Луїш Фігу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Луїш Фігу
Luís Figo
L. Figo 2017.jpg
Луїш Фігу в 2017 році в Софії
Особові дані
Повне ім'я Луїш Філіпе Мадейра Каейру Фігу
Народження 4 листопада 1972(1972-11-04) (45 років)
  Лісабон, Португалія Португалія
Зріст 180 см
Вага 75 кг
Громадянство Flag of Portugal.svg Португалія
Позиція півзахисник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив кар'єру
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1989—1995
1995—2000
2000—2005
2005—2009
Португалія Спортінг
Іспанія Барселона
Іспанія Реал Мадрид
Італія Інтернаціонале
129 (16)
172 (30)
165 (36)
102 (9)
Національна збірна**
Роки Збірна Ігри (голи)
1991—2006 Португалія Португалія 127 (32)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.
Інформацію оновлено 18 травня 2009 року.

** Інформацію про ігри та голи за національну збірну
оновлено 18 травня 2009 року.

Луї́ш Філі́пе Маде́йра Кае́йру Фі́гу (порт. Luís Filipe Madeira Caeiro Figo; нар. 4 листопада 1972 року, Лісабон) — колишній португальський футболіст. Грав на позиції півзахисника за лісабонський «Спортінг», іспанську «Барселону» та «Реал Мадрид», завершив кар'єру в італійському «Інтернаціонале» у травні 2009 року.

Ранні роки[ред.ред. код]

Єдина дитина в родині Антоніу Каейру Фігу та Марії Жоани Пестани Мадейра. На початку 1970-их років родина переїхала з Алентежу на початку 1970-их років. Луїш ріс у робітничому районі Кова да Пієдаде, Алмада. Розпочав свій футбольний шлях у вуличній команді УФК Ос-Пастільяш, після чого у віці 11 років перейшов до академії лісабонського «Спортінга»[1].

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

«Спортінг»[ред.ред. код]

Золотий м'яч 2000 року, який виграв Луїш Фігу

Футбольну кар'єру розпочав у «Спортінгу». Дебютував у португальському чемпіонаті 1 квітня 1990 року в переможному (1:0) домашньому поєдинку проти «Марітіму», замінивши Марлона Брандау[2]. Дебютним голом у футболці столичного клубу відзначився 7 грудня 1991 року в переможному (2:1) домашньому поєдинку проти «Торренсі». Свій перший міжнародний трофей виграв у 1991 році. Наприкінці свого перебування в «Спортінгу» разом з командою став володарем Кубку Португалії 1994/95.

«Барселона»[ред.ред. код]

У 1995 році Фігу продемонстрував готовність приєднатися до одного з іменитих клубів Європи. Розпочалася суперечка між італійськими клубами «Ювентус» і «Парма», в ході якої виявилося, що Фігу підписав контракти з обома клубами. Внаслідок цього гравець отримав 2-річний трансферний бан в Італії. Зрештою, Фігу перейшов до гранду іспанського футболу, каталонської Барселони, сума відступних становила 2,25 мільйона британських фунтів, але решту сезону змушений був дограти в «Спортінгу» через правило, яке забороняло португальським гравцям піереходити в іноземні клуби поза межами встановленого періоду. Це правило також завадило Фігу приєднатися до англійського клубу «Манчестер Сіті», куди його рекомендував колишній головний тренер «Спортінга» Малкольм Еллісон, Луїш міг принести лісабонському клубу приблизно 1,2 мільйони фунтів стерлінгів[3].

У «Барселоні» кар'єра Фігу розпочалася «по-справжньому». Разом з каталонським клубом він виграв Кубок володарів кубків 1996—1997, в цьому турнірі його партнером по нападі був Роналду. Після цього був чемпіонський сезон у Ла-Лізі, де Луїш був частиною грізної атаки каталонців, до складу якої також входили Рівалдо та Патрік Клюйверт. Загалом у футболці «Барселони» зіграв 172 поєдинки, в яких відзначився 30-ма голами. Став популярним у Барселоні, оскільки його присутність в команді сприяла визнанню Каталонії на зовнішньополітичній арені[4].

