Анна Ярославна

Анна Ярославна
Королева Франції
19 травня 1051 — 4 серпня 1060
Коронація:	19 травня 1051
Попередник:	Матильда Фризька
Наступник:	Берта Голландська
Народження:	1025 Київ, Київська Русь
Смерть:	1070-ті невідомо
Релігія:	християнство
Рід:	Рюриковичі
Батько:	Ярослав Мудрий
Мати:	Інгігерда
Шлюб:	Генріх I[…] і Рауль IV де Вексен
Діти:	Філіп I[…] і Гуго Великий
Автограф:
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

А́нна Яросла́вна (близько 1032 — між 1075 і 1089) — руська князівна, королева Франції (1051—1060). Представниця династії Рюриковичів. Дочка великого князя київського Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди, дочки короля Улофа III. Онука київського князя Володимира Святославича. Друга дружина французького короля Генріха I (1051—1060). Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, що був одним із керівників Першого Хрестового походу.

Згадується переважно в іноземних джерелах, а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст. Привезла до Королівства Франція великий посаг, що познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), що вже мав законну дружину. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням. Залишила малолітнього сина Філіппа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074).

Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно з сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»). Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви). Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, що був її резиденцією. Востаннє згадується на документі під 1075 роком. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови, знала давньоруську, латину, грецьку й французьку.

Імена

• А́нна Яросла́вна — в українській історіографії.
• А́нна Ки́ївська (фр. Anne de Kiev), А́нна Ру́ська або А́нна Руси́нка (фр. Anne de Russie) — у французькій історіографії.
• Агне́с, або Агне́са (лат. Agnes) — у французьких джерелах.

Біографія

Ранні роки

Доньки Ярослава (?) (фреска Софії Київської, ХІ ст.)

Точна дата її народження невідома, Філіп Делорм зробив припущення про 1027 рік, тоді як Андрій Грегорович запропонував 1032 рік, посилаючись на згадування в Київському літописі про народження того року дочки Ярославу. Різні історики припускають, що Анна народилась між 1022 і 1032 (або й 1036) роками. Точне місце Анни в порядку народження її братів і сестер невідомо, хоча вона майже напевно була молодшою дочкою. Дитячі роки пройшли в Києві. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, що з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Анна здобула гарну освіту. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, гарна врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватав швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття князівни з того сватання нічого не вийшло.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблене письмо, бо, імовірно, займалася переписуванням книжок.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI століття Київська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа.

Заручини

Переговори про одруження Анни з королем Генріхом, що був на 18 років старшим, відбулися наприкінці 1040-х років, після смерті першої дружини Генріха Матильди з Фрізії та їхньої єдиної дитини. Через нагальну потребу у спадкоємці та все жорсткіше несприйняття Церквою споріднених шлюбів, Генріх мусив шукати наречену не пов'язану з ним кровно. Восени 1049 або навесні 1050 року Генріх відправив єпископа Ґотьє з Мо, васала Ґослена де Шоні та інших неназваних радників до двору Ярослава. Жодних відомостей про шлюбні переговори та домовленості про придане не збереглося, хоча Анна, за згадками у хроніках, залишила Київ із «багатими дарами». Анна з почтом вирушила до Реймса влітку або восени 1050 року.

Перший шлюб. Королева Франції

Шлюб Анни і Генріха (мініатюра «Хроніки Сен-Дені», XIV ст.)

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни.

1053 року Анна народила сина Філіпа, пізніше Роберта та Гуго. Роберт у підлітковому віці помер. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, що наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.

Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.

Другий шлюб

Грамота 1063 року з підписом Анни

1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.

На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом ст.-укр. АNА РЪНNА, який є пам'яткою української мови. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА: [ʁɛn], «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine», її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні староукраїнського письма).

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Королівство Франція отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відходить від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Багато суперечок викликала серед учених подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII століття науковець, абат Менестрьє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Довкола портрету є нагробний напис півколом такого змісту: «Hic jacet domina Agnès uxor quondam Henrici regis» (Тут спочиває пані Агнес, жінка короля Генриха). Решта напису відломана, і з другого боку читається: «Eorum per misericordiam Dei requiescant in pace» (Нехай з Божої милосердности їх (душі) спочивають у спокої). Утім Філіпп Делорм спростовує цю думку. Він пише, що, по-перше, на надгробку відсутнє слово «regis» — «короля», а стиль різьблення ближчий до XIV століття. Під час революції цей надгробок зник.

Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.

Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є її могила, а також пам'ятник, подарований Україною в 2005 році.

Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує.

Сім'я

Тризуб Ярослава, батька Анни.

Уявний герб Анни в XVII ст.

