Луїш Фігу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Луїш Фігу
Luís Figo
Луїш Фігу Luís Figo
Луїш Фігу
Luís Figo
Луїш Фігу в 2017 році в Софії
Особисті дані
Повне ім'я Луїш Філіпе Мадейра Каейру Фігу
Народження 4 листопада 1972(1972-11-04) (52 роки)
  Лісабон, Португалія
Зріст 189 см
Вага 75 кг
Громадянство Португалія Португалія
Позиція півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єру
Юнацькі клуби

1984—1989 		Португалія «Ос Пастільяш»
Португалія «Спортінг»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1989—1995 Португалія «Спортінг» 137 (16)
1995—2000 Іспанія «Барселона» 172 (30)
2000—2005 Іспанія «Реал Мадрид» 164 (38)
2005—2009 Італія «Інтернаціонале» 105 (9)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1988—1989
1989
1988—1990
1990—1991
1991—1994
1991—2006 		Португалія Португалія U-16
Португалія Португалія U-17
Португалія Португалія U-18
Португалія Португалія U-20
Португалія Португалія U-21
Португалія Португалія 		15 (8)
6 (2)
21 (8)
12 (0)
7 (0)
127 (32)
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Луї́ш Філі́пе Маде́йра Кае́йру Фі́гу (порт. Luís Filipe Madeira Caeiro Figo; нар. 4 листопада 1972 року, Лісабон) — колишній португальський футболіст. Грав на позиції півзахисника за лісабонський «Спортінг», іспанську «Барселону» та «Реал Мадрид», завершив кар'єру в італійському «Інтернаціонале» 31 травня 2009 року. У футболці національної збірної Португалії зіграв рекордні на той час 127 матчів (згодом цей рекорд побив Кріштіану Роналду).

Фігу вважається одним із найвидатніших гравців свого покоління за свою креативність і здатність обігрувати захисників команди-суперниць[1][2]. Зі 106-ма гольовими передачами займає друге місце в історії Ла-Ліги (поступається за цим показником лише Ліонелю Мессі)[3]. Володар Золотого м'яча 2000 року та звання Гравець року ФІФА 2001 року, у 2004 року Пеле включив Луїша до ФІФА 100, списку найкращих живих футболістів світу того часу[4]. Фігу один з декількох гравців, які встигли зіграти в складі обох іспанських грандів, «Барселони» та мадридського «Реалу». Його скандальний трансфер з каталонського клубу до мадридців у 2000 року став рекордним на той час (62 мільйони євро)[5].

Протягом кар'єри гравця Фігу завоював декілька трофеїв, у тому числі Кубок Португалії, чотири чемпіонства в Ла-Лізі, дві перемоги в кубку Іспанії, три перемоги в Суперкубку Іспанії, по одному разу вигравав Лігу чемпіонів та Кубок володарів кубків УЄФА, двічі тріумфував у Суперкубку УЄФА, один Міжконтинентальний кубок, чотири титули переможця Серії A, один кубок Італії та три суперкубка Італії. На міжнародному рівні відзначився 32-ма голами в футболці національної збірної Португалії, представляв батьківщину на трьох Чемпіонатах Європи та двох Чемпіонатах світу, а також допоміг португальцям стати фіналістами Євро 2004.

Ранні роки

[ред. | ред. код]

Єдина дитина в родині Антоніу Каейру Фігу та Марії Жоани Пестани Мадейра. На початку 1970-их років родина переїхала з Алентежу. Луїш ріс у робітничому районі Кова да Пієдаде, Алмада. Розпочав свій футбольний шлях у вуличній команді УФК Ос-Пастільяш, після чого у віці 11 років перейшов до академії лісабонського «Спортінга»[6].

Клубна кар'єра

[ред. | ред. код]

«Спортінг»

[ред. | ред. код]
Золотий м'яч 2000 року, який виграв Луїш Фігу

Футбольну кар'єру розпочав у «Спортінгу». Дебютував у португальському чемпіонаті 1 квітня 1990 року в переможному (1:0) домашньому поєдинку проти «Марітіму», замінивши Марлона Брандау[7]. Дебютним голом у футболці столичного клубу відзначився 7 грудня 1991 року в переможному (2:1) домашньому поєдинку проти «Торренсі». Свій перший міжнародний трофей виграв у 1991 році. Наприкінці свого перебування в «Спортінгу» разом з командою став володарем Кубку Португалії 1994/95.

«Барселона»

[ред. | ред. код]

У 1995 році Фігу продемонстрував готовність приєднатися до одного з іменитих клубів Європи. Розпочалася суперечка між італійськими клубами «Ювентус» і «Парма», в ході якої виявилося, що Фігу підписав контракти з обома клубами. Внаслідок цього гравець отримав 2-річний трансферний бан в Італії. Зрештою, Фігу перейшов до гранду іспанського футболу, каталонської Барселони, сума відступних становила 2,25 мільйона британських фунтів, але решту сезону змушений був дограти в «Спортінгу» через правило, яке забороняло португальським гравцям піереходити в іноземні клуби поза межами встановленого періоду. Це правило також завадило Фігу приєднатися до англійського клубу «Манчестер Сіті», куди його рекомендував колишній головний тренер «Спортінга» Малкольм Еллісон, Луїш міг принести лісабонському клубу приблизно 1,2 мільйони фунтів стерлінгів[8].