«Реал Мадрид»[ред.ред. код]

У липні 2000 року Фігу несподівано для всіх перейшов за 62 мільйони євро до найзапеклішого суперника каталонського клубу, мадридського «Реалу»[5]. Його контракт було викуплено за ту клаусуру, який передбачав договір з каталонським клубом, і став на той час рекордним у списку найдорожчих трансферів у світовому футболі. Цей перехід ознаменував початок епохи «Галактікос» Флорентіно Переса, протягом якої кожного року склад мадридців поповнювала зірка світового футболу[6]. Фігу став новим об'єктом уваги суперництва «Барселона - Реал Мадрид», а фани каталонського клубу звинуватили його в зраді та обернулися проти нього[6]. Один з його фанів по Барселоні заявив: «Наш план був простий: дайте м'яч Луїшу. Він ніколи, й ніяк не сховається»[6]. Незважаючи на те, що на той час Фігу вже носив білу футболку "Реалу", у листопаді 2000 року він все ж виграв Золотий м'яч, в основному завдяки своїй грів в «Барселоні», в складі якої став найкращим у світі[6].

21 жовтня 2000 року, коли Фіґу вперше повернувся до Барселони у футболці «Реал Мадрида», на стадіоні «Камп Ноу» був оглушливий свист[6]. На трибунах висіли знамена з такими написами, як «Зрадник», «Юда», «Скип» (англ. Scum) та «Найманець»[6]. Над Фігу нещадним чином знущався у всьому, й коли він вийшов з тунелю та побіг на футбольне поле, засвистіли майже 98 тисяч уболівальників у Барселоні, гравець, шокований такою зустрічю, закрив пальцями вуха[4][6]. Зі стартового свистка в "Ель Класико", кожного разу, коли Фігу отримав м'яч, піднявся гул з образами та предметами, які летіли в його напрямку, такі як апельсини, пляшки, запальнички та мобільні телефони[6]. Через цю агресію Фігу не подав жодного кутового на «Камп-Ноу», щоб бути подалі від розлючених уболівальників[6]. «Барселона» перемогла з рахунком 2:0, президент мадридського «Реалу» Флорентіно Перес після матчу сказав: «Атмосфера [на стадіоні] розчавила всіх нас»[6]. Захисник мадридського клубу Іван Кампо так прокоментував цю ситуацію одному з журналістів: «Того вечора, коли Фігу вперше повернувся, було неймовірно. Я ніколи не чув нічого подібного. Луїш цього не заслуговував. Він повністю віддався Барселоні. Це розпочалося ще раніше: "прибуття зрадника", писали засоби масової інформації. Ні, прийшов Луїш Фігу, один з ваших найкращих. Того вечора йому було боляче, ти міг [це] побачити. Його голова була опущена, й він думав: "криваве пекло, в якому я був тут [ще] минулого сезону ...". Проте моєю останньою емоцією було захоплення ним...».

У своєму дебютному сезоні за «Реал Мадрид» Фігу разом з командою виграв титул чемпіона Іспанії сезону 2001 року й відзначився 14-ма голами в усіх турнірах. Отримав звання Гравець року ФІФА 2001. У середині сезону 2001 року до клубу приєднався Зінедін Зідан, а наступного сезону «Реал Мадрид» виграв Лігу чемпіонів 2001/02.

23 листопада 2002 року Луїш вдруге приїхав на "Камп Ноу" як гравець мадридського клубу, ця гра сьала однією з визнчальних у суперництві «Барселона-Реал»[6]. Цього разу не було жодних зовнішніх або звукових ознак ненависті фанів Барси відносно Фігу, проте кожного разу, коли Луїш знаходився поблизу фанатів «Барселони» в нього починали летіти банки від пива, запальнички, пляшки та м'ячі для гольфу[6]. Фіго прокоментував цю ситуацію так: «Я хвилювався, що якийсь божевільний може втратити голову»[6]. Цього разу футболіст вирішив, що він виконуватиме кутові, а також вкидання м'яча, і в середині другого тайму «Мадрид» здобуває право виконати кутовий. Щоб його виконати Луїшу знадобилося дві хвилини, оскільки в нього постійно летіли різноманітні предмети[6]. Перед виконанням кутового з іншого боку воріт Фігу здійснив пробіжку, по ходу якої сповільнився, щоб зібрати деякі предмети, які летіли в нього, але не влучили, після чого іронічно посміхнувся фанам Барселони й показав їм великий палець, піднятий догори[6]. Кожного разу, коли Луїш розпочинав рух в напрямку кута поля, в його напрямку летіли різноманітні предмети, це повторювалося знову і знову, допоки арбітр Луїс Медіна Канталехо не припинив гру майже на 20 хвилин[6]. По завершенні дербі у купі сміття, яке залишилося після матчу, телевізійна камера вихопила навіть свинячу голову[7].