• Батько: Ярослав (бл.983—20.02.1054), князь ростовський (990—?), великий князь київський (1015—1054)
• Матір: Інгігерда (близько 1002—1050) — шведська принцеса.
• Брати і сестри:
  • Володимир (1020—4.10.1052), князь новгородський (1034—1052)
  • Ізяслав (1024—1078), князь турівський (1042—1052), новгородський (1052—1054) і київський (1054—1068, 1069—1073, 1077—1078)
  • Анастасія (?—після 1074/до 1094) ∞ Андрій І, король Угорщини
  • Святослав (1027—1076), князь чернігівський (1054—1073), київський (1073—1076)
  • Всеволод (1030—1093), князь переяславський (1054—1076), чернігівський (1077—1078) і великий князь київський (1076—1077, 1078—1093)
  • Єлизавета (бл.1032—п. 1067) ∞ Гаральд III, конунг Норвегії
  • Вячеслав (між 1033/1036—1057), князь смоленський (1054—1057)
  • Ігор (1036—1060), князь волинський (1054—1057) і смоленський (1057—1060)
• 1-й чоловік (з 1051): Генріх І (1008—1060) — король Франції з династії Капетингів.

• Діти

• Філіпп I (1052—1108) — король Франції
• Едігна (Емма) (1055— близько 1109) — блаженна Католицької церкви.
• Роберт (1055—1060) — помер у дитинстві.
• Гуго (1057—1102) — граф Вермандуа, один із голів Першого Хрестового походу.

• 2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (бл. 1025—1074) — граф Валуа.

Вшанування пам'яті

Пам'ятники

У 1065 році Анна Ярославна заснувала монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижа. У монастирі у XVII столітті було встановлено пам'ятник де вона тримає мініатюрну модель заснованої нею монастиря в руці. Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр. «Anne de Russu, reine de France») 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр. «Anne de Kiev Reine de France»). Офіційна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців.

У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко.

У листопаді 2016 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні-дитині авторства скульптора Констянтина Скритуцького.

У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монументу, встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба.

2 жовтня 2018 року в Тулузі (Франція) відкрито пам'ятник доньці київського князя Ярослава Мудрого — Анні, яка була дружиною французького короля Генріха I.

У жовтні 2019 року пам'ятник Анні, доньці Великого князя Київського Ярослава, в рамках проєкту «Шлях Королеви», відкрили у місті Арлон, Бельгія. Проєкт покликаний відтворити мандрівку майбутньої королеви від Києва до Парижа.

19 листопада 2019 року пам'ятник юній Анні Київській установили на території палацу Вєльопольських (пол. Pałac Wielopolskich) у Кракові. Скульптура є реплікою пам'ятника, встановленного в Києві 2016 року.

В рамках VI Міжнародного фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv Fest» 2020 року відкрито пам'ятник малій Анні Ярославні (підписано як Анні Київській) в Луцьку. Він належить до серії пам'ятників Анні Київській у ключових містах Європи на її шляху до Франції, одним з яких був Луцьк.

• 
  Санліс, монастир св. Вікентія
  XVII ст.
• 
  Пам'ятник королеві Анні, Санліс
• 
  Пам'ятник малій Анні, Луцьк
• 
  Пам'ятник малій Анні, Київ

Інше

• Вулиці, які назвали на честь Анни Ярославни, існують у Києві, Кривому Розі, Глухові.
• 1998 року на честь Анни Ярославни Поштова служба України випустила марку авторства Олексія Штанка.
• У 2013 році в місті Санліс (Франція), був заснований культурний Центр Анни Київської.
• 2014 року на честь Анни Ярославни НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету номіналом 2 гривні. Автор — Володимир Атаманчук.

• 
  1998
• 
  аверс, 2014
• 
  реверс, 2014

• На честь Анни Ярославни також названо 36-й курінь УПЮ імені Анни Ярославни української скаутської організації Пласт.

У культурі

Образотворче мистецтво

• 
  Анна Слов'янська
  Якоб де Бі, бл. 1640
• 
  Анна Ярославна
  невідомий художник, 1884
• 
  Анна Київська
  невідомий художник, ХІХ ст.
• 
  Від'їзд Анни
  Петро Клодт, ХІХ ст.
• 
  Анна Ярославна
  Григорій Корінь, Володимир Федько, 1988

Художня література

Анна Ярославна — героїня декількох історичних романів українських, французьких та інших письменників

• Филипчак, Іван. Анна Ярославна — королева Франції. Дрогобич: Відродження, 1995 (написаний 1933).
• Соколовський, В. Анна. Дилогія або Біла Королева. Київ, 2018.
• Ладинский, Антонин. Анна Ярославна — королева Франции. Москва: Советский писатель, 1961.
• Озерецкая, Елена. Звенит слава в Киеве Ленинград: Издательство «Детская литература», 1974.
• Candeille, Amélie Julie. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan, 1821.
• Dauxois, Jacqueline. Anne de Kiev. Reine de France [Анна Київська, королева Франції]. Paris: Presses de la Renaissance, 2003.
• Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod [Під небом Новгорода]. Paris: Fayard, 1989 (український переклад: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Всесвіт, Київ, 1991. № 1—2)
• Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges [Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів]. Paris: Pierre Téqui, 2009.
• Delorme, Philippe. Anne de Kiev: Epouse de Henri 1er[Анна Київська. Дружина Генріха I]. Paris: Pygmalion, 2015(український переклад: Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І Переклад з французької: Іван Рябчій // Laurus, Київ, 2016).

