Бич Лука Лаврентійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лука Бич
Лука Бич
Лука Бич

Час на посаді:
листопад 1917 — 1918
Попередник (посада заснована)

Народився 1870
Помер 1945
Громадянство Україна Україна

Лука Лаврентійович Бич (18 листопада (30 листопада) 1870(18701130), Павлівська, Єйський повіт, Кубанська область, Російська імперія — 12 січня 1945, Чехословаччина) — перший голова Кубанського Краєвого Уряду, кубанський український політичний діяч, козак станиці Павлівської Єйського повіту.

Бич був за натурою не революціонер, але діяльна, прогресивна, мудра й освічена людина.

Етапи життя[ред.ред. код]

Громадська та політична діяльність в царській Росії[ред.ред. код]

Освіта — вища, закінчив юридичний факультет Московського університету за спеціальністю юриспруденція.

Після універсітету одержав місце секретаря Новоросійської міської Управи й через 2-3 роки претендував на виборний пост Новоросійського міського голови. Він уважався людиною «лівих переконань». В 1900 р. перейшов на приватну службу в «Східне товариство транспорту на Волзі й Каспійському морі», де незабаром був призначений директором бакинського відділення. З роками він став популярною особистістю й у Баку обраний голосним міської Думи, а в 1912 р. обраний міським головою Баку. Луці Бичу вдалося примирити три національні групи населення міста: азербайбданців, вірмен і слов'ян, завдяки чому було вирішене питання про постачання міста прісною водою. Найшлися засоби для будівлі «Шаларского» водопроводу по проекту англійського інженера Ліндлея. До 1917 р. місто, що завжди страждало від нестачі питної води, стало забезпечуватися нею удосталь із відстані 150 км. На виборах до 4-ої Державної Думи Росії його обрано виборщиком за прогресивним списком. Бич був членом РУП, а потім членом Української Соціал-Демократичної партії.

Голова Кубанського Крайового Уряду, член Кубанської Законодавчої Ради[ред.ред. код]

Лука Бич

Після лютневої революції 1917 р., за призначенням Тимчасового Уряду, зайняв пост начальника постачання Кавказької армії.

Після розвалу фронту й самовільного відходу полків у Росію, він вернувся на Кубань. З 1 листопада 1917 року Лука Бич — перший голова Кубанського Крайового Уряду, що був організований по обранню Крайової Ради. Потім, разом з урядовими закладами, здійснив Перший Кубанський похід, а повернувшись в Катеринодар, як голова уряду, повинен був прийнятися за рішення висунутих політичним моментом і майже нерозв'язних проблем. Важко було сполучити інтереси Кубанського Краю з поглядами й вимогами Добровольчої армії, особливо в питаннях про взаємини з Доном, Україною й Німеччиною, про взаємини з іншими різноплемінними сусідами козачих земель, про права Кубані, проголосившої свою Конституцію, про створення сильного й суверенного Південно-Східного Союзу, про окрему Кубанську армію, про постачання добровольців. У тих випадках, коли справа стосувалася порушення, поновлених революцією, козачих прав, голова уряду повинен був проявляти завзяту наполегливість, незважаючи на невдоволення генерала Денікіна і його оточення. Добровольча армія агітувала проти обрання його на пост Кубанського отамана. Вибраний був генерал О. П. Філімонов. Після цього Лука Бич відмовився й від обов'язків голови уряду, залишаючись рядовим членом Законодавчої Ради.

На початку 1919 р. Крайова Рада призначила його главою делегації на Версальську мирну конференцію. Як і всі козаки, члени делегації були переконані, що боротьба із червоними може завершитися успішно тільки за взаємної підтримки всіх волелюбних сусідів. Зустрівши в Парижу представників кавказьких горців, делегація обговорила з ними проект договору про дружбу й підтвердила його підписами своїх членів. Але такі акти не відповідали намірам денікінських верхів, що не визнавали ніяких автономних прав для національних областей Росії. Проект був оголошений на засіданні Крайової Ради 10 вересня 1919 р. і для Кулабухова, що привіз його з Парижа, закінчився трагічно. У свою чергу, комедія суду над ним і його страта стали причиною падіння й самої Добрарміі. Кубанські полки, які становили 80% її складу, у відповідь на акт терору, вийшли з її рядів і стали розходитися по домівках. Так Денікін програв більшовикам.

У цей час за кордоном Лука Бич безрезультатно намагався пробити пролом у байдужості сильних світу до козачих доль.

Емігрант[ред.ред. код]

Коли армія покинула межі Кубанського краю, він залишився в еміграції. З 1922 р. у Чехословаччині викладав муніципальне право слухачам Української господарської академії, а згодом став її ректором.

Автор ґрунтовних праць з теорії права, правознавства і державного будівництва.

Помер у Чехословаччині у 1945 році.

Джерела[ред.ред. код]