Історія Кіровоградської області

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Істо́рія Кіровогра́дської о́бласті починається з III—IV тисячоліття до нашої ери з часів трипільської культури.

Давня історія[ред. | ред. код]

Географія поширення Трипільської археологічної культури

Перші люди на території сучасної Кропивниччини з'явилися дуже давно. Племена давніх мисливців, скотарів та землеробів у ході історичного поступу та законів природи безперервно змінювали один одного на цій не завжди гостинній землі. Про найдавніші віхи історії краю свідчать численні викопні пам'ятки, відкриті археологами.

Трипільські поселення, які представляють одну з найяскравіших археологічних культур доби енеоліту, виявлено біля сіл Данилової Балки, Луполового та Сабатинівки Ульянівського району. Найбільші ж поселення епохи Трипілля містилися на території Новоархангельського району - поселення-гіганти Володимирівка та Небелівка. Знайдене археологами давнє поселення біля села Сабатинівки навіть дало назву археологічній культурі пізнього періоду бронзової доби. Сабатинівська культура існувала у XIV–XII століттях до нової ери, мала характерну кам'яну архітектуру, розвинуту, як на той час, металургію та хліборобсько-скотарське господарство.

У 1949 році в Чорному лісі, біля села Богданівки Знам'янського району, було виявлене давнє городище, дослідженням якого займався професор О. І. Тереножкін. Передскіфську культуру, одним із важливих центрів якої було знайдене городище, за топонімічною прив'язкою знахідки археологи охрестили чорноліською. Чорноліська культура являє собою перехідний етап від бронзової до залізної доби та охоплює значний відрізок історії краю. Характеризується орним землеробством, скотарством, високим розвитком ремесел, серед яких особливе місце посідала бронзоливарна справа. У VII столітті до нової ери чорноліські племена, перебуваючи під сильним впливом скіфської степової культури, дали початок новому середньодніпровському землеробському народу — скіфам-орачам, перші писемні згадки про яких знаходимо ще у батька світової історії Геродота.

Перший крок у вітчизняних наукових дослідженнях археологічних пам'яток краю було зроблено у 1763 році, коли за наказом останнього командира Нової Сербії генерал-поручика О. П. Мельгунова в урочищі Кучерові Байраки (тепер — у Знам'янському районі) розкопали скіфський курган під назвою Лита Могила (початок VI століття до нової ери).

Найдавнішим з відомих за своєю назвою народів, чиє перебування (з XI століття до нової ери) на території Кіровоградщини зафіксоване істориками, були кіммерійці. У VII столітті до нової ери Кіммерію підкорили східні племена скіфів, що спромоглися створити власну державу з ефективною військовою організацією та самобутньою культурою.

До Великої Скіфії як окрема її область входила земля скіфів-орачів, що лежала у межиріччі Дністра і Дніпра. На південь від території скіфів-орачів між Гіпанісом (Південним Бугом) і Борисфеном (Дніпром) простягалася земля алазонів. На межі цих двох народів знаходилася загадкова місцина Ексампей (Екзампай), яку греки називали Священними Шляхами, бо саме тут був загальноскіфський сакральний центр, де сходилися шляхи з усіх країв Великої Скіфії. Давньогрецький історик Геродот записав, що в Ексампеї стояв велетенський казан, відлитий за наказом царя Аріанта з наміром своєрідного перепису населення — кожний підвладний йому скіф мав принести по наконечнику стріли, з яких і був відлитий пам'ятник величі й могутності скіфської держави та її володаря. Місцевість Екзампай займала вододіл Чорного Ташлика та Мертвоводу, вершина якого з позначкою 269 метрів над рівнем моря знаходиться біля села Вільні Луки Кропивницької сільради Новоукраїнського району області. Це узвишшя серед степів і було центром скіфського царства, де ніби-то стояв священний казан Аріанта. Сакральний центр збігався з географічним центром Великої Скіфії, описаної Геродотом як тетрагон, що майже вписується у межі сучасної України.

У III столітті до нової ери скіфські народи були підкорені й асимільовані войовничими племенами сарматів. Виникла нова держава — Сарматія, котра відігравала важливу роль на міжнародній арені античного світу.

У першій половині III століття нової ери сарматські завойовники повторили долю скіфів, будучи підкореними племенами готів. Готія набула могутності у середині IV століття нової ери за правління короля Германаріха, довгий час залишалася впливовим гравцем античної історії, вдало воюючи з таким військовим гігантом, як Рим, проте супроти об'єднаного союзу східно-слов'янських племен — антів виявилася заслабкою. У 375 році ослаблена і виснажена постійними війнами Готія була розгромлена племенами гунів.

