Історія Кіровоградської області

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Істо́рія Кіровогра́дської о́бласті починається з III—IV тисячоліття до нашої ери з часів трипільської культури.

Давня історія[ред.ред. код]

Географія поширення Трипільської археологічної культури

Перші люди на території сучасної Кіровоградщини з'явилися дуже давно. Племена давніх мисливців, скотарів та землеробів у ході історичного поступу та законів природи безперервно змінювали один одного на цій не завжди гостинній землі. Про найдавніші віхи історії краю свідчать численні викопні пам'ятки, відкриті археологами.

Трипільські поселення, які представляють одну з найяскравіших археологічних культур доби енеоліту, виявлено біля сіл Данилової Балки, Луполового та Сабатинівки Ульянівського району. Найбільші ж поселення епохи Трипілля містилися на території Новоархангельського району - поселення-гіганти Володимирівка та Небелівка. Знайдене археологами давнє поселення біля села Сабатинівки навіть дало назву археологічній культурі пізнього періоду бронзової доби. Сабатинівська культура існувала у XIV–XII століттях до нової ери, мала характерну кам'яну архітектуру, розвинуту, як на той час, металургію та хліборобсько-скотарське господарство.

У 1949 році в Чорному лісі, біля села Богданівки Знам'янського району, було виявлене давнє городище, дослідженням якого займався професор О. І. Тереножкін. Передскіфську культуру, одним із важливих центрів якої було знайдене городище, за топонімічною прив'язкою знахідки археологи охрестили чорноліською. Чорноліська культура являє собою перехідний етап від бронзової до залізної доби та охоплює значний відрізок історії краю. Характеризується орним землеробством, скотарством, високим розвитком ремесел, серед яких особливе місце посідала бронзоливарна справа. У VII столітті до нової ери чорноліські племена, перебуваючи під сильним впливом скіфської степової культури, дали початок новому середньодніпровському землеробському народу — скіфам-орачам, перші писемні згадки про яких знаходимо ще у батька світової історії Геродота.

Перший крок у вітчизняних наукових дослідженнях археологічних пам'яток краю було зроблено у 1763 році, коли за наказом останнього командира Нової Сербії генерал-поручика О. П. Мельгунова в урочищі Кучерові Байраки (тепер — у Знам'янському районі) розкопали скіфський курган під назвою Лита Могила (початок VI століття до нової ери).

Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, чиє перебування (з XI століття до нової ери) на території Кіровоградщини зафіксоване істориками, були кіммерійці. У VII столітті до нової ери Кіммерію підкорили східні племена скіфів, що спромоглися створити власну державу з ефективною військовою організацією та самобутньою культурою.

До Великої Скіфії як окрема її область входила земля скіфів-орачів, що лежала у межиріччі Дністра і Дніпра. На південь від території скіфів-орачів між Гіпанісом (Південним Бугом) і Борисфеном (Дніпром) простягалася земля алазонів. На межі цих двох народів знаходилася загадкова місцина Ексампей (Екзампай), яку греки називали Священними Шляхами, бо саме тут був загальноскіфський сакральний центр, де сходилися шляхи з усіх країв Великої Скіфії. Давньогрецький історик Геродот записав, що в Ексампеї стояв велетенський казан, відлитий за наказом царя Аріанта з наміром своєрідного перепису населення — кожний підвладний йому скіф мав принести по наконечнику стріли, з яких і був відлитий пам'ятник величі й могутності скіфської держави та її володаря. Місцевість Екзампай займала вододіл Чорного Ташлика та Мертвоводу, вершина якого з позначкою 269 метрів над рівнем моря знаходиться біля села Вільні Луки Кропивницької сільради Новоукраїнського району області. Це узвишшя серед степів і було центром скіфського царства, де ніби-то стояв священний казан Аріанта. Сакральний центр збігався з географічним центром Великої Скіфії, описаної Геродотом як тетрагон, що майже вписується у межі сучасної України.

