Довгаль Спиридон Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Спиридон Микитович Довгаль
Довгаль Спиридон Микитович.jpg
Народився 1896(1896)
Носівка, Ніжинський повіт, Чернігівська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 1975(1975)
Мюнхен, Баварія,
Німеччина Федеративна Республіка Німеччина
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Imperial Russian Army Por 1917 h.png Поручик

10 УНР 30-03-1920 Пiдполковник.svg Підполковник
Командування командир 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії
Війни / битви Перша світова війна
Нагороди
«Воєнний хрест» (УНР)

Спиридон Микитович Довгаль (* 1896, Носівка, Чернігівська губернія, Російська імперія — † 1975, Мюнхен, Баварія, ФРН) — український військовий, науковець, літератор, журналіст, політичний діяч. Підполковник армії УНР, член ЦК Української партії соціалістів-революціонерів та ЦК Української соціалістичної партії, економіст, доцент Української господарської академії в м. Подєбрадах, голова уряду УНР на вигнанні (1954, 1969-72), голова Української Національної Ради (1966-67, 1972-75).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1896 на Чернігівщині.

За твердженням Бориса Мартоса:

« Решта куреня [1] під командою С. Довгаля, студента, що повернувся з німецького фронту в ранзі підпоручника (живе в Німеччині), брала участь в упертих боях на вулицях Києва проти совєтської «п’ятої колони», що виступила збройно в кількості біля 6 000. В цих боях на протязі трьох днів комуністів перемогли, але й на нашій стороні було багато поранено і убито, в тому числі й студентів, а між ними був тяжко поранений і сам С. Довгаль[2].  »

Пізніше був командиром 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР, підполковником Армії УНР[3]

В роки Другої Світової війни заснував і був редактором журналу «Дозвілля», що видавався з дозволу німецької влади в Берліні для «остівців» з України. Петро Ротач згадує:

« Журнал "Дозвілля" вартий доброго слова. Це видання заснував Свирид Довгаль, борець за незалежність України в 1917-19 рр., військовий, літератор і журналіст. 1938 року він був заарештований мадярами на Закарпатті й мало не страчений. Сидів і в німців, і все ж зумів організувати випуск цього унікального часопису Роль "Дозвілля" у згуртуванні літературної молоді "остівських" таборів ще належить вивчити. Але цього факту не можна буде поминути при висвітленні історії масового вивезення української молоді до Німеччини під час Другої світової війни. Журнал одержували в таборах безкоштовно, люди його чекали й з радістю припадали духом до рідних сторінок. "Дозвілля", користуючись статусом розвагового журналу, мало змогу уникати політичної тематики, зосереджуючись на творах літературно-пізнавального змісту. Журнал підтримував у серцях українських полонених та "остарбайтерів" любов до рідної землі, пробуджував інтерес до історичного минулого, давав заряд віри в краще майбутнє. У "Дозвіллі" друкували свої твори молоді поети Василь Онуфрієнко, Ганна Черінь, Герась Соколенко, Йосип Дудка, Леонід Полтава, Всеволод Віденко (Олесь Квітневий), Леонід Лиман, Михайло Іванченко. Колишній працівник редакції часопису В. Онуфрієнко згадував, що був урятований з табору С. Довгалем після того, як почав посилати в журнал свої вірші. Редактор казав йому: "Треба допомагати нашим здібним людям, які перебувають у німецькій неволі". С. М. Довгаль намагався підтримувати творчу молодь матеріально, але неоціненна його підтримка моральна. Це підтверджував і уродженець Полтавщини В. Біленко, котрому той допоміг позбутися каторжної праці в таборі. Можна сказати, що часопис "Дозвілля" був зеленим острівцем українського духу на випаленій пустелі чужини. Люди наснажувалися тут вірою в перемогу добра. Цю наснагу давали твори О. Олеся, М. Вороного, С. Черкасенка, інших українських письменників старшого покоління, які навертали думку до України, роздмухували в серцях невільників любов до батьківщини. В 1943-44 рр. О. Олесь опублікував у "Дозвіллі" свої останні твори - п'єсу "Ніч на полонині", вірш "Життя минає, наче сон" та інші твори. Журнал проіснував до кінця війни, а потім редакція переїхала в Західну Німеччину, де почали групуватися українські творчі сили[4].  »

Помер у 1975 в Німеччині, похований в Мюнхені.

Виноски[ред.ред. код]

  1. Частина Студентського куреня, яка не брала участі в бою під Крутами у січні 1918.
  2. http://strbratstvo.ucoz.ru/publ/zakonodavcha_baza/bij_pid_krutami_rozdil_z_knigi_litopis_ordenu/2-1-0-15
  3. http://hatanm.org.ua/forum/index.php?topic=2267.0
  4. http://poltava-repres.narod.ru/rozviyani/index.htm

Джерела[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.