Срібник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Срібник
Срібник Володимира Святославовича
Срібник Володимира Святославовича
Територія обігу
Емітент Київська Русь
Похідні та паралельні одиниці
Дробові Ногата (10.5)
Куна (11)
Різана (12)
Паралельні Арабський Дирхам
Візантійський Солід
Історія
Дата 90-і роки Х ст.
Виробництво монет та банкнот
Монетний двір Київ, Новгород, Тмуторокань

Срі́бник, або срібляник — наукова назва перших срібних монет, які карбувалися у Київській державі наприкінці 10 — на початку 11 ст.

У процесі виробництва срібників використовувалося срібло арабських монет. Карбування власних монет було викликане, з одного боку, браком срібних монет, що пояснюється скороченням обсягів надходження арабських дирхемів, з іншого — намаганням київських князів зміцнити міжнародний авторитет Київської Русі шляхом карбування власної монети. Срібники карбували в Києві за князів Володимира Святославича (9801015), Святополка Володимировича (10151016, 10181019) та Ярослава Мудрого (під час правління у Новгороді до 1015 та в Києві — 10191054). Окрему групу становлять монети тмутороканського князя Олега-Михайла, які випускалися бл. 1070.

Історія знайдення давньоруських монет[ред. | ред. код]

До ХVIII ст. про давньоруські монети нічого не було відомо. Нумізмати тих часів гіпотетично підтверджували існування таких монет посилаючись на запис в Іпатському літописі про перенесення у 1115 р. мощів св. Бориса та Гліба, під час якого в натовп розкидували "срібляники".

У 1796 році київський аптекар Г.Ф. Бунге купив загадкову золоту монету у солдата, яку йому передала мати як талісман[1]. Згодом виявилось, що ця монета - володимирів златник.

У 1815 році неподалік Борисполя знайшли срібну монету, яку ідентифікували як давньоруську і назвали "срібником", посилаючись на літописну згадку і приписували князю Володимиру Мономаху. Проте були і опоненти такої думки; нумізмат Я. Рейхель вважав, що знайдені монети відносяться до балканських слов`ян[2].

Лише після знахідки 1852 року Ніжинського скарбу, було остаточно встановлено належність монет до Київської Русі. Під час робіт на полі в околицях Ніжина хлопчик знайшов горщик з 200 срібними монетами. Спершу він віддав їх волосному писарю, який почав торгувати монетами, замість того, щоб здати державі. Монети так би і пропали, якби на них не звернув увагу професор Ніжинського ліцею М. Тулов. Зібравши кілька монет, він відправив їх у Київ. У Ніжин зразу ж виїхав професор історії та зберігач мінц-кабінету Київського університету Яків Волошинський. Вивчивши знахідку, він дійшов висновку, що монети — князівські срібляники, виготовлені у Києві за князювання Володимира Великого (X століття) і Новгороді Великому за князювання Ярослава Мудрого (тобто до 1015 року)[3]. Скарб було передано в Ермітаж.

У 1876 р. під час будівельних робіт на Вознесенському спуску у Києві, знайшли іще 120 монет.

Всього в музейних зібраннях зібрано до 400 монет. Проте час від часу поодинокі монети знаходять шукачі скарбів.

Арабський дирхем. З таких монет виготовлялись срібники

Монети Володимира Святославовича[ред. | ред. код]

Срібник Володимира Великого (1й тип)

Срібники перших випусків переважно повторювали тип візантійських монет (лицевий бік -зображення князя, зворотний — Ісуса Христа). Навколо портретного зображення князя вміщувалась легенда «Володимир на столі (престолі) — а це його срібло (злато)».

Існує чотири типи срібляників Володимира, за типом штемпелів. На реверсі срібників першого типу зображено Христа-Пантократора, а на аверсі - погруддя князя, справа від нього вміщено тризуб. В написах на монетах часто зустрічаються грубі помилки, що вказує на ранні роки випуску монет (одразу після хрещення Русі)[1] - ще не було освічених майстрів.

На срібниках другого типу з`явилось зображення великого тризуба на все поле монети. На звороті - поясне зображення Володимира у кольчузі і хрестом в руці.

Срібники третього типу вважаються найкрасивішими з Володимирових монет. На них князя зобразили сидячи на троні, а помилки в текстах майже не зустрічаються.

На срібниках четвертого типу князь сидить на низькому пуфі, які були популярні в арабських країнах, а на звороті - тризуб із хрестом посереднині.

