Домовик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Зображення домовика за Іваном Білібіним

Домовик (Дідько[1]) — це персонаж міфології слов'ян, демонологічна істота, «хатнє божество», що опікується, допомагаючи й іноді шкодячи життю усієї родини, яка живе в одній хаті.

Домовик уявлявся у вигляді маленького дідка у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах), рогатій шапці та з люлькою на довгому цибусі. Раніше вірили, що домовик здатний обертатися на кота або іншу тварину чи навіть річ.

Деякі вірування про домовика вказують на чіткий зв'язок цього образу з потойбічним світом і культом предків. Зокрема, вважалось, що домовиком ставав найавторитетніший, найшанованіший член родини, який помирав. Це був позитивний образ, язичницький символ добра і хатнього затишку. Український письменник С. Плачинда, який багато уваги приділяв вивченню й реконструкції давньоукраїнських вірувань, зазначає: «Після скасування язичництва 988 р. церква зробила домовика образом негативним»[2]. На це звертає увагу також І.Нечуй-Левицький, пишучи, що в давні часи домовик був богом хатнього вогню й печі і був, певно, добрим богом, а не дідьком. Літні сільські люди в Україні й зараз вірять у те, що домовики живуть на припічку і допомагають людям у веденні домашнього господарства. Є легенди, що багаті люди самі добувають собі домовиків: беруть малесеньке куряче яйце, кладуть собі під пахву і носять 9 днів; на десятий з нього вилуплюється домовик, який вірою і правдою служить своєму господареві (звідси походить прислів'я: багатому чорт дітей колише, в старій печі дідько топить).

Під впливом християнства образ домовика переосмислився і почав сприйматися як нечиста сила, що може завдавати шкоди в хаті. Він стає символом домашніх розладів, негараздів. Видатний дослідник української минувшини й громадський діяч Іван Огієнко писав:

„Якоїсь особливої однієї назви для домового бога в нас не склалося, але одною з них була, здається, Чур чи Цур та Пек. Цур і Пек так само оберігали родину, і в разі небезпеки на ворога пускали свого Цура й Пека закляттям: «Цур тобі, Пек!» Звідси й старі наші вирази: «цуратися» — відділитися, відійти від когось за межу Цура, «спекатися» — позбутися неприємного при допомозі Пека. Може сюди й слово: безпека, небезпечний /без Пека/. Чур або Цур, ст.сл. Щур, — це обоготворений предок, порівняйте пращур“"[3].

В Україні вважалося, що домовик міг бути і символом охорони домашнього вогнища, захистом сім'ї, і символом злого духу та насланого на сім'ю нещастя.

Наукові дослідження[ред.ред. код]

Науковим дослідженням «взаємин» людини та домовика у віруваннях українців Полісся займався Володимир Галайчук[4].

Виноски[ред.ред. код]

  1. http://litopys.org.ua/rizne/slovpavl0.htm Грамматика малороссийского наречия
  2. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології, К., стор. 23
  3. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу, стор. 125
  4. Галайчук В. «Взаємини» людини та домовика у віруваннях українців Полісся // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2003. — Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. — Вип. 38. — С. 568—584

Джерела[ред.ред. код]

  • Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997.
  • Таланчук О. М. Українознавство. Усна народна творчість., К.:"Либідь", 1998