У «Барселоні» кар'єра Фігу розпочалася «по-справжньому». Разом з каталонським клубом він виграв Кубок володарів кубків 1996—1997, в цьому турнірі його партнером по нападі був Роналду. Після цього був чемпіонський сезон у Ла-Лізі, де Луїш був частиною грізної атаки каталонців, до складу якої також входили Рівалдо та Патрік Клюйверт. Загалом у футболці «Барселони» зіграв 172 поєдинки, в яких відзначився 30-ма голами. Став популярним у Барселоні, оскільки його присутність в команді сприяла визнанню Каталонії на зовнішньополітичній арені[9].

«Реал Мадрид»

[ред. | ред. код]

У липні 2000 року Фігу несподівано для всіх перейшов за 62 мільйони євро до найзапеклішого суперника каталонського клубу, мадридського «Реалу»[10]. Його контракт було викуплено за ту клаусуру, який передбачав договір з каталонським клубом, і став на той час рекордним у списку найдорожчих трансферів у світовому футболі. Цей перехід ознаменував початок епохи «Галактікос» Флорентіно Переса, протягом якої кожного року склад мадридців поповнювала зірка світового футболу[11]. Фігу став новим об'єктом уваги суперництва «Барселони» і «Реалу», а фани каталонського клубу звинуватили його в зраді та обернулися проти нього[11]. Один з його фанів по Барселоні заявив: «Наш план був простий: дайте м'яч Луїшу. Він ніколи, й ніяк не сховається»[11]. Незважаючи на те, що на той час Фігу вже носив білу футболку «Реалу», у листопаді 2000 року він все ж виграв Золотий м'яч, в основному завдяки своїй грі в «Барселоні», в складі якої став найкращим у світі[11].

21 жовтня 2000 року, коли Фігу вперше повернувся до Барселони у футболці «Реал Мадрида», на стадіоні «Камп Ноу» був оглушливий свист[11]. На трибунах висіли знамена з такими написами, як «Зрадник», «Юда», «Скип» (англ. Scum) та «Найманець»[11]. Над Фігу нещадним чином знущалися у всьому, й коли він вийшов з тунелю та побіг на футбольне поле, засвистіли майже 98 тисяч уболівальників у Барселоні, гравець, шокований такою зустрічю, закрив пальцями вуха[9][11]. Зі стартового свистка кожного разу, коли Фігу отримав м'яч, піднімався гул з образами та предметами, які летіли в його напрямку, такі як апельсини, пляшки, запальнички та мобільні телефони[11]. Через цю агресію Фігу не подав жодного кутового на «Камп-Ноу», щоб бути подалі від розлючених уболівальників[11]. «Барселона» перемогла з рахунком 2:0, президент мадридського «Реалу» Флорентіно Перес після матчу сказав: «Атмосфера [на стадіоні] розчавила всіх нас»[11]. Захисник мадридського клубу Іван Кампо так прокоментував цю ситуацію одному з журналістів: «Того вечора, коли Фігу вперше повернувся, було неймовірно. Я ніколи не чув нічого подібного. Луїш цього не заслуговував. Він повністю віддався Барселоні. Це розпочалося ще раніше: „прибуття зрадника“, писали засоби масової інформації. Ні, прийшов Луїш Фігу, один з ваших найкращих. Того вечора йому було боляче, ти міг [це] побачити. Його голова була опущена, й він думав: „криваве пекло, в якому я був тут [ще] минулого сезону …“. Проте моєю останньою емоцією було захоплення ним…».

У своєму дебютному сезоні за «Реал Мадрид» Фігу разом з командою виграв титул чемпіона Іспанії сезону 2001 року й відзначився 14-ма голами в усіх турнірах. Отримав звання Гравець року ФІФА 2001. У середині сезону 2001 року до клубу приєднався Зінедін Зідан, а наступного сезону «Реал Мадрид» виграв Лігу чемпіонів 2001/02.

23 листопада 2002 року Луїш вдруге приїхав на «Камп Ноу» як гравець мадридського клубу, ця гра стала однією з визначальних у суперництві двох іспанських грандів[11]. Цього разу не було жодних зовнішніх або звукових ознак ненависті фанів Барси відносно Фігу, проте кожного разу, коли Луїш знаходився поблизу фанатів «Барселони» в нього починали летіти банки від пива, запальнички, пляшки та м'ячі для гольфу[11]. Фіго прокоментував цю ситуацію так: «Я хвилювався, що якийсь божевільний може втратити голову»[11]. Цього разу футболіст вирішив, що він виконуватиме кутові, а також вкидання м'яча, і в середині другого тайму «Мадрид» здобув право виконати кутовий. Щоб його виконати Луїшу знадобилося дві хвилини, оскільки в нього постійно летіли різноманітні предмети[11]. Перед виконанням кутового з іншого боку воріт Фігу здійснив пробіжку, по ходу якої сповільнився, щоб зібрати деякі предмети, які летіли в нього, але не влучили, після чого іронічно посміхнувся фанам Барселони й показав їм великий палець, піднятий догори[11]. Кожного разу, коли Луїш розпочинав рух в напрямку кута поля, в його напрямку летіли різноманітні предмети, це повторювалося знову і знову, допоки арбітр Луїс Медіна Канталехо не припинив гру майже на 20 хвилин[11]. По завершенні дербі у купі сміття, яке залишилося після матчу, телевізійна камера вихопила навіть свинячу голову[12].

