Боббі Чарлтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Боббі Чарльтон)
Перейти до: навігація, пошук
Football pictogram.svg
Боббі Чарлтон
Bobby Charlton.jpg
Особові дані
Повне ім'я Роберт Челсі Чарльтон
Дата народження 11 жовтня 1937(1937-10-11) (79 років)
Місце народження Асінгтон, Велика Британія
Зріст 173 см
Громадянство Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
1951—1953
1953-1954
Англія «Іст Нортумберланд скулс»
Англія «Манчестер Юнайтед»
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1954–1973 Англія «Манчестер Юнайтед» 606 (199)
1973–1975 Англія «Престон Норт-Енд» 38 (8)
1976 Ірландія «Вотерфорд Юнайтед» 4 (1)
1976 Австралія «Мельбурн Вікторі» 14 (7)
Національна збірна**
Роки Збірна Ігри (голи)
1958–1970 Англія Англія 106 (49)
Тренерська діяльність***
Роки Команда Місце
1973–1975 Англія «Престон Норт-Енд»
1983 Англія «Віган Атлетік»
Звання, нагороди
Нагороди
Кавалер ордена Британської імперії
Лицар-бакалавр
]]

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію поновлено 9 лютого 2012.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
поновлено 9 лютого 2012.

*** Тільки на посаді головного тренера.

Сер Роберт Чарлтон (англ. Robert Charlton, нар. 11 жовтня 1937, Ашінгтон, Англія), більш відомий як Боббі Чарлтон (англ. Bobby Charlton) — англійський футболіст, нападник, чемпіон світу. Більшу частину кар'єри грав за «Манчестер Юнайтед», у якому був капітаном. Чарлтон був атакувальним півзахисником, мав відпрацьований дриблінг, точний пас і поставлений удар здалеку. Багато спеціалістів визнають його одним із найвидатніших футболістів Англії усіх часів[1].

Найкращий футболіст Європи 1966 року за версією журналу France Football. Включений до переліку «100 найкращих футболістів світу», складеного у 2004 році на прохання ФІФА легендарним Пеле. 2000 року ввійшов до переліку найкращих польових гравців XX століття, складеного Міжнародною федерацією футбольної історії і статистики (займає 10-е місце серед 50-ти обраних до переліку футболістів).

У дорослому футболі дебютував 1954 року виступами за команду клубу «Манчестер Юнайтед», в якій провів дев'ятнадцять сезонів, взявши участь у 606 матчах чемпіонату. Вижив у мюнхенській авіакатастрофі 1958 року, після чого допоміг будувати команду заново. Більшість часу, проведеного у складі «Манчестер Юнайтед», був основним гравцем атакувальної ланки команди. За цей час виборов титул володаря Кубка Англії, ставав чемпіоном Англії (тричі), володарем Суперкубка Англії з футболу (чотири рази), володарем Кубка чемпіонів УЄФА. Станом на 2016 рік залишається рекордсменом «Манчестер Юнайтед» за кількістю забитих голів, 249 голів. Йому також довгий час належав рекорд за кількістю матчів, проведених за «Юнайтед» (758[2]), який побив Раян Гіггз 21 травня 2008 року.

1958 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Англії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 13 років, провів у формі головної команди країни 106 матчів. На момент завершення кар'єри в збірній в 1970 році це був рекорд, який пізніше побив Боббі Мур, а потім Пітер Шилтон. Забив за збірну 49 голів. У вересні 2015 року цей позазник перевершив інший форвард «Манчестер Юнайтед» Вейн Руні.

Від 1973 до 1976 року грав у складі команд клубів «Престон Норт-Енд» (як граючий тренер) та «Вотерфорд Юнайтед».

Завершив професійну ігрову кар'єру в австралійському клубі «Мельбурн Вікторі», за команду якого виступав у 1976 році. 1983 року став директором «Вігана», а через рік увійшов до ради директорів «Манчестер Юнайтед», залишаючись на цій посаді дотепер. У 1994 році Боббі Чарльтон був посвячений у лицарі.

Ранні роки[ред.ред. код]

Четверо дядьків Боббі Чарлтона були футболістами: Джек Мілбурн («Лідс Юнайтед» і «Бредфорд Сіті»), Джордж Мілбурн («Лідс Юнайтед» та «Честерфілд»), Джиммі Мілбурн («Лідс Юнайтед» і «Бредфорд Сіті») і Стен Мілбурн («Честерфілд», «Лестер Сіті» і «Рочдейл»), але першим футбольним тренером юного Боббі стала його мати, Сіссі Мілбурн. Старший брат Бобі, Джек Чарлтон, спочатку працював у поліції, після чого став футболістом і грав у «Лідс Юнайтед».

