Відносини Норвегія — Європейський Союз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Відносини Норвегія — Європейський Союз
Європейський Союз
ЄС 		Норвегія
Норвегія
Ця стаття про відносини між Європейським Союзом і Ісландією. Про процес переговорів про вступ див. Вступ Норвегії до Європейського Союзу.

Норвегія не є членом Європейського Союзу (ЄС). Однак вона асоціюється із Союзом через членство в Європейському економічному просторі (ЄЕЗ), підписане в 1992 році та створене в 1994 році. Норвегія була членом-засновником Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у 1960 році, яка спочатку була створена як альтернатива Європейському економічному співтовариству (ЄЕС), головному попереднику ЄС. Норвегія розглядала можливість вступу як до ЄЕС, так і до Європейського Союзу, але вирішила відмовитись після референдумів у 1972 та 1994 роках. Згідно з Європейським соціальним опитуванням, проведеним у 2018 році, 73,6% норвежців проголосували би проти референдуму щодо вступу до Європейського Союзу.[1] Норвегія має два сухопутні кордони з двома країнами-членами ЄС: Фінляндією та Швецією.

Порівняння

[ред. | ред. код]
Європейський Союз Європейський Союз Норвегія Норвегія
Населення 447 206 135 [2] 5 367 580
Площа 4 324 782 км2 (1 669 808 миля2) [3] 385 207 км 2 (148 729 кв. миль)
Густота населення 115 / км 2 (300 / кв. Милі) 13,9 / км 2 (36,0 / кв. Милі)
Столиця Брюссель (де-факто) Осло
Глобальні міста [4] Париж, Амстердам, Мілан, Франкфурт, Мадрид, Брюссель, Варшава, Стокгольм, Відень, Дублін, Люксембург, Мюнхен, Лісабон, Прага Немає (Осло - це бета-версія)
Уряд Наднаціональна парламентська демократія на основі європейських договорів [5] Унітарна парламентська конституційна монархія
Перший лідер Президент вищої адміністрації Жан Моне Монарх Хокон VII
Поточний керівник Голова ради Шарль Мішель


Голова комісії Урсула фон дер Лейен 		Монарх Гаральд V



Прем'єр-міністр Ерна Солберг
Офіційні мови 24 офіційні мови, з яких 3 вважаються "процедурними" (англійською, французькою та німецькою) [6] Норвезька, саамська мови
Основні релігії 72% християнства (48%католицизм, 12% протестантизм,



8% східного православ'я, 4% іншого християнства),



23% нерелігійних, 3% інших, 2% ісламу 		82% християни,



13% нерелігійних,



5% Інше
Етнічні групи Німці (близько 83 млн.), [7] французи (близько 67 млн.),



Італійці (близько 60 млн.), іспанці (близько 47 млн.), поляки (близько 46 млн.),



Румуни (близько 16 мільйонів), нідерландці (близько 13 мільйонів), греки (близько 11 мільйонів),



Португальці (близько 11 млн.) Та інші 		86,2% норвежці, 13,8% інші
ВВП (номінальний) 16,477 трлн. Дол. США, 31 801 дол. На душу населення $ 443 млрд, $ 82 711 на душу населення

Торгівля

[ред. | ред. код]

У торгівлі Норвегії домінує ЄС, а Норвегія є п'ятим за значенням партнером ЄС з питань імпорту. Торгівля Норвегії до ЄС у 2008 р. Склала 91,85 млрд. Євро, в основному енергоносії (лише 14,1% - це вироблена продукція). Експорт ЄС до Норвегії склав 43,58 млрд. Євро, переважно виробленої продукції.[8]

Європейський економічний простір (ЄЕЗ)

[ред. | ред. код]

Угода про ЄЕЗ надає Норвегії доступ до єдиного ринку ЄУ. З 23 000 чинних законів ЄУ [9] ЄЕЗ включив близько 5000 (чинних) [10] означає, що на Норвегію поширюється приблизно 21% законів ЄУ. Відповідно до закордонних справ Норвегії (NOU 2012: 2 с. 790, 795), із законодавчих актів, реалізованих з 1994 по 2010 рік, 70% директив ЄУ та 17% норм ЄУ, що діяли в ЄУ у 2008 році, діяли в Норвегії в 2010 році [11]  Загалом це означає, що близько 28% законодавства ЄУ, яке діяло в ці два типи в 2008 році, діяло в Норвегії в 2010 році. Хоча норвезький парламент повинен затвердити все нове законодавство, яке має "значні нові зобов'язання", це було широко підтримано і, як правило, беззаперечним; між 1992 і 2011 роками 92% законів ЄУ було затверджено одноголосно, а більшість решти переважною більшістю. [12]