Фігу провів у Мадриді п'ять сезонів, серед яких найуспішнішим став 2003 рік, в якому «Реал» став переможцем іспанського чемпіонату. У квітні 2013 року іспанська спортивна газета Marca включила Луїша до Списку 11-ти найкращих легіонерів в історії «Реал Мадриду»[13].

«Інтернаціонале»

[ред. | ред. код]
Луїш Фігу в 2009 році. Зіграв 5 сезонів у футболці «Інтера» в період з 2005 по 2009 рік.

У середині 2005 року контракт з мадридським «Реалом» завершився й Фігу як вільний агент переїхав до Італії, де підписав контракт з «Інтернаціонале». Це означало, що Фігу отримав можливість виступати за клуб з Італії. Раніше, ще до свого переходу в «Барселону», він мав таку можливість, але був скомпрометований через суперечку між двома клубами, яких цікавив, «Ювентус» та «Парму». У середині 2008 року співвітчизник Фігу Жозе Моурінью очолив міланський клуб. В «Інтері» також виступало декілька португальських гравців, що полегшило адаптацію Луїша в новій команді.

Про завершення кар'єри футболіста оголосив 16 травня 2009 року, у той же день коли його клуб «Інтернаціонале» достроково виграв «золото» італійської футбольної першості сезону 2008/09 років[14]. 30 травня португалець підтвердив цю інформацію, а 31 травня провів прощальний поєдинок проти «Аталанти» на «Сан-Сіро». За наполяганням Хав'єра Санетті Фігу свій останній поєдинок провів як капітан команди. Під час заміни на Давіде Сантона вболівальники стоячи влаштували португальцю овації. А вільний удар в поєдинку Суперкубку Італії у ворота «Роми» у виконанні Луїша залишиться найяскравішим моментом за період його виступів в Італії[15][16].

Фігу сказав: «Я залишаю футбол, але не Інтер». В інтерв'ю клубному телеканалу заявив: «Я сподіваюся, що зможу допомогти цьому клубу стати ще величнішим після мого виходу на пенсію. Я обов'язково буду працювати на „Інтер“ у майбутньому в керівництві клубу. Я ніколи не думав, що залишуся тут так надовго. Я ніколи не забуду любов, яку отримав зі свого першого дня [перебування] тут від моїх товаришів по команді і президента Массімо Моратті. Я ніколи цього не забуду; „Інтер“ надав мені шанс розпочати переможний цикл із деякими надзвичайними людьми»[17]". Фіго вже завершив кар'єру й спостерігав осторонь як 22 травня 2010 року «Інтер» виграв Лігу чемпіонів 2009/10.

Кар'єра в збірній

[ред. | ред. код]

Початок міжнародної кар'єри

[ред. | ред. код]
Капітан збірної на «Драгау» в 2005 році.

Лідер португальського «Золотого покоління» футболістів, Луїш Фіго допоміг виграти молодіжний чемпіонат світу 1991 року, в вже 16 жовтня 1991 року дебютував за дорослу збірну в товариському (1:1) поєдинку проти Люксембургу. Луїшу на момент дебюту було усього 18 років. 11 листопада 1992 року відзначився дебютним голом за збірну в переможному (2:1) товариському поєдинку проти Болгарії, який був зіграний у Парижі. Фігу відзначився 3-ма голами у 8-ми поєдинках кваліфікації до Євро 1996 року, а його збірна вперше за останні 12 років вийшла до фінальної частини континентальної першості. В останньому поєдинку групового етапу першості, проти Хорватії на «Сіті Граунд» у Ноттінгемі, Фігу відкрив рахунок на 4-й хвилині переможного (3:0) для португальців поєдинку; в результаті Португалія як переможець групи, випередивши всіх суперників, вийшла до 1/4 фіналу Євро[18].

Євро 2000 та Чемпіонат світу 2002 років

[ред. | ред. код]

У наступній кваліфікації до Чемпіонату Європи Луїш зіграв у всіх 10-ти матчах, при цьому відзначився 3-ма голами. 12 червня 2000 року в першій грі турніру в Ейндговені він забив перший м'яч Португалії, завдяки чому португальці перемогли Англію з рахунком 3:2, результатом цієї перемоги стало перше місце в групі та вихід до півфіналу турніру, в якому Португалія поступилася[19]. В останньому турі групового турніру проти Німеччини в Роттердамі головний тренер португальців Умберту Коелью надав Луїшу відпочинок, цим рішенням фахівець перервав серію Фігу, яка налічувала 32 поспіль зіграні матчі у футболці збірної Португалії[20]. Єдиним хет-триком у футболці збірної Португалії відзначився 15 серпня 2001 року в переможному (3:0) товариському поєдинку проти Молдови на «Ештадіу ді Сан-Луїш» у Фару[21].

Відзначившись 6-ма голами в 9-ти матчах та допоміг Португалії вийти до Чемпіонату світу 2002 року; 2 червня 2001 року в поєдинку кваліфікації проти Ірландії на «Ленсдаун Роад», й вперше за попередні 74 матчі вийшов з капітанською пов'зкою, окрім цього відзначився голом та допоміг своїй команді зіграти внічию (1:1)[20]. На своєму першому Чемпіонаті світу з 1986 року португальці припинили боротьбу вже на груповій стадії, а Фігу не відзначився жодним голом.

