Калина звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Калина звичайна
Калина звичайна
Калина звичайна
Біологічна класифікація
Царство: Рослини (Plantae)
Відділ: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Дводольні (Magnoliopsida)
Родина: Адоксові (Adoxaceae)
Рід: Калина (Viburnum)
Вид: Калина звичайна (V. opulus)
Біноміальна назва
Viburnum opulus
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Viburnum opulus
ITIS logo.jpg ITIS: 35270
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 85293
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Viburnum opulus

Gatunek leczniczy darkgreen on 102 255 0 6C transparent.svg Калина звичайна, червона калина (лат. Viburnum opulus); місцеві назви: карина, калена, калинина — високий гіллястий кущ заввишки 2-4 м з сірою корою, з роду калина (Viburnum), родини Адоксових (Adoxaceae).

Гарний плодовий і декоративний чагарник. Росте на всій території Україні, особливо в поліській та лісостеповій зонах.

Опис[ред.ред. код]

Пагони зеленувато-сірі з супротивними, великими (до 57 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі.

Квіти зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття: крайові квітки — великі, білі, безплідні; серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, віночок (до 5 мм у діаметрі) п'ятироздільний, тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик короткий з трироздільною приймочкою, зав'язь нижня.

Плоди — ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5-14 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть взимку.

Калина звичайна росте в підліску мішаних і листяних лісів, по берегах рік і водойм. Краще росте на понижених, добре зволожених місцях. Рослина зимостійка, тіньовитривала, але вимоглива до вологи. Квітне у травні — червні, плоди достигають у вересні.

Розмножують її зеленими і здеревілими живцями, відводками, насінням[1].

Поширення[ред.ред. код]

Карта поширення підвидів калини звичайної: var. opulus (зеленим), var. sargentii (блакитним) та var. americanum (бузковим).

Калина має євросибірський ареал зростання. У дикому стані росте в центральній і південній Європі, в Малій Азії, у Північній Африці, в європейській частині Росії. На півночі і заході Росії зустрічається рідше. Зустрічається у Західному і середньому Сибіру, а також у східних і північних областях Казахстану.

Північний кордон євроазійського ареалу проходить по 65° пн. ш. і досягає південного берега Білого моря, перетинаючи Північну Двіну у напрямку до Уральського хребта (61° пн. ш.). Звідси кордон спускається на південь до 59° пн. ш., потім знову досягає 61° пн. ш. і по р. Конді проходить до Західного Сибіру, перетинає Об (на 62° пн. ш.) простягається майже паралельно до її правого берега. Потім опускається на південь до 59° пн. ш., перетинає Єнісей і по цій паралелі досягає 99° сх. д.; далі межа ареалу калини відхиляється на південний схід і доходить до прибайкальського вигину Лєни. Тут, приблизно на 105° сх. д., знаходяться найсхідніші місця росту калини звичайної[2].

Південна межа євроазійського ареалу калини перетинає Ангару дещо вище Ангарська і північними передгір'ями Східних Саян доходить майже до широти Красноярська; потім, перетинаючи цей хребет майже в меридіальному напрямку, йде до Західних Саян і південніше Абакана (53° сх. ш.) перетинає Єнисей. Далі, спускаючись до півдня по передгір'ях Західних Саян, межа ареалу доходить до Алтаю, проходить тут приблизно по 52° сх. ш. Потім через СемейПавлодарОмськ, перестинаючи річки Ішим і Тобол, проходить Курган і виходить до Уральського хребта.

В Україні зростають два аборигенні види роду Viburnum: калина звичайна (Viburnum opulus) та гордовина (Viburnum lantana). Калина звичайна поширена майже по всій Україні. Основні райони заготівель — Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області та Крим. Запаси сировини значні.

Калина — рослина лісової і лісостепової зон; у степових районах зустрічається тільки по долинах річок. Калина є звичайною рослиною лісових ценозів, у складі підліску росте розсіяно, переважно у вологих хвойних, листяних і мішаних лісах, на галявинах, в чагарниках, на вирубках, по берегах річок, озер і боліт. Чистих заростей калина практично не утворює.

Близький вид[ред.ред. код]

Калина цілолиста, або гордовина, (Viburnum lantana L.) — відрізняється від калини звичайної опушеними пагонами, простими яйцеподібними дрібнозубчастими листками, зверху зморшкуватими темно-зеленими, знизу густо-опушеними, часто повстистими. Стиглі кістянки чорні. Поширена переважно в Лісостепу і Степу. Росте в підліску листяних і мішаних лісів Європи, Азії і Африці. Тіньовитривала рослина. Має властивість омолоджувати свою кору. Висоту може мати до 4 метрів.

