Роксолана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Роксолана («Русинка»)
Лісовська Анастасія (або Олександра[1]) Гаврилівна
Khourrem.jpg
невідомий художник, XVI століття
4-та
дружина султана Сулеймана I Пишного Османська імперія
Початок правління: 1530
Кінець правління: 15 березня 1558
Попередник:
Дата народження: близ. 1506
Місце народження: м. Рогатин, Івано-Франківська область або Чемерівці, Хмельницька область[2]
Дата смерті: 15 березня 1558
Місце смерті: Стамбул, Османська імперія
Дружина: Гуррем Султан
Діти: Селім II, Мехмед, Баязид, Джингір та донька Міріам (Міхрімах)
Батько: Гаврило Лісовський
Мати: Олександра Лісовська
Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Лісовська.

Роксола́на (Лісо́вська Анастасі́я (або Олекса́ндра[1]) Гаври́лівна; * бл. 1506 — † 15 березня 1558, деякі дослідники називають 1561 або 1563) — наложниця, а згодом — улюблена дружина султана Османської імперії Сулеймана І Пишного, за однією версією — дочка священика з міста Рогатин Івано-Франківської області, за іншою — з містечка Чемерівці Хмельницької області). У 1518 році під час нападу на місто полонена кримськими татарами. Згодом потрапила до султанського гарему. Як дружина Сулеймана І Пишного мала великий вплив на чоловіка й османську політику, посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II, відіграючи при ньому велику роль як султанша-мати (валіде).

З ім'ям Роксолани пов'язано спорудження в Стамбулі багатьох історичних пам'яток, а її життя та діяльність привернули увагу численних митців, зокрема письменників та живописців, які присвятили їй низку творів.

Зміст

[ред.] Біографія

Народилася майбутня султанша приблизно у 1506 році. Достеменно дата її народження невідома. Під питанням і її дівоче прізвище та навіть ім'я. В джерелах XVI століття немає інформації щодо її імені, але багато пізніших традицій, наприклад, українська, і вперше — лише в XIX столітті, називають її Анастасією, а в польського письменника Станіслава Ржевуцького взагалі згадується ім'я Олександра.

Народилася майбутня султанша в сім'ї священика Гаврила Лісовського з Рогатина — невеликого містечка в Західній Україні (а за версією Михайла Орловського, Роксолана родом з містечка Чемерівці).

Під час одного з традиційних набігів татар, приблизно у 1520 році, була захоплена в полон і переправлена, ймовірно, спочатку до кримського міста Кафа (тепер — Феодосія), а потім — в Стамбул, де дівчину примітив візир Ібрагім-паша, який пізніше й подарував її Сулейману.

[ред.] Дружина султана

Сулейман I Пишний
Мечеть Сулеймана в Стамбулі, 2006

Сулейман І, син Селіма І Грізного (Явуза), був одним з найвідоміших турецьких султанів. В Європі його звали Пишний, а в Туреччині — Кануні (Законодавець) — за створення зводу законів, спрямованих на захист інтересів феодалів і закріплення селян за їхніми земельними ділянками, які належали поміщикам. Фактично це було введення кріпосного права.

La Rossa 1550

Спочатку — наложниця, Роксолана стала великим коханням султана. Сулейман адресував їй свою любовну поезію (султан був поетом і писав під псевдонімом Мухіббі).

У гаремі, званому Бабус-сааде, тобто «Брами блаженства», Роксолана отримала за гострий язик і розкотистий сміх прізвисько Хуррем, що означає «Та, що сміється»[3].

Перший син Сулеймана і Роксолани народився у 1521 році.

За законами віри, султан міг мати чотири законні дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка, всі дружини повинні були прийняти мусульманство.

  • Ім'я першої дружини Сулеймана невідоме. Одружився він з нею у 1511 році, під час перебування у Кафі. Вона народила йому сина Махмуда, який помер під час епідемії віспи 29 листопада 1521 року. В житті Сулеймана вона не відіграла значної ролі, а згодом — померла.
  • Друга його дружина називалася Гульфем Султан (тур. Güfem Sułtan). Її сином був Мюрад. Він також помер під час епідемії віспи 10 листопада 1521 року. Гюфем задушли за наказом Сулеймана у 1562 році.
  • Третя — Махідевран Султан (тур. Mâhidevrân Sułtan), була більш знана як Gülbahar («Весняна троянда»). По смерті Махмуда її син Мустафа (правитель провінції Меніса з 1533 року) початково був названий наступником Сулеймана. Згодом він був страчений за наказом султана.
  • Четвертою дружиною Сулеймана стала Анастасія (Олександра) Лісовська. Її назвали Хурем Султан (тур. Hürrem Sultan), а у Європі знали як Роксолану.