9 лютого 1953 року під час матчу школярів Східного Нортумберленда головний скаут «Манчестер Юнайтед» Джо Армстронг[en] помітив учня Бедлінгтонської середньої школи Боббі Чарлтона. Після матчу 15-річний Боббі отримав пропозиції від кількох клубів, але підписав контракт саме з «Юнайтед». Сталося це 1 січня 1953 року. Разом з Чарлтоном контракт з «Юнайтед» підписав 15-річний Вілф Макгіннесс[3]. Мати Боббі була спочатку не впевнена у футбольній кар'єрі свого сина і Чарлтон почав вчитися на інженера, але вже в жовтні 1954 року Боббі уклав свій перший професійний футбольний контракт.

Чарлтон був одним зі знаменитих «малюків Басбі», групи юних і талановитих футболістів, вихованих на «Олд Траффорд» у 1940-х, 1950-х та 1960-х роках Меттом Басбі, який повністю розбудовував «Манчестер Юнайтед» після Другої світової війни. Боббі довів свій талант, регулярно забиваючи за молодіжний та резервний склади «Юнайтед», і в жовтні 1956 року дебютував за основний склад в грі проти «Чарльтон Атлетик». Тоді він проходив військову службу в Шрусбері (Басбі порадив йому саме це місто, тож по вихідних Боббі міг грати за «Юнайтед»). Разом з ним у Шрусбері служив інший футболіст «Манчестер Юнайтед» Данкан Едвардс.

Початок кар'єри за «Юнайтед»[ред.ред. код]

У своєму першому сезоні за основну команду 1956—1957 Чарлтон зіграв у 14 матчах. «Манчестер Юнайтед» виграв Перший дивізіон і дійшов до фіналу Кубка Англії, але зробити перший клубний «дубль» у XX столітті манкуніанцям завадила бірмінгемська «Астон Вілла». 19-річний Чарлтон взяв участь у фінальному матчі, який склався для «Юнайтед» невдало: голкіпер Рей Вуд зазнав перелому вилиці в зіткненні з центрфорвардом «Вілли» Пітером Макпарлендом. Боббі був кандидатом на заміну Вудса у воротах (у ті часи заміни у футболі не практикувалися), але воротарські рукавички надів Джекі Бланчфлауер. У підсумку «Юнайтед» поступився суперникові з рахунком 2:1.

Чарльтон став твердим гравцем основи в сезоні 1957—1958. «Юнайтед» став першим англійським клубом, який досяг півфіналу Кубка європейських чемпіонів, поступившись мадридському «Реалу». До цього англійські клуби невдало виступали в Європі, але прогрес «Манчестер Юнайтед» викликав великий інтерес до британського футболу на континенті. І в наступному сезоні «Юнайтед» підтвердив свій клас, діставшись чвертьфіналу, в якому йому протистояла югославська «Црвена Звезда». У першому домашньому матчі англійці перемогли з рахунком 2:1. У Югославії Чарльтон зробив «дубль» і «Юнайтед» вів з рахунком 3:0, але господарям вдалося відігратися і матч завершився внічию — 3:3. «Юнайтед» вийшов у півфінал за сумою двох матчів і тріумфальні футболісти зібралися в зворотну дорогу, тримаючи в думках важливу гру в чемпіонаті проти «Вулвергемптона» на вихідних.

Мюнхен[ред.ред. код]

Літак, на якому летіли гравці «Юнайтед» і персонал клубу, вилетів з аеропорту Земун (передмістя Белграда) і приземлився в Мюнхені для дозаправлення. У Мюнхені почалася завірюха, погода постійно погіршувалася, і на момент закінчення дозаправлення злітна смуга і споруди аеропорту вкрилися товстим шаром льоду. Після двох невдалих спроб зльоту пасажири покинули літак, у якому потім було усунуто «невеличку технічну несправність».

Після десяти хвилин у будівлі аеровокзалу, пасажирам повідомили, що вони можуть знову займати місця в літаку. Деякі почали нервувати. Чарлтон і Денніс Вайоллет помінялися місцями з Томмі Тейлором і Девідом Пеггом, які вважали, що в хвості літака їм буде безпечніше.

Намагаючись злетіти літак розтрощив огорожу в кінці злітно-посадкової смуги, крило пробило розташований неподалік будинок, який після цього загорівся. Від удару крило і частина хвоста літака відвалилися і, крутячись, врізалися в дерево і дерев'яний барак.