Фігу провів у Мадриді п'ять сезонів, серед яких найуспішнішим став 2003 рік, в якому «Реал» став переможцем іспанського чемпіонату. У квітні 2013 року іспанська спортивна газета Marca включила Луїша до Списку 11-ти найкращих легіонерів в історії «Реал Мадриду»[8].

«Інтернаціонале»[ред.ред. код]

Луїш Фігу в 2009 році. Зіграв 5 сезонів у футболці «Інтера» в період з 2005 по 2009 рік.

У середині 2005 року контракт з мадридським «Реалом» завершився й Фігу як вільний агент переїхав до Італії, де підписав контракт з «Інтернаціонале». Це означало, що Фігу отримав можливість виступати за клуб з Італії. Раніше, ще до свого переходу в «Барселону», він мав таку можливість, але був скомпрометований через суперечку між двома клубами, яких цікавив, «Ювентус» та «Парму». У середині 2008 року співвітчизник Фігу Жозе Моурінью очолив міланський клуб. В «Інтері» також виступало декілька португальських гравців, що полегшило адаптацію Луїша в новій команді.

Про завершення кар'єри футболіста оголосив 16 травня 2009 року, у той же день коли його клуб «Інтернаціонале» достроково виграв «золото» італійської футбольної першості сезону 2008/09 років[9]. 30 травня португалець підтвердив цю інформацію, а 31 травня провів прощальний поєдинок проти «Аталанти» на «Сан-Сіро». За наполяганням Хав'єра Санетті Фігу свій останній поєдинок провів як капітан команди. Під час заміни на Давіде Сантона вболівальники стоячи влаштували португальцю овації. А вільний удар в поєдинку Суперкубку Італії у ворота «Роми» у виконанні Луїша залишиться найяскравішим моментом за період його виступів в Італії[10][11].

Фігу сказав: «Я залишаю футбол, але не Інтер». В інтерв'ю клубному телеканалу заявив: «Я сподіваюся, що зможу допомогти цьому клубу стати ще величнішим після мого виходу на пенсію. Я обов'язково буду працювати на "Інтер" у майбутньому в керівництві клубу. Я ніколи не думав, що залишуся тут так надовго. Я ніколи не забуду любов, яку отримав зі свого першого дня [перебування] тут від моїх товаришів по команді і президента Массімо Моратті. Я ніколи цього не забуду; "Інтер" надав мені шанс розпочати переможний цикл із деякими надзвичайними людьми"[12]». Фіго вже завершив кар'єру й спостерігав осторонь як 22 травня 2010 року «Інтер» виграв Лігу чемпіонів 2009/10.

Кар'єра в збірній[ред.ред. код]

Початок міжнародної кар'єри[ред.ред. код]

Капітан збірної на «Драгау» в 2005 році

.

Лідер португальського «Золотого покоління» футболістів, Луїш Фіго допоміг виграти молодіжний чемпіонат світу 1991 року, в вже 16 жовтня 1991 року дебютував за дорослу збірну в товариському (1:1) поєдинку проти Люксембургу. Луїшу на момент дебюту було усього 18 років. 11 листопада 1992 року відзначився дебютним голом за збірну в переможному (2:1) товариському поєдинку проти Болгарії, який був зіграний у Парижі. Фігу відзначився 3-ма голами у 8-ми поєдинках кваліфікації до Євро 1996 року, а його збірна вперше за останні 12 років вийшла до фінальної частини континентальної першості. В останньому поєдинку групового етапу першості, проти Хорватії на «Сіті Граунд» у Ноттінгемі, Фігу відкрив рахунок на 4-й хвилині переможного (3:0) для португальців поєдинку; в результаті Португалія як переможець групи, випередивши всіх суперників, вийшла до 1/4 фіналу Євро[13].

