Чугайстер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Чугайстер (також чугайстир, чугайстрин, дід, гай, ночник) — фантастичний образ в українській міфології, невідомий іншим слов'янським народам.

Його уявляли як веселого, життєрадісного, оброслого чорною або білою шерстю лісовика із блакитними очима[1]. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх. Існувало повір'я, що це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено», тобто наведено причину. [2].

Назва[ред. | ред. код]

Відомий під такими іменами: чугайстер[3], [4], [5], чугайстир[6], чугайстирь[7], чугайстрин, очугайстер, чугай, лісовий чоловік, лісовий дід[8] і просто дід (Бойківщина), ночник (Закарпаття), гай (Рахівщина), дідько. Вживання таких назв як дід, ймовірно, пов'язане з табуюванням на вимовляння імен демонів вголос у слов'ян. Деякі автори дають написання назви персонажа з великої літери, розглядаючи його як індивидуума.

Походження слова чугайстер остаточно не з'ясоване. Сучасні дослідники пов'язують перший елемент слова з прасл. *čuga («засада, сторожа»), чуги («сторожові козацькі вежі»), чуга (карпатський національний верхній одяг), чугило («проточина в камені»), чу́га («опудало», «страхопуд» у говірці села Негостина). Походження другої частини (а)йстир при цьому залишається непоясненним, хоча деякі дослідники виводять її від діалектного гайстер («лелека»). Припускають також іншомовне походження слова.[9]

Поширення міфу і дослідження образу[ред. | ред. код]

Легенди про чугайстра відомі тільки в Українських Карпатах[3][5][10], найбільш поширені вони на Гуцульщині[11][12]. В історичних пам'ятках слово чугайстер не трапляється. Б. В. Кобилянський припускав, що міфологічний персонаж і його назва виникли безпосередньо в південно-західних діалектах української мови у зв'язку з появою лісових самітників з молдавсько-буковинських монастирів в XVII—XVIII ст.[6].

Записів фольклору й наукових публикацій про чугайстра небагато. Напочатку XX ст. з'явилися записи В. Й. Шухевича в його «Гуцульщині» (Львів, 1899—1908) і А. І. Онищука у праці «Матеріали до гуцульскої демонології» (Львів, 1909) і згадка В. М. Гнатюка у праці «Останки передхристіянського релігійного світогляду наших предків» (Львів, 1912), потім пара дописів І. А. Панкевичем в книжці «Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей» (Прага, 1938)[4][11]. Ще кілька записів було опубліковано починаючи з другої половини 1980-х років, у тому числі С. Г. Пушиком у статті «Чугайстер: міфічний персонаж народної поезії Карпат» (Київ, 1994)[4][5][11]. Відомості про чугастра містяться у словнику «Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник» (Львів, 2002) Н. В. Хобзей[11]. Популяризував образ М. М. Коцюбинський у «Тінях забутих предків», де чугайстер виведений добрим і веселим жителем карпатських лісів, захисником людей від мавок. На думку С. Г. Пушика, первісні уявлення про цього міфічного персонажа зазнали викривлення переказувачами, зокрема, у дитячій літературі[4].

Зовнішність[ред. | ред. код]

Чугайстер, кажуть, зовні як чоловік, але такий високий, як смерека. Він ходить лісами в білому одязі або й зовсім без вбрання з рогами, і не може його ні людина вбити, ні звір роздерти, бо так йому пороблено. Він мусить десь заховатися в листі й чатувати на мавок. А коли яку вгледить, то вхопить, розірве надвоє і з'їсть. Гуцули твердять, що Чугайстер — це чоловік, заклятий його сусідом[13].

Звички[ред. | ред. код]