Чарлтона викинуло з кабіни літака разом з сидінням, до якого він був пристебнутий. Коли голкіпер «Юнайтед» Гаррі Грегг (якому якимось чином вдалося вибратися з літака неушкодженим, після чого він самостійно приступив до порятунку тих, що вижили) виявив його, він подумав, що Чарлтон помер. Він ухопив Чарлтона і Вайоллета за пояси і відтягнув чимдалі від літака, побоюючись вибуху. Потім Грегг повернувся до літака, щоб допомогти Басбі та Бленчфлауеру, у яких були жахливі травми, а коли він обернувся, то побачив, що Чарльтон і Вайоллет, яких він вважав мертвими, вибралися із сидінь, і дивилися на уламки літака.

Чарлтон, який зазнав поранень голови і серйозного травматичного шоку, тиждень пролежав у лікарні. Семеро його одноклубників померли під час аварії, включаючи Тейлора і Пегга, з якими він і Вайоллет помінялися місцями перед останньою спробою зльоту. Капітан клубу, Роджер Берн, також помер, разом з Марком Джонсом, Біллі Віланом, Едді Колманом і Джеффрі Бентом. Данкан Едвардс помер від поранень два тижні по тому. Загалом катастрофа забрала життя 23-х осіб. Спочатку причиною аварії називали обмерзання крил літака, але подальше розслідування показало, що сльота в кінці злітно-посадкової смуги пригальмувала літак і практично не залишила шансів для безпечного зльоту.

Чарлтон першим з тих, хто вижив, виписався з лікарні. Він повернувся до Манчестера 14 лютого, через вісім днів після аварії. Під час відновлювального періоду він грав з місцевою молоддю — тоді ж зроблено його знамениту фотографію. Йому було лише 20 років, але вже тоді багато хто чекав, що він допоможе клубу перебудуватися після трагедії.

Знекровлений «Юнайтед» очікувано вилетів з Кубка європейських чемпіонів, поступившись у півфінальних матчах «Мілану» з загальним рахунком 5:2. Дивним чином клубові вдалося дістатися до фіналу Кубка Англії. Великий фінал на «Вемблі» збігся з поверненням Басбі як головного тренера. На жаль для Басбі і вболівальників «Юнайтед», Нет Лофтгаус зробив у цьому матчі «дубль», і «Болтон» виграв Кубок Англії.

Герой «Юнайтед» та Англії[ред.ред. код]

Боббі Чарльтон у 1962 році

Боббі Чарлтон був викликаний в збірну Англії на гру домашнього чемпіонату Британії проти збірної Шотландії на «Гемпден-Парк». Ця гра показала, що Англія знайшла одного з провідних молодих футбольних талантів. Для Боббі ця гра стала початком тривалої та успішної кар'єри в збірній.

У дебютній для Чарлтона грі Англія виграла з рахунком 4:0. Боббі забив приголомшливий гол ударом зльоту після пасу лівого вінгера Тома Фінні. У своїй другій грі за збірну він став автором переможного «дубля» у ворота збірної Португалії (ця зустріч, що проходила на «Вемблі» завершилася з рахунком 2:1). Чарлтон потрапив у заявку збірної на Чемпіонат світу 1958 року у Швеції, але не зіграв на ньому жодної гри, що викликало подив у деяких критиків.

Чарлтон поступово став найважливішою ланкою в грі «Манчестер Юнайтед» і збірної Англії, забиваючи багато і красиво. 1959 року він зробив «хет-трик» у матчі проти збірної США, який Англія виграла 8:1; другий «хет-трик» за збірну він зробив 1961 року під час розгрому збірної Мексики з рахунком 8:0. Він також забивав в кожному розіграші домашнього чемпіонату Британії, в якому брав участь, крім 1963 року. Загалом у цьому турнірі від 1958 до 1970 року він забив 16 голів і виграв 10 титулів (п'ять з них — поділених з суперником).

Він зіграв у відбіркових матчах до Чемпіонату світу 1962 року проти збірної Люксембургу та Португалії і був у заявці збірної на турнір. Гол Чарлтона в матчі групового етапу проти збірної Аргентини (Англія виграла цю зустріч з рахунком 3:1) став його 25-м м'ячем, забитим за Англію у 38 іграх. У чвертьфіналі Англія програла майбутнім чемпіонам, збірній Бразилії.