Ця угода сприяє вільному переміщенню товарів, капіталу, послуг та людей між членами ЄС та ЄАВТ, включаючи Норвегію. Вільне переміщення товарів означає звільнення від митних зборів, де, однак, продукти та напої виключаються (оскільки вони субсидуються ЄС ). Риболовля та сільське господарство щорічно отримують понад 100 мільйонів євро тарифів через митні збори. Вступ до Європейського Союзу як повноправного члена усуне ці збори та призведе до зниження цін на продукти харчування в Норвегії. Цьому протистоять фермери та рибна промисловість, оскільки це створило б додаткову конкуренцію для вітчизняних виробників. [13] Вільне пересування людей означає свободу пересування працівників між Норвегією та ЄС, а також те, що Норвегія є частиною Шенгенської зони. [12]

Норвегія отримала права на участь (за винятком права голосу) у ряді програм, органів та ініціатив Союзу. [14] Сюди входять зони безпеки та оборони, такі як Європейське агентство оборони, Північна бойова група, Frontex, Європол та Європейський центр моніторингу наркотиків та наркоманії. Чи повинна країна подавати заявку на повноправне членство, було однією з найбільш домінуючих та розбіжних тем у сучасних норвезьких політичних дебатах. 

Загальний фінансовий внесок Норвегії, пов’язаний з Угодою про ЄЕЗ, складається із внесків, пов’язаних з участю у цих проектах, а частина надається проектам розвитку для зменшення соціальних та економічних диспропорцій в ЄС ( гранти ЄЕЗ та Норвегії ). [14] [15] Держави-члени ЄЕЗ, що входять до ЄАВТ, фінансують свою участь у програмах та агентствах на суму, що відповідає відносному розміру їх валового внутрішнього продукту (ВВП) порівняно з ВВП усієї ЄЕЗ. Отже, участь у ЄАОС в ЄАВТ нарівні з країнами-членами ЄС. Загальний обсяг зобов'язань ЄАВТ, що входять до складу ЄЕЗ, становить 2,4% від загального бюджету програм ЄС. У 2008 році внесок Норвегії склав 188 млн. Євро. Протягом програмного періоду 2007–2013 рр. Внесок Норвегії буде суттєво зростати паралельно з розробкою програмного бюджету ЄС, зі 130 млн. Євро в 2007 р. До 290 млн. Євро у 2013 р. На гранти ЄЕЗ та Норвегії з 2004 по 2009 рік Норвегія виділила майже 1,3 млрд. Євро. [16]

Історія

[ред. | ред. код]

У 1962 р. Норвегія подала заявку на членство в Європейському економічному співтоваристві (ЄЕС) з іншими членами ЄАВТ, Ірландією, Данією та Великою Британією, які подали заявку на вступ попереднього року. Коли Франція відмовила заявці Сполученого Королівства наступного року, переговори про приєднання до Норвегії та інших країн також були припинені через сильні економічні зв'язки між ними. Це повторилося в 1967 році. [17]

Норвегія завершила свої переговори щодо умов регулювання норвезького членства в ЄЕС 22 січня 1972 року. Після переважної парламентської більшості за приєднання до ЄЕС на початку 1972 р. Уряд вирішив винести це питання на народний референдум, призначений на 24 і 25 вересня [18] Результатом стало те, що 53,5% проголосували проти членства та 46,5% за. [17] Уряд Норвезької лейбористської партії на чолі з Тригве Браттелі подав у відставку за результатами референдуму, а коаліційний уряд на чолі з Ларсом Корвальдом взяв на себе. [19]

За підсумками референдуму Норвегія уклала торговельну угоду із Співтовариством. Ця торгова угода залишалася чинною доти, поки Норвегія не приєдналася до Європейського економічного простору 1 січня 1994 р. [20]

28 листопада 1994 р. Був проведений другий референдум, який звузив відстань, але дав той самий результат: 52,2% виступили проти членства та 47,8% за, при виборі 88,6%. [21] В даний час не планується відновлення їхньої поточної заявки, яка в даний час заморожена.

