Гей-прайд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
КиївПрайд у 2013 році

Гей-прайд (англ. Gay pride; також гей-парад) — акція, завданням якої є демонстрація існування в суспільстві ЛГБТ (лесбійок, геїв, бісексуалів та трансгендерів), підтримка толерантного ставлення до них, захист прав людини та громадянської рівноправності для всіх людей незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Його метою також є вшановування почуття власної гідності, свободи особистості, прояв різноманітності та єдності ЛГБТ-спільноти[1][2][3][4].

Акція традиційно проходить влітку (найчастіше, в червні) на згадку про Стоунволлські бунти, під час яких тисячі геїв і лесбійок вчинили опір поліцейським репресіям, і цей виступ став одним із символів боротьби сексуальних меншин за громадянські права. Однак іноді вона приурочена до інших дат, наприклад, Московський гей-прайд відзначає річницю скасування кримінального переслідування гомосексуалів в Росії[2][3][1][5].

Гей-прайди можуть проводиться в різних формах — параду, мітингу, маршу, фестивалю, ярмарки, пікніку і так далі. Залежно від конкретної ситуації гей-прайд може носити характер свята-карнавалу або правозахисної демонстрації. Власне гей-парад (англ. Gay parade)[6][7], прайд-парад (англ. Pride parade) є однією з форм або частиною гей-прайду, часто його центральним елементом[1][2][3].

Термінологія[ред. | ред. код]

На сьогоднішній день в різних країнах найменування гей-прайду може різнитися: в Австрії його називають Веселковим парадом (нім. Regenbogenparade)[8][9], в Голландії він носить назву Рожева Субота (нід. Roze Zaterdag)[10], в Німеччині та Швейцарії — Крістофер-стріт День (англ. Christopher Street Day)[11][12], в Латвії проходять Дні Дружби[13][14], в Австралії гей-прайди злилися з карнавальними святами Марді Гра (англ. Mardi Gras)[3][15].

Українські та російські ЗМІ «гей-прайди», зазвичай, називають «гей-парадами», проте самі організатори цих акцій віддають перевагу назві «гей-прайд». Тим самим вони хочуть підкреслити, що їхньою метою є виключно правозахисна хода, яка має мало спільного з карнавалами, що проводяться на Заході[16][17].

Історія[ред. | ред. код]

Демонстрації гомофільного руху
Демонстрації гомофільного руху
Гей-прайд в Нью-Йорку 1976 року.

Американські геї та лесбійки в 1960-х роках жили в умовах узаконених репресій. В ті часи гомосексуальні дії навіть між дорослими людьми за взаємною згодою, що відбуваються в приватних будинках, були кримінальним злочином по всій території США[18]. У різних штатах покарання могло варіювати від грошового штрафу до двадцяти років тюремного ув'язнення або примусового «лікування» (у вигляді кастрації, лоботомії, електрошоку і так далі). Часто поліція проводила облави в підпільних гей-клубах, потім фотографії арештантів поміщалися в ранкових газетах, що було пов'язано з ризиком втратити роботу, навчання та житло[19][20][21].

У ніч з п'ятниці на суботу 27-28 червня 1969 нью-йоркська поліція провела черговий рейд в гей-барі Стоунволл-інн на Крістофер-стріт в гей-кварталі Гринвіч-Віллидж. Почалися арешти. Однак натовп, що зібрався навколо закладу несподівано вчинив опір, в поліцейських полетіли камені та пляшки. Сутички між протестувальниками та прибулими спецзагонами тривали до ранку. Виступи та сутички з поліцією повторилися знову в тих же масштабах у другу ніч і тривали в менших протягом тижня. Ці події отримали назву Стоунволлське повстання. Вони вважаються початком руху геїв і лесбійок за громадянські права, оскільки дали поштовх до розвитку численних ЛГБТ-організацій та ініціатив. За словами історика Девіда Картера, це «було для гей-руху тим же, чим падіння Бастилії було для початку Великої французької революції»[19][22].

У листопаді 1969 на конференції ЛГБТ-активістів Крейг Родвелл[en] запропонував щорічно відзначати річницю Стоунволла масовими виступами. Мету маршів він визначив як поширення ідей боротьби гомосексуалів за громадянські права, зокрема — за «фундаментальне право людини переміщатися в часі і просторі». Крейг запропонував називати марші Крістофер-стріт Днем Визволення (англ. Christopher Street Liberation Day) і проводити їх по всій країні в останню суботу червня. При цьому він закликав учасників акцій не соромитися своєї зовнішності та способу життя. Ця ідея була опозиційна консервативному гомофільному руху, що проводив демонстрації, учасники яких були одягнені в строгі костюми, а на їх плакатах не згадувалося слово «гей». Представники цієї правозахисної течії вважали, що подібна тактика надає їм респектабельності та викликає більше розуміння у суспільства[23]. Однак вона не мала серйозного успіху. І фактично ідеї Крейга ознаменували зародження нового радикального гей-визвольного руху, яке використовувало більш відкриті та прямі методи боротьби[24][25][26].