У III столітті до нової ери скіфські народи були підкорені й асимільовані войовничими племенами сарматів. Виникла нова держава — Сарматія, котра відігравала важливу роль на міжнародній арені античного світу.

У першій половині III століття нової ери сарматські завойовники повторили долю скіфів, будучи підкореними племенами готів. Готія набула могутності у середині IV століття нової ери за правління короля Германаріха, довгий час залишалася впливовим гравцем античної історії, вдало воюючи з таким військовим гігантом, як Рим, проте супроти об'єднаного союзу східно-слов'янських племен — антів виявилася заслабкою. У 375 році ослаблена і виснажена постійними війнами Готія була розгромлена азійськими племенами гунів.

Легендарний цар гунів Аттіла у V столітті нової ери створив могутню і величну державу, терени якої простягались від Волги до Рейну. Сарматія ввійшла до її складу під назвою Припонтійської Скіфії, управління якою цар доручив своєму старшому синові — Еллаку. Після смерті Аттіли (453 рік) імперія гунів розпалася.

Колишня Скіфія опинилася під владою нових завойовників — племен обрів (аварів). Далі естафету підкорення цих земель перехопив Хозарський каганат — федерація прикаспійських і причорноморських племен.

Середньовіччя[ред.ред. код]

У 1362 році на території Кіровоградщини відбулась одна з наймасштабніших литовсько-татарських битв - Битва на Синіх Водах, внаслідок якої до ВКЛ було приєднано Поділля і відвойовано Київ.

Новий час[ред.ред. код]

У 1-й пол. 18ст. північна частина суч. Кіровоградщини належала до задніпровських сотень Миргородського полку, південна — до земель Війська Запорозького

У другій половині XV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Пізніше, впродовж майже трьох століть, територія області здебільшого входила до земель «Вольностей Війська Запорізького». Перша битва Визвольної війни українського народу 16481654 рр. під Жовтими Водами відбулася саме на території сучасної Кіровоградщини.

У середині XVIII століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році було адміністративно засновано Нову Сербію, а в 1754 році — фортецю Святої Єлисавети, що згодом з форштадтами стала Єлисаветградом (сучасний Кропивницький) — центром повіту Херсонської губернії.

З відміною військових поселень в середині XIX ст. економіка краю розвивалась інтенсивніше. У 18681869 рр. залізниця з'єднала Єлисаветград з Одесою і Кременчуком, через три роки — Харковом і Миколаєвом. Розвитку набули підприємства переробної та харчової промисловості.

Освіта, культура[ред.ред. код]

Єлисаветград на межі XIX—ХХ століть був відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок українській професійній трупі, заснованій Марком Кропивницьким у Єлисаветграді восени 1882 р.

Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки у 1917—1920 роках: це і діяльність Володимира Винниченка на посту голови уряду Української держави, й жертовна відвага тисяч безіменних героїв Канізького повстання та Холодноярської республіки.

У подальшій історії краю відбувалися складні процеси становлення соціалістичної економіки.

Економіка[ред.ред. код]

Область посідала одне з провідних місць за рівнем сільськогосподарського виробництва. На її підприємствах вироблялися будівельні матеріали, меблі, взуття, видобувалось буре вугілля.

Повоєнні втрати[ред.ред. код]

Суворим випробуванням стали роки другої світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тис. 860 чоловік, в оборонних та наступальних боях загинуло 152 тис. 155 осіб. Майже 400 звільнювачів області удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1958 році Кіровоградську область нагороджено орденом Леніна.

Кіровоградщина у новій Україні[ред.ред. код]

З 24 серпня 1991 року Кіровоградщина є невід'ємною складовою Української держави.

Джерела[ред.ред. код]

  • Громко Т. В. Семантичні особливості народної географічної термінології Центральної України (на матеріалі Кіровоградщини). — Кіровоград, 2000. — 175 с.