У корі є вітаміни і пектин. У країнах Кавказу може використовуватися деревина для виготовлення чарівних паличок. В Україні культивується популярний вид гордовини: Viburnum lantana 'Variegatum'.

«Червона калина» в українській культурі[ред.ред. код]

Калина звичайна — дуже популярна в народі, оспівана в народних піснях рослина.

Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірок. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло».[3] Зокрема, її вважають символом України.[4] Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу. Найбільше цей давній фольклорний образ виступає словом-символом як домінанта в асоціативному зв'язку калина — дівчина (мати), калина — Україна, калина — кров. Домінує загальнопоширена спорідненість «калина — дівчина». Цю стійку асоціацію розглядали видатні фольклористи Микола Костомаров, О. Веселовський, Олександр Потебня. [5]

Багато народних легенд та казок складено про калину. Серед них такі відомі як «Калинова сопілка», «Калиновий міст», «Про Калинку і Килимку».

Також калина вважалась «весільним деревом» і була обов'язковою учасницею весільного обряду. Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки й гостинці.

Другий вид символічної спорідненості калина — Україна притаманний найбільше стрілецьким і повстанським пісням. Плоди калини стали символом мужності людей, що віддали своє життя боротьбі за Україну. Для українців, що відстоювали загальнонаціональні інтереси, вели непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девізом стало варіанти пісні С. Чарнецького, Г. Труха «Ой у лузі червона калина»:[5]

Плоди калини
…А ми тую червону калину підіймемо,
А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо…

Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів калина — кров за традицією зберігається і у піснях воєнної тематики нового часу:

У діброві при долині вітер повіває,
Там над стрільчиком калина слізоньки ковтає.
Ой червоні тії сльози з стрілецької рани,
Впав бідненький при долині, більше вже не стане

Подібно, «калина на могилі» має стійке символічне значення: тужлива пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:[5]

А на тій могилі червона калина,
За стрільцем ридає молода дівчина.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Кора

Кора містить глікозид вібурнін, дубильні речовини (близько 2%), солі валеріанової і каприлової кислот, оцтову, мурашину, пальмітинову, ізовалеріанову, олеїнову, лінолеву, капронову, і церотинову кислоти, смоли (близько 6,5%), цукри, фітостерин, виявлено сапоніни тритерпенової структури (близько 7%).

Плоди

Плоди калини містять цукри 5-6 % (за іншими даними — інвертний цукор близько 32%[6]), білки (0,37 %), ізовалеріанову й оцтову кислоти (2,56 %), дубильні і фарбувальні речовини, вітамін С, флавоноїди (астрагалін, кверцетин, кемпферол, пеонозид та інші), біфлавоноїд аментофлавон.
Пектинові речовини представлені, переважно, протопектином.[7] Органічні кислоти у стиглих плодах калини звичайної представлені, в основному, яблучною, лимонною, мурашиною, каприловою, валеріановою, ізовалеріановою і хлорогеновою, є також сліди хінної, кофейної і оцтової кислот, що становлять до 3%[8]. Зелені плоди (на відміну від стиглих) багаті також хінною і кофейною кислотами, вміст яких значно знижується при дозріванні[7].

Здатність накопичувати аскорбінову кислоту до певного рівня є генетично зумовленою видовою ознакою. В.П. Петрова (1986) вважає, що окультурення дикорослих рослин сприяє формуванню великих ягід, але вміст аскорбінової кислоти при цьому знижується[7].

Амінокислотний склад плодів калини звичайної дуже мало вивчений. Тільки за останні роки В.Д. Іванов зі співавторами (1985) та Д. К. Шапіро, І. Р. Кісілевський зі співавторами (1992) встановили наявність у плодах калини звичайної 13 вільних амінокислот, серед яких переважає серин, глютамінова кислота, аланін (відповідно 14,9:21,8:37,2 мг/100 г).[9][10] Аргінін, аспарагінова кислота, гліцин, гістидин, ізолейцин, лейцин, лізин, пролін, треонін становлять 2,6-8,5 мг/100 г[9][6]

У плодах калини звичайної міститься тирозин, який в організмі людини є попередником гормонів адреналіну, норадреналіну, тироксину, трийодтироніну. Калина є акумулятором таких хімічних елементів, як калій, залізо, алюміній, цинк. Вивчення мінерального складу засвідчило, що плоди характеризуються високим вмістом сполук марганцю – 0,03; міді – 0,40; брому – 0,12; селену – 9,75; нікелю – 0,23; стронцію – 0,33; срібла – 0,08; йоду – 0,09; бору – 3,2 мг/г.[9][7][8]

Квіти

У квітках виявлено флавоноїди, органічні кислоти, вітамін С та ефірну олію[11].

Насіння

В насінні виявлено жирну олію (близько 21%).

Практичне використання[ред.ред. код]

В народній медицині відома з XIV ст.

Лікарська, харчова, вітамінозна, медоносна, фарбувальна і декоративна рослина.

У науковій медицині застосовується кора калини (лат. Cortex Viburni) як кровоспинний засіб при внутрішніх кровотечах, особливо маткових, як заспокійливий — при істерії, а також знижує кров'яний тиск.

Плоди використовують як сечогінний і вітамінний засіб, при шлункових і простудних хворобах.

Екстракт кори на 50% спирті у співвідношенні 1:10 призначають для припинення маткових кровотеч, а також для усунення болю при менструаціях. Вживають всередину по 20-30 крапель 2-3 рази на добу за 30 хв до їди[6]. Водний відвар кори у співвідношенні 1:20 вживають по 1 столовій ложці 3 рази на добу за 30 хв до їди як гемостатичний, антисептичний та болетамувальний засіб[6].

У народній медицині кору застосовують при простуді, золотусі, носових кровотечах; плоди (лат. Fructus Viburni opuli) — при геморої; сік — при горлових простудах, кашлі, хворобах шкіри(настій плодів калини п'ють проти фурункулів, карбункулів, екземи, різних висипів на тілі[11]). Квітки і плоди — при склерозі, туберкульозі легень, гіпертонії, захворюванні нирок, серцевих хворобах і як потогінний засіб. Є дані про позитивний вплив плодів при лікуванні ракових захворювань (сік з плодів калини з медом використовували в народній медицині для лікування раку молочної залози, для профілактики раку шлунка при гіпоацидному гастриті[11]), діатезу, виразки шлунка.

У дерматології й косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів та пігментних плям на обличчі[11].

У гомеопатії застосовують есенцію з свіжої кори. У ветеринарній практиці квітки й плоди використовують при лікуванні ящура, запалень слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і ротової порожнини тварин.

В їжу плоди калини вживають після проморожування, коли вони втрачають гіркий смак. Плоди їстівні, хоча у великих кількостях шкідливі для дітей. Злегка токсичні властивості ягід, найвиразніше зникають після перших приморозків, або при високій температурі[12]. У народі з плодів калини готують начинку для пирогів, киселі, пастилу, приправи до м'ясних страв. Роздушені ягоди з насінням або тільки витиснений сік можна змішувати з цукром у співвідношенні один до одного і зберігати в підвалі або холодильнику[1].

Завдяки високому вмісту пектинів плоди калини використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують, як чайно-кавові сурогати.

Сферичні суцвіття калини звичайної, форма «сніжна куля» (буль-де-неж)

Калина — посередній пізньовесняний медо- і пилконос, що дає підтримуючий взяток. Медопродуктивність її до 30 кг з 1 га.

Плоди калини дають червону фарбу, кора — чорно-зелену, придатну для фарбування шерсті.

Деревина жовтувато-бура з білою заболонню, використовується для дрібних виробів. Є дані про високу ефективність плодів проти деяких бактерій і вірусів.

Декоративне значення[ред.ред. код]

Калина звичайна має високі декоративні властивості як у період цвітіння, так і при достиганні плодів. У культурі зустрічається ряд форм. З декоративних форми калини особливо поширена форма буль-де-неж — Viburnum opulus var. sterile з великими повними сніжно-білими суцвіттями.

  • Калина звичайна, форма карликова[1]. Чагарник у формі кулі, до 1 м в діаметрі, з дрібним листям, майже не квітне. Цінується за низькорослу кулясто-декоративну форму куща. Добре розмножується зеленими живцями, порослю і відводками.
  • Калина звичайна, форма «сніжна куля» (буль-де-неж)[1]. Крупний чагарник висотою до 5 м. Квітки стеріальні, зібрані у великі, спочатку зеленуваті, потім сніжно-білі кулясті суцвіття. Квітне щорічно і рясно. Розмножують відводками та зеленими живцями. Цінується за винятково декоративне і рясне цвітіння[1]. Використовується у парках, для створення окремих груп і живоплотів.

Калина звичайна ціниться в лісомеліоративних насадженнях як ґрунтозахисна порода, а також порода, що приваблює корисних птахів.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Плоди калини восени

Кору збирають з молодих пагонів у квітні — травні шляхом нанесення кільцевих надрізів, які з'єднують потім поздовжніми. Сушать на горищах, під наметами, розстилаючи тонким шаром. Сушіння припиняють, коли кора стає ламкою. Вихід сировини — 34-40 %. Кору пресують і упаковують у тюки або пакети вагою по 50 або 75 кг. Строк зберігання — до чотирьох років.

Плоди збирають у вересні — жовтні (також, після перших заморозків), зрізуючи ножами або секаторами, складають у кошики. Сушать у печах або сушарках при температурі 50-60°. Потім обмолочують, відділяючи гілочки і плодоніжки, сортують. Сухі плоди пакують у мішки вагою по 20, 30, 40 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях, на стелажах.

Після збирання зв'язані в пучки ґрона калини можна довго зберігати в неопалюваних приміщеннях або на горищах[1].

Квітки калини звичайної (лат. Flores Viburni opuli) збирають у період цвітіння, швидко сушать у затінку і зберігають у коробках, вистелених папером. Квітки використовують лише в народній медицині[11].

Калина гордовина має неїстівні плоди, але ціниться як підлісок в лісомеліоративних насадженнях на чорноземних ґрунтах.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича. — Киев : Урожай, 1985. — 664& с., ил. Тираж 120 000 экз.
  2. Б. М. Зузук, Р. В. Куцик, Калина звичайна (Viburnum opulus L.)
  3. http://vyshyvanka.blox.ua/2008/06/Znaki-starodavnih-vishivanok.html «Знаки стародавніх вишиванок»]
  4. Божок, О. П. 'Дерева, оспівані народом', Символ дерева у світовій культурі та художній творчості, Науковий вісник НЛТУ України — Львів: НЛТУ України. — 2006. — Вип.16.4. — 284 с.
  5. а б в Кузьменко, О. М. 'Дерева, оспівані народом', Символіка калини в українських піснях національно-визвольних змагань XX ст., Науковий вісник НЛТУ України — Львів: НЛТУ України. — 2006. — Вип.16.4. — 284 с.
  6. а б в г Товстуха Є.С. Фітотерапія.  — К.: Здоров'я, 1990 —304 с., іл., 6,55 арк. іл. Тир. 75 000 прим. ISBN 5-311-00418-5
  7. а б в г Петрова В.П. Биохимия дикорастущих плодово-ягодных растений. – К.: Вища школа, 1986. — 287 с.
  8. а б Смирнова А.С. О возможности использования в медицине плодов, цветков и листьев калины обыкновенной. — Рига: Каунас, 1974. — 156 с
  9. а б в Иванов В.Д., Ладыгина Е.Я. Химический состав плодов различных видов калины// Фармация. – 1983, №1. – С. 65-70.
  10. Шапиро Д.К., Кисилевский И.Р. и др. Биохимический состав плодов форм калины обыкновенной, произрастающих в Полесье и Лесостепи Украины// Раст. рес-сы. – 1992, вып. 2. – С. 54-63.
  11. а б в г д Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник/ Відп. ред. А.М.Гродзінський.—К.: Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М.П.Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992.—544с. ISBN 5-88500-055-7
  12. Grochowski Wiesław: Jadalne owoce leśne. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Rolnicze i Leśne, 1986. ISBN 83-09-00021-9.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф.Я. Попович, Б.К. Гапоненко, Н.М. Коваль и др.; Под ред. Ф.Я.Поповича. — Киев : Урожай, 1985.— с.664, ил. Тираж 120 000 екз.
  • Солодухин Е.Д. Калина. М.: Лесная промышленность, 1985. 77 c.
  • Єлін, Ю. Я., Зерова, М. Я., Лушпа, В. І., Шаброва, С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
  • Зузук, Б. М., Куцик, Р. В. 'Калина звичайна (Viburnum opulus L.)', журнал «Провізор» № 23’2007, № 24’2007 (продовження), № 01’2008 (продовження)
  • Витковский В. Л. Плодовые растения мира. СПб.; М.; Краснодар: Лань, 2003. 592 c.
  • Плеханова М. Калина // Настольная книга садовода. Составитель А.А. Юшев. СПб: Лань, 2000. стр. 169-174.
  • Аксенова Н.А., Фролова Л.А. Деревья и кустарники для любительского садоводства и озеленения. М.: Изд-во МГУ, 1989. 160 с.

Посилання[ред.ред. код]