Скарбник (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Скарбник (пол. Skarbnik) — міфологічне уособлення нечистого духу, що береже скарби. Побутує кілька варіантів трактування цього образу в українському фольклорі. Згідно з першим, скарбник-дух — це вірний охоронець скарбів свого господаря. Він затримує злодія і передає його господареві в руки, а також допомагає в усьому своєму господареві за життя. Проте після смерті він з'являється зі зграєю ворон і записом про запродану душу й вириває душу грішника. Ця версія вплітається в контекст загальних уявлень народу про побутового чорта і виразно вказує на зв'язок природи скарбника з домашнім чортом, послугами якого користується господар.

Інший варіант трактування образу скарбника зв'язаний з повір'ями про закопані гроші та закляті скарби, яким присвячений широкий цикл народних демонологічних уявлень українців. Закопані скарби наділялися незвичайними, надприродними властивостями. Такі гроші, за народною уявою, поділялися на чисті й нечисті. До перших належали ті, що закопувалися людьми під час складних житейських колізій (війни, напади, пограбування). На Гуцульщині, зокрема, до чистих зараховували скарби опришків, оскільки ці гроші були відібрані у багатіїв. До нечистих ті, що від нечистої сили. Ці останні знаходилися під охороною злих сил, про них мовилося, «що їх чорт присів». Численні легенди, перекази, билички про закопані гроші ще донедавна широко побутували в усіх регіонах України. Основним їх сюжетним мотивом є оповідь про здатність закопаних скарбів горіти.

Вірили, що раз на сім літ, до «Вшестя», закопані скарби пересушуються і горять (при цьому золото горить червоним вогнем, срібло — білим, а мідь — синім). Вважалося, що ті гроші, що горять уночі, охороняє скарбник (нечистий), узяти їх неможливо, бо вони закляті (прокляті). Отже, закляті скарби, за українською міфологічною традицією, це ті із закопаних скарбів, що їх наявність пов'язувалася із діяльністю духів-демонів. Поширеним було уявлення, ніби колишній власник таких грошей, закопуючи їх, заповідав подумки їх комусь, тобто заклинав. Взяти такі закляті гроші зможе лише той, кому вони призначалися. Коли ж їх захоче викопати стороння людина, то гроші ці перетворяться на черепки або вугілля.

Серед згаданих демонологічних уявлень були й сюжети про перетворення заклятих скарбів у гадюк, жаб тощо. В українських віруваннях про закляті скарби наявний мотив їх зв'язку з нечистими силами. Часто трапляються сюжети, за якими скарбник — нечистий (чорт) відкриває такий скарб тому, хто запродасть або відпише йому свою душу.

Із незвичайними, надприродними властивостями грошей пов'язане також повір'я про зачаровану монету — інклюз («інклюзник», «анклюз», «монклюз»). За традиційними віруваннями та уявленнями українців, ця монета мала властивість притягувати інші монети і збагачувати свого господаря завдяки тому, що нею керував злий дух. Його, як і домовика, можна було виховати собі зі «зноска». Цей дух служить господареві за життя, а по смерті — забирає його душу.

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник символів, Потапенко О.І., Дмитренко М.К., Потапенко Г.І. та ін., 1997.
  • Скрипник Г.А. Словник української демонології// Українознавство. Посібник/ Уклад. В.Я.Мацюк, В.Г. Пугач. К.: Зодіак-Еко, 1994.

Посилання[ред.ред. код]