В 1970 в першу річницю Стоунволлського повстання кілька сотень демонстрантів вийшли на Крістофер-стріт. Ця акція вважається першим гей-прайдом. Його учасники протестували проти кримінального переслідування гомосексуальних дій і законів, які дозволяють дискримінацію геїв і лесбійок в сферах зайнятості та житла, закликали гомосексуалів бути відкритими. Демонстранти несли плакати та кричали гасла: «Краще явний ніж прихований!», «Що ми хочемо? Визволення геїв! Коли ми цього хочемо? Зараз!», «Скажи голосно: Гей — це гордо!», "Із шафи на вулицю!"І так далі[4]. За словами одного із засновників «Фронту звільнення геїв», марш був «затвердженням та декларацією нашої нової гордості».(англ. pride) ". Ця демонстрація повторилася в наступному році і згодом стала щорічним Нью-Йоркським гей-прайдом[2][3]. Влітку 1970 аналогічні виступи також пройшли в інших містах, наприклад, в Чикаго, Лос-Анджелесі[27], Сан-Франциско[28], Атланті[29] та Торонто[4][30]. Поступово, разом з набираючим обертів рухом геїв і лесбійок за громадянські права, річниця Стоунволла стала відзначатися по всій території США і Канади[3]. Перші гей-прайди часто були нечисленні, викликали протести консерваторів, а їх проведенню перешкоджала влада[2][4]. Однак в міру визнання суспільством прав ЛГБТ в контексті загальногромадянського рівності вони втратили свій конфронтаційний характер[31]. В 1978 для восьмого гей-прайду в Сан-Франциско художником Гілбертом Бейкером був створений веселковий прапор, що став згодом найбільш упізнаваним та популярним символом ЛГБТ-руху.

Спочатку американські гей-прайди носили назву «День Свободи» (англ. Freedom Day) або «День Визволення Геїв» (англ. Gay Liberation Day)[2], що відсилають до радикальних правозахисних ідей. Однак приблизно в 1980-х роках вони були замінені на «гей-прайд» та «гей-парад». Це було наслідком все більш зростаючого впливу гей-бізнесу та його превалювання над правозахисною течією. Такий вплив спочатку призводив до конфліктів між комерційними та активістськими організаціями, проте у результаті був досягнутий компроміс[4].

Гей-прайд в Лондоні 1972 року.

Трохи пізніше традиція проводити гей-прайди прийшла в Європу. Так, перша демонстрація в Лондоні пройшла 1970 року[32], в Парижі — 1971 року[33], в Берліні — 1979 року[34], в Дубліні — в 1983[35]. З плином часу гей-прайди стали проводитися практично в усіх країнах Північної та Південної Америки, Європи, Австралії та Нової Зеландії, ПАР, а також у ряді країн Азії (наприклад, Туреччині, Ізраїлі, Таїланді, Індії, Японії, Тайвані, Китаї)[3].

При цьому проведення прайдів в багатьох містах країн колишнього Соціалістичного табору, де це стало можливо багато пізніше, ніж у Західній Європі, як і раніше стикаються з труднощами. Так, в 2001 учасники гей-прайду в Белграді піддалися нападам радикалів, а в 2009 футбольні хулігани та ультраправі влаштували масові погроми, заподіявши сербській столиці збиток в 1 млн євро[36][37]. Аналогічні напади відзначалися в Братиславі[38], Бухаресті[39], Будапешті[40], Ризі[41]. При цьому, з плином часу, конфлікти знижують свій накал: так, в Загребі в 2011 гей-прайд відбувся відносно спокійно[42]. В Варшаві проведення гей-прайду в 2005 було заборонено тодішнім мером Лехом Качинським, однак кілька тисяч осіб все одно пройшли маршем по столиці Польщі. Рішення влади було оскаржене в Європейському суді з прав людини, який в 2007 постановив, що заборона є незаконною та дискримінаційною[43]. З 2008 гей-прайди проходять у Варшаві без перешкод з боку влади. Аналогічна ситуація складалася в Москві: 2005 року гей-прайд був заборонений мером міста Юрієм Лужковим, а учасники, що все ж узяли участь у несанкціонованій акції зазнали нападу неонацистів та затримань міліцією. Ця ситуація повторювалася кожний рік. 2010 року ЄСПЛ виніс рішення про незаконність заборон гей-прайду в Москві[44], однак російська влада заборонила його проведення і в 2011 році[45].

