Вирій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Ви́рій[1] (Вирей[1], Вирай, Ирій[1], Рай[1], Ирай, Урай, Ір, Ірей, Ірій, Тепличина[1]) — міфічна тепла райська країна, що лежить десь далеко за морями, де сонце ходить близько до землі, тому там усе тепло.[1] Через те називається ця країна також тепличчиною[1]. В ній є багато теплих вод, в яких купаються хворі і виздоровлюють.[1] Туди відлітають на зиму всі птахи, а також оводи, а вертають звідти назад аж з початком весни.[1] Навіть комарів відносять восени вітри до вирею, на теплі моря, а весною приносять назад[1]. Найвчасніше відлітає зозуля, яка переховує від вирею ключі і найпізніше з нього повертає. Часом птахи повертають завчасно і мусять гірко відпокутувати свій поспіх. Тому сокіл жалується в пісні[1]:

Бідна ж моя головонько,
Що ж рано з виря вийшов,
Що по горах сніги лежать,
По долинах води стоять.
"Вірш"

Про вирій маємо згадку в нашім старім письменстві вже в ХІ ст. Володимир Мономах у своїм «Поученію» говорить:[2] говорить:

И сему ся подевуемы, како птыца небезныя изъ ирья идутъ, и первъя наши руци и не ставятся на одиной земли, но и сильныя и худыя по всемъ землямъ, божимъ повелъниемъ да наполнятся лъсы и поля[3][1]

Рай, ирій, вирій був місцем пробутку Сонця — Хорса. Він лежить за морем, або посеред моря на острові. Сюди приходить Сонце, відбувши свою денну подорож. Тут царює вічне літо, цвіте вічна зелень, сюди ховається зимою все життя природи і прилітають птиці. Тут переховується насіння, приношене на землю. Тут перебувають душі предків і душі людей, ще ненароджених[4][5][1].

Також назва раю в українській міфології, осідок душ предків, острів у всесвіті, першоземля богів і світу. У Вирії росте Першодерево світу (світове Дерево життя). У верхів'ї Дерева живуть птахи та душі померлих. У Вирій прилітають зимувати птахи та комахи і звідти повертаються навесні. З цим пов'язана віра в те, що перелітні пташки на зиму відлітають у Вирій, де тепліше, бо ближче до того вогню, який у ньому всередині. Перебуваючи у сакрально високих, потужних зонах Вирію, вони освячуються, а повертаючись весною назад, несуть нашому краю, що втратив за зиму певний рівень святості, цю високу святість.

Існує версія, що вічним мешканцем Вирія є першоптиця Сокіл втілення Роду, який завжди перебуває на вершечку ПРАДУБА. Саме з білої і чорної сльози Сокола з'явилися на світ Білий Лелека і Чорний Лелека, яких Сокіл перетворив у Білобога і Чорнобога.

За однією з легенд люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю, де й відтворюють нове життя після зими.

Ой ти, соловейку, ти ранній пташку,
Ой чого так рано із вир'їчка вийшов?
Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав,
З правої ручейки й ключики видав,
З правої ручейки ― літо відмикати,
З лівої ручейки ― зиму замикати

А поскільки це душі померлих — то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Можливо з цих двох слів утворилося «Вирій». А ключі від Вирію Бог доручив жар-птиці, — говориться в легенді. Відкриває жар-птиця ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулям кувати довгі роки життя людям. І у вирій вони повинні відлетіти раніше (27-го вересня), щоб відімкнути його — «пташиний вирій» для інших птахів.

Окрім «пташиного вирію» був і «гадючий вирій». До свого вирію гадюки повзуть напередодні Здвиження величезними гуртами. Перед веде найстарша. Згідно з переказом, у неї є великі золоті роги. Нижчі за чином гадюки мають менші ріжки. Існує також повір'я: хто роздобуде золоті гадючі ріжки, невдовзі збагатиться й буде щасливим. Отож дехто навмисно йде тої пори рано-вранці до лісу в надії здобути ці ріжки. Скинути їх гадюка може лише на червоний сукняний пояс, покладений поперед неї. Із свого вирію змії повертаються на Теплого Олексу (30 березня).

У Вирію знаходиться озеро Живої Води.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п Володимир Гнатюк. Нарис української міфології.— Наукове видання. Інститут народознавства НАН України. Львів. 2000 ISBN 966-02-1460-Х. с.-264
  2. «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» ― пам'ятка давньоукраїнської літератури кінця ХІ ― початку ХІІ ст.
  3. Н.Сумцов, Культурные переживания, с.163
  4. А.Котляревський, О погребальних обрядах, с.198
  5. Пор.: Н.Сумцов, Культурные переживания, с.163

Використані джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]