Євро 2004 та Чемпіонат світу 2006 року

[ред. | ред. код]

18 лютого 2004 року Фігу зіграв свій 100-ий матч у нічийному (1:1) товариському поєдинку з Англією на «Ештадіу Алгавре», вийшовши на поле з капітанською пов'язкою, незважаючи на те, що основний капітан Фернанду Коуту вийшов на поле в стартовому складі[22]. Того ж року на домашньому для португальців Чемпіонаті Європи замінив Коуту в ролі капітана «європейських бразильців»[23]. Він заявив про припинення міжнародної кар'єри після завершення фіналу Євро-2004, в якому португальці поступилися Греції через «роздутий» конфлікт між Луїшем і тренером національної збірної Луїсом Феліпе Сколарі, хоча згодом було спростовано інформацію про цей конфлікт[24]. У червні 2005 року змінив своє рішення й повернувся на переможні матчі кваліфікації чемпіонату світу 2006 року проти Словаччини та Естонії під керівництвом Сколорі[25].

Фігу в матчі проти Мексики на чемпіонаті світу 2006 року

Луїш став капітаном збірної на Чемпіонаті світу 2006 року й допоміг вийти команді до 1/2 фіналу змагання. З трьома перемогами на груповому етапі Португалія фінішувала на першому місці й вийшла до плей-оф турніру, де її суперником стала Мексика. У 1/8 фіналу португальці здолали збірну Нідерландів, а в 1/4 фіналу — в серії післяматчевих пенальті перемогли англійців. Фігу не брав участі в серії післяматчевих пенальті, оскільки був замінений на Елдера Поштігу[26]. У півфіналі Португалія в серії післяматчевих пенальті поступилася Франції, до цієї поразки доклав свої зусилля й колишній партнер Луїша по команді, а в тому поєдинку — капітан суперників, Зінедін Зідан. Це досягнення для португальців стало найкращим за попередні 40 років. Третє місце португальців мало відтінок скандалу, оскільки Фігу не вийшов у стартовому складі вирішального поєдинку, натомість з капітанською пов'язкою вийшов Паулета. Тим не менше, Португалія переграла з різницею у два м'ячі господарів Німечиину, а Фігу на 77-й хвилині замінив Паулету, який під оплески португальських та німецьких фанів повернув капітанську пов'язку Луїшу. Незважаючи на те, що Німеччина вже незабаром після виходу на футбольне поле Фігу відзначилася ще одним голом, Луїш все ж завершив виступи в футболці національної збірної Португалії на мажорній ноті, віддавши 88-й хвилині точний пас на голову Нуну Гомешу[27], таким чином 7-й номер у збірній перейшов до наступника Луїша, Кріштіану Роналду.

Незважаючи на відсутність завойованих трофеїв «Золотою генерацією», Фігу як капітану команди вдалося привести свою збірну до найкращих результатів на Чемпіонатах світу починаючи з епохи Еусебіу 1966 року, а також допоміг Португалії продемонструвати найкращий результат на Чемпіонатах Європи, допоки вони не виграли цей турнір у 2016 році. За збірну Португалії провів 127 матчів, й до червня 2016 року був рекордсменом за цим показником, також відзначився 32-ма голами. Також є четвертим найкращим бомбардиром в історії португальської збірної.

Стиль гри

[ред. | ред. код]

Фігу вважається одним з найвеличніших гравців свого покоління[28], а також одним з найвидатніших португальських гравців усіх часів[29]. На піку своїх фізичних можливостей Фігу був швидким, елегантним, висококваліфікованим гравцем-дриблером, завдяки цьому він дуже часто обходив або обігрував захисників команди-суперниці один за одним[28][30]. Для цього Фігу дуже часто використовував фінти, в тому числі й «переступи через м'яч»[31]. На початку своєї кар'єри Луїш виступав на позиції флангового півзахисника/нападника[32], з якої він міг віддати декілька гольових передач[33], завдяки своїй здатності віддавати передачі на партнерів по команді з флангу в стилі «сухого листа»[30][34] або ж вирізати передачі всередину штрафного майданчика на півзахисників своєї команди, створюючи, таким чином, гольові моменти[30]. У списку найкращих асистентів Ла-Ліги займає почесне друге місце, поступаючись лише Ліонелю Мессі[3].

Оскільки з віком Луїш втратив швидкість, тому з часом він почав виконувати роль плеймейкера на позиції атакувального півзахисника, зокрема під час своїх виступів за «Інтер», де він вирізнявся прекрасним баченням поля та різноманітними передачами[31][35][36]. В першу чергу Луїш був відомий як креативний гравець, але також був здатний і сам вирішити епізод завдяки потужному удару з дальньої дистанції[28], а також виконував штрафні удари та пенальті[31]. Окрім своїх вмінь на футбольному полі, Фігу також цінували протягом усієї його кар'єри як лідера на футбольному полі[31].

Публічне життя

[ред. | ред. код]

Луїш з'являвся в рекламних роликах американської спортивної компанії Nike[37][38]. У 1996 році розпочав комерційну співпрацю з Nike у комерційній рекламі під назвою «Добро проти Зла» в гладіаторськиї іграх, які проходили в римському амфітеатрі. У цій рекламі він з'явився разом з футболістами з усього світу, включаючи Роналду, Паоло Мальдіні, Ерік Кантона, Патрік Клюйверт та Хорхе Кампос. Вони захищали «прекрасну гру» від команди демонічних воїнів, перш ніж настає кульмінація з Кантоною, який забиває м'яч і перемагає зло[37].