Flickr - boellstiftung - Ausschreitungen in Serbien gegen die Gay Pride (10).jpg
Nikolaialekseevmoscowpride06.jpg
Jerusalem2007Pride031.JPG
Бої на вулицях Белграда 2010 року
під час гей-параду.
Затримання учасників гей-прайду
в Москві 2006 року.
Гей-парад в Єрусалимі 2007 року
під посиленою охороною.

Цілі[ред. | ред. код]

Цілі гей-прайдів різноманітні. В західних країнах на перший план виходить масове вираження почуття власної гідності, різноманіття та єдності ЛГБТ-спільноти, її культурний розвиток і самовизначення, зверхність свободи особистості. Гей-парад покликаний демонструвати відкритість ЛГБТ-людей, візуально підтвердити їх існування в суспільстві, підтримати толерантне ставлення до них, захистити права людини та громадянську рівноправність для всіх людей незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Гей-парад є реалізацією права на мирні зібрання, свободу слова та самовираження. Він використовується як засіб залучення уваги до проблем ЛГБТ-людей. На багатьох гей-прайдах піднімаються різні соціальні та політичні питання, такі як протистояння дискримінації та гомофобії, проблема поширенні епідемії СНІДу, питання визнання одностатевих шлюбів, проблема кримінального переслідування та страт геїв і лесбійок в країнах третього світу[1][2][3][46].

Ідеологія гей-прайду[ред. | ред. код]

Ходи проводяться під гаслом «гей-прайд», що дослівно перекладається з англійської мови як «гей-гордість», «почуття власної гідності гея». Це позначає, що гомосексуальні, бісексуальні та трансгендерні люди повинні мати почуття власної гідності, пишатися своєю сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю, усвідомлюючи та приймаючи себе такими, які вони є. Професор філософії Томас Лоуренс пише, що на перший погляд пишатися своєю сексуальною орієнтацією здається настільки ж безглуздо, як пишатися тим, що небо блакитне, однак концепція гей-гордості має той же зміст, який вкладали в 1960-х роках активісти руху проти расової сегрегації в США, проголошуючи: «Я чорношкірий, і я цим пишаюся!» (англ. «I am black and I am proud!») — це був спосіб гучно заявити про те, що бути чорношкірим не соромно[47][48].

Соціолог Ігор Кон так пояснює цей термін:

Питається, чому тут пишатися? А можна пишатися своєю релігійною чи національною приналежністю? Проте люди культивують такі почуття. Глибинна психологічна проблема полягає в тому, що існують різні способи вбити людину. Можна її знищити фізично або юридично, зробити злочинцем, а можна знищити морально. Для цього достатньо вселити з дитинства: ми не забороняємо тобі існувати, але ти повинен весь час пам'ятати, що ти — збоченець, ти — неповноцінний, так що сиди тихо і ні на що не претендуй. Дитина, яка це засвоїть, — цей феномен називається інтерналізованою гомофобією, але те ж саме проробляли і з євреями, і з кольоровими, і з жінками, і з ким завгодно ще, — все життя буде почувати презирство або ненависть до себе. Людина, у якої вбито самоповагу, дійсно стає соціально та психічно неповноцінною. Паради різних «гордостей» — геївська лише одна з багатьох — виникли у меншин, які раніше були і в якійсь мірі залишаються або почуваються пригнобленими, як засіб самозахисту. Гасло «Чорний — це добре!» — всього лише відповідь білому расизму, фемінізм — відповідь чоловічого шовінізму, а гасло «гей — це добре!» — відповідь тим, хто вважає одностатеве кохання «не названим пороком»[49].

Гей-активістка Маша Гессен пояснює:

Ви запитаєте, чим тут пишатися?.. Слово pride було адресовано тому організатору [гомофільних] пікетів, який намагався розняти учасників які взялися за руки, і тим поліцейським, які вважали цілком очевидним своє право вчинити «перевірку статі». Значок Gay&Proud, що став тоді популярним, по-доброму, варто перекладати як «Я гей, і мені нема чого соромитися». З якого, дійсно, дива людина повинна соромитися своєї любові, та навіть і своїх смаків в одязі[23]?

Філолог Олександр Хоц так визначає це поняття:

«Гордість» ЛГБТ (з філософії якої виникає традиція парадів-«прайдів» (Pride — гордість) — це гордість, яка пов'язана не з сексуальною орієнтацією самою по собі, а з тим, що пройшовши шлях тотального винищення, тюрем, дискримінації та приниження, — люди ЛГБТ-спільноти проявили мужність, солідарність та завзятість, — відстоявши своє історичне право на людську гідність[50].