Музика

• 1967: опера «Анна Ярославна» українського композитора Антіна Рудницького

Кіно

• 1978: Ярославна, королева Франції (СРСР, режисер Ігор Масленников; за мотивами роману Ладинського)
• 2020: Анна Київська (фр. «Anna de Kyiv»; Україна-Франція, режисер Ів Анжело; за мотивами роману Доксуа)

Джерела

• Філіпп Делорм. Анна Київська. Дружина Генріха І. — Київ : Laurus, 2016. — 208 с. — ISBN 978-966-2449-91-4.

Бібліографія

Монографії

• Войтович Л. 3.4. Ярославичі. Перша галицька династія. // Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). Львів: Інститут українознавства, 2000.
• Луняк Є. М. Анна Руська — королева Франції в світлі історичних джерел. Київ-Ніжин: Мілан, 2010. ISBN 978-966-2213-46-1
• Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст.. Київ; Житомир: Полісся, 2015.
• Пашуто В. Т. Внешняя политика Древней Руси / под ред. В. П. Шушарина. — М.: Наука, 1968. — 473 с. — ISBN 978-5-458-27604-7.
• Пушкарёва Н. Л. Женщины Древней Руси / рецензенты В. Б. Кобрин, Я. Н. Щапов. — М.: Мысль, 1989. — ISBN 5-244-00281-3.
• Caix de Saint-Aymour, Vicomte de. Anne de Russie, reine de France et comtesse de Valois au XI^e siècle. Paris, 1896 (український переклад: Сент-Емур Ке, де. Анна Русинка, королева Франціі и графиня Валюа / з фр. пер. І. Франко. Львів, 1909 (репринт: Київ, 1991) [1], [2]).
• Hallu, Roger. Anne de Kiev, reine de France. Roma: Editiones Universitatis catholicae Ucrainorum, 1973 (Opera — Università cattolica ucraina, 24). [3] (український переклад: Аллю, Р. Анна Ярославна — королева Франції. Переклад з франзузької: д-р Марія Струтинська. Торонто: СФУЖО, 2002).
• Lobanoff de Rostoff, A. Recueil de pieces historiques sur la Reine Anne ou Agnes, épouse de Henri I, roi de France. Paris, 1825.
• Мирослав Небелюк. Анна Ярославна: українська княжна на королівському престолі Франції в XI. сторіччі, ÉDITIONS S.C.I.P. Paris, Lion — 1952

Статті

• Тимирязев В. А. Французская королева Анна Ярославна // Исторический вестник. — 1894. — Т. LV, № 1. — С. 198—209.
• Bautier, Robert-Henri. ‘Anne de Kiev, reine de France, et la politique royale au XIe siècle: étude critique de la documentation.’ Revue des études slaves 57, № 4 (1985)
• Bogomoletz W. V. Anna of Kiev: An enigmatic Capetian Queen of the eleventh century // French History. Jg. 19. № 3. 2005 [4]
• Dunbabin, Jean. ‘What's in a Name? Philip, King of France // Speculum 68, № 4 (1993)
• Agnès de Russie, femme de Henri I // Memoires historiques, critiques, et anecdotes des reines et regentes de France. Par Dreux du Radier / édit. de l'Atlas historique de A. Le Sage. — Paris: De l'imprimerie des frères Mame, 1808. Vol. 1, P. 121—129.

Довідники

• Трубачёв С. С. Анна Ярославна // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1900. — Т. 2. — С. 193.
• Анна Ярославна // Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907. — Т. Ia. — С. 792.
• Анна Ярославна // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Bautier R.-H.rufr Anne de Kiev, reine de France… // Revue des études slaves. — Paris: Institut d'études slavesrufr, 1985. — Vol. 57 (4). — P. 539—564.
• Котляр М. Ф. Анна Ярославна // Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Котляр М. Ф. Анна Ярославна // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Anna Yaroslavna // Encyclopedia of Ukraine. Vol. I A-F. Ed. by V.Kubijovyč. University of Toronto Press, 1984. p. 75

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Анна Ярославна

• Сага про Ярославових доньок. Юрій Хорунжий, Юрій Якимів.- К.: Видавництво «Бібліотека українця»,2004.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста.- К.: Генеза, 1993
• Анна Ярославна
• Олександр Коваленко. Всесвітня рада з канонізації Анни Київської.
• Королева Франції Анна Ярославна
• Макрон відповів Путіну: «Анна Київська об'єднує Україну і Францію»
• Борщак, Ілько. Анна Ярославна — Королева Франції / Ілько Борщак // Стара Україна. — 1925. — № 6. — C. 99–104.
• Історик Філіпп Делорм про те, чому дочку Ярослава Мудрого неправильно називати Анною Руською