Вирій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лелека летить в ирій

Ви́рій (рідше и́рій, і́рій) — у міфології східних слов'ян тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання душ померлих і зимівлі птахів та інших тварин.

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «вирій» — неясного походження. Вперше його зафіксовано у формі родового відмінка в «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть».[1] Існує гіпотеза, що словом «ирій» слов'яни спочатку називали небо, пересування повітряних мас. Тому «ирій» споріднене з «рій», «роїтися», «ринути».[2] Сучасні дослідники пропонують дві вихідні форми цього слова в давньоруській мові: «ирии» та «ирьи».[3] Також вирій як країна мав назву «тепли́чина»[4] за теплу погоду, що панує там.[5]

Образ вирію[ред. | ред. код]

Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо[6], або ж там літо, коли на інших землях зима і навпаки[5]. В вирій відлітають на зиму всі птахи, а навесні повертаються до своїх гнізд. Найраніше туди відлітає зозуля, що володіє ключами від вирію, і найпізніше з нього повертається. Часом птахи повертаються завчасно і мусять відпокутувати свій поспіх. Зокрема це відображено в народній пісні, де сокіл жаліється, що повернувся, коли на землі ще лежить сніг. Також в вирії зимують оводи, а комарів вітри восени відносять туди, а весною приносять назад[6]. Там існують теплі криниці з цілющою водою, багато водойм і ярів, тому в вирії ростуть надзвичайно великі рослини[5].

Вирій вважався місцем перебування бога Сонця — Хорса. У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю. В вирії перебувають душі предків і душі ще ненароджених людей[6].

Окрім пташиного, іноді виділявся й гадючий вирій, що знаходиться під землею[7]. Часом він однак описувався розміщеним на небі чи абстрактному версі — змії заповзали до нього по деревах[8].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Повість врем’яних літ. Київ. 1990. с. 358. 
  2. Задорожний, В. Б. (2009). До етимології слів обрій і вирій. Мовознавство : Науково-теоретичний журнал (вид. 5). с. 44–52. 
  3. Німчук, В. В. (1992). Давньоруська спадщина в лексиці української мови. Київ. с. 133, 345. 
  4. Тепличина // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. а б в Булашев, Ґ. (1992). Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра. с. 271. 
  6. а б в Гнатюк, В. (2000). Нарис української міфології. Львів: Ін-т народознавства НАНУ. с. 45–46. 
  7. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко. Київ. 1990. с. 23–24. 
  8. Маркевич, Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. Київ. с. 64. 

Література[ред. | ред. код]

  • Гнатюк В. Нарис української міфології / В.Гнатюк. — Львів: Ін-т народознавства НАНУ, 2000. — 263 с.
  • Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко.— K., 1990.— 261 с.
  • Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. — Київ: Довіра, 1992. — 414 с.

Посилання[ред. | ред. код]