Самовіли

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віли.

Самовіли, самодіви (болг. самовили, самодиви), або віли (серб. виле) — у фольклорі південних слов'ян жіночі духи річок, лісів, гір; аналог русалок, мавок.

Відомі також і під назвою «віли». В українській літературі образ віли вивела Леся Українка в поемі «Віла-посестра».

Описана як чарівна дівчина з розпущеним волоссям і крилами, одягнена у чарівну сукню: хто відніме у неї сукню, тому вона підкорялася. Віла може літати, як птах, живе у горах та володіє колодізями та озерами (має здатність «зачиняти» воду). Якщо відняти у віли крила, вона втрачає здатність літати і стає звичайною жінкою. Ноги у неї козячі, конячі або віслючі, вона закриває їх довгою білою сукнею. До людей, особливо до чоловіків, ставиться приязно, допомагає ображеним та сиротам. Якщо її розгнівати, може жорстоко помститися, навіть вбити поглядом. Віла вміє лікувати, пророкувати смерть, але і сама не безсмертна.

Віли в мистецтві[ред. | ред. код]

  • Віли є персонажами в однойменній балетній опері Джакомо Пуччіні за літературним твором «Віли» (1856) Альфонса Карра[fr] (1808—1890)[1].
  • Віли — молоді дівчата, які померли у день свого весілля. Вони нерозривно пов'язані з романтичним балетом «Жізель» французького композитора Адольфа Адама, створеного в Парижі у 1841 році. За сюжетом віли майже вловили останнє дихання коханого Жізель, але з першими променями сонця вони втратили свою силу.

В українській літературі[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Alphonse Karr «Les Willis» (1856) (фр.)
  2. Леся Українка — Віла-посестра (див. примітки). Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки — l-ukrainka.name.
  3. КЛЮЧ — Ніні Бічуї — 75!, 23 серпня 2012. Автор: Роман Кудлик, Анатолій Седик, Володимир Яворівський та ін.
  4. ["Час та свідомість у новелах Ніни Бічуї"] — ЛітАкцент, 17.07.2012.