Норвегія була асоційованим членом Західноєвропейського Союзу до припинення діяльності організації в 2011 році.

Дебати про членство

[ред. | ред. код]
Докладніше: Вступ Норвегії до Європейського Союзу

Заява Норвегії про членство в ЄС була заморожена, але не відкликана. Його можна було відновити в будь-який час після оновлення внутрішньої політичної волі, як це сталося у випадку з Мальтою.

Основним питанням для Норвегії є її риболовецькі ресурси, які складають значну частину національної економіки і які підпадали б під Спільну рибну політику, якщо Норвегія мала приєднатися до ЄС. Норвегія має високий ВНП на душу населення, і їй доведеться платити високий членський внесок. Країна має обмежений обсяг сільського господарства та малорозвинені райони, а це означає, що Норвегія отримала б невелику економічну підтримку від ЄС. Однак Станом на 2009 , Норвегія вирішила взяти участь у багатьох проєктах ЄС, і оскільки її загальний фінансовий внесок, пов’язаний з Угодою про ЄЕЗ, складається із внесків, пов’язаних з участю у цих проєктах, та частини, що надається проєктам розвитку для зменшення соціальних та економічних диспропорцій в ЄС (Гранти ЄЕЗ та Норвегії), [14] [22] його участь нарівні з участю держав-членів ЄС. Загальний обсяг зобов'язань ЄАВТ, що входять до складу ЄЕЗ, становить 2,4% від загального бюджету програм ЄС.

Оскільки ці позиції значною мірою перетинають ідеологічні межі, різні політичні партії вирішували цю проблему по-різному. Партія Центру дотримується найбільш принципової позиції проти членства, і хоча такі партії, як Норвезька консервативна партія та Норвезька лейбористська партія підтримують членство в своїй платформі, вони дозволяють меншості протистояти їй. Найбільш кардинально, що Норвезька ліберальна партія розділилася з цього приводу в 1972 році на знаменитій партійній конференції в Роросі і об'єдналася лише в 1989 році.

Питання про членство в ЄУ перетинає традиційну ліво-праву вісь у норвезькій політиці. Оскільки лейбористська партія втратила своє панування в норвезькій політиці, усі уряди є коаліцією кількох політичних партій. Оскільки це питання майже напевно розірве будь-яку можливу урядову коаліцію (за винятком, можливо, великої коаліції лейбористів та консерваторів), жоден уряд не піднімав цю тему, і жодна опозиційна партія також не заявляла про своє бажання.

Відомо, що розбіжності в цьому питанні створюють розбіжності в сім'ях та місцевих громадах. Хоча існує загальна закономірність, що міські громади віддають перевагу членству, а сільські - ні, проте в усіх районах Норвегії були голосові меншини.

Справу ускладнювало те, що в дебатах було порушено велику різноманітність політичних та емоційних факторів. Радикальні соціалісти виступають проти членства через протидію консервативним економічним і політичним силам, які турбують їх у Європі; опоненти справа стурбовані порушенням норвезької культури; а інші в принципі виступають проти компрометації норвезького суверенітету. 9 квітня 2022 року керуючий мер Осло Раймонд Йогансен висловив надію, що настав час для дебатів про членство в ЄС, заявивши: «ЄС не лише наш найкращий гарант миру та демократії. Це також найкраща відповідь, яку ми маємо багато проблем, які стоять перед норвезьким суспільством».[23]

Позиції норвезьких політичних партій

[ред. | ред. код]

В даний час партії, які підтримують або виступають проти членства в ЄС, можна знайти як у правих, так і в лівих коаліціях: як результат, більшість урядів містять про- та антиєвропейські елементи. Щоб уникнути подальших дебатів щодо членства в ЄС, партії, що є членами ЄС, зазвичай вимагають " пунктів самогубства " в угодах про коаліцію між собою, тобто, якщо якась партія в коаліції офіційно розпочне нові дебати щодо ЄС, уряд впаде. Це стосується як попереднього правоцентристського уряду Бондевіка, так і лівоцентристського уряду Столтенберга. У таблиці нижче наведено позицію різних парламентських партій щодо членства в ЄС, відсортовану за їх часткою голосів на останніх парламентських виборах (2017) :

Опитування громадської думки

[ред. | ред. код]

В середньому норвезькі виборці категорично виступають проти членства Норвегії в Європейському Союзі. Середнє опитування за 10 років показує, що близько 70% виборців Норвегії виступають проти членства в ЄУ.