Перебудова «Манчестер Юнайтед», яку проводив Метт Басбі після мюнхенської трагедії, почала давати свої плоди: у фіналі Кубка Англії 1963 року «Юнайтед» здолав «Лестер Сіті» з рахунком 3:1, і Чарльтон, який утретє грав у фіналі Кубка Англії, все-таки виборов довгоочікувану медаль. За цим успіхом були перемоги в чемпіонаті: «Юнайтед» виграв Перший дивізіон в сезонах 1964—1965 і 1966—1967. У проміжку між цими титулами був Чемпіонат світу 1966 року в Англії.

Вдалий (хоча й безтрофейный) сезон 1965—1966 з «Манчестер Юнайтед» приніс Боббі Чарлтону такі важливі нагороди як Футболіст року за версією АФЖ і Європейський футболіст року.

До того моменту головним тренером збірної Англії був Альф Ремзі, який дістав право одноосібно визначати гравців, викликаних у збірну (до цього рішення приймалися комітетом). Ремзі очистив склад від деяких вікових гравців (впевнених в тому, що комітет знову викличе їх) — футбольний етикет на клубному рівні був не менш важливим фактором для виклику в збірну, ніж вміння та ігрова форма. На щастя для Чарлтона, він мав і перше, і друге, і третє.

Чарлтон залишався футболістом, навколо якого Ремзі збирався будувати свою команду. Перед початком чемпіонату світу всі чекали від Боббі Чарлтона стабільної гри на звичному для нього високому рівні і підтвердження його репутації одного з найкращих футболістів у світовому футболі.

Тріумф 1966 року[ред.ред. код]

На домашньому чемпіонаті світу Боббі грав фактично в півзахисті, роздавав паси партнерам, диригував командою, але попри це встигав і сам забивати голи. Два його голи у півфіналі португальцям вивели збірну Англії у фінал. Загалом забив три м'ячі. Перемога над ФРН 4:2 (у додатковий час) і титул чемпіонів світу — найвище досягнення англійської збірної. Заслуженим підсумком року стало присудження Чарлтону «Золотого м'яча» найкращому гравцеві Європи.

Європейський тріумф 1968 року[ред.ред. код]

Пам'ятник «великій трійці» «Юнайтед»: Чарлтону (праворуч), Денісу Лоу (в центрі) і Джорджеві Бесту (ліворуч) біля стадіону «Олд Траффорд»

1968 року, через 10 років після трагедії в Мюнхені, «Манчестер Юнайтед» став першою англійською командою, яка досягла фіналу Кубка європейських чемпіонів. У матчі проти «Бенфіки», який відбувся на «Вемблі», Чарлтон забив два голи, а «Юнайтед» виграв у додатковий час з рахунком 4:1. Боббі Чарлтон став першим англійським капітаном, що підняв над головою заповітний кубок.

Через кілька тижнів він забив свій 45-й гол за Англію в товариському матчі проти збірної Швеції, побивши рекорд Джиммі Грівза з його 44 голами. Він взяв участь у чемпіонаті Європи 1968 року. На ньому Англія дійшла до півфіналу, в якому програла збірній Югославії (в самому півфіналі Боббі не зіграв через травми). У матчі за третє місце збірна Англії перемогла збірну СРСР з рахунком 2:0.

1969 року Чарлтон був нагороджений Орденом Британської Імперії за заслуги перед футболом. 21 квітня 1970 року Боббі зіграв свій 100-й матч за збірну Англії у зустрічі з Північною Ірландією, на честь чого Альф Ремзі зробив його капітаном. У цьому матчі Чарлтон забив гол — свій 48-й за збірну. Свій 49-й і останній гол він забив місяць по тому в зустрічі зі збірною Колумбії, яка завершилася перемогою англійців з рахунком 4:0. На майбутній чемпіонат світу Альф Ремзі включив Чарлтона до складу збірної. Досі Боббі Чарлтон залишається єдиним футболістом збірної Англії, який взяв участь у чотирьох чемпіонатах світу.

Чемпіонат світу 1970 року і завершення кар'єри[ред.ред. код]

Англія почала чемпіонат світу з двох перемог і однієї пам'ятної поразки від збірної Бразилії. Чарлтон грав у всіх трьох матчах, хоча у фінальному груповому матчі проти збірної Чехословаччини тренер його замінив на Алана Болла. Ремзі, впевнений у перемозі і у виході команди у чвертьфінал, давав Чарлтону відпочити.

