Бона Сфорца та польським королем Сигізмундом II Августом. Двоє з її листів до короля збереглися. А протягом її життя Османська імперія загалом мала мирні стосунки з Польським королівством.

Також Роксолана брала участь у визначенні наступника трону: не без її допомоги Селім по смерті батька зайняв трон як Селім II.

Благодійність Роксолани [ред.]

  • Коштом і стараннями Роксолани збудований Хасекі Гурем Султан комплекс (Бакф) в Єрусалимі для прочан, який складався з караван-сараю, мечеті, школи, «кухні» (в якій прочанам 2 рази на день давали безкоштовно їжу)
  • Також подібні комплекси були засновані нею для прочан по дорозі з Мекки до Єрусалиму.
  • Коштом і стараннями Роксолани збудовані також ряд комплексів в Медині, Мецці, Єрусалимі, Стамбулі, Едірні.
  • в Стамбулі відомий Хассекі Хуррем Султан Гамам як частина комплексу Софійського собору і Хасекі Гурем Султан Мечеть з шпиталем біля жіночого невільничого ринку.

Жертви інтриг султанші [ред.]

Першою жертвою Роксолани деякі дослідники називають видатного державного діяча Туреччини, візира-мецената, Ібрагіма, якого в 1536 році було звинувачено у зайвій симпатії до Франції і задушено за наказом султана. Місце Ібрагіма відразу зайняв Рустем-паша. Роксолана віддала за нього свою 17-річну доньку Міхрімах. А пізніше і Рустем-паша не зміг уникнути придворних інтриг — йому відрубали голову.

Восени 1553 року Сулейман Пишний готувався до війни з перським шахом. Існує версія, що Роксолана та Рустем-паша зуміли переконати султана, що його спадкоємець Мустафа зав'язав тісні стосунки з персами і прагне повалити його. За наказом Сулеймана, Мустафу задушили. Французький посол доповідав:

«Все це відбувалося на очах султана-батька»[3].

Представник германського імператора Бузбек доповідав:

«Сулейман, відділений стіною шатра від міста, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих», дорікаючи їм за повільність гнівними жестами»[3]
.

Пророк Мухаммед заборонив проливати кров султанів та їхніх спадкоємців, тому Мустафу, Баязіда і його п'ятьох малих дітей, онуків султана, було задушено зеленим шнурком. Махідевран, мати Мустафи, збожеволіла від горя й невдовзі померла. Валіде Хафіза, мати Сулеймана, при зустрічі зробила синові зауваження щодо «заколоту», страти і ролі в цьому його улюбленої дружини. Після цього Хафіза прожила менше місяця. Вважається, що деяка кількість отрути, не без участі Роксолани, «допомогла» їй померти[3].

Також існує версія, що після сходження на престол Селіма Роксолана доручила вбити інших його братів, аби позбутися можливих конкурентів. Були знайдені інші сини Сулеймана, яких йому народжували дружини та наложниці. Загалом було вбито близько сорока чоловік.

Значення [ред.]

В історії [ред.]

З початку правління Роксолани розпочався період, який історики називають «правління привілейованих жінок» або «правління султанш» — період впливу дружин султанів на своїх чоловіків (друга половина XVI — перша половина XVII століття).

Деякі історики вважають, що Роксолана піклувалася і про свою батьківщину — нібито вона докладала зусиль для звільнення своїх співвітчизників, запобігала нищівним набігам татар. Хоча чітких свідчень про саме таке її ставлення до України немає. На противагу цьому є факти, що татари, як і раніше, здійснювали щорічні набіги на територію, з якої походила Роксолана, чинили жорстокі розправи, забирали велику кількість полонених. Під час одного з таких походів вони зруйнували Запорізьку Січ і змусили козаків шукати порятунку в російського царя Івана Грозного. Приблизно в той самий час уперше було впроваджено суворе мито для християнських паломників, які прямували до Храму Гробу Господнього, а на ці кошти була побудована мечеть[3].

Український письменник Павло Загребельний, який ретельно дослідив історію Роксолани і написав про неї роман, на питання «Як Роксолана допомагала Україні через Сулеймана?» в одному з інтерв'ю відповів:

«Ніяк. Почитайте історію Грушевського: за час його правління татари (ними фактично керували турки) здійснили 38 набігів (майже по одному кожного року). В султана до Роксолани були душевні симпатії, але вони мали домашній характер. Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість. До речі, її розум та характер нагадує Тимошенко. З деяких джерел відомо, що вона була невисокого зросту, не була красунею, але була дуже чарівною. В неї був якийсь особливий ніс, який хвалив навіть Вольтер. Він говорив, що «заради нього Сулейман міг би віддати всю Європу»[3].