Шлюб та гучне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися в 1530 році. Султан надав їй ранг баш-кадуни — головної (а фактично — єдиної) дружини і звертався до неї «Хасеки», що означає «Мила серцю». Хурем виявилася не лише бажаною коханкою, але й цікавою, розумною співбесідницею, досвідченою в мистецтвах і державних справах. У дні розлуки (а Сулейман зробив 13 військових походів) вони переписувалися вишуканими віршами на перській і арабській мовах[3].

Одна з найосвіченіших жінок свого часу, Роксолана приймала іноземних послів, відповідала на послання іноземних правителів, впливових вельмож і художників. В XVI столітті флорентійці навіть помістили парадний портрет Гурем, для якого вона позувала венеціанському художникові, у своїй картинній галереї. То був єдиний жіночий портрет серед зображень бородатих султанів у тюрбанах[3].

Згодом Роксолана запропонувала султану побудувати мечеть, що носила ім'я Сулеймана. Цю ідею реалізував придворний архітектор Сінан. В цій мечеті згодом султаншу і поховали.

[ред.] Діти

Селім II Мест — 11-й султан Османської імперії.
Син Сулеймана І і Роксолани
Склеп (тюрбе) Роксолани

Роксолана народила султану 6 дітей — п'ятеро синів і одну доньку Міхрімах.

За переказами, Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міхрімах. У 1539 році її видали заміж за Рустем-пашу, який пізніше став великим візирем. Сулейман також збудував на честь доньки мечеть.

З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. В тому числі і син Сулеймана від третьої дружини Gülbahar — Мустафа. Існує версія, що саме Роксолана, плетучи інтриги проти Мустафи, спровокувала його смерть — налаштувала батька проти сина (за наказом Сулеймана Мустафу задушили).

Легенда додає, що Джангір помер з жалю за своїм братом.Але насправді помер через те, що призвичаївся Мустафою до опію.

Баязид, після невдалої спроби вбити Селіма, разом з 12 000 своїх людей переховувався в Персії. Скориставшись допомогою персів, ворогів Османської імперії, він став зрадником. Згодом Сулейман порозумівся з персидським шахом, в результаті чого, в обмін на 4 000 золотих монет, прихильників Баязида було вбито, а його самого, разом з чотирма синами, видано посланцям султана. Смертний вирок, який виніс Сулейман своєму синові, було виконано 28 листопада 1562 року.

[ред.] Смерть

Роксолана померла 18 квітня 1558 року (за іншими версіями — 1561 або 1563). Після її смерті Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об'єктів, присвячених Роксолані.

Сам султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 року під час військового походу на Угорщину. Тіло падишаха (без серця і нутрощів) забрали до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою — в мавзолеї, збудованому на подвір'ї мечеті Сулеймана...

[ред.] Опис сучасників

«Роксолана і султан»
Карл Антон Хакель, 1780
Міський музей Майнца

Сучасники Роксолани описували її «скоріше як милу, ніж красиву». Венеціанець Наваджеро писав, нібито:

«Султан так сильно кохав Роксолану, що в османській династії ще не було жінки, яку б поважали так само»[4].

На його думку, в неї був дуже милий вигляд і вона добре знала примхи Сулеймана.

Венеційський посол Домініко Тревізано казав, що Роксолана «молода, але не красива» (італ. «giovane, ma non bella»), а стамбульський люд вважав її за відьму[4].

Тіціан 1550

В 1554 році Домініко Тревізано писав про Роксолану:

«Для його величності султана це така кохана дружина, що, — переказують, — відколи він її спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки; такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай міняти жінок»[4].

[ред.] Політика

Свій великий вплив на султана Роксолана використовувала для політичних інтриг, впливала на зовнішню політику, листувалася з Бона Сфорца та польським королем Сигізмундом II Августом. Двоє з її листів до короля збереглися. А протягом її життя Османська Імперія загалом мала мирні стосунки з Польським королівством.

Також Роксолана брала участь у визначенні наступника трону: не без її допомоги Селім по смерті батька зайняв трон як Селім ІІ.