Євро 2000 та Чемпіонат світу 2002 років[ред.ред. код]

У наступній кваліфікації до Чемпіонату Європи Луїш зіграв у всіх 10-ти матчах, при цьому відзначився 3-ма голами. 12 червня 2000 року в першій грі турніру в Ейндговені він забив перший м'яч Португалії, завдяки чому португальці перемогли Англію з рахунком 3:2, результатом цієї перемоги стало перше місце в групі та вихід до півфіналу турніру, в якому Португалія поступилася[14]. В останньому турі групового турніру проти Німеччини в Роттердамі головний тренер португальців Умберту Коелью налав Луїшу відпочинок, цим рішенням фахівець перервав серію Фігу, яка налічувала 32 поспіль зіграні матчі ф футболці збірної Португалії[15]. Єдиним хет-триком у футболці збірної Португалії відзначився 15 серпня 2001 року в переможному (3:0) товариському поєдинку проти Молдови на «Ештадіу ді Сан-Луїш» у Фару[16].

Відзначившись 6-ма голами в 9-ти матчах та допоміг Португалії вийти до Чемпіонату світу 2002 року; 2 червня 2001 року в поєдинку кваліфікації проти Ірландії на «Ленсдаун Роад», й вперше за попередні 74 матчі вийшов з капітанською пов'зкою, окрім цього відзначився голом та допоміг своїй команді зіграти внічию (1:1)[15]. На своєму першому Чемпіонаті світу з 1986 року португальці припинили боротьбу вже на груповій стадії, а Фігу не відзначився жодним голом.

Євро 2004 та Чемпіонат світу 2006 року[ред.ред. код]

18 лютого 2004 року Фігу зіграв свій 100-ий матч у нічийному (1:1) товариському поєдинку з Англією на Ештадіу Алгавре, вийшовши на поле з капітанською пов'язкою, незважаючи на те, що основний капітан Фернанду Коуту вийшов на поле в стартовому складі[17]. Того ж року на домашньому для португаьців Чемпіонаті Європи замінив Коуту в ролі капітана «європейських бразильців»[18]. Він заявив про припинення міжнародної кар'єри після завершення фіналу Євро-2004, в якому португальці поступилися Греції через роздутий» конфлікт між Луїшем і тренером національної збірної Луїсом Феліпе Сколарі, хоча згодом було спростовано інформацію про цей конфлікт[19]. У червні 2005 року змінив своє рішення й повернувся на переможні матчі кваліфікації чемпіонату світу 2006 року проти Словаччини та Естонії під керівництвом Сколорі[20].

Фігу в матчі проти Мексики на чемпіонаті світу 2006 року

Луїш став капітаном збірної на Чемпіонаті світу 2006 року й допоміг вийти команді до 1/2 фіналу змагання. З трьома перемогами на груповому етапі Португалія фінішувала на першому місці й вийшла до плей-оф турніру, де її суперником стала Мексика. У 1/8 фіналу португальці здолали збірну Нідерландів, а в 1/4 фіналу — в серії післяматчевих пенальті перемогли англійців. Фігу не приймав участі в серії післяматчевих пенальті, оскільки був замінений на Елдера Поштігу[21]. У півфіналі Португалія в серії післяматчевих пенальті поступилася Франції, до цієї поразки доклав свої зусилля й колишній партнер Луїша по команді, а в тому поєдинку — капітан суперників, Зінедін Зідан. Це досягнення для португальців стало найкращим за попередні 40 років. Третє місце португальців мало відтінок скандалу, оскільки Фігу не вийшов у стартовому складі вирішального поєдинку, натомість з капітанською пов'язкою вийшов Паулета. Тим не менше, Португалія переграла з різницею у два м'ячі господарів Німечиину, а Фігу на 77-й хвилині замінив Паулету, який під оплески португальських та німецьких фанів повернув капітанську пов'язку Луїшу. Незважаючи на те, що Німеччина вже незабаром після виходу на футбольне поле Фігу відзначилася ще одним голом, Луїш все ж завершив виступи в футболці національної збірної Португалії на мажорній ноті, віддавши 88-й хвилині точний пас на голову Нуну Гомешу[22], таким чином 7-й номер у збірній перейшов до наступника Луїша, Кріштіану Роналду.

За збірну Португалії провів 127 матчів, і є рекордсменом за цим показником. Учасник чемпіонатів Європи 1996, 2000, 2004 (в останньому збірна Португалії потрапила до фіналу, де поступилась грекам з рахунком 0-1). Учасник фінальної стадії чемпіонату світу 2002 і 2006.