Ще двічі султан Османської імперії (Сулейман ІІ та його близький друг ті великий візир Ібрагім, вже у XVII столітті, брали шлюб.Султан з українкою.А Ібрагім - з сестрою Сулеймана Пишного, її звали Хатідже Турхан Султан, була матір'ю султана Мехмеда IV і відома тим, що збудувала у Стамбулі біля Галатського мосту велику мечеть Йені Джамі.

У культурі [ред.]

Громадська баня (гаммам), побудована Сінаном в Стамбулі за наказом Роксолани

З ім'ям Роксолани пов'язано спорудження в Стамбулі багатьох історичних пам'яток. А її життя та діяльність привернули увагу численних митців, зокрема, письменників та живописців, які присвятили їй чимало творів. Також в Україні її ім'ям сьогодні називають музичні ансамблі, сорти горілки, груш, крейсерську яхту, зовнішньоторговельне виробниче об'єднання тощо.

Архітектура [ред.]

Існує версія, що спогади про пережиті після полону приниження постійно переслідували Хурем. Нібито невипадково султанша, як тільки у неї з'явилися гроші, звеліла знести невільничий ринок і поставити на його місці мечеть, медресе і богадільню. Мечеть і лікарня в будівлі богадільні донині носять ім'я султанші, так само як і прилеглий до них район міста.


У Стамбулі ім'я Роксолани носить також велика громадська лазня (хаммам), побудована за її наказом Сінаном. Нині це пам'ятник архітектури, що охороняється державою. Лазня була побудована на гроші Хурем за умови, що прибутки від її експлуатації йтимуть на підтримку в належному стані мечеті Айя-Софія (колишній Софійський собор Константинополя).

Література [ред.]

Про султаншу Хурем написано декілька романів, десятки історичних досліджень різними мовами, в яких її нерідко зображають як жорстоку злочинницю. Про неї також писали італійські дипломати, що були при турецькому дворі, і навіть Вольтер.

Образ Хурем за чотири з половиною століття вкрився такою кількістю чуток, легенд, суперечливих оцінок, зазначають історики, що фактично неможливо розгледіти справжню подобу цієї жінки.

В Україні про Роксолану написані:

У світі про Роксолану написані:

Музика [ред.]

Про Роксолану написано біля двох десятків музичних творів, серед них:

Кіно [ред.]

Театр [ред.]

Роль Роксолани зіграла Олександра Копитіна.

Вшанування пам'яті [ред.]

В Рогатині, її рідному місті, в честь неї названа площа, на якій встановлений пам'ятник.

Галерея [ред.]

Примітки [ред.]

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Roxelana
  1. ↑ а б За версією польського письменника Станіслава Ржевуцького, Роксолану звали Олександра
  2. ↑ а б в Полищук А. Наследство Сулеймана Великолепного // Вокруг света. — № 6. — 1997. — С. 42.
  3. ↑ а б в г д е ж и РОКСОЛОНА: Міф чи гордість // CITY LIFE/ — № 5. — 2005. - С. 18 — 25.

Література [ред.]

Основна [ред.]

Додаткова [ред.]

  • Ali Kunh al-ahbar.- universite kutupanesi. — № 5959. — var. 341.
  • Bragadino Pietro // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti al Senato,- Florencia, 1855. — т. IX (= сер. З, т.1).
  • Hammer J. V. Histoire de l'Empire Ottoman. — Paris, 1836. — т. V. — 769 c.
  • Muhimme (Збірник пояснень законодавчих актів Османської імперії): У 80-ти т. — Т. 4-6.
  • Navagelo Bernardo // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti al Senato. — Florencia, 1840. — т. III (= сер. З, т. І) — С. 74.
  • Антонович В. Драгоманов М. Историческия песни малорусскаго народа. — 1874. — 432 с.
  • Антонович В. Мемуары, касающиеся истории южной России. — Т. І. (додаток до «Киевской Старины». 1889. — май, август, сентябрь).

Див. також [ред.]

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Роксолана&oldid=12537250