У чвертьфіналі Англія зустрічалася з Західною Німеччиною. Чарлтон контролював центр поля і знищував забігання Беккенбауера з глибини; Англія повела з рахунком 2:0. Беккенбауеру вдалося відіграти один гол і Ремзі замінив вікового та вимотаного Чарлтона на Коліна Белла. Белл перевірив на міцність голкіпера німців Зеппа Маєра і зробив чудову передачу на Джеффрі Герста, але той свій шанс не реалізував. Збірна ФРН, яка вміла добре відіграватися, змогла забити два голи — спочатку після удару головою рахунок зрівняв Уве Зеелер, а потім надії англійців поховав гол Герда Мюллера.

Англія вилетіла з турніру, а 32-річний Боббі Чарльтон вирішив завершити кар'єру в збірній, зігравши за неї 106 разів і забивши 49 голів. Після повернення додому з Мексики він повідомив Альфу Ремзі про своє рішення. Його брат Джек, старший за Боббі на 2 роки, який зіграв на 71 матч менше, зробив те саме.

Рекорд Чарлтона за кількістю матчів за збірну протримався до 1973 року, поки його не побив Боббі Мур. Станом на 2016 рік Чарлтон посідає 4-те місце за кількістю матчів за збірну Англії, поступаючись лише Муру, Девіду Бекхему і Пітерові Шилтону (кар'єра останнього розпочалася в наступному матчі після відходу зі збірної Чарлтона).

У 1970-х роках «Манчестер Юнайтед» вже не був серед претендентів на трофеї, і в якісь періоди навіть боровся проти вильоту з Першого дивізіону. У ті часи Чарлтон мав погані стосунки з іншими суперзірками «Юнайтед», Джорджем Бестом і Денісом Лоу. Бест навіть відмовився грати в прощальному матчі Чарлтона проти «Селтіка», заявивши, що «це було б лицемірним»[4]. Чарлтон пішов з «Манчестер Юнайтед» наприкінці сезону 1972—1973, забивши 249 голів і встановивши клубний рекорд за кількістю матчів — 758. Рекорд за кількістю матчів за клуб побив 35 років по тому Раян Гіггз у фіналі Ліги чемпіонів УЄФА 2008 року. Однак, гольовий рекорд сера Боббі залишається актуальним і донині.

Останнім матчем Чарлтона за «Манчестер Юнайтед» стала гра проти «Челсі» на «Стемфорд Бридж». Перед матчем телекамери BBC зловили момент як голова ради директорів «Челсі» передає Чарлтону подарунковий портсигар.

Після завершення кар'єри у «Юнайтед» Чарлтон провів деякий час в різних клубах Ірландії, ПАР і Австралії. 25 березня 1978 року він зіграв у матчі Англо-італійського кубка за валлійський клуб «Бангор Сіті», відзначившись голом.[5]

Підсумок виступів за збірну[ред.ред. код]

1958 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Англії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 13 років, провів у формі головної команди країни 106 матчів, забивши 49 голів.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1958 року у Швеції, чемпіонату світу 1962 року у Чилі, чемпіонату світу 1966 року в Англії, здобувши того року титул чемпіона світу, чемпіонату Європи 1968 року в Італії, на якому команда здобула бронзові нагороди, а також чемпіонату світу 1970 року у Мексиці.

Матчі і голи Чарлтона за збірну Англії[ред.ред. код]

Загалом: 106 матчів / 49 голів; 61 перемога, 23 нічиї, 22 поразки.

Кар'єра тренера[ред.ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру, ще продовжуючи грати на полі, 1973 року, очоливши тренерський штаб клубу «Престон Норт-Енд».

Останнім місцем тренерської роботи був клуб «Віган Атлетік», команду якого Боббі Чарлтон очолював як головний тренер 1983 року.

Особисте життя[ред.ред. код]

Боббі зустрів свою майбутню дружину, Норму Болл, на льодовій ковзанці в Манчестері. Вони одружилися 1961 року; мають дві доньки — Сюзанну і Андреа. Сюзанна Чарлтон працювала ведучою в програмі прогнозу погоди на каналі BBC у 1990-х роках.

2007 року в рамках презентації автобіографії Чарлтон зізнався, що у нього була тривала і серйозна ворожнеча з братом, Джеком. Вони майже не спілкувалися після розладу, який стався між дружиною Чарлтона, Нормою, і його матір'ю, Сіссі (яка померла 1996 року у 84 роки)[6].

Чарлтон почав лисіти на початку 1960-х і якийсь час відмовлявся голитися наголо, а його лисину прикривало рідке завите волосся, що спадало вниз і з боків, коли він бігав. Цей спортивний стиль називається «комбовер[en] Боббі Чарлтона».