Також велике значення в гей-прайдах грає ідея відкритості та видимості гомосексуалів. Організатори закликають геїв і лесбійок не приховувати від оточуючих свою сексуальну орієнтацію, вказуючи на те, що люди, які особисто знайомі з представниками ЛГБТ-спільноти, менш схильні до гомофобії. Участь в гей-прайді є одним з способів масового «виходу з підпілля» (камінг-ауту), що сприяє розвитку толерантного ставлення в суспільстві[4].

Форма проведення[ред. | ред. код]

Форма проведення гей-прайду може значною мірою відрізнятися. В цілому можна виділити дві крайні позиції, які на практиці взаємодоповнюють один одного.

Гей-парад у Варшаві 2006 року.

Прихильники першої вважають гей-прайд, насамперед, правозахисною та політичною акцією[46][51]. Вони вказують на те, що історично прайд-паради виросли з протестних маршів проти дискримінації, що проводилися гомосексуалами в боротьбі за права людини. Вони виступають з критикою перетворення гей-параду в святкове дійство, аргументуючи це тим, що досі ЛГБТ-спільнота повсюдно стикається з великими проблемами. Така позиція більше характерна для країн, де є серйозні порушення прав людини щодо сексуальних меншин, прикладом може служити московський гей-прайд. В Тель-Авіві 2010 року стався розкол оргкомітету прайду по причині того, що деякі гей-активісти хотіли вшанувати пам'ять розстріляних гомофобним терористом підлітків[52][53]. В США іноді, щоб змістити акцент на мету акції, ходу називають не «гей-прайд», а, наприклад, «марш за рівність», «марш гордості»[54][55]. На таких демонстраціях висуваються вимоги дотримання прав людини щодо ЛГБТ, прийняття законів, що захищають від дискримінації, визнання одностатевих шлюбів, висловлюється протест проти гомофобії та насильства, піднімаються соціальні питання, такі як боротьба з епідемією СНІДу, проблеми соціального захисту дітей в одностатевих сім'ях і так далі.

Прихильники другої позиції, поширеної переважно в країнах західного світу, вважають, що переважно цілі руху за рівноправність вже досягнуті, що тепер гей-прайд повинен просувати толерантне ставлення до ЛГБТ шляхом культурного діалогу, позитивної святкової дії і масового камінг-ауту. Такі прайди найчастіше можуть бути частиною багатоденного фестивалю, включати в себе кінофоруми, ярмарки, концерти, літературні конкурси, фотовиставки, спортивні виступи, пікніки. Кульмінацією всього фестивалю стає гей-парад, який являє собою яскраву ходу костюмованих учасників, чергу святкових платформ, які пересуваються, музичні та танцювальні виступи, театральні міні-постановки, боді-арт, перформанси, найчастіше з еротичним підтекстом, на зразок бразильського карнавалу або берлінського параду кохання[56]. В ході беруть участь різні групи: представники дружніх політичних партій, різних товариств, соціальних інститутів та компаній (наприклад, Google, Яндекс, Microsoft, YouTube), ЛГБТ-організації, члени соціальних груп, будь то батьки геїв і лесбійок, субкультури (ведмеді, фурі, БДСМ), геї-інваліди, геї-представники національних меншин, геї-мусульмани та католики, геї-поліцейські, медпрацівники, пожежники і так далі[3]. Широко відомий Амстердамський гей-прайд проходить у вигляді низки кораблів-платформ, що пропливають по водним каналам міста, його проведення підтримується міською владою і є однією з найвідоміших туристичних визначних пам'яток столиці Нідерландів[57][58].

Amsterdam Gay Pride 2008.jpg
Google gay pride.jpg
140603 t01 trupp1.JPG
Гей-парад в Амстердамі 2008 року. Google на гей-прайді у Сан-Франциско Сестри нескінченної поблажливості.

Однак, на практиці ці дві позиції змішуються. Навіть самі святкові паради зазвичай мають моменти, присвячені пам'яті жертв СНІДу та гомофобного насильства у вигляді спеціальних хвилин мовчання, семінарів. Цивільний характер ходи надає також участь політичних партій та громадських організацій зі своїми гаслами, а делегації з країн третього світу піднімають питання про становище ЛГБТ-людей в них: кримінальне переслідування, смертні кари, потурання влади насильству. Гострі соціальні пародії, наприклад, на релігію від представників Ордена нескінченної поблажливості викликають жваві суперечки. З іншого боку, на політизованих гей-прайдах має місце бути барвиста райдужна атрибутика та різні протестні перфоманси[3].

Invalids on the gay-prade.jpg
Gay Pride Paris 2008 n3.jpg
Pride London Parade, July 2011 (17).jpg
Люди з обмеженими можливостями беруть участь в гей-прайді. Мер Парижа, глава Іль-де-Франс
та профспілкові лідери на прайді.
Карнавальні костюми.