Статистика виступів[ред.ред. код]

Виступи за клубом[ред.ред. код]

Сезон Клуб Ігри Голи Голеві
передачі
Місце в
чемпіонаті
1990/91 Спортінг 3 0 - 3-е
1991/92 Спортінг 34 1 - 4-е
1992/93 Спортінг 32 0 - 3-е
1993/94 Спортінг 31 8 - 3-е
1994/95 Спортінг 34 7 - 2-е
1995/96 Барселона 35 5 18 3-е
1996/97 Барселона 36 4 10 2-е
1997/98 Барселона 35 5 7 1-е
1998/99 Барселона 34 7 12 1-е
1999/00 Барселона 32 9 10 2-е
2000/01 Реал Мадрид 34 9 17 1-е
2001/02 Реал Мадрид 28 7 4 3-е
2002/03 Реал Мадрид 33 10 11 1-е
2003/04 Реал Мадрид 36 8 11 4-е
2004/05 Реал Мадрид 33 3 8 2-е
2005/06 Інтернаціонале 34 5 - 1-е
2006/07 Інтернаціонале 32 2 - 1-е
2007/08 Інтернаціонале 17 1 - 1-е
2008/09 Інтернаціонале 16 1 - 1-е

Досягнення[ред.ред. код]

Спортінг (Лісабон)

Барселона

Реал Мадрид

Інтернаціонале

Збірна Португалії

Особисте життя[ред.ред. код]

Луїш Фіґу одружений (з 2001 року) на шведській моделі Елен Сведін, з якою познайомився у 1996 році в Барселоні під час шоу фламенко Хоакіна Хортеса[23]. Елен народила йому трьох дочок (Даніела — 29/03/1999, Мартіна — 23/02/2002 і Стелла — 09/12/2004). Родина проживає в Мілані.

Примітки[ред.ред. код]

  1. expertfootball.com. AFP (англійська). 23 червня 2012 року. Процитовано 2012-06-23. 
  2. Luís Figo career and awards. Luís Figo Foundation (англійська). Процитовано 15 жовтня 2014 року. 
  3. Marshall, Alan (26 липня 2000 року). Figo was set to be Maine man; Madrid star nearly joined City for pounds 1m. Daily Record. Процитовано 4 червня 2015 року. 
  4. а б "Figo falters in face of Catalan fury". Telegraph. Архівовано 19 травня 2014 року
  5. Nash, Elizabeth (25 липня 2000 року). Figo defects to Real Madrid for record £36.2m. The Independent (London). Процитовано 11 травня 2010 року. 
  6. а б в г д е ж и к л м н п р с т Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Lowe не вказаний текст
  7. Jefferies, Tony (27 листопада 2002 року). Barcelona are braced for a stiff penalty. The Daily Telegraph (London). 
  8. The best foreign eleven in Real Madrid's history. Marca.com. 12 квітня 2013 року. 
  9. Луиш Фигу завершит футбольную карьеру (рос.)
  10. Figo announces retirement after Inter land title. AFP. 17 травня 2009 року. Процитовано 2012-11-06. 
  11. Figo officially announces retirement. AFP. 30 травня 2009 року. Процитовано 2009-05-30. 
  12. Luis Figo gebührend verabschiedet. Neue Zürcher Zeitung. 31 травня 2009 року. 
  13. Portugal progress as Group D winners. UEFA. 6 жовтня 2003 року. Процитовано 4 червня 2015 року. 
  14. England crushed in five-goal classic. BBC Sport. 13 червня 2000 року. Процитовано 4 червня 2015 року. 
  15. а б Nascimento, Hélio (7 червня 2001 року). Figo de fora - uma raridade [Figo out - a rarity] (португальська). Record. Процитовано 4 червня 2015 року. 
  16. Figo hat-trick secures victory for Portugal. ESPN Soccernet. Reuters. 15 серпня 2001 року. Процитовано 4 червня 2015 року. 
  17. Portugal 1–1 England. BBC Sport. 18 лютого 2004 року. Процитовано 4 червня 2015 року. 
  18. RÚSSIA-PORTUGAL, 0-2 (Maniche 7, Rui Costa 88) (португальська). Record. 16 червня 2004 року. Процитовано 4 червня 2015 року. 
  19. Luis Figo announces international retirement. 19 серпня 2004 року. 
  20. Figo makes international return. 19 травня 2005 року. 
  21. "England beaten in penalties again". BBC. Архівовано 28 травня 2014 року
  22. "Germany 3-1 Portugal" . BBC. Архівовано 28 травня 2014 року
  23. Helen Swedin añora España (ісп.)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]