У всесвітній рекламній кампанії Nike під час чемпіонату світу з футболу 2002 року в Кореї та Японії Фігу знімається в комерційному ролику «Таємний турнір» (від Nike відомого як «Скорпіон КО»), режисером якого виступив Террі Гілліам. У цьому ролику Луїш з'являється разом з такими футболістами як Тьєррі Анрі, Роналдінью, Франческо Тотті, Роберто Карлос та зіркою японського футболу Хідетосі Накатою, а колишній гравець Ерік Кантона був «арбітром» турніру[39][40].

Фігу потрапив до серії відеоігор FIFA від EA Sports; також потрапив до Команди легенд FIFA 14[41]. У 2015 році ігрова компанія Konami оголосила, що Фігу буде на обкладинці відеоігор Pro Evolution Soccer 2016 як один з нових гравців myClub Legends[42].

Також брав участь у декількох іранських телевізійних шоу, таких як Navad Tv напередодні Чемпіонату світу 2018 року, разом з Хамідом Естілі та колишньою суперзіркою «Гамбурга» Мехді Махдавікією[42].

Кампанія президента ФІФА

[ред. | ред. код]

28 січня 2015 року Фігу оголосив про свій намір конкурувати з Зеппом Блаттером за обрання на посаду президента ФІФА[43][44][45]. Серед його конкурентів були Жозе Моурінью[46] та Девід Бекхем[47]. У своєму зверненні Фігу наголосив про свою підтримку розширенню кількості команд-учаснць на Чемпіонату світу з футболу до 48, а також пообіцяв збільшення інвестицій у футбольні асоціації та національні федерації[47]. Проте вважався аутсайдером у порівнянні з Блаттером та іншими кандидатами[47] — Міхаелем ван Прагом та прнцем Алі бін аль-Хусейном — Фігу знявся із виборчої кампанії 21 травня, заявивши, що не хоче отримувати «абсолютну владу»[48].

Особисте життя

[ред. | ред. код]
Луїш Фігу в Мадриді

Фігу одружений зі шведською моделлю Гелен Сведін[en], з якою познайомився у 1996 році в Барселоні під час шоу фламенко Хоакіна Кортеса[49]. Елен народила трьох дочок (Даніела — 29/03/1999, Мартіна — 23/02/2002 і Стелла — 09/12/2004). Вони мають будинок у сільській місцевості за межами Соллефтео (Швеція). Родина проживає в Мілані.

Разом зі своїм співвітчизником, колишнім тренером національної збірної Португалії та португальської молодіжки Карлушом Кейрошем, короткочасно обіймали посади в команді A1 Португалії під час A1 Гран-прі в сезоні 2005/06 років. Зараз Луїш володіє елітним баром у португальському регіоні Алгарве.

Фігу — посол проєкту Stop TB, який допомагає боротися з розповсюдженням туберкульозу[50]. Тісно співпрацює з міланським «Інтером», посл клубу на загальноєвропецському рівні.[51][52]. Також входить до Ради директорів благодійного проєкту «Інтер Кампус» під егідою «Інтернаціонале»[53].

Фігу є засновником Network90, приватного мережевого сайту Професіональної Футбольної Індустрії[54]. Луїш вільно володіє п'ятьма мовами: португальською, іспанською, англійською, італійською та французькою[55].

Статистика виступів

[ред. | ред. код]

Клубна

[ред. | ред. код]
Сезон Клуб Ігри Голи Голеві
передачі 		Місце в
чемпіонаті
1990/91 Спортінг 3 0 - 3-е
1991/92 Спортінг 34 1 - 4-е
1992/93 Спортінг 32 0 - 3-е
1993/94 Спортінг 31 8 - 3-е
1994/95 Спортінг 34 7 - 2-е
1995/96 Барселона 35 5 18 3-е
1996/97 Барселона 36 4 10 2-е
1997/98 Барселона 35 5 7 1-е
1998/99 Барселона 34 7 12 1-е
1999/00 Барселона 32 9 10 2-е
2000/01 Реал Мадрид 34 9 17 1-е
2001/02 Реал Мадрид 28 7 4 3-е
2002/03 Реал Мадрид 33 10 11 1-е
2003/04 Реал Мадрид 36 8 11 4-е
2004/05 Реал Мадрид 33 3 8 2-е
2005/06 Інтернаціонале 34 5 - 1-е
2006/07 Інтернаціонале 32 2 - 1-е
2007/08 Інтернаціонале 17 1 - 1-е
2008/09 Інтернаціонале 16 1 - 1-е

Матчі в збірній

[ред. | ред. код]

[56][57][58]

національна збірна Португалії
Рік Матчі Голи
1991 3 0
1992 7 1
1993 5 0
1994 5 2
1995 6 1
1996 9 2
1997 7 2
1998 6 0
1999 9 4
2000 13 6
2001 9 9
2002 10 0
2003 10 3
2004 11 1
2005 7 0
2006 10 1
Загалом 127 32