Гей-паради в різних містах світу збирають тисячі учасників та глядачів. В гей-парадах в Сан-Пауло та Європрайді беруть участь мільйони людей[3]. Іноді паради очолюють «великі маршали». Це почесні гості свята, які своїм особистим прикладом та громадянською активністю сприяли зміцненню толерантного ставлення до ЛГБТ. Ними обиралися, наприклад, олімпійський чемпіон Метью Мітчем в Сіднеї[59], Актор Єн Маккеллен в Манчестері[60], фігурист Джонні Вейр в Лос-Анджелесі[61], співачка Сінді Лопер в Сан-Франциско[62], гей-активіст Микола Алексеєв у Ванкувері[63].

Критика[ред. | ред. код]

Усередині ЛГБТ-руху йдуть суперечки щодо співвідношення в ходах гей-прайду правозахисної та карнавальної складових. Деякі політики, правозахисники та представники ЛГБТ-спільноти вважають, що карнавальна хода підміняє первісний зміст гей-прайдів, що замість свого справжнього призначення — боротьби за громадянську рівність — вони тепер постають деполітизованими, конформістськими і в багатьох аспектах виключно переслідуючими комерційні цілі[4][64].

Окремій критиці піддається присутність на гей-прайді представників трансгендерної спільноти (драг-квін, трансвеститів, транссексуалів), сексуальних субкультур, напівоголених людей, які дискредитують ідею захисту толерантності та прав людини, що спотворює уявлення суспільства про ЛГБТ-людей та провокуює гомофобію[3][4]. Деякі активісти дорікають традиційні гей-прайди в превалюючому орієнтуванні на інтереси та естетику «білих чоловіків»[4], тому в ряді американських міст проводяться «жіночі» дайк-марші[65] та прайди афроамериканців[66].

В рамках прайду іноді піднімаються інші конфліктні соціальні питання. Так, мерія Торонто загрожувала організаторам гей-прайду припинити фінансування, якщо в ході візьме участь група «Геї проти ізраїльського апартеїду», а Мадридський гей-прайд через звинувачень Ізраїлю в нападі на гуманітарну колону відмовив взяти участь його делегації[67][68].

Neo-Nazism in Russia (2010).jpg Warszawa.ParadaRówności2006.5407.jpg
Демонстрації проти гей-параду.

У ряді країн проведення подібних акцій може викликати неоднозначну оцінку. В західному світі акції гей-прайду більш звичні та зазвичай не носять конфронтаційного характеру, хоча як і раніше можуть бути предметом критики з боку окремих осіб та соціальних груп, що мають консервативні переконання[31]. Так, наприклад, у своїй книзі журналіст Пілар Урбано[es] привела, нібито зі слів самої іспанської королеви Софії, наступну заяву: «Я можу зрозуміти, прийняти і з повагою поставитися до людей, які сповідують інші сексуальні тенденції, але вони що, дійсно пишаються собою, оскільки вони — геї? Вони повинні ходити парадами та влаштовувати марші протесту? Якби всі ми, хто геями не є, вийшли б на марш протесту, ми перекрили б рух». Ця публікація викликала обурення громадськості та Королівського дому, який звинуватив автора в грубих неточностях, а королева принесла вибачення[69][70][71][72][73][74][75]. Це висловлювання ілюструє також один з аргументів, наведених противниками парадів у різних країнах. Вони знаходять незрозумілим, зайвим, а багато хто і просто аморальним публічну демонстрацію своєї сексуальної орієнтації[76].

Так, незважаючи на переважне толерантне ставлення до проведення гей-парадів у західних країнах, іноді там трапляються негативні прецеденти. Наприклад, в штаті Каліфорнія відзначений випадок відправлення на гей-парад працівників пожежного департаменту Сан-Дієго без їх згоди. Деякі пожежники вважали участь в гей-параді за наказом начальства образою та подали в суд на міську адміністрацію. Зокрема, вони заявили, що під час параду деякі учасники ходи «проявляли до них нездоровий сексуальний інтерес»[77][78]. Верховний суд штату Каліфорнія визнав неправомірним примус пожежних до участі в параді та зобов'язав муніципальну владу виплатити їм компенсацію за моральну шкоду. Начальник пожежної охорони заявив, що надалі участь в гей-парадах буде добровільною[79][80][81]

В інших країнах, де традиція проведення ЛГБТ-акцій значно молодше, останні можуть спровокувати і більш гострі суперечки[31]. Багатьма критиками ставиться під сумнів сама доцільність маніфестацій на захист прав сексуальних меншин. Одним з поширених аргументів, яким багато опонентів обґрунтовують свою думку, є відсутність кримінального переслідування сексуальних меншин. На підкріплення цієї тези також звучать заяви про повну відсутність законодавчих норм, які дискримінують ЛГБТ, в корпусі права відповідної держави[82]. Прихильники парадів заперечують на це тим, що відсутність таких норм не означає повної відсутності дискримінації як такої. Ряд супротивників прайду заперечує порушення прав людини щодо ЛГБТ або навіть відмовляється визнавати за ними права як такі, а деякі вважають їх утиск виправданим[83][84]. Деякі висловлюють думку, що суспільство ряду країн ще не готове сприйняти гей-прайду[85], інші звинувачують організаторів в «нав'язуванні чужих цінностей» та навіть «проведенні західного впливу», спрямованого на руйнування країни[86][87].