Чугайстер допомагає людям в лісі і в горах[14]. За народними повір'ями до людей чугайстер відноситься приязно, розмовляє з ними, гріється біля вогню[15]. Зустрівши в лісі живу душу, Чугайстер не чинить їй лиха, тільки чемно запрошує до танцю, граючи на сопілці[16]. Багато рис Чугайстра поєднують його з вітром. Він може й сам являтися в подобі вітру або вихору. Як вітер, Чугайстер може залазити в димар і співати. Танцює він, як вихор, — прудко. Танець Чугайстра згубний для звичайної людини, він такий швидкий, що взуття не витримує. Проте доброго танцюриста Чугайстер може ще й нагородити. Під час танцю Чугайстер шепеляво приспівує: «Людже люджем іграють-співають, а ми собі такой так, такой так!» (Запис С.Пушика). Саме оця шепелявість і змушує думати, що Чугайстер належить до потойбічних істот. Надзвичайно старі, не завжди із зубами, вони можуть не вимовляти всіх звуків. З іншого боку — прихильність Чугайстра до людей, його охоронна функція (нищення мавок) свідчить, що він може бути предком, який оберігає лісорубів і літувальників на полонині. В жертву Чугайстру приносять кулешу й бануш, знаючи про його беззубість. Часто твердять, що Чугайстер «на одній нозі». Він, як і Баба-Яга, може відірвати свою ногу — й рубати нею дрова. У лісі Чугайстера не слід свистіти й кричати, щоб не прикликати Лісового Чоловіка. Все це — ознаки представників «нижнього світу»: одноногість або кульгавість, а також прикликання свистом — їхні ознаки.

Чугайстер і людина[ред. | ред. код]

Проти Чугайстра, як і проти всіляких потойбічних «прибульців», використовували сокиру — як оберіг. Маючи її, цього міфічного велетня можна втримати двома мізинними пальцями й випитати про майбутнє:

«Чугайстер зайшов до полонинської колиби, поправляв ватру. Вівчар каже: „А що ти тут робиш?“ — „Хочу зігрітися“. А вівчар схопив сокиру та й перед ним поклав вістрям угору. „Сідай“, — сказав. Той сів. Став Чугайстрин проситися, аби його відпустили. „Не пущу!“ — зловив його двома мізинчиками вівчар і тримав. „Пустіть, то скажу, що завтра тут буде“. І Чугайстрин попередив, аби не спали пастухи завтра, бо прийдуть на полонину вовки й ведмеді та й усю худобу понесуть. І дійсно, другого дня прийшли вовки та ведмеді — всі по парі, та вівчарі їх відігнали від отари» (запис А.Онищука).

Чугайстер має могутній зріст, а тому може скрутитись у велетенське колесо довкола ватри і грітися. Цим він подібний до змія, потойбічна природа якого безперечна. С.Пушик вважає, що Чугайстер — праобраз бога Волоса, який поєднує Лісового Чоловіка з ведмедем (через його волохатість) та гайстром-лелекою.

Як лісоруби варили їжу, то обов'язково залишали трохи й Чугайстрові на сволоці. Вірили, що Чугайстер зуміє звідти здійняти, бо має могутню статуру. Коли ж увечері, повернувшись до колиби, їжі не заставали, то раділи, бо можна було спокійно спати: приходив Чугайстер, отже, в тому місці мавок уже не було. Захисник пастухів і лісорубів, Чугайстер міг попередити про напад ведмедя. Вірили, що Лісовому Чоловікові підвладні всі звірі. Був він і звіриним пастухом, що пас «лісову худобу» в чоловічі дні тижня: понеділок, вівторок і четвер. Вважали, що саме в ці дні можна успішно полювати, бо пастух, на відміну від пастушки — Лісової Діви, — дозволяв мати здобич. Пас Чугайстер на полонині й кози біднякам — разом зі своїми. Влада над тваринами в Лісового Чоловіка була така велика, що вони виконували для нього найдрібніші справи: навіть по воду Чугайстер посилав лиса або вовка.

Особливо турбувався Чугайстер про воду. Вночі він приходив до хати й перевіряв, чи є вона в запасі. Коли ж не було, — щоб покарати ґазду, забирав із собою дитину. Такі дії Чугайстра вказують на його спорідненість із лісовиком, який викрадав недоглянутих немовлят, щоб виховати з них подібних до себе.

Кажуть, що Чугайстер навчав майстрів, коли якому робота не вдавалася. «Чугайстер усякий дар людям дав!», — твердили гуцули. Про Чугайстра також знали як про захисника бідних. В одній із легенд він зустрічає бідного слугу, ображеного паном, пропонує йому свою допомогу, а згодом провчає пана:

«І напустив Чугайстрин на пана ведмедя, що той постоли в потоці лишив, сердак на суці завис…» (запис С.Пушика).