Голи за збірну

[ред. | ред. код]
Рахцнок та результат збірної Португалії в таблиці пожано на першому місці.[56]
№ Дата Місце Суперник Рахунок Результат Змагання
1 11 листопада 1992 Стад де Парі, Париж, Франція Болгарія Болгарія 1–1 2–1 Товариський
2 9 жовтня 1994 Даугава, Рига, Латвія Латвія Латвія 3–0 3–1 кв. Євро 1996
3 13 листопада 1994 Ештадіу Жозе Алвалду, Лісабон, Португалія Австрія Австрія 1–0 1–0 кв. Євро 1996
4 3 червня 1995 року Ештадіу дас Анташ, Порту, Португалія Латвія Латвія 1–0 3–2 кв. Євро 1996
5 19 червня 1996 Сіті Граунд, Ноттінгем, Англія Хорватія Хорватія 1–0 3–0 Євро 1996
6 9 жовтня 1996 Кемаль Стафа, Тирана, Албанія Албанія Албанія 1–0 3–0 кв. ЧС 1998
7 7 червня 1997 Ештадіу дас Анташ, Порту, Португалія Албанія Албанія 2–0 2–0 кв. ЧС 1998
8 20 черпня 1997 Ештадіу ду Бонфім, Сетубал, Португалія Вірменія Вірменія 2–0 3–1 кв. ЧС 1998
9 31 березня 1999 Райнпарк, Вадуц, Ліхтенштейн Ліхтенштейн Ліхтенштейн 2–0 5–0 кв. Євро 2000
10 18 серпня 1999 Національний стадіон, Лісабон, Португалія Андорра Андорра 3–0 4–0 Товариський
11 4 вересня 1999 Республіканський стадіон імені Тофіка Бахрамова, Баку, Азербайджан Азербайджан Азербайджан 1–1 1–1 кв. Євро 2000
12 8 вересня 1999 Стадіонул Стяуа, Бухарест, Румунія Румунія Румунія 1–1 1–1 кв. Євро 2000
13 29 березня 2000 Магальяйнш Песоа, Лейрія, Португалія Данія Данія 2–1 2–1 Товариський
14 2 червня 2000 Ештадіу Муніципаль де Шавеш, Шавеш, Португалія Уельс Уельс 1–0 3–0 Товариський
15 12 червня 2000 Філіпс, Ейндговен, Нідерланди Англія Англія 1–2 3–2 Євро 2000
16 16 серпня 2000 Ештадіу ду Фонтелу, Візеу, Португалія Литва Литва 1–0 5–1 Товариський
17 3 вересня 2000 Кадріорг, Таллінн, Естонія Естонія Естонія 2–0 3–1 кв. ЧС 2002
18 15 листопада 2000 Ештадіу Прімейру ді Майю, Брага, Португалія Ізраїль Ізраїль 1–0 2–1 Товариський
19 28 лютого 2001 Ештадіу ду Марітіму, Фуншал, Португалія Андорра Андорра 2–0 3–0 кв. ЧС 2002
20 3–0
21 28 березня 2001 Ештадіу дас Анташ, Порту, Португалія Нідерланди Нідерланди 2–2 2–2 кв. ЧС 2002
22 2 червня 2001 Ленсдоун Роуд, Дублін, Ірландія Ірландія Ірландія 1–1 1–1 кв. ЧС 2002
23 15 серпня 2001 Ештадіу ді Сан-Луїш, Фару, Португалія Молдова Молдова 1–0 3–0 Товариський
24 2–0
25 3–0
26 6 жовтня 2001 Ештадіу да Луж, Лісабон, Португалія Болгарія Болгарія 5–0 5–0 кв. ЧС 2002
27 14 листопада 2001 Жозе Алваладе, Лісабон, Португалія Ангола Ангола 1–1 5–1 Friendly
28 2 квітня 2003 Стад Олімпік де ла Понтес, Лозанна, Швейцарія Північна Македонія Північна Македонія 1–0 1–0 Товариський
29 11 жовтня 2003 Ештадіу ду Растелу, Лісабон, Португалія Албанія Албанія 1–0 5–3 Товариський
30 19 листопада 2003 Магальяйнш Песоа, Лейрія, Португалія Кувейт Кувейт 3–0 8–0 Товариський
31 29 травня 2004 Муніципальний стадіон, Агеда, Португалія Люксембург Люксембург 1–0 3–0 Товариський
32 3 червня 2006 Стад Сен-Симфор'єн, Мец, Франція Люксембург Люксембург 3–0 3–0 Товариський

Досягнення

[ред. | ред. код]

Клубні

[ред. | ред. код]
Спортінг (Лісабон)[59]
Барселона[59]
Реал Мадрид[59]
Інтернаціонале[59]

Міжнародні

[ред. | ред. код]

Збірна Португалії[59]