Легендарний цар гунів Аттіла у V столітті нової ери створив могутню і величну державу, терени якої простягались від Волги до Рейну. Сарматія ввійшла до її складу під назвою Припонтійської Скіфії, управління якою цар доручив своєму старшому синові — Еллаку. Після смерті Аттіли (453 рік) імперія гунів розпалася.

Колишня Скіфія опинилася під владою нових завойовників — племен обрів (аварів). Далі естафету підкорення цих земель перехопив Хозарський каганат — федерація прикаспійських і причорноморських племен.

В І тисячолітті н. е. територію краю заселяють племена східних слов'ян. Як свідчить давньоруський літопис «Повість врем'яних літ», до розселення східнослов'янських племен в районі Середньої Наддніпрянщини жили племена уличів.

Найдавніша писемна згадка про край датується 1190 роком в «Київському літописі».

Землі сучасної Кропивниччини входили до складу Київської Русі. Саме тут проходила південна лінія укріплень проти кочовиків: печенігів, а згодом половців.

Сліди поселень Київської Русі (ІХ-ХІІІ ст.) знайдені біля сіл Свердликове, Нерубайка, Підвисоке та Торговиця.

Середньовіччя[ред. | ред. код]

У першій половині XIV ст. на території сучасного села Торговиця існувало досить велике золотоординське поселення. Підставою для такого датування стали знахідки монет ханів Узбека та Науруза.

Середньовічне місто було ставкою монгольського намісника. Місце для її спорудження мало велике стратегічне значення, адже саме тут містилася основна переправа через річку Синюха та проходив великий торговий шлях, який з'єднував землі Західної та Північної Європи з стародавнім караванним шляхом, продовженням Великого шовкового шляху.

У місті було прокладено водогін, який складався з циліндричних глиняних труб, скріплених між собою вапняним розчином. На березі річки досліджено лазню-hammamсхідного типу, яка мала подвійну підлогу з пустотами всередині, через які подавалося тепле повітря від печі. Стіни та підлога мали рожевий колір. Це друга подібна знахідка в Україні.

У 1362 році на території Кіровоградщини відбулась одна з наймасштабніших литовсько-татарських битв - Битва на Синіх Водах, внаслідок якої до ВКЛ було приєднано Поділля і відвойовано Київ.

Першим населеним пунктом Новоархангельщини, згаданим у письмових джерелах є сучасне село Торговиця, яке в літописі ХРОНІКА ЛИТОВСЬКА Й ЖМОЙТСЬКА позначене, як перше місто, визволене князем Ольгердом після Синьоводської битви. Це підтверджують і дані археології — під час розкопок міста виявлено залишки спалених будівель, шар попелу та наконечники стріл. Золотоординське місто було спалене, а територія краю ввійшла до складу Великого князівства Литовського.

У подальшому містечко відновилося вже під сучасною назвою — Торговиця, ставши важливим торговельним центром на межі лісостепової та степової України. Через нього проходив знаменитий Чорний шлях, який виходив з глибини Польщі, пролягав через Львів, Умань, Торговицю, Бобринець і закінчувався в Криму.

У часи Козаччини Торговиця перетворилася на козацьке містечко, яке було північно-західним форпостом Запорізької Січі. За часів Богдана Хмельницького в 1654 році у Торговиці було відкрито ило, тобто митницю. Першим митником гетьман призначив дозорця на прізвище Астаматій (Остафій Остапаненко). З відкриттям митниці Торговиця дуже швидко стала містечком з багатьма прикордонними і державними службами.

Новий час[ред. | ред. код]

У 1-й пол. 18ст. північна частина суч. Кіровоградщини належала до задніпровських сотень Миргородського полку, південна — до земель Війська Запорозького

У другій половині XV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Пізніше, впродовж майже трьох століть, територія області здебільшого входила до земель «Вольностей Війська Запорізького». Перша битва Визвольної війни українського народу 16481654 рр. під Жовтими Водами відбулася саме на території сучасного міста Кропивницький.

Протягом 16481649 та 16641676 років на території сучасної Кіровоградської області існував Торговицький козацький полк.

З історією краю пов'язана діяльність і кошового отамана Івана Сірка, війська якого базувалися тут, захищаючи козацькі землі від польських і татарських військ. У липні 1661 року його війська неподалік Торговиці розгромили значні сили татар, які вчинили грабіжницький похід на Брацлавщину.

У період Руїни територія краю неодноразово переходила з рук в руки. Під час цих протистоянь населені пункти неодноразово розграбовувалися і руйнувалися.