[ред.] Жертви інтриг султанші

Портрет Роксолани
Melchior Lorichs, 1581

Першою жертвою Роксолани деякі дослідники називають видатного державного діяча Туреччини, візира-мецената, Ібрагіма, якого в 1536 році було звинувачено у зайвій симпатії до Франції і задушено за наказом султана. Місце Ібрагіма відразу зайняв Рустем-паша. Роксолана віддала за нього свою 12-річну доньку Міріам, хоча Рустему було в той час за п'ятдесят. А пізніше і він не зміг уникнути придворних інтриг — йому відрубали голову.

Восени 1553 року Сулейман Пишний готувався до війни з перським шахом. Існує версія, що Роксолана та Рустем-паша зуміли переконати султана, що його спадкоємець Мустафа зав'язав тісні стосунки з персами і прагне повалити його. За наказом Сулеймана, Мустафу задушили. Французький посол доповідав:

«Все це відбувалося на очах султана-батька»[4].

Представник германського імператора Бузбек доповідав:

«Сулейман, відділений стіною шатра від міста, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих», дорікаючи їм за повільність гнівними жестами»[4]
.

Пророк Мухаммед заборонив проливати кров султанів та їхніх спадкоємців, тому Мустафу, Баязіда і його п'ятьох малих дітей, онуків султана, було задушено зеленим шнурком. Гульбехар, мати Мустафи, збожеволіла від горя й невдовзі померла. Валіде Хафса, мати Сулеймана, при зустрічі зробила синові зауваження щодо «заколоту», страти і ролі в цьому його улюбленої дружини. Після цього Хамсе прожила менше місяця. Вважається, що деяка кількість отрути, не без участі Роксолани, «допомогла» їй померти[4].


Також існує версія, що після сходження на престол Селіма Роксолана доручила вбити інших його братів, аби позбутися можливих конкурентів. Були знайдені інші сини Сулеймана, яких йому народжували дружини та наложниці. Загалом було вбито близько сорока чоловік.

[ред.] Значення

Портрет Роксолани невідомий художник, Венеція, XVIII століття

[ред.] В історії

З Роксолани розпочався період, який історики називають «правління привілейованих жінок» або «правління султанш» — період впливу дружин султанів на своїх чоловіків (друга половина XVI — перша половина XVII століття).

Деякі історики вважають, що Роксолана піклувалася і про свою батьківщину — нібито вона докладала зусиль для звільнення своїх співвітчизників, запобігала нищівним набігам татар. Хоча чітких свідчень про саме таке її ставлення до України немає. На противагу цьому є факти, що татари, як і раніше, здійснювали щорічні набіги на територію, з якої походила Роксолана, чинили жорстокі розправи, забирали велику кількість полонених. Під час одного з таких походів вони зруйнували Запорізьку Січ і змусили козаків шукати порятунку в російського царя Івана Грозного. Приблизно в той самий час уперше було впроваджено суворе мито для християнських паломників, які прямували до Храму Гробу Господнього, а на ці кошти була побудована мечеть[4].

Український письменник Павло Загребельний, який ретельно дослідив історію Роксолани і написав про неї роман, на питання «Як Роксолана допомагала Україні через Сулеймана?» в одному з інтерв'ю відповів:

«Ніяк. Почитайте історію Грушевського: за час його правління татари (ними фактично керували турки) здійснили 38 набігів (майже по одному кожного року). В султана до Роксолани були душевні симпатії, але вони мали домашній характер. Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість. До речі, її розум та характер нагадує Тимошенко. З деяких джерел відомо, що вона була невисокого зросту, не була красунею, але була дуже чарівною. В неї був якийсь особливий ніс, який хвалив навіть Вольтер. Він говорив, що «заради нього Сулейман міг би віддати всю Європу»[4].

Ще двічі султани Османської імперії (Сулейман ІІ та Ібрагім І), вже у ХVІІ столітті, брали шлюб з українками. Одна з них, Хатідже Турхан Султан, була матір'ю султана Мехмеда ІV і відома тим, що збудувала у Стамбулі біля Галатського мосту велику мечеть Йені Джамі.

[ред.] У культурі

Громадська баня (хаммам), побудована Сінаном в Стамбулі за наказом Роксолани

З ім'ям Роксолани пов'язано спорудження в Стамбулі багатьох історичних пам'яток. А її життя та діяльність привернули увагу численних митців, зокрема, письменників та живописців, які присвятили їй чимало творів. Також в Україні її ім'ям сьогодні називають музичнi ансамблi, сорти горiлки, груш, крейсерську яхту, зовнiшньоторговельне виробниче об'єднання, тощо.