В іншій оповідці Чугайстер — справжній добродійник: він не тільки рятує хлопця від повітрулі, а й виводить його із лісових нетрів:

«Пішов хлопець по гриби і єго ніч застала. Ну і він рішив розложити ватру і до ранку переночувати. Тут дето коло дванадцятої години появився вітер, і перед його очима прокотився клубок. Подивився назад і побачив іззаду себе діда. Дід спитав у нього щось незрозуміле і побіг далі за тим клубком. Через кілька хвилин вертається дід. Хлопець замітив, що то була повітруля у діда в руках. І дід її надів на рожен, над ватрою спік, з'їв і попросив тютюну. Хлопець єму дав закурити. Дід єго почав розпитувати, що і як він попав у той ліс. Говорить: „Тобі ще пощастило, що я тебе побачив, а то б ти до ранку не дожив. Була б тебе повітруля заманила в ліси. А тепер збирайся, я тебе виведу на дорогу“. Ну він за тим дідом пішов і очутився недалеко від своєї хати» (запис С.Пушика).

Таким добродійництвом образ Чугайстра нагадує домовика, який оберігає мешканців оселі, — справжнього духа-покровителя.

== Споріднені персонажі Головний споріднений і схожий персонаж чугайстра ,це лісовик який був за ознаками дуже схожий ,але чугайстер у більшості випвдків чинив гарні вчинки й любив допомагати ,а лісовик не був зовсі позитивни персонажем(істотою)==

Чугайстр в літературі та мистецтві[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Войтович Валерій Миколайович. Міфи та легенди давньої України. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. 2005. — 392 с.
  • «100 образів української міфології», під заг. редакцією д.ф.н. Олени Таланчук
  • Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
  • Дмитро Пожоджук. Снігова людина в Карпатах // «Вісті з України» (№ 22, 5.06.1997)
  • Воропай Олекса. Звичаї нашого народу. — К., 1991. — II том
  • Дмитрук І. Міфологічні уявлення гуцулів в етнографічних дослідженнях кін. ХІХ-ХХ ст. // Народознавчі зошити. — Вип. 5-6. — 2010. — С. 700—706.
  • Скрипник Г. А. Словник української демонології // Українознавство. Посібник / Уклад. В. Я. Мацюк, В. Г. Пугач. — К.: Зодіак-Еко, 1994. — С. 391—399.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЧУГАЙСТЕР на ukrlit.org
  2. Лісовий чоловік чугайстер — демонологічний образ українців
  3. а б Останки передхристіянського релігійного світогляду наших предків: Чугайстер (чугайстрин, лісовий чоловік) / В. М. Гнатюк // Етнографічний збірник. Т. XXXIII. Знадоби до української демонології, т. II, випуск 1. — Львів : Друкарня Наукового товариства ім. Т. Шевченка, 1912. — С. XX—XXI.
  4. а б в г Пушик С. Г. Чугайстер: міфічний персонаж народної поезії Карпат // Народна творчість та етнографія. — 1994. — № 2-3. — С. 53—63. Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Пушик» визначена кілька разів з різним вмістом
  5. а б в Чугайстер / О. І. Шалак // 100 найвідоміших образів української міфології / Під заг. ред. О. М. Таланчук. — К. : Орфей, 2002. — С. 170—172. — (100 найвідоміших) — ISBN 966-96200-0-7.
  6. а б Хобзей Н. В. Чугайстир // Гуцульська міфологія. Етнолінгвістичний словник / Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. — Львів, 2002. — С. 189—191. — ISBN 966-02-2299-8.
  7. Матеріали до гуцульскої демонології: Чугайстирь / Записав у Зеленици, Надвірнянського повіта, 1907—1908, народний учитель А. І. Онищук // Матеріали до української етнології. — Львів : Друкарня Наукового товариства ім. Т. Шевченка, 1909. — Т. XI. — С. 59—61.
  8. Левкиевская Е. Е. Материалы по карпатской демонологии // Славянский и балканский фольклор: Верования. Текст. Ритуал / Институт славяноведения и балканистики РАН; отв. ред. Н. И. Толстой. — М. : Наука, 1994. — С. 258—259. — 800 прим. — ISBN 5-02-011499-5.
  9. Кобилянський Б. В. Східнокарпатські міфоніми: Чугайстир/Чугайстер // Мовознавство. — 1980. — № 1. — С. 45.
  10. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Ягело не вказаний текст
  11. а б в г Дмитрук І. Міфологічні уявлення гуцулів в етнографічних дослідженнях кін. ХІХ — ХХ ст. // Народознавчі зошити. — Вип. 5—6. — 2010. — С. 700—706.
  12. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Ільченко не вказаний текст
  13. Карпатські демони. Український журнал — 7/2007
  14. У кого вірили наші предки
  15. Воропай Олекса «Звичаї нашого народу», Київ, 1991 р., II том
  16. Чугайстер