Титули і досягнення[ред.ред. код]

Командні[ред.ред. код]

«Манчестер Юнайтед»: 1962-63
«Манчестер Юнайтед»: 1956-57, 1964-65, 1966-67
«Манчестер Юнайтед»: 1956, 1957, 1965, 1967
«Манчестер Юнайтед»: 1967-68
1966

Особисті[ред.ред. код]

Статистика виступів[ред.ред. код]

Довгий час вважали, що Чарлтон зіграв за «Манчестер Юнайтед» 759 офіційних матчів. Однак у травні 2008 року з'ясувалося, що матч з «Болтоном» 6 січня 1962 року в рамках розіграшу Кубка Англії включили в його статистику помилково. Фактично, сер Роберт не брав у ньому участі[7].

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Клубная карьера
Клуб Сезон Ліга Кубки[8] Єврокубки[9] Інші[10] Загалом
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
Манчестер Юнайтед 1954—1955 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0
1955—1956 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0
1956—1957 14 10 2 1 1 1 0 0 17 12
1957—1958 21 8 7 5 2 3 0 0 30 16
1958—1959 38 29 1 0 0 0 0 0 39 29
1959—1960 37 18 3 3 0 0 0 0 40 21
1960—1961 39 21 3 0 0 0 0 0 42 21
1961—1962 37 8 6 2 0 0 0 0 43 10
1962—1963 28 7 6 2 0 0 0 0 34 9
1963—1964 40 9 7 2 6 4 1 0 54 15
1964—1965 41 10 7 0 11 8 0 0 59 18
1965—1966 38 16 7 0 8 2 1 0 54 18
1966—1967 42 12 2 0 0 0 0 0 44 12
1967—1968 41 15 2 1 9 2 1 2 53 20
1968—1969 32 5 6 0 8 2 2 0 48 7
1969—1970 40 12 17 2 0 0 0 0 57 14
1970—1971 42 5 8 3 0 0 3 2 53 10
1971—1972 40 8 13 4 0 0 1 0 54 12
1972—1973 36 6 5 1 0 0 3 2 44 9
Загалом 606 199 102 26 45 22 12 6 765 253
Престон Норт-Енд 1974—1975 38 8 7 2 0 0 0 0 45 10
Загалом 38 8 7 2 0 0 0 0 45 10
Уотерфорд 1975—1976 26 ? 5 ? 0 0 0 0 31 18
Загалом 26 ? 5 ? 0 0 0 0 31 18
Бангор Сіті 1977—1978 0 0 0 0 0 0 1 1 1 1
Загалом 0 0 0 0 0 0 1 1 1 1
Ньюкасл КБ Юнайтед 1978 2 0 0 0 0 0 0 0 2 0
Загалом 2 0 0 0 0 0 0 0 2 0
Блектаун Сіті 1980 2 3 0 0 0 0 0 0 2 3
Загалом 2 3 0 0 0 0 0 0 2 3
Загалом за кар'єру 674 210+ 114 28+ 45 22 13 7 846 285

Виступи за збірну[ред.ред. код]

Виступи за збірну
Збірна Рік Відбіркові матчі ЧС Фінальні матчі ЧС Відбіркові матчі ЧЄ Фінальні матчі ЧЄ Чемпіонат Великої Британії Кубок націй Товариські матчі Загалом
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
Англія 1958 - - 0 0 - - - - 3 3 - - 3 3 6 6
1959 - - - - - - - - 2 1 - - 6 5 8 6
1960 1 3 - - - - - - 3 3 - - 4 0 8 6
1961 3 2 - - - - - - 3 1 - - 3 3 9 6
1962 - - 4 1 0 0 - - 1 0 - - 3 0 8 1
1963 - - - - 1 0 - - 3 1 - - 5 5 9 6
1964 - - - - - - - - 2 0 2 0 5 2 9 2
1965 - - - - - - - - 3 1 - - 2 1 5 2
1966 - - 6 3 2 1 - - 1 1 - - 6 1 15 6
1967 - - - - 3 2 - - - - - - 1 0 4 2
1968 - - - - 3 1 2 1 - - - - 3 1 8 3
1969 - - - - - - - - 3 1 - - 5 0 8 1
1970 - - 4 0 - - - - 2 1 - - 3 1 9 2
Загалом за кар'єру 4 5 14 4 9 4 2 1 26 13 2 0 49 22 106 49

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]