[ред.] Архітектура

Існує версія, що спогади про пережиті після полону приниження постійно переслідували Хурем. Нібито невипадково султанша, як тільки у неї з'явилися гроші, звеліла знести невільничий ринок і поставити на його місці мечеть, медресе і богадільню. Мечеть і лікарня в будівлі богадільні донині носять ім'я султанші, так само як і прилеглий до них район міста.

У Стамбулі ім'я Роксолани носить також велика громадська лазня (хаммам), побудована за її наказом Сінаном. Нині це пам'ятник архітектури, що охороняється державою. Лазня була побудована на гроші Хурем за умови, що прибутки від її експлуатації йтимуть на підтримку в належному стані мечеті Айя-Софія (колишній Софійський собор Константинополя).

[ред.] Література

Осип Назарук. «Роксоляна». Обкладинка аудіокниги

Про султаншу Хурем написано декілька романів, десятки історичних досліджень на різних мовах, в яких вона нерідко зображується в образі жорстокої злочинниці. Про неї також писали італійські дипломати, що були при турецькому дворі, і навіть Вольтер.

В Україні про Роксолану написані:

Серед українських істориків першим про Роксолану написав Агатангел Кримський — в 1924 році.

Образ Хурем за чотири з половиною століття вкрився такою кількістю чуток, легенд, суперечливих оцінок, зазначають історики, що фактично неможливо розгледіти справжню подобу цієї жінки.

[ред.] Роман Загребельного

Павло Загребельний джерелами свого роману про Роксолану називав книгу ученого-східознавця Агатангела Кримського «Історія Туреччини», в якій Роксолані відведено біля 20 сторінок, і три томи творів московського академіка Гордлевського про історію Туреччини[4].

Також Загребельний особисто був у Туреччині — в місцях, що пов'язані з Роксоланою. Відвідав місто Рогатин Івано-Франківської області, де народилася Настя Лісовська. Письменник так говорив про свою книгу:

«Як пташка клює, так і письменник по крихті збирає звідусіль інформацію. Я намагався написати роман, максимально наближений до дійсних подій. Роман рецензувався в Москві, все було перевірено, життєвий фактаж достовірний. А взагалі мені епоха Сулеймана Пишного нагадує Кремль»[4].

На питання журналістів, чи вважає він Роксолану національною гордістю, Павло Загребельний відповів:

«Її життєвий шлях і досягнення — це її особиста гордість. Я ж особисто не став би називати її національною гордістю»[4].
.

[ред.] Музика

Про Роксолану написано біля двох десятків музичних творів:

[ред.] Кіно

  • Про султаншу знято телесеріал «Роксолана» (1997) з Ольгою Сумською в головній ролі (виробництво — Україна).
  • Також знято турецький телесеріал "Чудова епоха"("Muhtesem Yuzyil", 2011-2012) режисером Тайланом Бирадерлером на основі декількох історичних матеріалів та історичних джерелах.

[ред.] Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
  1. ↑ а б За версією польського письменника Станіслава Ржевуцького, Роксолану звали Олександра
  2. ↑ За версією історика М.Я. Орловського, Роксолана родом з містечка Чемерівці
  3. ↑ а б в Полищук А. Наследство Сулеймана Великолепного // Вокруг света. — № 6. — 1997. — С. 42.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м РОКСОЛОНА: Міф чи гордість // CITY LIFE/ — № 5. — 2005. - С. 18 — 25.

[ред.] Література

[ред.] Основна

[ред.] Додаткова

  • Ali Kunh al-ahbar.- universite kutupanesi. — № 5959. — var. 341.
  • Bragadino Pietro // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti al Senato,- Florencia, 1855. — т. IX (= сер. З, т.1).
  • Hammer J. V. Histoire de l'Empire Ottoman. — Paris, 1836. — т.V. — 769 c.
  • Muhimme (Збірник пояснень законодавчих актів Османської імперії): У 80-ти т. — Т. 4-6.
  • Navagelo Bernardo // Alberi Eug. Le relazioni degli ambasciatori Veneti al Senato. — Florencia, 1840. — т. III (= сер. З, т. І) — С. 74.
  • Антонович В. Драгоманов М. Историческия песни малорусскаго народа. — 1874. — 432 с.
  • Антонович В. Мемуары, касающиеся истории южной России. — Т. І. (додаток до "Киевской Старины". 1889. - май, август, сентябрь).

[ред.] Див. також

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A0%D0%BE%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B0&oldid=8999742
Особисті інструменти
Простори назв

Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами