Королівство Румунія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Королівство Румунія
Regatul României

королівство
Flag of the United Principalities of Romania (1862 - 1866).svg
 
Flag of the Moldavian Democratic Republic.svg
 
Flag of Austria-Hungary (1869-1918).svg
1881 — 1947


Flag of Romania (1965-1989).svg
 
Flag of Moldavian SSR.svg
 
Flag of Ukrainian SSR.svg
 
Flag of Bulgaria.svg
Flag of Romania.svg Kingdom of Romania - Big CoA.svg
Прапор Герб
Девіз
Nihil Sine Deo
Romania Mare (judete si regiuni istorice).JPG
Столиця Бухарест
Мова(и) румунська
Форма правління конституційна монархія
 - 1881–1914 Кароль I
 - 1914–1927 Фердинанд I
 - 1927–1930 Міхай I (1ше правління)
 - 1930–1940 Кароль II
 - 1940–1947 Міхай I (2ге правління)
Romania1941.png

Королі́вство Руму́нія — історична держава, що існувала з 1881 по 1947 роки на території сучасної Румунії та окрім цього включала в себе Бессарабію, Північну Буковину, Південну Добруджу.

Географічні та демографічні дані[ред.ред. код]

Територія[ред.ред. код]

Королівство Румунія в різні роки свого існування охоплювало різні території. До моменту проголошення Румунії королівством до складу держави входили Валахія, Молдова, Добруджа. Східний кордон королівства проходив по річкам Прут та Дунай, південий — по річці Дунай, східний проходив вздовж західних меж Банату, північний — по верхів'ях Карпатських гір, а потім на схід до Прута, на південному сході королівство виходило до Чорного моря.


В 1913 році, за результатами Другої Балканської війни, Румунія анексувала Південну Добруджу, що до цього належала Болгарії. Масштабна зміна меж відбулася в 1918 році, з розпадом Австро-Угорщини і Російської імперії. Після розпаду цих держав до складу Румунії увійшли Банат, Буковина, Трансільванія, Марамуреш, Бессарабія (остання в СРСР вважалася окупованою територією). З 1918 по 1940, кордони Румунії пролягали на півдні від Кранево на березі Чорного моря до Туртукайської гори на березі Дунаю, далі на заході від Туртукайської гори на Дунаї, потім проходить прямою лінією до Чорного моря на південь від Кранево, потім по Дунаю до Баната; в Банаті межа повертала на північ (цей регіон був розділений на дві частини Румунією і Югославією), а потім біля кордонів Угорщини на північний схід і проходила по північних районах Трансільванії до Буковини; тут вона повертала на схід і прямувала до Дністра, а потім по Дністру на південь до Дністровського лиману і Чорного моря.

Королівство Румунія з 1881 по 1918 роки; так зване Старе королівство

У 1940, королівство втратило низку регіонів: Північну Трансільванію, що відійшла до Угорщини, Бессарабію і Буковину, що увійшли до складу Радянського Союзу, Південну Добруджу, знову увійшла до складу Болгарії. Тепер східний кордон королівства знову проходив по Пруту і Дунаю, а кордон в Добруджі проходив по лінії 1912 року. Румунська територія значно скоротилася. Під час Другої світової війни Румунія напала на СРСР, окупувавші Бессарабію, Буковину і межиріччя Дністра і Південного Бугу. Ці території, крім Трансністрії, були оголошені румунською владою складовою частиною Румунії. Трансністрія була окупаційною зоною. Після Другої світової війни Румунії була повернута лише Північна Трансільванія, в свою чергу район Герца, острів Зміїний і кілька островів в дельті Дунаю відійшли до СРСР.

Королівство Румунія до Першої світової війни межувало з Болгарією, Сербією, Австро-Угорщиною та Російською імперією. В результаті Першої світової війни виникли нові держави, і в XX столітті королівство межувало з Болгарією, Югославією, Угорщиною, Чехословаччиною, Польщею, СРСР. Напередодні Другої світової війни Румунія втратила спільні кордони з Чехословаччиною та Польщею.

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

цинути Румунії на 1939

Столицею королівства був Бухарест. Основною адміністративно-територіальної одиницею — жудець. Територія королівства Румунії за весь час його існування неодноразово змінювалася, тому в різні періоди своєї історії в королівстві було різна кількість жудеців. Наприкінці XIX — початку XX століття Румунія ділилася на 3 провінції (Валахія, Добруджа та Молдова), кожна з яких складалася з округів. Всього в державі було 32 округи, аналогічні пізніше введеному жудецю. До того моменту в складі Румунії не було Бессарабії, Південної Добруджі та Трансільванії. У 19381940 королівство ділилося на цинути Арджеш, Крішурь, Дунеря, Жиу, Мерій, Муреш, Ністру, Прут, Сучава, Тиміш.

У 1918— 1940, Румунія досягла максимального розширення своїх кордонів за свою історію, в цей момент в ній був 71 жудець[1]: Алба (центр  — Алба-Юлія), Арад (центр  — Арад), Арджеш (центр  — Куртя-де-Арджеш), Бакеу (центр  — Бакеу), Бая (центр  — Фелтічені), Біхор (центр  — Орадя), Ботошані (центр  — Ботошані), Брашов (центр  — Брашов), Бреїла (центр  — Бреїла), Бузеу (центр  — Бузеу), Белць (центр   — Бєльці), Васлуй (центр  — Васлуй), Влашка (центр  — Джурджу), Вилча (центр  — Римніку-Вилча), Горж (центр  — Тиргу-Жіу), Долж (центр  — Крайова), Дорохой (центр  — Дорохой), Дуростор (центр  — Силистра), Димбовіца (центр  — Тирговіште), Ізмаїл (центр  — Ізмаїл), Ілфов (центр  — Бухарест), Каліакра (центр  — Базарджик), Караш (центр  — Оравиця), Кагул (центр  — Кагул), Клуж (центр  — Клуж), Ковурлуй (центр  — Галац), Констанца (центр  — Констанца), Кимпулунг (центр  — Кимпулунг), Лапушна (центр  — Кишинів), Марамуреш (центр  — Сірет), Мехедінць (центр  — Дробета-Турну-Северін), Муреш (центр  — Тиргу-Муреш), Мусчел (центр  — Кимполунг), Несеуд (центр  — Бистриця), Нямц (центр  — П'ятра-Нямц), Одорхей (центр  — Одорхей), Олт (центр  — Слатіна), Орхей (центр  — Оргіїв), Прахова (центр  — Плоєшті), Путна (центр  — Фокшани), Роман (центр  — Роман), Романаці (центр   — Каракал), Римніку-Серат (центр  — Римніку-Серат), Радівці (центр  — Радівці), Сату-Маре (центр  — Сату-Маре), Северин (центр  — Лугож), Сібіу (центр   — Сібіу), Сомеш (центр  — Деж), Сорока (центр  — Сороки), Сторожинець (центр  — Сторожинець), Сучава (центр  — Сучава), Селаж (центр  — Залеу), Текуч (центр  — Текуч), Телеорман (центр  — Турну-Мегуреле), Тігіна (центр  — Тигина, сучас. Бендери), Тіміш Торонтал (центр  — Тімішоара), Трей Скауне (центр — Сфинту-Георге), Тулча (центр — Тулча), Турда (центр  — Турда), Тутова (центр  — Бирлад), Тирнава-Маре (центр  — Сігішоара), Тирнава-Міке (центр  — Блаж), Фегераш (центр  — Фегераш), Фелчиу (центр  — Хуші), Хотин (центр  — Хотин), Хунедоара (центр  — Дева), Чернеуць (центр  — Чернівці), Четатя-Албе (центр  — Четатя-Албе, сучас. Білгород-Дністровський), Чук (центр  — Меркур'я-Чук), Яломіца (центр  — Келераші), Ясси (центр  — Ясси).