У менш звичних до цього явища країнах також нерідко звучать побоювання щодо начебто розбещуючого впливу гей-прайдів на суспільство. Стосовно цього аргументу закріпилося словосполучення «пропаганда гомосексуалізму». Публічні ЛГБТ-акції, відповідно до цієї точки зору, мають своєю метою підношення престижності «гомосексуального способу життя», можуть вплинути на сексуальні уподобання в суспільстві і, як наслідок, призвести до збільшення числа гомосексуалів в нім. Останнє також зв'язується з сучасною демографічною кризою, яка, на думку багатьох прихильників цієї позиції, може лише посилитися у разі проведення парадів[86][87].

Особливе місце займають в критиці гей-прайдів релігійні аргументи. Представники ортодоксальних течій часто говорять про неприпустимість терпимого ставлення до гомосексуальності як забороненої та гріховної з точки зору цих навчань. Такі акції, з їхніх позицій, зачіпають релігійні почуття віруючих людей, а релігійні консерватори відіграють помітну роль на демонстраціях проти парадів. Критичні висловлювання часто звучать і з вуст офіційних ієрархів відповідних конфесій, хоча єдиної позиції всіх релігійних організацій до цієї проблеми не існує і, насправді, відносини релігії і гомосексуальності значно складніші. Офіційні представники християнських церков виступають проти насильства щодо учасників гей-прайдів[88][89], однак деякі священики роблять заяви із закликами до їх розгону[90]. Із закликами до насильства виступають деякі представники ісламу[83]. 2005 року на гей-прайді у Єрусалимі ортодоксальний юдей напав на учасників ходи з ножем та поранив трьох людей. 2011 року протестувальники юдеї нападали на поліцейських, закидаючи їх камінням, а в одного з протестувальників було виявлено бомбу[51]. Однак деякі ортодоксальні рабини закликали до визнання прав гомосексуалів[91].