Після підписання Карловицького миру в 1699 році, територія Правобережжя річки Синюха надовго ввійшла до складу Речі Посполитої. Кордон між нею та Запоріжжям став проходити річками Синюха та Велика Вись.

У Торговиці, яка входила до володінь магнатів Потоцьких, в 1792 році відбулася подія, що кардинальним чином вплинула на історію всієї Центральної та Східної Європи. Тут вперше 14 травня був опублікований Акт, розроблений у Петербурзі під наглядом Катерини II. Цей документ увійшов у історію під назвою Торговицька конфедерація. Акт — це змова польських магнатів, спрямована проти реформ державного люду у Польщі. В її результаті відбувся другий поділ Речі Посполитої. Землі Правобережжя річки Синюха ввійшли до складу Російської імперії, а з 1797 року вони стали частиною Уманського повіту Київської губернії.

Встановлення царської влади над Запоріжжям після підписання Белградського мирного договору 1739 року стало початком відновлення козацького самоврядування. Межиріччя Синюхи, Бугу та Інгульця ввійшло до складу новоствореної Бугогардівської паланки.

1742 року навпроти польського містечка Торговиці за наказом Київського губернатора Бібікова почалося спорудження військового шанця та поселення. Роботами керував полковник Миргородського козачого полку Василь Капніст. За його домовленістю з графом Станіславом Потоцьким осадчий козак Давид Звенигородський привіз з Поділля20 українських сімей для заснування поселення. Військове містечко отримало назву Архангельський городок (Новоархангельськ) та стало центром однойменної козацької сотні Миргородського полку.

У середині XVIII століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році було адміністративно засновано Нову Сербію, а в 1754 році — фортецю Святої Єлисавети, що згодом з форштадтами стала Єлисаветградом (сучасний Кропивницький) — центром повіту Херсонської губернії.

З відміною військових поселень в середині XIX ст. економіка краю розвивалась інтенсивніше. У 18681869 рр. залізниця з'єднала Єлисаветград з Одесою і Кременчуком, через три роки — Харковом і Миколаєвом. Розвитку набули підприємства переробної та харчової промисловості.

1917 року територія сучасної Кіровоградської області входить до складу Української Народної Республіки. В подальшому Кропивниччина, як і вся Україна стала ареною кровопролитної боротьби за власну державність.

1920 року через територію області проходили військові підрозділи армії УНР, що здійснювали Перший Зимовий похід.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань ці землі надовго окуповані більшовицькими загарбниками.

У 19321933 роках в області організовано сталінський геноцид українців.

Освіта, культура[ред. | ред. код]

Єлисаветград на межі XIX—ХХ століть був відомий високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. На території краю діяли аматорські гуртки, що дали початок українській професійній трупі, заснованій Марком Кропивницьким у Єлисаветграді восени 1882 р.

Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки у 1917—1920 роках: це і діяльність Володимира Винниченка на посту голови уряду Української держави, й жертовна відвага тисяч безіменних героїв Канізького повстання та Холодноярської республіки.

У подальшій історії краю відбувалися складні процеси становлення соціалістичної економіки.

Економіка[ред. | ред. код]

Область посідала одне з провідних місць за рівнем сільськогосподарського виробництва. На її підприємствах вироблялися будівельні матеріали, меблі, взуття, видобувалось буре вугілля.

Повоєнні втрати[ред. | ред. код]

Суворим випробуванням стали роки другої світової війни. Кіровоградщина втратила 92 тис. 860 чоловік, в оборонних та наступальних боях загинуло 152 тис. 155 осіб. Майже 400 звільнювачів області удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

Також по Кіровоградській області станом на кінець червня 1945 року за агентурними й слідчими матеріалами на обліку перебували 1063 члени ОУН та особи, запідозрені у належності до націоналістичного підпілля. Із них: заарештовано НКДБ й СМЕРШ – 228; заарештовано німцями й доля їх не встановлена – 77; розроблялося за агентурними справами й справами-формулярами – 163; в розшуку перебувало – 87. Інші ж особи розроблялися за попередніми агентурними справами, на них накопичувався компрометуючий матеріал. Націоналістичне підпілля ОУН діяло на території області до 1950-х років.

У 1958 році Кіровоградську область нагороджено орденом Леніна.

Кіровоградщина у новій Україні[ред. | ред. код]

З 24 серпня 1991 року Кіровоградщина є невід'ємною складовою Української держави.

Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки», назву області має бути змінено на Кропивницьку.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Громко Т. В. Семантичні особливості народної географічної термінології Центральної України (на матеріалі Кіровоградщини). — Кіровоград, 2000. — 175 с.