Згідно з останніми даними опитування, більшість норвезьких виборців залишаються проти членства в ЄУ.

Дата Організація Так Ні
2003-09[24] Sentio 37% 38%
2005–06[25] Sentio 36% 51%
2006-05[26] Response 45% 55%
2006–09[26] Response 45% 55%
2006–11[26] Response 41% 59%
2007-04[26] Response 45% 55%
2007–11[26] Response 42% 58%
2008-05[26] Response 40% 60%
2008–12[27] Sentio 37.5% 50.7%
2009-01[27] Sentio 32.5% 52.8%
2009-02[28] Sentio 35.1% 54.7%
2009-03[29] Sentio 33% 54.9%
2009-04[30] Sentio 34.9% 53.3%
2009-05[31] Response 42% 58%
2009-05[32] Norstat 38.6% 49%
2009-06[32] Norstat 40.6% 50.3%
2009-09[33] Sentio 35% 52.2%
2009–10[34] Sentio 41.4% 45.6%
2009–11[35] Sentio 42% 58%
2010-02[36] Sentio 33% 53.4%
2010-04[37] Sentio 36.3% 50.1%
2010-05[38] Norstat 32.3% 55%
2010-05[39] Sentio 30.3% 56.9%
2010-05[40] Response 26% 62%
2010-07[41] Sentio 25.3% 66.1%
2010-07[42] Norstat 25% 66%
2010-08[43] Sentio 26% 62%
2010-09[44] Sentio 24.9% 64.9%
2011-01[45] Sentio 22.5% 65.9%
2011-05[46] Response 29% 71%
2011-07[47] Sentio 17.1% 73.4%
2011-07[47] Sentio 20.1% 68.8%
2011-10[48] Sentio 18.6% 70.8%
2011-10[49] Synovate 12% 72%
2012-07[50] Sentio 17.2% 74.8%
2013-01[51] Sentio 18.7% 70.8%
2014-08[52] Sentio 17.8% 70.5%
2015-12[53] Sentio 18.1% 72.0%
2016-06[54] Sentio 19.6% 70.9%
2016-08[55] Ipsos MMI 16% 66%
2018-06[56] Sentio 22% 67%
2019-11[57] Sentio 28% 60%
2022-03[58] Nyheter 26% 53%

Дипломатичні відносини між Норвегією та країнами-членами ЄУ

[ред. | ред. код]
Країна Посольство Норвегії Взаємне посольство Примітки
Австрія Австрія Відень Осло Постійне представництво Норвегії при ОБСЄ у Відні
Бельгія Бельгія Брюссель Осло Місія Норвегії при ЄС та Постійне представництво при НАТО в Брюсселі
Болгарія Болгарія Осло
Хорватія Хорватія Загреб Осло
Чехія Чехія Прага Осло
Данія Данія Копенгаген Осло
Естонія Естонія Таллінн Осло
Фінляндія Фінляндія Гельсінкі Осло
Франція Франція Париж Осло Місія Норвегії при ОЕСР та ЮНЕСКО в Парижі. та в Раді Європи у Страсбурзі
Німеччина Німеччина Берлін

Генеральне консульство: Гамбург

Консульство: Дюссельдорф

Осло
Греція Греція Афіни Осло
Угорщина Угорщина Будапешт Осло
Ірландія Ірландія Дублін Осло
Італія Італія Рим Осло
Латвія Латвія Рига Осло
Литва Литва Вільнюс Осло
Нідерланди Нідерланди Гаага

Генеральне консульство: Роттердам

Осло
Польща Польща Варшава Осло
Португалія Португалія Лісабон Осло
Румунія Румунія Бухарест Осло
Словаччина Словаччина Братислава Осло
Іспанія Іспанія Мадрид