Далеко не всі противники проведення гей-прайдів апелюють до аргументів, що випливають із тієї чи іншої логіки. Частина противників схильна до проявів прямої агресії та вважає допустимим насильство. Нерідко на демонстрантів нападають активісти ультраправих та інших радикальних молодіжних рухів. 2010 року на гей-прайді в Гельсінках було скоєно напад, який був засуджений президентом та урядом[92]. Втім, визнаючи ці факти, ряд критиків вважає, що гей-парад сам провокує (і, можливо, навмисне) агресію неонацистів[85]. З точки зору ряду противників проведення гей-прайдів, міркування безпеки можуть стати серйозною перешкодою в проведенні парадів. Так в 2009 і 2011 році влада Сербії забороняли гей-прайд, мотивуючи це своєю нездатністю захистити його учасників[93].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Frequently Asked Questions. InterPride. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. 
  2. а б в г д е ж Gay Pride. Британська енциклопедія. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. 
  3. а б в г д е ж и к л м н Linda Rapp. Parades and Marches. An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. 
  4. а б в г д е ж и к Marc Stein and others. Pride Marches and Parades // Encyclopedia of Lesbian, Gay, Bisexual and Transgender History in America. — Charles Scribners & Sons, 2003. — С. 416-419. — ISBN 978-0684312613.
  5. История. Московский гей-прайд. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. (рос.)
  6. Russia's first gay parade vetoed by 'outraged' city. The Independent. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-19. 
  7. European court fines Russia for banning gay parades. BBC. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-19. 
  8. Офіційний сайт. Regenbogenparade. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. 
  9. Matti Bunzl, Die Regenbogenparade als kulturelles Phänomen, in: Wolfgang Förster, Tobias G. Natter, Ines Rieder (Hg.): Der andere Blick. Lesbischwules Leben in Österreich. Eine Kulturgeschichte. Wien, 2001
  10. Geschiedenis Roze Zaterdag. Roze Zaterdag. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. 
  11. Офіційний сайт. Frankfurt CSD. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. 
  12. Німеччина виходить на гей-парад. 15.07.2006. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-22. 
  13. В Риге в последний день мая хотят провести гей-парад. Интерфакс. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. (рос.)
  14. Рижский гей-парад прошел в закрытом и оцепленном саду. Лента.ру. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-22. (рос.)
  15. History. Sydney Mardi Gras. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-24. 
  16. Микола Алексеєв, організатор Московського гей-прайду: «Я гей-параду не проводжу. Я проводжу правозахисні акції. <… > Це просто розхожий стереотип. Ніколи я не називав це гей-парадом. І в жодній заявці так не було написано. Так, для ЗМІ це гей-парад, але не для нас. Для нас це правозахисна акція перш за все. І так було з самого першого дня. Не лише ЗМІ, а й московська влада захотіла обізвати це гей-парадом, щоб було легше заборонити». Ми — не вони, вони — не ми: про гей-прайди і про чесність.
  17. Московский гей-прайд. GayRussia.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. GayRussia.ru, 12 февраля 2010
  18. Виключенням був штат Іллінойс, що декриміналізував гомосексуальні відносини в 1961 році
  19. а б Carter, David (2004). Stonewall: The Riots that Sparked the Gay Revolution, St. Martin's Press. ISBN 0-312-34269-1
  20. Katz, Jonathan (1976). Gay American History: Lesbians and Gay Men in the U.S.A. Thomas Y. Crowell Company. ISBN 0-690-01165-2
  21. Adam, Barry (1987). The Rise of a Gay and Lesbian Movement, G. K. Hall & Co. ISBN 0-8057-9714-9
  22. Andrew Matzner. Stonewall Riots. An Encyclopedia of Gay, Lesbian, Bisexual, Transgender, and Queer Culture. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-30. 
  23. а б Маша Гессен. Зачем нужны гей-парады. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  24. Duberman, Martin (1993). Stonewall New York, Dutton. ISBN 0-452-27206-8
  25. Marotta, Toby (1981). The Politics of Homosexuality. Boston, Houghton Mifflin Company. ISBN 0-395-31338-4
  26. Fred Sargeant. 1970: A First-Person Account of the First Gay Pride March. The Village Voice. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-30. 
  27. History. Los Angeles Pride. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-30. 
  28. Christopher Street Liberation Day Gay-In June 28, 1970. San Francisco Pride. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-30. 
  29. History. Atlanta Pride. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-30. 
  30. History. 1969-1979. Pride Toronto. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-10-30. 
  31. а б в Кон И. С.. Клубничка на березке: сексуальна культура в России. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-02. (рос.)
  32. Walton, Tony (2010), Out of the Shadows, Bona Street Press, ISBN 978-0-9566091-0-6
  33. L’origine des GayPride. Офіційний сайт гей-прайдів у Франції. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-02. 
  34. Simone Klein. Christopher Street Day. Planet Wissen. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-02. 
  35. John Burke. Out at last!. Sunday Business Post. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. 
  36. Гей-парад в Белграде вылился в массовые беспорядки. Коммерсант. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  37. Анастасия Берсенева. Гей-парад перешел в гей-погром. Газета.ру. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  38. Неонацисты сорвали первый гей-парад в Словакии. Лента.ру. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  39. Гей-парад в Бухаресте. Евроньюс. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. 
  40. Гей-парад в Будапеште сопровождается чрезвычайными мерами безопасности. РИА-Новости. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  41. Гей парад в Риге. Pribalt.info. Архів оригіналу за 2008-08-28. Процитовано 2011-11-03. 
  42. Гей-парад в Загребе прошел без серьезных инцидентов. РИА-Новости. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  43. Polish gay activists win human rights case. Poland.pl. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. 