Індивідуальні

[ред. | ред. код]
«Золотий м'яч» Луїша Фігу

Ордени та медалі

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ EURO 2000 Profile: Luis Figo. BBC Sport. 14 травня 2000 року. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 29 липня 2012 року.
  2. ↑ Figo best in world. BBC News. 17 грудня 2001 року. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 26 квітня 2018.
  3. ↑ а б Crisis? What crisis? Harmony restored as Barcelona close gap on Madrid. Goals.com. 9 лютого 2015 року. Архів оригіналу за 10 вересня 2018. Процитовано 5 травня 2018.
  4. ↑ Pele's list of the greatest. BBC Sport. 4 березня 2004 року. Архів оригіналу за 19 серпня 2010. Процитовано 19 червня 2014 року.
  5. ↑ «The history of the world transfer record» [Архівовано 2 січня 2016 у Wayback Machine.]. BBC News. Доступно 1 травня 2014 року
  6. ↑ expertfootball.com. AFP (англійська) . 23 червня 2012 року. Архів оригіналу за 17 лютого 2006. Процитовано 23 червня 2012.
  7. ↑ Luís Figo career and awards. Luís Figo Foundation (англійська) . Архів оригіналу за 21 листопада 2018. Процитовано 15 жовтня 2014 року.
  8. ↑ Marshall, Alan (26 липня 2000 року). Figo was set to be Maine man; Madrid star nearly joined City for pounds 1m. Daily Record. Архів оригіналу за 22 грудня 2017. Процитовано 4 червня 2015 року.
  9. ↑ а б «Figo falters in face of Catalan fury» [Архівовано 7 травня 2018 у Wayback Machine.]. Telegraph. Архівовано 19 травня 2014 року
  10. ↑ Nash, Elizabeth (25 липня 2000 року). Figo defects to Real Madrid for record £36.2m. The Independent. London. Процитовано 11 травня 2010 року.
  11. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Lowe, Sid (2013). «Fear and Loathing in La Liga: Barcelona vs Real Madrid». pp.338-367. chpt."And Pigs Did Fly". Random House, 2013
  12. ↑ Jefferies, Tony (27 листопада 2002 року). Barcelona are braced for a stiff penalty. The Daily Telegraph. London. Архів оригіналу за 1 лютого 2020. Процитовано 11 квітня 2018.
  13. ↑ The best foreign eleven in Real Madrid's history. Marca.com. 12 квітня 2013 року. Архів оригіналу за 23 травня 2021. Процитовано 11 квітня 2018.
  14. ↑ Луиш Фигу завершит футбольную карьеру [Архівовано 19 травня 2009 у Wayback Machine.] (рос.)
  15. ↑ Figo announces retirement after Inter land title. AFP. 17 травня 2009 року. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 6 листопада 2012.
  16. ↑ Figo officially announces retirement. AFP. 30 травня 2009 року. Архів оригіналу за 4 березня 2014. Процитовано 30 травня 2009.
  17. ↑ Luis Figo gebührend verabschiedet. Neue Zürcher Zeitung. 31 травня 2009 року. Архів оригіналу за 19 листопада 2011. Процитовано 15 квітня 2018.
  18. ↑ Portugal progress as Group D winners. UEFA. 6 жовтня 2003 року. Архів оригіналу за 29 листопада 2019. Процитовано 4 червня 2015 року.
  19. ↑ England crushed in five-goal classic. BBC Sport. 13 червня 2000 року. Архів оригіналу за 23 квітня 2006. Процитовано 4 червня 2015 року.
  20. ↑ а б Nascimento, Hélio (7 червня 2001 року). Figo de fora - uma raridade [Figo out - a rarity] (португальська) . Record. Процитовано 4 червня 2015 року.
  21. ↑ Figo hat-trick secures victory for Portugal. ESPN Soccernet. Reuters. 15 серпня 2001 року. Архів оригіналу за 1 жовтня 2018. Процитовано 4 червня 2015 року.
  22. ↑ Portugal 1–1 England. BBC Sport. 18 лютого 2004 року. Архів оригіналу за 17 липня 2004. Процитовано 4 червня 2015 року.
  23. ↑ RÚSSIA-PORTUGAL, 0-2 (Maniche 7, Rui Costa 88) (португальська) . Record. 16 червня 2004 року. Процитовано 4 червня 2015 року.
  24. ↑ Luis Figo announces international retirement. 19 серпня 2004 року. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 24 квітня 2018.
  25. ↑ Figo makes international return. 19 травня 2005 року.
  26. ↑ «England beaten in penalties again» [Архівовано 2008-12-31 у Wayback Machine.]. BBC. Архівовано 28 травня 2014 року
  27. ↑ «Germany 3-1 Portugal» [Архівовано 28 серпня 2017 у Wayback Machine.] . BBC. Архівовано 28 травня 2014 року
  28. ↑ а б в Figo best in world. BBC. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 29 січня 2015 року.
  29. ↑ FIFA World Cup countdown: Top 10 Portuguese footballers of all time. SportsMole.co.uk. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 29 січня 2015 року.
  30. ↑ а б в Rui Costa picks his #One2Eleven on The Fantasy Football Club. Sky Sports. 23 грудня 2012 року. Архів оригіналу за 22 березня 2019. Процитовано 27 березня 2017 року.
  31. ↑ а б в г CALCIO STORY-Il giocoliere di Lisbona: "Luis Figo" (італійська) . Corriere della Notizia. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 29 січня 2015 року.
  32. ↑ L'undici perfetto di Ryan Giggs a FFT. FourFourTwo. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 29 січня 2015 року.
  33. ↑ Figo-Inter, è vero addio. www.gazzetta.it (італійська) . La Gazzetta dello Sport. 6 травня 2007 року. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 29 січня 2015 року.
  34. ↑ Romania-Portogallo (0-1) UEFA Euro 2000 (італійська) . UEFA. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 29 січня 2015 року.