Генеральне консульство: Барселона

Консульство: Аліканте

Осло
Швеція Швеція Стокгольм Осло

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Support for EU in Norway. CNN. European Social Survey. Архів оригіналу за 26 червня 2020. Процитовано 26 червня 2020.
  2. ↑ Population on 1 January. Eurostat. European Commission. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 9 березня 2015.
  3. ↑ Field Listing – Area. The World Factbook. Central Intelligence Agency. Архів оригіналу за 20 жовтня 2018. Процитовано 9 березня 2015.
  4. ↑ Cities ranked "alpha" in 2020 by the Globalization and World Cities Research Network. https://www.lboro.ac.uk/gawc/world2020t.html [Архівовано 24 серпня 2020 у Wayback Machine.]
  5. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 21 січня 2015. Процитовано 21 січня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ European Commission - PRESS RELEASES - Press release - Frequently asked questions on languages in Europe. europa.eu (англ.). Архів оригіналу за 16 грудня 2020. Процитовано 24 червня 2017.
  7. ↑ Population by sex and citizenship. Federal Statistical Office (англ.). Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 22 липня 2020.
  8. ↑ Norway - Trade - European Commission. Ec.europa.eu. Архів оригіналу за 25 березня 2013. Процитовано 3 червня 2016.
  9. ↑ Directory of European Union legislation - EUR-Lex. Eur-lex.europa.eu. 19 травня 2016. Архів оригіналу за 24 червня 2016. Процитовано 3 червня 2016.
  10. ↑ EEA-Lex | European Free Trade Association. Efta.int. Архів оригіналу за 19 вересня 2016. Процитовано 3 червня 2016.
  11. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2021. Процитовано 16 лютого 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ а б Lang, Arabella (14 січня 2013). Norway’s relationship with the EU. House Of Commons Library. www.parliament.uk. Архів оригіналу за 11 травня 2016. Процитовано 14 травня 2016.
  13. ↑ How Norway's relationship with the EU has split views - BBC News. Архів оригіналу за 5 грудня 2018. Процитовано 16 лютого 2021.
  14. ↑ а б в Vårt skjulte EU-medlemskap (норв.). Moss-avis. Архів оригіналу за 12 січня 2013. Процитовано 19 листопада 2007.
  15. ↑ 10 Basic facts about the European Economic Area. The Norwegian Mission to the EU. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 27 жовтня 2009.
  16. ↑ Norway and the EU (PDF). Norwegian Ministry of Foreign Affairs. February 2009. Архів оригіналу (PDF) за 27 червня 2011. Процитовано 6 лютого 2008.
  17. ↑ а б Norway and the EU - A Historical Overview. Norway mission to the EU. Архів оригіналу за 12 листопада 2010. Процитовано 29 лютого 2016.
  18. ↑ Description de "The referendum in Norway (25 September 1972)" - on cvce.eu. Oslo: Statistisk Sentralbyrå. 1972. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 4 травня 2013.
  19. ↑ Miles, Lee. The European Union and the Nordic Countries.1996. Routledge, p. 133.
  20. ↑ EAA Agreement. EFTA. EFTA. Архів оригіналу за 16 жовтня 2017. Процитовано 16 лютого 2021.
  21. ↑ 1994: Norway votes 'no' to Europe. BBC. 28 листопада 1994. Архів оригіналу за 23 лютого 2021. Процитовано 22 січня 2009.
  22. ↑ 10 Basic facts about the European Economic Area. The Norwegian Mission to the EU. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 27 жовтня 2009.
  23. ↑ Williamson, Jonathan (9 квітня 2022). Is Norway set for a new debate on EU membership?. Norway Today (амер.). Архів оригіналу за 10 квітня 2022. Процитовано 15 квітня 2022.
  24. ↑ Flere mot enn for EU ifølge meningsmåling – Norge og EU – VG Nett Debatt. Vgd.no. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  25. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 7 березня 2009. Процитовано 13 лютого 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  26. ↑ а б в г д е Nei-siden øker – Aftenposten. Aftenposten.no. Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  27. ↑ а б Norsk nej-flertal vokser · Folkebevægelsen mod EU. Folkebevaegelsen.dk. Архів оригіналу за 25 лютого 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  28. ↑ EU-motstanden står fortsatt sterkt / Innenriks / Siste nytt – Riks24.no – nyheter i tre kanaler. 24 липня 2011. Архів оригіналу за 24 липня 2011.