Монети Святополка Володимировича Окаянного[ред. | ред. код]

Срібляник Святополка

Після смерті Володимира Святославовича у 1015 р., його сини Святополк і Ярослав розпочали боротьбу за великокнязіський престол. Першим у 1016 році Київ посів Святополк, і для утвердження свого статусу він наказав карбувати нові монети.

До нашого часу не дійшло жодної монети в хорошому стані, всі відомі срібники Святополка - затерті пальцями, іноді до втрати більшої частини зображення. Тим не менш, на монетах Святополка можна роздивитись двузуб, замість тризуба. Поява на монетах нетипової тамги пояснюеться гіпотизою про те, що Святополк - син Ярополка - старшого сина великого князя Святослава Ігоровича, який використовував двузуб як власний символ. На аверсі більшості монет зображено князя, але відомі також монети із зображенням апостола Петра (патрон князя).

Монети Ярослава Володимировича[ред. | ред. код]

Срібник Ярослава Мудрого

Коли Ярослав Володимирович у 1016 році програв у боротьбі за київський престол, він повернувся до Новгорода, збирати нове військо. Тут він і розпочав власний випуск монет, щоб ідеологічно доказати свої права на велике князівство.

Зовнішній вигляд срібників Ярослава Мудрого відрізняється від монет, які карбували Володимир та Святополк. На срібниках Ярослава Мудрого на одному боці замість Христа було вміщено зображення св. Георгія (патрон князя), на зворотному — родовий знак роду Рюриковичів у вигляді меча з крилами і напис «Ярославлє сребро» без слів «на столі».

Усі відомі монети відрізняються бездоганною збереженістю. Дослідники відзначають, що ці монети виготовляв професійний майстер, добреосвічений. Особливості напису слова "сребро" північною вимовою вказує на походження майстра з Новгорода[1].

Монети тьмутороканських князів і їх намісників[ред. | ред. код]

Візантійський міліарісій. Схожі монети виготовляли в Тьмуторокані для торгівлі з грецькими містами Криму.

До ХХ ст. про ці монети нічого не було відомо. Перші знахідки були зроблені археологами у 20-30х роках ХХ ст. на місці руїн Тмуторокані[4]. Пізніше такіж монети виявилися у приватних колекціях і були знайдені на Таманському півострові.

Тмутороканські монети значно відрізняються від київських і новгородських. Якщо монети Володимира Великого і його синів імітують великі візантійські та арабські монети, то тьмутороканські схожі на дрібні візантійські монети. Окрім унікальних шести монет Тьмуторокані, відомі місцеві імітації візантійських міліарісіїв. Ймовірно їх робили для торгівлі в грецьких містах Криму[4].

Щодо 6 унікальних монет. На одному боці цих срібників вміщено зображення архангела Михаїла, на зворотному — напис: «Господи, допоможи Михайлові». Під час карбування срібників кружки монет не вирізалися із пластин (як для візантійських та арабських монет), а були литими. Срібники, які поступалися за кількістю та якістю металу перед грецькими і арабськими монетами, не відігравали помітної ролі у грошовому обігу Київської Русі.

Ці монети карбувались за наказом князя Олега (Михайла) Святославовича Чернігівського, який у 2 п. ХІ ст. намагався посісти київський престол[4].

Також відомі кілька монет тьмутороканського посадника Ратибора із зображенням св. Климента, але всі вони недоступні для детального дослідження, так як знаходяться у приватних колекціях.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Сотникова М.П., Спасский И. Г. Тысячелетие древнейших монет России: Сводный каталог русских монет X-XI веков. - СПб.: Искусство. - 1995. - 239 с.
  2. Шуст Р.М. Нумізматика: історія грошового обігу та монетної справи в Україні: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2009. - С.61-62
  3. Сотникова М. П. Нежинский скарб сребреников 1852 г. (Реконструкция состава) // Нумизматка и сфрагистика. — М., 1971. — Т. IV.
  4. а б в Бабаев К.В. Монеты Тмутараканского княжества . - М.: Древлехранилище, 2009. - 104 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Зварич В. В. (автор-составитель). Нумизматический словарь.— Львов, издательство при ЛГУ / объединение «Вища школа», 1975.— 156 с.: 292 ил.— С. 117—118. (рос.)
  • Котляр М. Ф. Срібляник // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 771. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання[ред. | ред. код]