  44. Алексеев против России. Текст решения ЕСПЧ. Gayrussia. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  45. Гей-парад в Москве разогнан — 34 задержанных. МХГ: "Все права у нас имеет только власть". Newsru.com. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  46. а б Гей-парады и гомофобия в современной России. "Археология", Finam FM (99,6 FM). Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  47. Nikki Sullivan. A critical introduction to queer theory. — New York University Press, 2003. — ISBN 0814798411, ISBN 978-0-8147-9841-6.
  48. Laurence Thomas, Michael E. Levin. Sexual orientation and human rights. — Rowman & Littlefield, 1999. — ISBN 0847687708, ISBN 978-0-8476-8770-1.
  49. Кон. И. С. Лакмусовая бумажка российской демократии. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  50. О гордости «меньшинств». Быть геем, оставаться человеком... Эхо Москвы. Архів оригіналу за 2013-06-28. Процитовано 2013-06-28. (рос.)
  51. а б Аресты во время гей-парада в Иерусалиме. Би-би-си. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  52. В Тель-Авиве могут пройти два гей-парада: веселой гордости и гордой грусти(рос.)
  53. Моран Азулай. Община протестует: в Тель-Авиве пройдут два Парада Гордости и один Парад Стыда. Raduga.co.il. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  54. “Марш гордости” в Иерусалиме. Евроньюс. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  55. Пражский гей-парад как повод для гордости. Радио Свобода. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  56. Штефан Шолль. Иисуса предали не голубые, а фарисеи. Московский комсомолец. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-21. (рос.)
  57. Теперь все вместе, Амстердамский гей-парад. Эхо Москвы. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. (рос.)
  58. Гей-парад в Амстердаме: ни поцелуев, ни объятий. Gay.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. (рос.)
  59. Австралийский гей-парад Марди гра в картинках. Gay.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. (рос.)
  60. Ian McKellen Leads Manchester Pride. The Advocate. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. 
  61. Джонни Вейр возглавит гей-парад в Лос-Анджелесе. GayRussia.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. (рос.)
  62. Grand Marshals. San Francisco Gay Pride. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. 
  63. О нас. GayRussia.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-23. (рос.)
  64. Stefan Micheler, Jakob Michelsen. Geschichtsforschung und Identitätsstiftung. Von der "schwulen Ahnenreihe" zur Dekonstruktion des Homosexuellen. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. 
  65. Елизавета Морозова. Лесбиянки на марше. Lesbi.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  66. Cannick, Jasmyne. Celebrating Black Gay Pride. National Public Radio. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. 
  67. Власти Торонто хотят приостановить финансирование Прайда из-за участия группы "Геи против израильского апартеида". Gay.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-12. (рос.)
  68. Испания. Израильтян не пустили на гей-парад в Мадриде. Sem40.ru. Процитовано 2011-11-12. (рос.)
  69. Burnett, Victoria (2008-11-27). Queen Sofia Unamused by a Book Quoting Her. nytimes.com. Процитовано 2009-11-16. 
  70. Queen of Spain's Gay Marriage Comment Ignites Controversy. FoxNews.com. 2008-10-31. Архів оригіналу за 2012-01-25. 
  71. Queen's outburst sparks debate about the monarchy in Spain. efluxmedia.com. 2008-11-03. Архів оригіналу за 2012-08-31. 
  72. NewsEditor (2008-11-01). Spain's queen criticized for anti-gay comments. lgbtqnews.com. Архів оригіналу за 2012-04-21. Процитовано 2009-11-16. 
  73. Spanish Queen alone in anti-gay comments. .expatica.com Dutch News. 2008-10-31. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2009-11-16. 
  74. Rhodes, Matt (2008-08-31). Spain: Gay Anger Over Spanish Queen Book. sky.com. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2009-11-16. 
  75. Morris and Larraz, Sarah and Theresa (2008-10-31). Queen draws ire over gay marriage comment. reuters.com. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2009-11-16. 
  76. Church members take fight against gay pride parade to city hall. The Christian Chronicle. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-16. 
  77. Four firefighters sue San Diego (en). Los Angeles Times. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-12-04. 
  78. Lawyer for fire crew describes distress (en). The San Diego Union-Tribune. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-12-04. 
  79. Участие калифорнийских пожарных в гей-параде признали оскорблением. Лента.ру. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-12-04. (рос.)
  80. Firefighters forced to participate in 'gay pride' parade win lawsuit (en). Сatholic News Agency. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-12-04. 
  81. San Diego jury says firefighters' rights violated by order to participate in gay pride parade (en). Cleveland Live. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-12-04. 
  82. Тюмень — это не Амстердам. Новые Известия. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-12. (рос.)
  83. а б Муфтий Таджуддин: Геев следует лупить. Грани.ру. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-08. (рос.)
  84. Гей-парад небезопасен для общества и государства. Regions.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  85. а б Вопросы и ответы. Официальный сайт Санкт-Петербургского гей-прайда. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-08. (рос.)
  86. а б Николай Алексеев и Александр Хинштейн. Сайт программы «Поединок». 26 мая 2011 года. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-08. (рос.)
  87. а б Николай Алексеев и Александр Чуев (см.архив). Ток-шоу «К барьеру». 21 июня 2007 года. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-08. (рос.)
  88. Чаплин поблагодарил власти Москвы за пресечение проведения гей-парада. РИА-Новости. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  89. Сербский патриарх призвал не нападать на гей-парад, а бойкотировать его. Regions.ru. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  90. Православный священник благословил желающих разогнать предполагаемый гей-парад в Москве. Центр Сова. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-03. (рос.)
  91. Ортодоксальные раввины заступились за геев и лесбиянок. Newsru.co.il. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-12. (рос.)
  92. Президент Халонен осуждает нападение на участников парада «Pride». Yle.fi. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-18. (рос.)
  93. В Белграде запретили акции геев и гомофобов. Лента.ру. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2011-11-12. (рос.)