У 1940, Румунія втратила жудець Белць, Ізмаїл, Кагул, Лапушна, Орхей, Сорока, Сторожинець, Тигина, Хотин, Чернеуць, Четатя-Албе (увійшли до складу СССР), Біхор, Клуж, Марамуреш, Муреш, Несеуд, Одорхей, Сату-Маре, Сомеш, Селаж, Трей Скауне, Чук (увійшли до складу Угорщини), Дуростор і Каліакра (увійшли до складу Болгарії)[1].

Населення[ред.ред. код]

Кількість жителів Румунії не було постійним, приріст населення в кінці XIX століття був високим. У 1890, у Румунії проживало 5 300 000 осіб, у 1900  — 6 000 000 осіб, у 1910  — 6 900 000 осіб, у 1915  — 7 800 000 осіб, у 1921 населення країни різко збільшилася, переважно за рахунок розширення території в попередні роки, і склало 15 600 000 осіб. У 1939 в державі вже проживало 19 900 000 осіб. З втратою Північної Трансільванії, Південної Добруджі, Північної Буковини та Бессарабії чисельність населення держави скоротилася за рахунок втрати частини жителів, що проживали на цих територіях, і склала 13 600 000 осіб. З поверненням Північної Трансільванії напередодні ліквідації монархії у 1946 році число жителів Румунії знову зросло і становило 15 800 000 осіб[2].

Румунські селяни, малюнок 1920 року

Основу населення держави становили румуни, їх чисельність в різні роки складала від 71,9 % (1930) до 92,2 % (1899). До 1918 року друге місце за чисельністю після румун займали євреї (близько 5 %). після 1918 року другим за чисельністю народом королівства стали трансільванські угорці (секеї та чангоші), євреї зайняли четверте місце (після німців). в 1930 році кількість угорців в Румунії становило 7 % або 1 400 000 людина, німців  — 4,1 %, євреїв  — 4 %. Згідно з переписом населення 1930 року, русини та українці складали 3,2 %, росіяни  — 2,3 %, болгари  — 2 %. Також в Румунії проживали турки, гагаузи, чехи, словаки, серби, хорвати, словенці, поляки, татари, вірмени, албанці тощо.[3] В 1930 році 73 % жителів королівства назвали своєю рідною мовою румунський, 8,6 %  — угорський, 4, 2 %  — російська, 3,6 %  — український, 2,9 %  — їдиш, 2 %  — болгарський, 1, 6 %  — турецький та татарський. Згідно з переписом населення, 72 % населення Румунії сповідували православ'я, 7,9 %  — греко-католицизм, 8 %  — римо-католицизм, 3,9 %  — кальвінізм, 2,2 %  — лютеранство[3].

Історія[ред.ред. код]

Було проголошено князем (домнітором) Румунії у 1881 році. Під час Другої Балканської війни завоювало Південну Добруджу. В 1918 році значно розширило свою територію, включивши до свого складу Трансильванію, Банат, Бессарабію та Буковину. У 1940 році втратило ряд територій, зокрема вищеперелічені (окрім півдня Трансильванії та Банату). У Другій світовій війні внаслідок внутрішніх заворушень та зовнішньополітичної ізоляції виступило на боці Німеччини. В 1944 році на територію держави увійшли радянські війська, а в 1947 році королівство було перетворене на Румунську Народну Республіку.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б {{cite web − |url = http://www.whp057.narod.ru/ruman.htm − |title = Румунія − |work = World Wide History Project − |accessdate = 2009-02-28 − |lang = ru − |deadlink = 404 − }}
  2. {{cite web − |url = http://www.tacitus.nu/historical-atlas/population/balkans.htm − |title = Population of Eastern Balkans − |publisher = Historical Atlas − |accessdate = 2009-03-07 − |lang = en − |archiveurl = http://www.webcitation.org/65hJzY7KG − |archivedate = 2012-02-24 − }}
  3. а б Populaţia pe Neamuri (Romanian). Institutul Central de Statistică. с. XXIV. Процитовано 2008-07-20.