  29. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 13 лютого 2009.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  30. ↑ Nordmenn fortsatt negative til EU-medlemskap – nyheter. Dagbladet.no. 20 квітня 2009. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  31. ↑ Flere sier ja til EU – Makro og politikk – E24. E24.no. 19 травня 2009. Архів оригіналу за 4 січня 2010. Процитовано 9 березня 2013.
  32. ↑ а б Tekstarkiv. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 7 жовтня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  33. ↑ Nei, nei, nei til EU – Makro og politikk – E24. E24.no. 24 вересня 2007. Архів оригіналу за 20 лютого 2022. Процитовано 9 березня 2013.
  34. ↑ Nesten jevnt løp mellom ja og nei til EU – nyheter. Dagbladet.no. 19 жовтня 2009. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  35. ↑ Fortsatt klart nei-flertall – nyheter. Dagbladet.no. 15 листопада 2009. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 9 березня 2013.
  36. ↑ Anders Schiøtz (22 лютого 2010). Full kollaps for ja-sida. Nationen.no. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  37. ↑ Framgang for EU-tilhengerne – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 19 травня 2014.
  38. ↑ Flere nordmenn sier nei til EU – EU – VG. Vg.no. 11 травня 2010. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  39. ↑ Historisk EU-motstand (nb) . ta.no. 15 травня 2010. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 9 березня 2013.
  40. ↑ EU-motstanden øker og øker. DN.no. 18 травня 2010. Архів оригіналу за 23 березня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  41. ↑ Overveldende EU-nei. DN.no. 19 липня 2010. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  42. ↑ Nå er også Høyre-velgerne mot EU. DN.no. 26 липня 2010. Архів оригіналу за 5 квітня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  43. ↑ Filip Roshauwredaks (15 серпня 2010). Mer enn 60 prosent sier nei for tredje måned på rad. Nationen.no. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 9 березня 2013.
  44. ↑ 65 prosent vil ikke ha Norge inn i EU. Nettavisen.no. 13 вересня 2010. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  45. ↑ Ny bunnmåling for EU-tilhengerne – Aftenposten. Aftenposten.no. 12 жовтня 2011. Архів оригіналу за 6 лютого 2015. Процитовано 19 травня 2014.
  46. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 19 травня 2011. Процитовано 18 травня 2011.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  47. ↑ а б Nationen – Sju av ti er mot EU. Nationen.no. Архів оригіналу за 17 березня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  48. ↑ Sjokkmåling for eu-tilhengerne. DN.no. 24 жовтня 2011. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  49. ↑ Dette er en monstermåling. DN.no. Архів оригіналу за 11 березня 2012. Процитовано 19 травня 2014.
  50. ↑ Høyrevelgerne deler ikke partiets syn på EU – Aftenposten. Aftenposten.no. 21 липня 2012. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 19 травня 2014.
  51. ↑ Sju av ti er imot norsk EU-medlemskap – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 19 травня 2014.
  52. ↑ Massiv norsk EU-motstand – nyheter. Dagbladet.no. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 31 серпня 2014.
  53. ↑ Massiv norsk EU-motstand – nyheter. Dagbladet.no. Процитовано 26 травня 2016.
  54. ↑ Frida Holsten Gullestad. Norges nei står sterkt. klassekampen.no. Архів оригіналу за 20 червня 2016. Процитовано 20 червня 2016.
  55. ↑ Tore Bergsaker. Brexit rokker ikke norsk EU-motstand. Dagbladet. Архів оригіналу за 11 листопада 2020. Процитовано 27 серпня 2016.
  56. ↑ Astrid Dypvik. Sju av ti mot norsk EU-medlemskap. Nationen. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 13 червня 2018.
  57. ↑ Michael Brøndbo. Nordmenn mer positive til EU og EØS. Nationen. Архів оригіналу за 14 грудня 2020. Процитовано 29 листопада 2020.
  58. ↑ NTB (4 квітня 2022). Måling: En av fem er usikker på norsk EU-medlemskap. Romerikes Blad (норв.). Процитовано 19 квітня 2022.

Подальше читання

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]

Уряд Норвегії

[ред. | ред. код]

НУО, пов’язані з питанням членства

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Відносини_Норвегія_—_Європейський_Союз