  35. ↑ Spagna, Figo si sfoga: "Se hai 30 anni sei vecchio" (італійська) . CalcioMercato.it. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 29 січня 2015 року.
  36. ↑ L'Inter ricomincia con il piede sbagliato (італійська) . La Gazzetta di Modena. 29 липня 2007 року. Архів оригіналу за 4 лютого 2015. Процитовано 29 січня 2015 року.
  37. ↑ а б Jackson, Steven J. (10 листопада 2004 року). Sport, Culture and Advertising: Identities, Commodities and the Politics of Representation. Routledge. с. 186. Процитовано 5 лютого 2015 року.
  38. ↑ Nike and Maven Networks Introduce JogaTV. Nikego. Nike. 17 квітня 2006 року. Архів оригіналу за 30 січня 2013 року. Процитовано 21 липня 2012 року.
  39. ↑ A lighter shoe, cooler kits, a faster ball, a Secret Tournament – every touch counts. NikeBiz. Nike. Архів оригіналу за 2 червня 2002 року. Процитовано 21 липня 2012 року.
  40. ↑ Cozens, Claire (3 квітня 2002 року). Cantona hosts World Cup with a difference. The Guardian. Guardian News and Media. Архів оригіналу за 1 липня 2018. Процитовано 21 липня 2012 року.
  41. ↑ Football Legends Coming to FIFA 14 Ultimate Team. EA Sports.com. 24 жовтня 2013 року. Архів оригіналу за 30 липня 2015. Процитовано 17 березня 2015 року.
  42. ↑ а б Matt Porter (9 грудня 2015 року). Legends Coming to myClub in PES 2016. IGN. Процитовано 10 грудня 2015 року.
  43. ↑ «Luis Figo: I want to be FIFA president» [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.]. CNN. Архівовано 4 лютого 2015 року
  44. ↑ «Luis Figo runs for FIFA Presidency» [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.]. Goal.com. Архівовано 4 лютого 2015 року
  45. ↑ «Luis Figo to Challenge Sepp Blatter for FIFA Presidency» [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.]. ESPN. Архівовано 4 лютого 2015 року
  46. ↑ Sale, Charles (28 січня 2015 року). Luis Figo's decision to stand for FIFA president is tactical from UEFA - but Jerome Champagne has to rely on Sepp Blatter. Daily Mail. Архів оригіналу за 21 липня 2015. Процитовано 4 червня 2015 року.
  47. ↑ а б в Rumsby, Ben (19 лютого 2015 року). Luis Figo launches Fifa presidency manifesto by saying World Cups could be staged over two continents. The Daily Telegraph. Архів оригіналу за 3 червня 2015. Процитовано 4 червня 2015 року.
  48. ↑ And then there were two…Luis Figo drops out of FIFA presidential race. World Soccer. 21 травня 2015 року. Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 4 червня 2015 року.
  49. ↑ Helen Swedin añora España [Архівовано 24 вересня 2008 у Wayback Machine.] (ісп.)
  50. ↑ Stop TB Partnership. stoptb.org. Архів оригіналу за 31 грудня 2006. Процитовано 23 вересня 2021.
  51. ↑ «UEFA, cities and clubs united in Barcelona» [Архівовано 19 серпня 2012 у Wayback Machine.].
  52. ↑ F.C. Internazionale Milano - Official Website. FC Internazionale - Inter Milan. Архів оригіналу за 19 серпня 2012. Процитовано 1 травня 2018.
  53. ↑ http://intercampus.inter.it/aas/ic2008?L=en# [Архівовано 25 квітня 2010 року у Wayback Machine.]
  54. ↑ Network90: A New Place For The Industry To Meet. 11 жовтня 2013 року. Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 1 травня 2018.
  55. ↑ «Sepp Blatter faces Figo, five others in FIFA election: What you need to know» [Архівовано 16 грудня 2017 у Wayback Machine.]. ESPN. Доступно з 28 сіня 2015 року
  56. ↑ а б Луїш Фігу на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
  57. ↑ Luís Filipe Madeira Caeiro Figo - Century of International Appearances. RSSSF. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 23 липня 2015 року.
  58. ↑ Luís Figo. Федерація футболу Португалії. Архів оригіналу за 9 квітня 2014. Процитовано 23 липня 2015 року.
  59. ↑ а б в г д е ж и к Luís Figo - UEFA.com. UEFA.com. 1 січня 2011 року. Архів оригіналу за 10 листопада 2011. Процитовано 18 лютого 2016 року.
  60. ↑ UEFA Champions League 2004/05 - History - Statistics – UEFA.com. UEFA.com. Архів оригіналу за 5 листопада 2017. Процитовано 25 жовтня 2017 року.
  61. ↑ Figo winner at San Siro Gentleman. inter.it. 9 травня 2006 року. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 січня 2016 року.
  62. ↑ Legends. Golden Foot. Архів оригіналу за 25 вересня 2015 року. Процитовано 23 вересня 2015 року.
  63. ↑ IFFHS announce the 48 football legend players. IFFHS. 25 січня 2016 року. Архів оригіналу за 24 вересня 2019. Процитовано 14 вересня 2016 року.
  64. ↑ Ordens Honoríficas Portuguesas (португальська) . Адміністрація Президента Республіки Португалія. Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 10 березня 2015 року.
  65. ↑ Selecção distinguida pelo Duque de Bragança (португальська) . Cristiano Ronaldo News. 30 серпня 2006 року. Архів оригіналу за 4 жовтня 2018. Процитовано 30 серпня 2006 року.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Луїш Фігу
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луїш Фігу
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луїш_Фігу&oldid=43582884